Постанова

від 21.08.2017 по справі 910/10135/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2017 р. Справа№ 910/10135/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Калатай Н.Ф.

Жук Г.А.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 - представник за довіреністю б/н від 01.12.2016, Ганжа А.М. - голова правління,

від відповідача: не з'явився,

присутній: ОСОБА_4;

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2016

у справі №910/10135/16 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Обслуговуючого кооперативу "Севастопольський"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2016р. у справі №910/10135/16 позов задоволено. Визнано недійсним договір про спільну діяльність від 30.04.2009 року, укладений між Обслуговуючим кооперативом "Севастопольський" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 . Стягнути з ОСОБА_5 на користь Обслуговуючого кооперативу "Севастопольський" витрати по сплаті судового збору в сумі 1378 грн.

Рішення місцевого господарського суду грунтується на тому, що спірний договір укладено поза межами волевиявлення позивача, без дотримання порядку, встановленого нормами чинного законодавства та установчих документів позивача, не відповідає внутрішній волі позивача, не спрямований на настання реальних наслідків та, відповідно, є недійсним правочином в силу положень ст. 215 ЦК України.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2016р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що не здійснення відповідачем свого зобов'язання за спірним договором щодо ведення бухгалтерського обліку, відсутність факту реєстрації вказаного правочину у податкових органах, не ведення відповідачем спільної діяльності, на що посилається позивач в обґрунтування даного позову, не може бути підставою визнання цього правочину недійсним, бо не свідчить про відсутність у його сторін наміру створення правових наслідків, оскільки ці недоліки можуть бути усунуті сторонами у будь-який час.

В процесі розгляду апеляційної скарги апеляційним господарським судом ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2017р. за клопотанням позивача призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення якої поставлено наступне питання: Чи виконано підпис від імені ОСОБА_4 на договорі про сумісну діяльність від 30.04.2009 року тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?

Зупинено провадження у справі №910/10135/16 до проведення експертизи та отримання висновку експерта.

01.08.2017р. у зв'язку з повернення справи з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, поновлено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 14.08.2017р.

14.08.2017р. розгляд апеляційної скарги відкладено у зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача, на 21.08.2017р.

21.08.2017р. в судове засідання апеляційного господарського суду не з'явився відповідач, через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів 21.08.2017р. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що станом на 20.08.2017р., як зазначає відповідач, на його адресу на надходили ухвали Київського апеляційного господарського суду про призначення розгляду справи від 01.08.2017р. та від 14.08.2017р., у зв'язку з чим він позбавлений можливості виконати вимоги п.4 ухвали щодо підготовки та надання письмових пояснень по суті спору з урахуванням висновків експертизи.

Судова колегія ухвалила зазначене клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відхилити у зв'язку з його необґрунтованістю, та у зв'язку з наступним.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Наразі, судом прийнято до уваги, що відповідачем було висловлено свою правову позицію з приводу позовних вимог.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали та заслухавши пояснення представника позивача судова колегія встановила.

30.04.2009 між Обслуговуючим кооперативом "Севастопольський" (сторона-1) та ФОП ОСОБА_5 (сторона-2) укладено договір про спільну діяльність без створення юридичної особи, відповідно до умов якого сторони зобов'язуються шляхом об'єднання своїх зусиль та майна, яке належить сторонам на відповідних правових підставах, спільно діяти для досягнення спільної мети реконструкції будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (територія ОК "Севастпольський") (далі - Будівля) об'єктів адміністративного призначення №ПО-1/791 з підвальним приміщенням, що знаходиться під ним та в'їзної групи обладнаної металевими воротами (згідно схеми - додатку №1до договору).

Статтями 6, 7 вказаного договору визначено, що грошові та майнові внески сторін, а також майно, створене чи набуте сторонами в результаті спільної діяльності становлять їх спільну часткову власність. Внесок сторони 1 - будівля, грошова оцінка, якого становить 35000 грн. Внесок сторони 2 - особисті знання, навички та уміння, ділові зв'язки, грошові кошти та будівельні матеріали, грошова оцінка вказаного внеску становить 35000 грн.

Пунктами 8.1, 8.1.1, 8.1.2, 8.1.3 договору передбачено, що після закінчення будівельно-ремонтних робіт право власності на об'єкти розподіляється таким чином: сторона 1 є власником в'їзної групи, обладнаної металевими воротами № ПО-2/791, а сторона 2 є власником приміщення об'єкта адміністративного призначення № ПО-1/791, включаючи підвальне приміщення, що знаходиться під ним. По закінченню робіт сторони підписують відповідні акти приймання робіт та приймання-передавання приміщень.

Вказаний договір було укладено з відповідачем, як з фізичною особою-підприємцем, що підтверджується наявністю на спірному договорі та додатках до нього відбитків печатки відповідача.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. За приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 7 статті 179 ГК України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу частини 1 статті 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

При цьому слід зауважити, що аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише письмову форму правочину, в якій його вчинено, а відповідно сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі.

Відповідно до норм ст.ст.1130, 1131 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно положень ст.1132, ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Отже спірний договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність (договором простого товариства) та передбачає після його закінчення перехід права власності на належне позивачу приміщення.

На підставі пояснень представників позивача, господарським судом міста Києва встановлено, що загальні збори кооперативу не приймали рішень, щодо можливості відчуження нерухомого майна кооперативу, зокрема, на підставі спірного договору, на користь відповідача. Разом із цим, в оскаржуваному рішенні зазначено, що наявний в матеріалах справи протокол № 9 правління ОК Севастопольський суд не приймає до уваги, з тих підстав, що правління кооперативу не наділене повноваженнями на прийняття рішень про відчуження майна.

З наявного в матеріалах справи листа ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ГУ ДФС у м. Києві, місцевим господарським судом встановлено, що станом на 15.09.2016р. спірний договір не перебуває на податковому обліку.

Встановивши зазначені обставини справи, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що спірний договір укладено поза межами волевиявлення позивача, без дотримання порядку, встановленого нормами чинного законодавства та установчих документів позивача, не відповідає внутрішній волі позивача, не спрямований на настання реальних наслідків та, відповідно, є недійсним правочином в силу положень ст. 215 ЦК України.

Судова колегія погоджується з викладеним висновком місцевого господарського суду.

Згідно зч. 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до п. 4.16. Статуту кооперативу, в редакції чинній на дату укладення спірного договору, голова правління кооперативу уповноважений укладати та підписувати договори та угоди від імені кооперативу; без довіреності діє від імені кооперативу, представляє його в усіх установах, підприємствах та організаціях.

Положенням Статуту Кооперативу у редакції, чинній на час укладення договору, зокрема п.п.4.1, 4.2 встановлено, що Вищим органом управління Кооперативу є Загальні збори членів Кооперативу, до компетенції яких, в тому числі належить прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Як вбачається з пояснень представників позивача, Загальні збори Кооперативу не приймали рішень щодо можливості відчуження нерухомого майна кооперативу, зокрема на підставі спірного договору, на користь відповідача.

Відповідачем також не надано суду доказів скликання Загальних зборів Кооперативу та наступного прийняття такого рішення. Наявний в матеріалах справи витяг з протоколу №9 правління ОК "Севастопольський" про надання згоди набуття відповідачем права власності на майно кооперативу судом до уваги не приймається, оскільки правління кооперативу є виконавчим органом Кооперативу (п.4.11 Статуту) та не наділене повноваженнями на прийняття рішень про відчуження майна кооперативу.

Судом встановлено, що спірний договір підписаний головою правління кооперативу та відповідачем, як фізичною особою - підприємцем та скріплений їхніми печатками, без згоди загальних зборів кооперативу, а відповідно з порушенням діючого статуту та законодавства, наслідком чого є визнання договору недійсним.

Відповідно до ст.1132 ЦК України, за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. В силу ч.2 ст. 1134 ЦК України введення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ним одному з учасників.

Згідно з п.5.1. спірного договору передбачено, що введення бухгалтерського та податкового обліку покладено на відповідача.

Проте, не здійснення відповідачем свого зобов'язання за спірним договором щодо введення бухгалтерського обліку, відсутність факту реєстрації вказаного правочину у податкових органах, не ведення відповідачами спільної діяльності, про що вказує місцевий господарський суд, не може бути підставою визнання цього правочину недійсним, бо не свідчить про відсутність у його сторін наміру створення правових наслідків, оскільки ці недоліки можуть бути усунуті сторонами у будь-який час.

