ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 серпня 2017 року м. Київ К/800/30108/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Бухтіярової І.О., Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі: Загородньому А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року
у справі №826/24567/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Геліус-буд (надалі - ТОВ Геліус-буд )
до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
ТОВ Геліус-буд звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві від 14.07.2015 року №0005392206, від 14.07.2015 року №0005402206, від 14.07.2015 року №0005412206, від 14.07.2015 року №0005422206.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2016 року, позовні вимоги задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та прийняття у справі нового рішення про повну відмову в задоволенні адміністративного позову.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, ТОВ Геліус-буд просить залишити касаційну скаргу контролюючого органу без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2016 року - без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2014 року, наслідки якої оформлено актом від 25.06.2015 року №283/26-59-22-06-15/32769878.
Перевіркою встановлено порушення ТОВ Геліус-буд п. 135.1, п. 135.2, п. 135.4 ст. 135, п. 137.1, п. 137.4 ст. 137, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з: неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні підрядних робіт у ТОВ ЕКОБУД , ТОВ ДЕНЗА , ТОВ ТК МЕРЕЖЕВИЙ СТАНДАРТ , ТОВ КОНКРІТ НОВА , ТОВ А-ТРИ , ТОВ ЧИСТА ВОДА САНТЕХ МОНТАЖ СЕРВІС , ТОВ ДОМ ІНВЕСТМЕНТ КОНСТРАКШН , ТОВ ВКФ САЛД , ТОВ ВИРОБНИЧО-ТЕХНОЛОГІЧНА КОМПАНІЯ ДАКМАС , ТОВ А ПЛЮС БУД , ТОВ ЧИСТА ВОДА СП , ТОВ ЧИСТА ВОДА БУД МОНТАЖ , ТОВ БРІСТОЛЬ ІНВЕСТ , ФІРМИ ТИТАН (ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО) з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених господарських операцій, що мотивовано посиланням на податкову інформації стосовно контрагентів позивача, де вказано про відсутність у них необхідних умов для ведення господарської діяльності, наведено факти порушення цими особами податкової дисципліни, а також викладено думки про вчинення ними з постачальниками та покупцями правочинів без мети настання реальних наслідків; заниженням доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, на 9668682,00 грн. внаслідок невключення до їх складу коштів, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародно-діловий центр у межах виконання договорів доручення; завищенням податкового кредиту з податку на додану вартість при оподаткуванні господарських операцій з відступлення права вимоги, предметом яких не є грошові зобов'язання.
На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем 14.07.2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення: №0005392206, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 13118805,00 грн., у тому числі 10495044,00 грн. за основним платежем та 2623761,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; №0005422206, згідно з яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3773354,00 грн.; №0005412206, згідно з яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 2014998,00 грн.; №0005402206, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12542777,50 грн., у тому числі 10034222,00 грн. за основним платежем та 2508555,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно із ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Так, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції цілком обґрунтовано врахували долучені ТОВ Геліус-буд до матеріалів справи належним чином оформлені копії документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: актів приймання виконаних будівельних робіт типової форми КБ-2в; договірних цін; довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати типової форми КБ-3; податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; платіжних доручень; документів, що свідчать про господарський характер понесених витрат.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ТОВ Геліус-буд розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
На момент здійснення спірних поставок позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про доведеність ТОВ Геліус-буд реального характеру розглядуваних господарських операцій.
При цьому судові інстанції правильно відхилили посилання органу державної фіскальної служби на обґрунтування своєї правової позиції на результати контрольних заходів щодо постачальників позивача, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податків-покупця від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальниками, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цих осіб. Проте, посадовими особами ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.
Вирішуючи питання про об'єктивність доводів контролюючого органу щодо заниження ТОВ Геліус-буд доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, на 9668682,00 грн. внаслідок невключення до їх складу коштів, отриманих від ТОВ Міжнародно-діловий центр у межах виконання договорів доручення, суди правильно врахували правила пп. 136.1.19 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з яким для визначення об'єкта оподаткування не враховуються кошти або вартість майна, що надходять комісіонеру (повіреному, агенту тощо) в межах договорів комісії, доручення, консигнації та інших аналогічних цивільно-правових договорів.
Крім того, судами з'ясовано, що на виконання договору про заміну кредитора (відступлення права вимоги) за попереднім договором купівлі-продажу майнових прав на машиномісця від 20.12.2013 року позивач перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю Сейлз Хауз Альтернатива грошові кошти в сумі 9639558,00 грн., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 1606593,00 грн., а контрагентом виписано на адресу ТОВ Геліус-буд відповідну податкову накладну.
Згідно з пп. 14.1.244 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України товарами є матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
З наведеного визначення випливає, що будь-які матеріальні та нематеріальні активи для цілей оподаткування визнаються товаром.
В свою чергу, поняття активи відповідно до пп. 14.1.2 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вживаються у значенні, наведеному в Законі України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в ст. 2 якого вказано, що під активами розуміються ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.
Матеріальними активами відповідно до пп. 14.1.111 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є основні засоби та оборотні активи у будь-якому вигляді (включаючи електричну, теплову та іншу енергію, газ, воду), що не є коштами, цінними паперами, деривативами і нематеріальними активами.
Поняття оборотних активів окремо не визначено Податковим кодексом України, але встановлено нормативними актами, що регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку.
Застосування норм інших законодавчих актів для визначення змісту термінів, які не розкриті Податковим кодексом України, передбачено п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України. Згідно з цією нормою інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Згідно з п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 Баланс , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 року №87 (чинного до 19.03.2013 року), та п. 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 року №73 (чинного з 19.03.2013 року), оборотні активи - це гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.
Поряд із цим, у пп. 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України окремо визначено поняття відступлення права вимоги. Відповідно до зазначеної норми це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.
Проте, термінологічне відокремлення поняття відступлення права вимоги, предметом якого не є грошові зобов'язання, не свідчить про відмінність його правової природи для цілей оподаткування податком на додану вартість від операцій з продажу товарів.
Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Отже, висновок судів попередніх інстанцій про законність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ Сейлз Хауз Альтернатива ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
За наведених обставин, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог та визнання протиправними й скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судових інстанцій.
З огляду на викладене, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий:
Судді:
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 15.08.2017 |
Оприлюднено | 23.08.2017 |
Номер документу | 68426865 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Маринчак Н.Є.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні