Рішення

від 14.08.2017 по справі 177/767/17

КРИВОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 177/767/17

Провадження № 2/177/853/17

Р І Ш Е Н Н Я

(заочне)

Іменем України

14 серпня 2017 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА УКРАГРОМОТОРС про захист прав споживачів, визнання договору майнового (фінансового) лізингу недійним та стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

З указаним позовом 20.04.2017 позивач звернулася до суду та просила визнати недійсним договір майнового (фінансового) лізингу № 001425 від 08.04.2017, предметом якого є придбання транспортного засобу, а також стягнути з відповідача 36870 гривень та судові витрати.

В обґрунтування позову зазначила, що 08.04.2017 між нею та ПП Украгромоторс , без нотаріального посвідчення, укладено договір фінансового лізингу № 001425, умови якого свідчать про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, оскільки Відповідач на момент укладення оспорюваного договору не мав відповідної ліцензії на залучення фінансових активів від фізичних осіб, в договорі відсутні відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, не зазначено такої обов'язкової умови для договору фінансового лізингу, як предмет договору (не вказано рік випуску, номер кузову, колір, номер двигуна та об'єм транспортного засобу). Крім того, позивач посилається на недотримання права лізингоодержувача на вибір постачальника предмета лізингу, про що свідчить відсутність в договорі та специфікації до нього продавця (постачальника) предмета лізингу.

Позивач у судове засідання не з'явився, надавши до суду письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та не заперечував проти ухвалення рішення в заочному провадженні.

У судове засідання відповідач не з'являвся, про час і місце проведення судових засідань повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

На адресу реєстрації відповідача направлялися судові повістки про виклик до суду на 31.05.2017, 24.07.2017 на 14.08.2017, які повернулися до суду з відміткою про отримання та зі спливом терміну зберігання (а.с.61,76-79).

Відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим належними чином. За даних обставин, неодноразові неявки відповідача в судове засідання суд розцінює як намір затягування розгляду справи, що суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 1950 року.

Зі згоди позивача, який не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на місці постановив ухвалити по справі заочне рішення, на підставі наявних у справі доказів в силу ст. 224 ЦПК України.

Суд вважає можливим продовжити розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України за неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільну справу не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями ст. 10, 60 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Загальними засадами цивільного законодавства за правилами ст. 3 ЦК України, є свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судом, 08.04.2017 між ОСОБА_1 та ПП Украгромоторс укладено договір майнового (фінансового) лізингу № 001425, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати позивачу на умовах майнового лізингу у користування транспортний засіб - HYUNDAI ACCENT, модифікації Comfort, з об'ємом двигуна 1,4, а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу, сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 807 ЦК України передбачено, що предметом договору лізингу може бути не споживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Закон України Про фінансовий лізинг (далі - Закон) визначає загальні правові та економічні засади фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). За приписами ст. 6 Закону договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Положеннями статті 16 Закону встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як підтверджено матеріалами справи та встановлено судом під час розгляду справи, між сторонами виникли цивільно-правові відносини на підставі укладеного договору фінансового лізингу.

Згідно положень Закону України Про ліцензування певних видів господарської діяльності , такий вид господарської діяльності, як фінансовий лізинг підлягає ліцензуванню.

Пунктом 11-1 ч. 1 ст. 4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , фінансовою вважається послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Відповідно до цього Закону, зокрема п. 4 ч. 1 ст. 34, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами, а саме: діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Відповідач, або його представник, в судові засідання не з'являвся, і не представив суду документи, які б підтвердили встановлене законом ліцензування даного виду господарської діяльності (фінансового лізингу) ПП Украгромоторс .

В п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 № 9 роз'яснено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Відповідно до ч. 1 с. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Разом з цим, суд погоджується із доводами позивача щодо нікчемності оспорюваного договору, оскільки останній не є нотаріально посвідченим, що суперечить ст. 799 ЦК України, оскільки за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що слідує зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Зазначений висновок Верховного Суду України викладений у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2766цс15.

Крім того, як вбачається зі змісту розділу 1 оспорюваного договору, вартість фінансування розуміє під собою одноразову плату за організацію та оформлення даного договору лізингоодержувача лізингодавцю при укладанні Договору.

У відповідності до п. 8.2.1 Договору, перший лізинговий платіж складається, в тому числі, із комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладанням цього договору (Вартість Фінансування) та згідно додатку № 1 до договору становить 36870 грн.

