Постанова

від 29.05.2007 по справі 16/481-06-13005

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

16/481-06-13005

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"29" травня 2007 р. Справа № 16/481-06-13005

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:  Шевченко В.В.

суддів: Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.

при секретарі судового засідання: Волощук О. О.

за участю  прокурора: Лаврека В.В. –помічник прокурора Саратського району Одеської області

та представників сторін:

від Саратської райради: Байло А.А. –за дорученням     

від ВАТ „Фармація”: Губчик П.А., Кучер О.В. –за дорученням

від КП „Саратфарм”: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу прокурора Саратського району Одеської області в інтересах держави в особі Саратської районної ради Одеської області, смт. Сарата, Одеської області

на рішення господарського суду  Одеської області

від  27 березня 2007 року                    

у справі № 16/481-06-13005                                                                                                                                                                                                                                                                                        

за позовом Саратської районної ради Одеської області, смт. Сарата, Одеської області

до Відкритого акціонерного товариства „Фармація” в особі Центральної районної аптеки № 136, смт. Сарата, Одеської області

про зобов'язання вчинити певні дії

та за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства „Фармація”, м. Одеса

до:

- Саратської районної ради Одеської області, смт. Сарата, Одеської області

- Комунального підприємства „Саратфарм”, смт. Сарата, Одеської області

про визнання договору оренди пролонгованим та обов'язковим

Склад колегії суддів змінений згідно розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду № 40 від 11.04.2007 року.

В С Т А Н О В И Л А:

   05.12.2006 р. Саратська районна рада Одеської області (далі Рада) звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства „Фармація” (далі ВАТ) про зобов'язання вчинити певні дії, а саме зобов'язати ВАТ повернути Раді нежилі приміщення, що розташовані на 1 і 2 поверхах будівлі № 82-а по вул. Леніна в с.м.т. Сарата Одеської області.

   Позовні вимоги мотивовані тим, що спірними приміщеннями ВАТ користувалось на підставі договору оренди від 18.03.2002 р. строк дії якого закінчився 18.03.2006 р. Листами від 07.04.2006 р. та від 17.04.2006 р. Рада зверталась до ВАТ з повідомленнями про припинення дії договору, у зв'язку з закінченням строку його дії та вимогами повернути орендоване майно. Але, ВАТ орендоване майно не повернуло та продовжує ним користуватися без будь-яких правових підстав.

   ВАТ позов Ради не визнало та звернулось до суду з зустрічним позовом до Ради та Комунального підприємства „Саратфарм” (далі КП) –про визнання договору оренди від 18.03.2002 р. пролонгованим та обов'язковим для виконання.

   Позовні вимоги ВАТ мотивовані тим, що пунктом 1.4 укладеного між сторонами у справі договору оренди від 18.03.2002 р. встановлено, що „якщо за один місяць до спливу строку дії договору немає будь-яких пропозицій від сторін щодо виконання цього договору, то договір вважається укладеним на новий строк”. Рада в строк за один місяць до спливу строку дії договору до ВАТ з будь-якими пропозиціями не зверталася, а тому договір оренди від 18.03.2002 р. є пролонгованим та той же строк та на тих самих умовах.

   У відзивах на позов Рада та КП позовні вимоги ВАТ вважали необґрунтованими та безпідставними.

   Рішенням господарського суду Одеської області від 27.03.2007 р. (суддя Желєзна С. П.) позовні вимоги ВАТ задоволені у повному обсязі та договір оренди від 18.03.2002 р. укладений між ВАТ та Радою визнано пролонгованим на той же строк та на тих самих умовах. З Ради на користь ВАТ стягнуто 85 грн. понесених витрат на оплату держмита та 118 грн. понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У задоволенні позову Ради –відмовлено. Провадження у справі за позовними вимогами ВАТ до КП –припинено.

   Рішення суду мотивовано тим, що у договорі оренди сторонами була досягнута домовленість про порядок пролонгації договірних відносин, який не дублює редакцію положень, викладених у законі, але і не суперечить їй, у зв'язку з чим до правовідносин сторін повинні застосовуватися саме умови укладеного між ними договору, пунктом 1.4 якого встановлено, що „якщо за один місяць до спливу строку дії договору немає будь-яких пропозицій від сторін щодо виконання цього договору, то договір вважається укладеним на новий строк”. Оскільки, Рада в строк за один місяць до спливу строку дії договору до ВАТ з будь-якими пропозиціями не зверталася, то договір оренди від 18.03.2002 р. є пролонгованим та той же строк та на тих самих умовах, а тому позовні вимоги ВАТ підлягають задоволенню, а в позові Ради слід відмовити.

