Рішення

від 30.08.2017 по справі 220/641/17

ВЕЛИКОНОВОСІЛКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи 220/641/17

Номер провадження2/220/309/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2017 року смт.Велика Новосілка

Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді - Яненко Г.М.;

при секретарі - Черняєвій С.П.,

за участі позивача - ОСОБА_1

представник відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Велика Новосілка Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПП К-Центр про розірвання трудового договору, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся у Великоновосілківський районний суд Донецької області з позовом до в суд із позовом до ПП К-Центр про розірвання трудового договору, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги.

Вимоги позивача мотивовано тим, що в порушення трудового законодавства роботодавець не виконує своїх зобов'язань.

Представник відповідача в судове засідання жодного разу не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Направлені на його адресу процесуальні документи повернулись до суду без вручення через відсутність адресата. Однак, як вбачається із витягу з ЄДРЮО, відповідач про зміну свого місцезнаходження органи державної реєстрації не повідомляв. Від-так, процесуальні документи слід вважати врученими належним чином.

При даних обставинах, розгляд справи здійснюється за наявними документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, свідків, судом встановлено:

28 січня 2014 року ОСОБА_1 прийнято на роботу у м. Донецьку на посаду заступника директора приватного підприємства К-Центр (код ЄДРПОУ 31178482).

На момент мого працевлаштування ПП К-Центр було зареєстровано за адресою: 83000, м. Донецьк, проспект Гурова, буд. 2.

У серпні 2015 році юридична адреса ПП К-Центр була змінена: 02121, АДРЕСА_1. Фактичне місцезнаходження підприємства: м. Донецьк, вул. Ф.Зайцева, 46а, офіс 304 (здійснюється оренда офісного приміщення).

У липні 2015 році ОСОБА_1 зі своєю сім'єю був вимушений залишити свій дім у м. Донецьку, бул. ШахтобудівельниківАДРЕСА_2, у зв'язку з небезпекою для життя та здоров'я через бойові дії в районі проведення антитерористичної операції та переїхати на проживання до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Перед від'їздом з м. Донецька між Приватним підприємством К-Центр в особі директора ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була досягнута усна домовленість про умови подальшої спраці, відповідно до якої ОСОБА_1О зобов'язувався виконувати роботу на дому, віддалено (дистанційно), використовуючи для роботи власний комп'ютер, мережу Інтернет, електронну пошту та телефонний зв'язок, а ПП К-Центр брало на себе зобов'язання перераховувати йому заробітну плату та інші обов'язкові виплати, передбачені законодавством України, на мій банківський картковий рахунок.

Як вбачається із наданих документів, до 01 січня 2017 року сторони виконували свої зобов'язання належним чином.

ОСОБА_1 виконував роботу на посаді заступника директора ПП К-Центр на дому, віддалено (дистанційно), а саме: здійснював підготовку технічної документації замовників для проведення експертизи з енергозбереження норм питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів на виробництво продукції, консультував та надавав практичну допомогу працівникам ПП К-Центр з питань інформаційно-комп'ютерних систем, програмного забезпечення та ін. При цьому, отримував зарплату на банківську картку, і претензій до роботи ОСОБА_1 з боку ПП К-Центр не було.

Однак, з січня 2017 року без пояснення причин ПП К-Центр припинило виплачувати ОСОБА_1 заробітну плату. Остання виплата відбулась 11 січня 2017 року, тоді було перераховано на його банківський картковий рахунок заробітну плату за грудень 2016 року. Усі подальші виплати заробітної плати ПП К-Центр без пояснення причин не здійснювало.

Вказане підтверджується відомостями з державного реєстру фізичних осіб - платників ДФС України про суми виплачених доходів, індивідуальних відомостей про застраховану особу Форми ОК-5, зведеного реєстру виконаних та оплачених робіт, іншими матеріалами справи.

Наведені обставини підтверджуються також поясненнями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Звернення позивача із вимогами виплату заробітної плати, грошової компенсації за невикористані відпустки та проведення звільнення у встановленому порядку були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

З огляду на відсутність у трудовій книжці позивача відмітки про звільнення із попереднього місця роботи, Великоновосілківський центр зайнятості відмовив ОСОБА_1 у допомозі із працевлаштуванням чи наданні статусу безробітного.

Неможливість відновлення та захисту своїх прав у інший спосіб, стало підставою для звернення позивача до суду.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи позивача, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

У відповідності до ст. 21 КЗпП України , трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом ст. 24 КЗпП України , трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі та може бути оформлений відповідним наказом.

Підставами припинення трудового договору, згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Статтею 232 КЗпП України передбачено, що безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами, зокрема, працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються.

Як зазначалось вище, із січня 2017 року відповідач не нараховує та не виплачує позивачу заробітню плату, що є істотним порушенням трудового законодавства.

