Рішення

від 29.08.2017 по справі 338/401/17

БОГОРОДЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ



Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/401/17

29 серпня 2017 року Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого-судді Битківського Л.М.

з участю секретаря Дякун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Дзвиняцької сільської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень Дзвиняцької сільської ради та державного акту про визнання права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

04 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Дзвиняцької сільської ради та ОСОБА_2 у якому поставила питання про визнання недійсними рішень сільської ради: від 21.12.2001 «Про вилучення земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку в ОСОБА_3Д.» яким вилучено у померлого ОСОБА_3 земельну ділянку; від 21.12.2001 року «Про виділення земельної ділянки ОСОБА_2 під індивідуальну житлову забудову в с.Дзвиняч по вул. Степаняка» яким відповідачу вирішено виділити земельну ділянку площею 0,19 га та передати її у приватну власність. Одночасно позивачем поставлено питання про визнання недійсним державного акту, що виданий 05.11.2007 року на ім‘я ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1890 га.

Заявлені позовні вимоги в судовому засіданні позивачка та представник позивача підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Вказали, що ще в 1990 році ОСОБА_3 отримав дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на території масиву першочергової забудови в с.Дзвиняч. В 1991 році ним було отримано дозвіл на право виконання будівельних робіт. 28.12.1993 року земельна ділянка площею 0,15 га за рішенням Дзвиняцької сільської ради була передана ОСОБА_3 у власність. Однак через відсутність можливості видати державні акти, право власності позивача не було зареєстровано у встановленому порядку. 16.03.2001 року ОСОБА_3 помер і позивачка, як дочка прийняла спадщину. Однак оформити свої права на земельну ділянку не змогла оскільки у сільській раді у 2002 році її повідомили про те, що земельну ділянку, яка за життя належала батькові вилучили. Лише в грудні 2016 року звернулась за правовою допомогою і в січні 2017 року довідалась про те, що вказана ділянка сесією сільської ради вилучена у її батька та передана ОСОБА_2 Вважає, що оскарженими рішеннями сільської ради порушено її право на оформлення спадщини на частину спадкового майна. Просили позов задовольнити.

Представник Дзвиняцької сільської ради ОСОБА_4 в судове засідання не з‘явився. Подав суду письмову заяву у якій позовні вимоги заперечив і просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності за вимогами позивачки.

Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні заявлений позов не визнав. Вказав що спірна земельна ділянка не може вважатись такою, що увійшла до спадкового майна, оскільки не була приватизована належним чином за життя спадкодавцем. Крім того, вважає, що позивачці з 2002 року було достеменно відомо про те, що земельна ділянка, яка колись належала її батькові, вилучена сільською радою і надана у власність його довірителю. Однак протягом п‘ятнадцяти років позивачка питання про захист своїх нібито порушених прав не ставила. Тому подав заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності та просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до таких висновків.

Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що рішенням виконкому Дзвиняцької сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 21.12.1990 року у встановленому на то час порядку було прийнято рішення по заяві ОСОБА_3 згідно якого виділено йому земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва індивідуального житлового будинку на території масиву першочергової забудови. Одночасно запропоновано виконкому Богородчанської районної ради надати дозвіл ОСОБА_3 на будівництво житлового будинку на виділеній земельній ділянці №33. На підставі свідоцтва про забудову садиби №40 від березня 1991 року ОСОБА_3 дозволено приступити до будівництва індивідуального житлового будинку за затвердженим проектом.15.04.1991 року представником архітектури та сільської ради складено акт виносу в натуру меж земельної ділянки та складено схему виносу меж змеленої ділянки і розбивки будівель.

28.12.1993 року сесією Дзвиняцької сільської ради на підставі розгляду заяв громадян про передачу земельних ділянок у власність передано у приватну власність земельні ділянки жителям с.Дзвиняч, в т.ч. ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,15 га.

16.03.2001 року ОСОБА_3 помер.

Згідно ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

ОСОБА_1 - дочка ОСОБА_3, як спадкоємець першої черги за законом прийняла спадкове майна, оскільки 15.08.2002 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на ? частину квартири АДРЕСА_1.

До складу спадкового майна, на думку суду, могла входити і земельна ділянка, право власності на яку ОСОБА_3 набув на підставі рішення Дзвиняцької сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 28.12.1993 року.

До такого висновку суд прийшов з огляду на таке:

згідно із ч. 1 ст. 22 ЗК України 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст. 23 ЗК України 1990 року. Проте дію ст. 23 зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92«Про приватизацію земельних ділянок».

Пунктом 3 Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю. Отже, п. 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах. Згідно з п. 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Така позиція суду ґрунтується на правових позиціях Верховного Суду України, що висловлені у постанові №6-31цс12.

Приймаючи рішення від 21.12.2001 року про вилучення з користування померлого ОСОБА_3 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд сесія селищної ради діяла протиправно, оскільки не врахувала згаданого вище рішення від 28.12.1993 року, яким попередньо передала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,15 га у приватну власність. Вказаним рішення сесія сільської ради фактично позбавила позивача, як спадкоємця, можливості прийняти спадкове майно та зареєструвати своє право власності на нього.

Однак, судом встановлено, що позивачці про порушення свого права стало достовірно відомо у 2002 році, коли вона займалась оформленням спадкових прав. Позивачка в судовому засіданні заявила, що від працівників сільської ради у 2002 році довідалась про те, що земельна ділянка, яка належала раніше її батькові, після його смерті вилучена. Відтак у неї виникло право на захист свого порушеного права саме у 2002 році, адже початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Оскільки відповідачами подано заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності то у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. 213-215 ЦПК України, суд ,-

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дзвиняцької сільської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсними рішень Дзвиняцької сільської ради від 21.12.2001 «Про вилучення земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку в ОСОБА_3Д.» та від 21.12.2001 року «Про виділення земельної ділянки ОСОБА_2 під індивідуальну житлову забудову», державного акту на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2620482401:01:001:0089, що виданий 05.11.2007 року Дзвиняцькою сільською радою на ім‘я ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1890 га.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Івано-Франківської області через суд першої інстанції шляхом подання в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Битківський Л.М.