   Так як, ВАТ будь-яких позовних вимог до КП не пред'являло, то відсутній предмет спору між даними сторонами, внаслідок чого провадження у справі, в цій частині, підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

   Не погоджуючись з вищеназваним судовим рішенням прокурор Саратського району Одеської області (далі прокурор) подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, оскільки воно прийнято без достатніх на це підстав, не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушенням норм матеріального права та прийняти нове рішення, яким позов Ради задовольнити, а зустрічні позовні вимоги ВАТ залишити без задоволення.

   В судовому засіданні прокурор та представник Ради доводи апеляційної скарги підтримали у повному обсязі.            

   У відзиві на апеляційну скаргу ВАТ просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні представники ВАТ доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримали.

   КП був належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи, але його представник в судове засідання не з'явився та не скористався своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом.

   Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

   Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 18.03.2002 р. між Радою і ВАТ був укладений договір оренди за умовами якого Рада передала, а ВАТ прийняло у платне, тимчасове (на чотири роки) користування нежилі приміщення першого та другого поверхів загальною площею 773,7 кв. м. будинку № 82-а по вул. Леніна в с.м.т. Сарата, що належить до комунальної власності.

   01.03.2003 р. сторонами внесені зміни та доповнення до договору оренди від 18.03.2002р., відповідно до яких уточнений розмір площі, якою фактично користується ВАТ та складає 695,4 кв. м., а також змінений розмір орендної плати.

   Угодою від 20.05.2004 р. сторони внесли зміни до преамбули договору оренди від 18.03.2002 року.

   27.10.2005 р. Радою, на виконання її рішення від 01.07.2005 р. № 225-ІV “Про дачу згоди на створення комунального підприємства –районної аптеки” та з метою забезпечення населення, установ охорони здоров'я продукцією медико-фармацевтичного призначення прийнято рішення за № 242-ІV “Про створення комунального підприємства “Саратфарм”.

   Листом № 139-02-11 від 24.11.2005 р. Рада повідомила ВАТ про прийняття нею рішення № 242-ІV про створення КП та запропонувала ВАТ розірвати укладений договір оренди та повернути орендовані приміщення першого поверху будинку площею 298,3 кв. м.

   16.03.2006 р. Радою прийнято рішення за № 292-ІV “Про встановлення річних орендних ставок за використання нерухомого майна спільної власності територіальних громад району та укладення договору оренди на новий строк”. Цим рішенням ВАТ було запропоновано укласти новий договір оренди приміщення другого поверху будинку загальною площею 385,8 кв. м. та повернути Раді приміщення першого поверху будинку площею 298,3 кв. м.    

   Листом № 43-02-16 Рада запропонувала ВАТ підписати угоду від 17.03.2006 р. та розірвати договір оренди від 18.03.2006 р. та укласти новий договір оренди.

   Лише 07.04.2006 р. та 17.04.2006 р. Рада направила ВАТ листи в яких запропонувала звільнити орендовані приміщення, у зв'язку з закінченням строку дії договору оренди від 18.03.2002 р.  

   Листом від 26.04.2006 р. у відповідь на звернення Ради від 07.04.2006 р. та від 17.04.2006 р. ВАТ повідомило про пролонгацію договору оренди від 18.03.2002р., яка відбулася відповідно до п. 1.4 договору, так як Рада несвоєчасного повідомила ВАТ про припинення договірних відносин.

   Ретельно дослідивши матеріали справи суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що у договорі оренди від 18.03.2002 р. сторонами була досягнута домовленість про порядок пролонгації договірних відносин, який не дублює редакцію положень, викладених у ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” від  14.03.1995 р. № 98/95-ВР, але і не суперечить їй, у зв'язку з чим до правовідносин сторін повинні застосовуватися саме умови укладеного між ними договору, пунктом 1.4 якого встановлено, що „якщо за один місяць до спливу строку дії договору немає будь-яких пропозицій від сторін щодо виконання цього договору, то договір вважається укладеним на новий строк”. Оскільки, Рада в строк за один місяць до спливу строку дії договору до ВАТ з будь-якими пропозиціями не зверталася, то договір оренди від 18.03.2002 р. є пролонгованим та той же строк та на тих самих умовах, а тому позовні вимоги ВАТ підлягають задоволенню, а в позові Ради слід відмовити.

   Прокурор вважає, що в силу положень ГК та ЦК України, які набрали чинність з 01.01.2004 р. на договір оренди від 18.03.2002 р. поширюються положення зазначених Кодексів щодо укладення договорів, а саме вимоги ст. ст. 6, 220, ч. 2 ст. 793ЦК України щодо нікчемності угод, що потребують нотаріального посвідчення.

   З такими доводами прокурора колегія суддів погодитися не може оскільки, на момент укладення договору оренди діяли норми ЦК УРСР в редакції 1963 р., а тому норми чинних ЦК та ГК України не можуть регулювати відносини з укладення договору, які вже відбулися між сторонами 18.03.2002 р. та були спрямовані на виникнення зобов'язань. Підписання сторонами та скріплення печатками договору оренди від 18.03.2002 р. є юридичним фактом, що вже відбувся та з яким пов'язане виникнення прав та обов'язків сторін договору, у зв'язку з чим вважати договір оренди від 18.03.2002 р. нікчемним –неможливо.

   Помилковими вважає колегія суддів і посилання прокурора на ч. 2 ст. 6 ЦК України щодо неможливості сторін у договорі відступати від положень актів цивільного законодавства, зокрема, від положень ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, так як ст. 10 зазначеного Закону передбачено, що за згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови, окрім тих, що в частині істотних умов за цією статтею Закону повинні відповідати типовому договору оренди відповідного майна.

   Згідно названого Закону до істотних умов договору оренди відноситься саме строк договору, а ніяким чином не умови його пролонгації як факт, від якого залежить продовження або припинення правових відносин. Тому суд першої інстанції надав правильну оцінку погодженому сторонами у п. 1.4 договору порядку пролонгації договору, що повністю кореспондується з ч. 7 ст. 180 ГК України відповідно до якої строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору, у зв'язку з чим ч. 2 ст. 17 Закону визначає не строк договору оренди (час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін), а умову, від якої залежить пролонгація або припинення зобов'язань між сторонами, що не суперечить зазначеному Закону та відповідає принципу свободи договору, передбаченому ст. 3 та ч. 3 ст. 6 ЦК України.

   Визначення місцевим судом зазначеного у п. 1.4 договору терміну „новий строк”, як чотирьохрічний строк (той самий строк) є обґрунтованим та вірним, оскільки згідно ч. 3 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів та понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

   Підставне не прийняв до уваги суд першої інстанції і посилання Ради та прокурора на лист від 24.11.2005 р., оскільки в матеріалах справи на міститься належних і допустимих доказів отримання його ВАТ або його структурним підрозділом, а крім того, в ньому мова йде не про припинення договору оренди, у зв'язку з закінченням строку його дії, а про дострокове розірвання договору за ініціативою Ради.

   Не можуть бути прийняті до уваги і посилання прокурора на відсутність відповідних рішень Ради стосовно передачі у найом об'єкта оренди, так як голова Ради згідно Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” є головною посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, а крім того, правомірність підписання договору оренди від 18.03.2002 р. уповноваженими на те особами не була предметом розгляду суду першої інстанції, оскільки ніхто до суду з відповідними позовними вимогами не звертався.        

   Так як, ВАТ будь-яких позовних вимог до КП не пред'являло, то місцевий суд дійшов до правильного висновку про відсутність предмету спору між цими сторонами, а тому підставне, відповідно до вимог п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України припинив провадження у справі в цій частині.

   Судові витрати по справі розподілені судом першої інстанції правильно та згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

   Таким чином, доводи викладені прокурором в апеляційній скарзі, не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

                            Керуючись ст. ст. 99, 101–105 ГПК України, колегія суддів, –

                                                      П О С Т А Н О В И Л А:     

   Рішення господарського суду  Одеської області від 27 березня 2007 року у справі № 16/481-06-13005 –залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Саратського району Одеської області –без задоволення.

   Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.   

           Головуючий суддя                                                          В. В. Шевченко

            Судді                                                                                В. В. Бєляновський

                                                                                                     М. А. Мирошниченко