З урахуванням встановлених судом обставин справи та вимог закону, суд вважає, що оскільки факт порушення відповідачем, як роботодавцем законодавства про працю мало місце, позивач має право вимагати розірвання укладеного з відповідачем трудового договору.

Отримавши заяву ОСОБА_1 про розірвання трудового договору з 17 березня 2017 року, ПП К-Центр зобов'язане було вирішити це питання у відповідності з вимогами ст.38 КЗпП України шляхом видачі відповідного наказу, виплатити заборгованість по заробітній платі.

Проте, відповідач не вчинив в установлений законом строк жодних дій направлених на задоволення такої вимоги, тому, на підставі наведених норм матеріального права суд вважає, що наявні підстави для його розірвання в судовому порядку за ч.3 ст.38 КЗ п П України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У Постанові Пленуму "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24.12.1999 року Верховний Суд України роз'яснив, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, які працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпПстягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За змістом п.21 постанови пленуму № 13 від 24.12.1999 року, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями).

Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП Україниобов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 зазначеного Кодексу . При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 березня 2013 р. у справі N 6-15цс13)

Як вбачається зі змісту позову, долучених документів, пояснень позивача, свідків і незаперечено відповідачем, заробітню плату позивач не отримує з 01 січня 2017 року. Тому, нарахування стягнення починається із 01 січня 2017 року, з врахування дати початку вимушеного прогулу з 17 березня 2017 року (а.с.20) по день ухвалення рішення -30 серпня 2017 року, що складає 163 робочі дні.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплатіє середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення (п. 10 розділу ІV Порядку).

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Коефіцієнт, на який необхідно прокоригувати виплати, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, розраховується шляхом ділення окладу (тарифної ставки), встановленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.

Згідно відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України та у відповідності з умовами трудового договору заробітна ОСОБА_5 в листопаді-грудні 2016 нараховувалась у розмірі 1450-1600 грн. на місяць відповідно ( а.с. 30-31).

З 01 січня 2017 року мінімальна заробітна плата в Україні встановлена у розмірі 3200 грн. Отже, коефіцієнт, на який необхідно прокоригувати виплати становить 2,098 (6400:3050)

Тому, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 145,43 грн. ( 1450+1600=3050:44х2,098).

З урахуванням 163 робочих днів вимушеного прогулу і середньоденної заробітної плати, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 23705,09 грн. (163х145,43)

Відповідно до положень ст. 44 КЗпП України внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору вихідна допомога виплачується у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Оскільки судом встановлено факт порушення відповідачем законодавства про працю та умов трудового договору, з ПП К-Центр на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню вихідна допомога в розмірі тримісячного середнього заробітку, тобто 8889,42 грн.(2963,14х3).

Що стосується вимог позивача про стягнення 485,45 грн. компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку, то виходячи з приписів ст. 74-84 КЗпП України та ст.ст.6, 24 Закону України Про відпустки , обґрунтованого розрахунку позовних вимог, суд вважає, що ці вимоги підлягають задоволенню, як належним чином підтверджені і незаперечені відповідачем.

Зважаючи на інформацію, наявну в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, що ПП К-Центр знаходиться у стані припинення, позивач заявив клопотання про застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачу.

Відповідно до роз'яснень викладених у Постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону № 3674-VI підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру, наприклад, зняття арешту з майна та визнання права власності на це майно. При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.

Задовольняючі позовні вимоги суд з урахуванням вимог ст. 88 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір не сплачений позивачем при зверненні до суду з позовних вимог майнового та немайнового характеру у сумі 1280грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,60,212-215,218,224-226 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Трудовий договір оформлений наказом №1 від 28 січня 2014 року про прийняття ОСОБА_1 на роботу на посаду заступника директора Приватного підприємства К-Центр (02121, АДРЕСА_3, ІПН 31178482, ) припинити з 30 серпня 2017 року.

Стягнути з Приватного підприємства К-Центр (02121, АДРЕСА_3, код 31178482) на користь ОСОБА_1 (85506, вул. Маяковського, 6, с. Сторожеве, Великоновосілківського району, Донецької області, ІПН НОМЕР_1) 23705,09 грн. заборгованості по заробітній платі та за вимушений прогул, 8889,42 грн. вихідної допомоги, 485,45 грн. компенсації за невикористану відпустку.

Стягнути з Приватного підприємства К-Центр (02121, АДРЕСА_3, код 31178482) в дохід держбюджету 1280 грн. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України . У цьому разі строки, протягом якого розглядалася заява, не включаються до строків на апеляційне оскарження рішення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Донецької області через Великоновосілківський районний суд протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст виготовлено та підписано 01 вересня 2017 року.

Суддя Г.М.Яненко