На виконання умов спірного договору, кожна із сторін здійснила відповідні дії, а саме: відповідач сплатив суму коштів, як внесок у спільну діяльність та здійснив реконструкцію будівлі, шо підтверджується Актом приймання виконаних робіт від 23.01.2011р. до спірного договору, що свідчить про схвалення позивачем спірного договору та його реальне виконання.

Крім того, факт реального виконання спірного договору, в тому числі будівництво відповідачем в'їзної групи, обладнаної металевими воротами №ПО-2/791, підтверджується рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 24.07.2015р. у цивільній справі № 760/4721/15-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30.09.2016р.

Відповідно до ч. З ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що під час судового розгляду досліджувався спірний договір, і останньому була надана судом оцінка, про що зазначено у рішенні суду наступним чином: Встановлено також, що 30 квітня 2009 року між сторонами був укладений договір про спільну діяльність, відповідно до умов якого сторони зобов 'язуються об єднати свої зусилля та майно для реконструкції об 'єкта адміністративного призначення №ПО-1/791 з підвальним приміщенням та в'їзної групи, обладнаної металевими воротами №ПО-2/791. Відповідно до Акту прийому виконаних робіт від 23 квітня 2011 року робота за умовами договору була виконана належним чином і недоліків у її виконанні не виявлено. Даних обставин представники позивача в судовому засіданні не спростували .

Однак вказані дії з виконання умов договору не свідчать про погодження позивачем, з урахуванням положень статуту кооперативу та законодавства, на відчуження майна кооперативу та передачу права власності на майно кооперативу на користь відповідача на підставі договору про спільну діяльність.

05.07.2016р. через канцелярію господарського суду міста Києва відповідачем була подана заява про застосування строків позовної давності, оскільки на його думку позивач звернувся до суду з даним позовом поза межами строку позовної давності та просив суд відмовити в задоволені позову на підставі ст. 267 ЦК України.

Виходячи з приписів статей 256, 257 ЦК України та посилаючись на п. 2.8. постанови пленуму ВГС України від 29.05.2013р. № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності при звернені до суду.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, позовна давність установлюється тривалістю в три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (частина перша статті 258 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Частиною 3 статті 92 ЦК України,встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, не повинна перевищувати своїх повноважень.

Відтак, для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

В пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів роз'яснено, що з метою забезпечення однакового і правильного застосування Господарського процесуального кодексу України, Вищим господарським судом України роз'яснено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч. 2 ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Якщо порушення права мало місце до призначення ліквідаційної комісії, а позов подається у процесі ліквідації юридичної особи, перебіг позовної давності починається з моменту, коли про порушене право чи про особу, що його порушила, стало відомо чи мало стати відомо правовласникові, а не ліквідаційній комісії.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення визнав належним та допустимим доказом у справі, нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_4, як пояснення посадової особи відповідача, на підставі якої встановив, що ОСОБА_4 спірного договору від імені позивача не підписував, про існування вказаного договору не знав і загальними зборами рішень про укладення вказаного договору не приймалось.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів №1883/17-32/1884/17-33 від 21.07.2017р. підпис від імені ОСОБА_4 у графі Председатель правления тексту договору про спільну діяльність від 30.04.2009 - виконаний ОСОБА_4.

У зв'язку з наведеним господарськими судами не можуть братися до уваги також доводи новопризначеного (новообраного) керівника підприємства, установи, організації про те, що він дізнався про порушене право очолюваної ним юридичної особи лише з часу свого призначення (обрання), оскільки позовна вимога заявляється про захист прав саме юридичної особи, а не прав її керівника.

При цьому слід зауважити, що частиною 2 статі 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, днем початку перебігу строку позовної давності є день укладання спірного договору.

Спірний договір був укладений, тобто підписаний сторонами та скріплений печаткам сторін, 30.04.2009р. З урахуванням цього, трирічний строк позовної давності, для позивача, сплив 30.04.2012р., а з позовом позивач звернувся до господарського суду міста Києва - 27.05.2016р.

Таким чином, позивачем пропущено строк позовної давності, щодо заявленої у позові вимоги, а саме про визнання недійсним спірного договору.

Відповідно до ч.3,4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у спорі, є підставою для відмови позивачу у позові.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2016р. підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2016р. у справі №910/10135/16 скасувати .

3. В позові відмовити.

4. Справу №910/10135/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді Н.Ф. Калатай

Г.А. Жук