Цей платіж не є витратами лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Вказаний пункт Договору порушує принцип добросовісності, оскільки, Відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору, виконаній послузі, яка згідно з ст. 16 Закону України Про фінансовий лізинг , не є лізинговим платежем, а фактично полягала у виготовленні стандартної форми договору.

Відповідно до п. 5.1 Договору предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу. Тобто саме після сплати авансового платежу у лізингоодержувача виникає право на фактичне отримання предмету лізингу у користування.

Разом з цим, пунктом 5.2 Договору визначено, що авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати вартості фінансування .

З аналізу змісту пунктів 5.1 та 5.2 Договору, суд приходить до висновку, що вартість фінансування є складовою авансового платежу та виходить за межі переліку лізингових платежів, передбачених законом.

У відповідності до ст. 6 Закону України Про фінансовий лізинг , розмір лізингових платежів є істотною умовою договору.

Поряд з цим, суд бере до уваги посилання позивача на порушення принципу рівності сторін.

Так, пунктом 12.11 оспорюваного договору визначено право відповідача не повертати сплачену позивачем вартість фінансування та комісію за передачу предмету лізингу в разі дострокового розірвання договору. Крім того, вказаним пунктом договору для Позивача, як лізингоодержувача, встановлюється непропорційно великий розмір штрафу в розмірі 20% від сплаченої суми авансового платежу .

Виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача. В п. п. 12.1 - 12.12 оспорюваного Договору лізингу передбачена відповідальність лише лізингоодержувача, яка полягає у його обов'язку сплатити штраф та пеню в разі порушення умов договору. При цьому захисту прав лізингоодержувача від неналежного виконання договірних зобов'язань лізингодавцем, умовами договору не передбачено.

Таким чином, забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидний дисбаланс між правами та обов'язками сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства.

Законом України Про захист прав споживачів , встановлено недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введені в оману споживачів, шляхом пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої, позбавлення споживачів достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Згідно з положеннями ч. 1, п. п. 2, 4, 7 ч. 3, ч. 5 та ч. 6 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Так, згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій статті 18 названого Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норми статті 18 Закону України Про захист прав споживачів , можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Таким чином, суд вважає, що п. 12.11 Договору суперечить положенням п. 4 частини 3статті 18 Закону України Про захист прав споживачів , оскільки, надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору - є несправедливою умовою договору. В даному випадку вартість фінансування та комісія за передачу предмету лізингу є окремою оплачуваною послугою відповідача в розмірі 36870 грн. та 530 грн відповідно. Тому неповернення і цих коштів суперечить ст. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів .

Крім того, про істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, свідчать й умови п. 5.4 Договору, яким визначено обов'язок лізингоодержувача сплатити різницю вартості фінансування в разі збільшення вартості предмета лізингу, тоді як при зменшенні його вартості, різниця вартості фінансування поверненню від лізингодавця не підлягає.

Згідно з ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, суд вважає, що договір фінансового лізингу № 001425 від 08.04.2017, укладений між позивачем та ПП Украгромоторс , за відсутності у відповідача ліцензії на здійснення фінансової діяльності та його нотаріального посвідчення, а також у зв'язку з несправедливими умовами договору, на що вказано вище, належить визнати недійсним та стягнути з ПП Украгромоторс на користь позивача сплачені ним грошові кошти в сумі 36870 грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог в повному обсязі, в силу ч. 1 ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640,00 грн. (а.с.1).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія УКРАГРОМОТОРС про захист прав споживачів, визнання договору майнового (фінансового) лізингу недійним та стягнення грошових коштів - задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу № 001425 від 08.04.2017, укладений між ОСОБА_1 та Лізинговою компанією ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО УКРАГРОМОТОРС , недійсним.

Стягнути з ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА УКРАГРОМОТОРС , ЄДРПОУ 24830143, юридична адреса: 02096, м. Київ, вул. Полярна, 8а, офіс 21в, на користь ОСОБА_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, суму сплаченої вартості фінансування (20%) згідно з договором майнового лізингу № 1425 від 08.04.2017 в сумі 36870 (тридцять шість тисяч вісімсот сімдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА УКРАГРОМОТОРС , ЄДРПОУ 24830143, місцезнаходження юридичної особи: 61068, м. Харків, вул. Академіка Павлова, 44-Б, на користь ОСОБА_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, яка може бути подана відповідачами протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

.

Суддя: