Постанова

від 23.08.2017 по справі 820/871/17

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

23 серпня 2017 р.                                                                                 справа № 820/871/17

          Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Старосєльцевої О.В., за участю секретаря судового засідання - Цабеки К.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Харківській області до Акціонерного товариства "А.М.Б." про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, -

встановив:

          Суб'єкт владних повноважень, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про надання дозволу на погашення податкового боргу Акціонерного товариства «А.М.Б.» у розмірі 60.137,46грн. за рахунок майна, що перебуває в податковій заставі (уточнена позовна заява без дати, приєднана до справи на а.с.180-182 т.1, судом по суті не розглядалась та не вирішувалась, адже всупереч вимогам ст.106 КАС України не містить підпису представника ГУ ДФС у Харківській області).

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що платник не виконав у добровільному порядку податкового обов'язку за спірною сумою заборгованості. Попередньо вжиті контролюючим органом заходи не призвели до припинення податкового обов'язку, а наступним за послідовністю є етап реалізації управлінської функції контролю за своєчасністю оплати податків (зборів) у спосіб отримання від суду дозволу на продаж майна платника податків, котре перебуває у податковій заставі. Посилаючись на викладені вище міркування, представник позивача просив суд постановити рішення про задоволення заявлених вимог.

Відповідач, Акціонерне товариство «А.М.Б.» з поданим позовом не погодився.

В обгрунтування заперечень проти позову зазначив, що на спірну суму боргу контролюючий орган не надсилав податкову вимогу і не звертався до суду з позовом про стягнення коштів за податковим боргом. З огляду на викладене, на думку платника податків, заявлена вимога є безпідставною.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши обгрунтованість доводів сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини спірних правовідносин, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що відповідач пройшов процедуру державної реєстрації суб'єкта господарювання – юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом - 22723288, як платник податків (зборів) знаходиться на обліку в Центральній ОДПІ у м.Харкові ГУ ДФС у Харківській області (яка з 01.01.2017р. згідно з нормами Податкового кодексу України виконує виключно функції сервісного обслуговування платників податків).

Як з'ясовано судом, спірна сума заборгованості структурно складається з неоплачених платежів по самостійно складеним і поданим платником податків до контролюючого органу податковим деклараціям з плати за землю за 2014р. на суму грошового зобов'язання – 30.068,73грн. та за 2015р. на суму грошового зобов'язання – 30.068,73грн. (а.с.34-41).

Суд відмічає, що з 01.01.2011р. порядок виконання податкового обов'язку унормований приписами Податкового кодексу України.

Так, строки виконання податкового обов'язку платника податків – юридичної особи визначені ст.ст.57 і 113 Податкового кодексу України, які мають характер загальної норми права, а у виключних випадках встановлені спеціальною нормою права - положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у випадку поширення на платника податків судових процедур банкрутства та публікації оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство» та положеннями ст.105 Цивільного кодексу України (у випадку прийняття стосовно платника податку рішення про припинення юридичної особи).

Стосовно окремих видів податкового обов'язку, зокрема, і відносно податкового обов'язку з плати за землю, строк добровільного виконання (слід розуміти строку здійснення платежу) визначений іншими нормами закону, а саме у даному випадку - статтями 285-287 Податкового кодексу України.

У ході розгляду справи судом встановлено, що строки добровільної та самостійної оплати платежу з плати за землю, запроваджені ст.287 Податкового кодексу України, відносно спірної суми заборгованості збігли, а підстав для поширення на правовідносини за участю відповідача стосовно спірної суми заборгованості норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» або ст.105 Цивільного кодексу України (у випадку прийняття стосовно платника податку рішення про припинення юридичної особи) судом не виявлено.

Суд вважає, що заявлена до стягнення спірна сума заборгованості формально підпадала під визначення податкового боргу згідно з п.14.1.175 ст.14 Податкового кодексу України, але виключно до 17.02.2017р..

17.02.2017р. відповідачем у порядку ст.50 Податкового кодексу України були складені і подані до контролюючого органу районного рівня уточнені податкові декларації з плати за землю за 2014 та 2015 роки (а.с.172-175 т.1). Згідно з переліченими деклараціями платник задекларував до оплати за 2014 рік - "0,00грн.", за 2015 рік - "0,00грн.".

З приєднаних до справи документів вбачається, що перелічені уточнені декларації були прийняті контролюючим органом і проведені за даними обліку - відображені в Інтегрованій картці платника податків (нині діючий аналог картки особового рахунку платника податків), яка в розумінні ст.70 КАС України та Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016р. №422, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.05.2016р. за №751/28881; далі за текстом – Порядок №422) є належним та допустимим доказом стану розрахунків між платником податків і Державою по податкам (зборам).

Водночас з цим, суд відмічає, що замість вірного відображення відомостей уточнених декларацій (у спосіб зменшення самостійно задекларованих платником податків платежів по платі за землю за 2014-2015 роки), контролюючий орган вдався до непередбаченого законом способу реалізації владної управлінської функції, кваліфікувавши уточнені декларації як оплату зобов'язань по деклараціям з плати за землю 2014-2015 років, нарахувавши у зв'язку з цим суми пені.

Оскільки норми Податкового кодексу України не дають жодних підстав для ототожнення юридичних наслідків виправлення платником раніше неправильно визначеної суми податкового зобов'язання у бік зменшення з юридичними наслідками несвоєчасною оплати самостійно обчисленого платником і узгодженого шляхом подачі податкової декларації податкового зобов'язання, то вчинені ДПІ дії є перешкодою у задоволенні заявленої по справі вимоги.

Суд вважає, що податковий обов'язок відповідача за деклараціями з плати за землю 2014-2015р.р. припинений 17.02.2017р. внаслідок подачі уточнених декларацій, прийняття контролюючим органом цих декларацій, проведення контролюючим органом показників уточнених декларацій за Інтегрованої карткою.

У разі невірного визначення платником податків податкових зобов'язань за уточненими деклараціями порядок дій контролюючого органу чітко визначений ч.2 ст.19 Конституції України, ст.ст.54, 58, 78, 86 Податкового кодексу України і полягає у прийнятті рішення про призначення позапланової перевірки, проведенні позапланової перевірки, оформлені результатів проведеної перевірки актом, винесенні податкового повідомлення - рішення про самостійне визначення контролюючим органом податкових зобов'язань платника податків.

Як з'ясовано судом, за поданими відповідачем 17.02.2017р. уточненими деклараціями контролюючим органом податкових повідомлень - рішень про збільшення грошового зобов'язання з плати за землю за 2014-2015 роки не приймалось.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджено факту існування у відповідача невиконаних зобов'язань за деклараціями з плати за землю за 2014р. та 2015р., що є підставою для відмови у позові.

Окремою підставою для відмови у позові є також і виявлений судом факт недотримання контролюючим органом вимог ст.89 Податкового кодексу України.

Так, розглядаючи справу, суд відзначає, що послідовність етапів реалізації контролюючим органом повноважень контролю за своєчасністю оплати податків (зборів) у спосіб примусового виконання податкового обов'язку урегульована ст.95 Податкового кодексу України, відповідно до якої орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі (п.95.1 ст.95); стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги (п.95.2 ст.95); стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини (абз.1 п.95.3 ст.95), орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі (абз.2 п.95.3 ст.95).

Між тим, з положень наведеної норми кодексу слідує, що законодавець не обтяжив контролюючий орган обов'язком безперечно та за будь-яких умов формально дотримуватись викладеної у ст.95 Податкового кодексу України послідовності.

На це вказує, по-перше, сама конструкція цієї норми, а по-друге, можливість доведення факту недостатності коштів і іншими доказами, окрім тих, котрі формуються (створюються) під час виконання рішення суду про стягнення коштів за податковим боргом.

При цьому, суд зауважує, що при встановлені обставин недостатності коштів слід керуватись правилом ч.1 ст.71 КАС України, позаяк предметом розгляду у цій адміністративній справі не є рішення чи діяння суб'єкта владних повноважень.

Отже, повноваження позивача як контролюючого органу на звернення до суду з позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу відповідача за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, витікає з приписів ст.95 Податкового кодексу України.

Пунктом 89.3 ст.89 Податкового кодексу України передбачено, що майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

          При цьому, за правилом абз.1 п.89.2 ст.89 Податкового кодексу України у податкову заставу може бути описане майно балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків.

          Зі змісту наявного у справі акту опису майна відповідача у податкову заставу (а.с.54-54 зворот т.1) чітко слідує, що контролюючий орган не визначив балансової вартості майна платника податків.

          Згідно з абз.3 п.89.2 ст.89 Податкового кодексу України у разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

          Матеріали справи не містять доказів проведення оцінки активів платника податків, включених до акту опису майна у податкову заставу, Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

          Проведений контролюючим органом у спірних правовідносинах опис майна у податкову заставу без визначення вартісних показників описаних активів, унеможливлює надання судом дозволу на погашення податкового боргу платника податків за рахунок описаного майна у зв'язку з неможливістю забезпечити дотримання приписів п.89.3 ст.89 Податкового кодексу України.

Підсумовуючи викладене, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах відповідач немає податкового боргу перед Державою з плати за землю за самостійно складеними і поданими до контролюючого органу деклараціями за 2014-2015р.р. у зв'язку з виправленням їх показників до нульового значення. При цьому, допущені контролюючим органом порушення у процедурі примусового виконання податкового обов'язку платника податків (а саме: не визначення балансової вартості описаного у податкову заставу майна) також є окремою, самостійною та достатньою підставою для відхилення заявленої суб'єктом владних повноважень вимоги.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судом в ході розгляду справи встановлено факт порушення заявленою суб'єктом владних повноважень вимогою прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у сфері публічно-правових відносин, то у задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління ДФС у Харківській області до Акціонерного товариства "А.М.Б." про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна - відмовити.

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

          Повний текст постанови виготовлено 28.08.2017 року.

          Суддя Старосєльцева О.В.