Постанова

від 28.11.2017 по справі 902/220/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2017 року Справа № 902/220/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач ), Палій В.В., Грек Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Бондаренка Ігора Михайловича на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 у справі № 902/220/17

за позовомфізичної особи-підприємця Бондаренка Ігора Михайловича

до підприємства об'єднання громадян "Лісова енергія"

простягнення 40 025, 64 грн., представники сторін у судове засідання не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2017 року фізична особа-підприємець Бондаренко Ігор Михайлович звернулась до господарського суду Вінницької області з позовом до підприємства об'єднання громадян "Лісова енергія" про стягнення (з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог та відмови від позовних вимог) 25 000 грн. основного боргу за договором-заявкою на автомобільне перевезення № 2302 від 23.02.2015.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 13.06.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 25 000 грн. основного боргу. Провадження у справі в частині стягнення 1 798, 75 грн. 3% річних та 13 226, 89 грн. інфляційних втрат припинено, у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 пункти 1, 2, 5 рішення місцевого господарського суду скасовані. В цій частині прийнято нове рішення - про відмову в позові. В решті рішення господарського суду Вінницької області залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

До Вищого господарського суду України до початку судового засідання 28.11.2017 надійшла заява представника позивача про відкладення розгляду касаційної скарги у даній справі. Розглянувши зазначену заяву колегія суддів, з огляду на положення ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про відмову у її задоволенні.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до договору-заявки на транспорт № 2302 від 23.02.2015 фізична особа-підприємець Бондаренко Ігор Михайлович являється перевізником вантажу за маршрутом: Дашів, Іллінецький район, Вінницька область - Німеччина, 06188, Ландсберг.

Умовами договору-заявки серед іншого визначено найменування вантажу - вугілля, кількість - 17 т/120 м 3 , дата та час завантаження - 22-23.02.2015, місце завантаження - Дашів, Вінницька область, місця розвантаження - 06188 Ландсберг, Німеччина, вартість (порядок та форму оплати) - 1500 євро в день завантаження.

З наявної у справі копії договору-заявки вбачається, що останній підписаний лише перевізником.

На підставі договору-заявки фізичною особою-підприємцем Бондаренком Ігорем Михайловичем (перевізником) здійснено перевезення належного підприємству об'єднання громадян "Лісова пісня" (замовнику) вантажу за маршрутом с. Дашів (Іллінецький район, Вінницька область) - м. Ландсберг (06188 Німеччина), факт перевезення якого визнається обома сторонами.

Відповідно до рахунку № 8 від 23.02.2015 вартість наданих перевізником замовнику послуг склала 48 000 грн.

Разом з тим, відповідачем оплачено надані послуги в сумі 23 000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученнями № 266 від 23.02.2015 на суму 16 000 грн. та № 445 від 04.08.2016 на суму 7 000 грн.

Позивачем 23.04.2015 надіслано на адресу відповідача акт № 8 прийому-здачі виконаних робіт (послуг) та претензію про сплату залишку суми перевезення відповідно до виставленого рахунку.

Зазначена претензія залишена відповідачем без реагування, а залишок боргу не оплачено, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 25 000 грн. основного боргу, місцевий господарський суд виходив з їх доведеності та обґрунтованості. В частині стягнення 1 798, 75 грн. 3% річних та 13 226, 89 грн. інфляційних втрат місцевий господарський суд припинив провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

Скасовуючи рішення господарського суду Вінницької області в частині задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив з того, що договір-заявка на транспорт від 23.02.2015 № 2302 не підписаний зі сторони відповідача. Таким чином, договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не укладався. При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що між сторонами було досягнуто домовленості про інший розмір плати за перевезення, ніж той, який сплачено відповідачем. До спірних правовідносин не може бути застосовано положення ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України, оскільки в матеріалах справи відсутня будь-яка інформація про те, яким чином здійснювалась доставка вантажу (попутний напрямок, довантаження тощо), що виключає можливість визначити розмір розумної плати.

Проте колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки апеляційного господарського суду помилковими, з огляду на таке.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зазначена норма кореспондується з положеннями ст. 144 Господарського кодексу України щодо підстав виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судами обох інстанцій встановлено, що на підставі договору-заявки фізичною особою-підприємцем Бондаренком Ігорем Михайловичем (перевізником) здійснено перевезення належного підприємству об'єднання громадян "Лісова пісня" (замовнику) вантажу за маршрутом с. Дашів (Іллінецький район, Вінницька область) - м. Ландсберг (06188 Німеччина), факт перевезення якого визнається обома сторонами.

З огляду на положення ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності між сторонами договірних відносин з перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, що склалися на підставі договору-заявки № 2302 від 23.02.2015, оскільки факт надання позивачем послуг на виконання зазначеної заявки визнається та підтверджується сторонами у справі.

У зв'язку з цим висновок апеляційного господарського про те, що договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не укладався, не спростовує встановлений місцевим господарським судом факт існування договірних відносин між сторонами, які виникли на підставі заявки на перевезення вантажу.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються, зокрема, главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, а також Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Конвенція).

Статтею 1 Конвенції передбачено, що остання застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

За змістом ст. 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Частиною 1 ст. 307 Господарського кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 311 Господарського кодексу України плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Частиною 1 ст. 916 Цивільного кодексу України встановлено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Так сторони договору наділені відносною свободою щодо визначення розміру оплати послуг з перевезення вантажу, оскільки він може визначатися законом. В той же час у випадку якщо розмір провізної плати не визначений (ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов), вона визначається виходячи зі звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги на момент укладення договору та стягується розумна плата.

Судами обох інстанцій встановлено, що договір-заявка на транспорт від 23.02.2015 № 2302 не підписаний зі сторони відповідача. При цьому, останній в ході розгляду справи не заперечуючи щодо наявності між сторонами договірних правовідносин та виконання позивачем автомобільного перевезення, з поміж іншого, вказував про відсутність достовірно погодженої між сторонами вартості послуг перевезення.

Для визначення звичайної ціни за аналогічні послуги з міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом на момент укладення договору-заявки, місцевий господарський суд, зокрема, ухвалами від 01.06.2017 та 08.06.2017 зобов'язав на підставі ст. 65 Господарського процесуального кодексу України Вінницьку торгово-промислову палату надати суду інформацію щодо відстані міжнародного перевезення (відправлення вантажу - територія України - Дашів Іллінецький район Вінницька область - одержання вантажу Ландсберг Німеччина) та ринкової вартості 1 км пробігу перевезення (відправлення вантажу - територія України, одержання вантажу - територія країн Європейського Союзу).

Відповідно до експертного висновку № В-297 від 12.06.2017 Вінницької торгово-промислової палати, вартість міжнародного перевезення (відправлення вантажу - територія України, одержання вантажу - територія країн Європейського Союзу) становить 1,00-1,25 EUR/1 км. та відстань за маршрутом - Дашів Іллінецький район Вінницька область - одержання вантажу Ландсберг Німеччина складає 1 761 км.

В матеріалах справи також наявні надані позивачем матеріали щодо аналогічних цін на послуги перевезення вантажу у міжнародному сполучені відповідно до яких (виходячи із співвідношення відстані до ціни перевезення) вартість перевезення вантажу на момент здійснення перевезення вантажу за договором-заявкою № 2302 від 23.02.2015 становила 1,03-1,25 EUR/1 км.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що на момент перевезення вантажу за договором-заявкою № 2302 від 23.02.2015 "звичайна, розумна ціна" послуг міжнародного перевезення вантажу складала 1,00-1,25 EUR/1 км., а ціна послуг перевезення за маршрутом - Дашів Іллінецький район Вінницька область - одержання вантажу Ландсберг Німеччина, враховуючи відстань зазначеного маршруту - 1761 км., становила 1761-2201,25 EUR.

Разом з тим, у договорі-заявці на транспорт зазначено ціну перевезення за вищевказаним маршрутом в сумі 1 500 EUR, а тому розмір провізної плати вказаної в даному договорі-заявці правильно оцінено місцевим господарським судом як розумний, у зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо неможливості застосування до спірних відносин сторін у даній справі положень ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України з огляду на відсутність в матеріалах справи інформації про те, яким чином здійснювалась доставка вантажу (попутний напрямок, довантаження тощо).

З огляду на положення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку доказування і подання доказів, а також враховуючи, що визначення ціни позову належить до виключної прерогативи позивача, який у своєму позові вказав вартість наданих послуг у розмірі 48 000 грн. ((1500 євро) еквівалентна станом на день завантаження (23.05.2015) 48 041, 47 грн. (офіційний курс Євро відносно гривні станом на 23.02.2015 становив 3 202,7645 грн. за 100 од.), колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про правомірність визначення позивачем плати за перевезення розмірі 48 000 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено неприпустимість односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Судами обох інстанцій встановлено, що 23.04.2015 позивачем направлялась на адресу відповідача претензія про сплату заборгованості за договором заявкою № 2302 від 23.02.2015, залишена останнім без жодного реагування.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, що позовна вимога про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 25 000 грн. залишку основного боргу є правомірною та обґрунтованою.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

З огляду на зазначене та передбачене ст. 22 Господарського процесуального кодексу України право позивача до прийняття рішення відмовитись від позовних вимог, місцевий господарський суд, встановивши, що відмова позивача від позову в частині інфляційних втрат та 3% річних не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, відповідає обставинам і матеріалам справи, дійшов правильного висновку про задоволення заяви позивача про відмову від позову в частині стягнення 1 798, 75 грн. 3 % річних та 13 226, 89 грн. інфляційних втрат та припинення провадження у справі в цій в частині.

Що ж до заяви відповідача про застосування строків позовної давності, передбачених Конвенцією, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 926 Цивільного кодексу України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

За змістом ст. 1 Конвенції вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Конвенції термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

За оцінкою місцевого господарського суду, відповідачем не доведено, що ним ужито усіх заходів для недопущення господарського правопорушення (прострочення оплати заборгованості за договором-заявкою від 23.02.2015).

Крім того, останнім не надано жодного доказу на підтвердження факту вжиття ним заходів спрямованих на погашення наявної заборгованості за міжнародне перевезення вантажу. При цьому посилання відповідача на той факт, що неоплата ним заборгованості в розмірі заявленому в позові не носила умисел, а була спричинена недбалим оформленням позивачем документів (договору перевезення, договору-заявки, актів наданих послуг, рахунку, які не були надіслані до моменту пред'явлення позову) місцевим господарським судом не береться до уваги, оскільки отримавши від позивача послуги міжнародного перевезення вантажу, відповідачу було достеменно відомо про виникнення у нього обов'язку щодо його оплати.

Також на адресу відповідача позивачем 23.04.2015 надсилалася претензія, акт приймання-здачі наданих послуг та рахунок на оплату зазначених послуг, яка залишилася без будь-якого реагування.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що невиконання зобов'язань за договором-заявкою від 23.02.2015 спричинено навмисними діями відповідача, спрямованими фактично на ухилення від виконання зобов'язання з оплати послуг міжнародного перевезення, з огляду на що до правовідносин сторін даної справи підлягає застосуванню термін позовної давності в три роки.

Таким чином, з огляду на передбачені ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржена постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню без змін.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, з підприємства об'єднання громадян "Лісова енергія" на користь фізичної особи-підприємця Бондаренка Ігора Михайловича підлягає стягненню 1 920 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять гривень 00 копійок) витрат з оплати судового збору за подання касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 44, 49, 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 у справі № 902/220/17 скасувати.

Рішення господарського суду Вінницької області від 13.06.2017 у справі № 902/220/17 залишити без змін.

Стягнути з підприємства об'єднання громадян "Лісова енергія" (код ЄДРПОУ 35078437) на користь фізичної особи-підприємця Бондаренка Ігора Михайловича (і.н. НОМЕР_1) 1 920 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять гривень 00 копійок) витрат з оплати судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити господарському суду Вінницької області видати відповідні накази.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Палій В.В.

Грек Б.М.