Постанова

від 29.08.2017 по справі 902/220/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"29" серпня 2017 р. Справа № 902/220/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Дужич С.П. ,

суддя Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Підприємства об'єднання громадян "Лісова енергія" на рішення господарського суду Вінницької області від 13.06.2017 року у справі № 902/220/17 (суддя Банасько О.О.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Підприємства об'єднання громадян "Лісова енергія"

про стягнення 40 025,64 грн.

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

В судовому засіданні від 29.08.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Підприємства об'єднання громадян "Лісова енергія" 60988,34 грн. з яких 41000,00 грн. основна заборгованість, 2453,26 грн. - 3 % річних, 17535,08 грн. штрафу за договором - заявкою на автомобільне перевезення № 2302 від 23.02.2015 року.

03.05.2017 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про зменшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача 25000,00 грн. заборгованості, 1798,75 грн. 3 % річних та 13226,89 грн. штрафних санкцій за договором № 2302 від 23.02.2015 року.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 13.06.2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 25000,00 грн. - боргу, 1600,00 грн. - відшкодування витрат по сплаті судового збору, 1980,00 грн. інших витрат пов'язаних з розглядом справи. Прийнято відмову позивача від позову в частині стягнення 1798,75 грн. 3 % річних та 13226,89 грн. інфляційних втрат. Провадження у справі в частині стягнення 1798,75 грн. 3 % річних та 13226,89 грн. штрафних санкцій припинено. Видано наказ.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Скаржник вважає оскаржуване рішення винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповним дослідженням наявних в матеріалах справи доказів.

В судове засідання представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Пункт 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року передбачає, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки відповідно до ст. 22 ГПК України явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення сторін про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та враховуючи обмежені строки, встановлені ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, апеляційний суд встановив наступне.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, згідно договору - заявки на транспорт № 2302 від 23.02.2015 року позивач у справі являється перевізником вантажу Дашів, Іллінецький район, Вінницька область - Німеччина, 06188, Ландсберг. Умовами вказаного договору-заявки, серед іншого, визначено найменування вантажу - вугілля, його кількості - 17 т/120 м 3 , дату і час завантаження - 22-23.02.2015 року, місце завантаження - Дашів, Вінницька область, місця розвантаження - 06188 Ландсберг, Німеччина, вартість (порядок та форму оплати) - 1500 євро в день завантаження. Вказаний договір-заявка підписаний лише зі сторони перевізника.

В обґрунтування звернення з позовом до суду першої інстанції, позивач вказав про те, що на підставі зазначеного договору заявки № 2302 від 23.02.2015 року останнім здійснено перевезення належного відповідачу (замовник) вантажу за маршрутом с. Дашів (Іллінецький район, Вінницька область) - м. Ландсберг (06188 Німеччина). Вказаний факт здійснення перевезення визнається сторонами справи та підтверджується відповідачем в заяві про застосування строку позовної давності від 05.05.2017 року поданій під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Згідно наявного в матеріалах справи рахунку № 8 від 23.02.2015 року вартість наданих позивачем підприємству об'єднання громадян "Лісова енергія" послуг на підставі договору № 2302 від 23.02.2015 року склала 48000 грн., разом з тим відповідачем вартість наданих позивачем послуг з перевезення вантажу оплачено в сумі 23000 грн. Зазначений факт підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученнями № 266 від 23.02.2015 року на суму 16000 грн. та № 445 від 04.08.2016 року на суму 7000 грн.

У зв'язку із зазначеним, 23.04.2015 року позивачем надіслано відповідачу акт № 8 прийому-здачі виконаних робіт (послуг) та претензію про сплату залишку суми перевезення згідно виставленого рахунку, яка як вказав позивач була залишена відповідачем без реагування.

Зважаючи на вказані обставини, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 25000,00 грн. заборгованості, 1798,75 грн. 3 % річних та 13226,89 грн. штрафних санкцій за договором № 2302 від 23.02.2015 року.

Рішенням від 13.06.2017 року суд першої інстанції вказаний позов задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача 25000,00 грн. - боргу, 1600,00 грн. - відшкодування витрат по сплаті судового збору, 1980,00 грн. інших витрат пов'язаних з розглядом справи. Прийняв відмову позивача від позову в частині стягнення 1798,75 грн. 3 % річних та 13226,89 грн. інфляційних втрат. Провадження у справі в частині стягнення 1798, 75 грн. 3 % річних та 13226, 89 грн. штрафних санкцій припинив.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню зважаючи на таке.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

В силу із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, а п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України передбачено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Згідно ч. 2 цієї ж статті договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як вбачається з матеріалів справи, договір-заявка на транспорт від 23.02.2015 року № 2302 не підписаний зі сторони відповідача.

Таким чином, договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не укладався.

З поданого перевізником позову вбачається, що останній заявлений на тій підставі, що позивач являвся перевізником вантажу відповідача по маршруту Дашів, Іллінецький район, Вінницька область Німеччина, 06188, Ландсберг. Вантаж складався з деревного вугілля в кількості 17 т/120 м 3 . Перевезення відбулось 23.02.2015 року.

Як зазначено раніше, відповідачем було сплачено позивачу 23000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученнями № 266 від 23.02.2015 року на суму 16000 грн. та № 445 від 04.08.2016 року на суму 7000,00 грн.

Доказів того, що між сторонами було досягнуто домовленості про інший розмір плати за перевезення позивачем суду не надано. Апеляційний господарський суд вважає, що до спірних правовідносин не може бути застосовано положення ч. 1 ст. 916 ЦК України, оскільки в матеріалах справи відсутня будь-яка інформація про те, яким чином здійснювалась доставка вантажу (попутний напрямок, довантаження тощо), що виключає можливість визначити розмір розумної плати.

Як зазначено вище, судом першої інстанції, оскаржуваним рішенням було прийнято відмову позивача від позову в частині стягнення з відповідача 1798,75 грн. 3 % річних та 13226,89 грн. інфляційних втрат, провадження у справі в частині стягнення 1798,75 грн. 3 % річних та 13226,89 грн. штрафних санкцій припинено.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши обґрунтованість припинення провадження у справі в цій частині дійшов висновку про його підставність та законність.

Щодо тверджень скаржника про застосування наслідків спливу позовної давності, то колегія суддів зазначає, що ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Враховуючи, що у даному випадку порушення права особи відсутнє, то наслідки спливу позовної давності у даному випадку не застосовуються.

В силу ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. В силу ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Підприємства об'єднання громадян "Лісова енергія" задовольнити.

2. Пункти 1, 2, 5 рішення господарського суду Вінницької області від 13.06.2017 року у справі № 902/220/17 скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення.

"В позові відмовити.".

В решті рішення господарського суду Вінницької області від 13.06.2017 року у справі № 902/220/17 залишити без змін.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Підприємства об'єднання громадян "Лісова енергія" (вул. Калініна, буд. 4А, кв. 12, м. Липовець, Вінницька область, 22500, ідентифікаційний код 35078437) 1760,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказу доручити господарському суду Вінницької області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Тимошенко О.М.