Рішення

від 30.08.2017 по справі 922/2214/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2017 р.Справа № 922/2214/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ГСМ , 61057, Харківська область, м. Харків, вул. Чернишевська, 13, оф. 510, код ЄДРПОУ 39157669;

до товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Шубське , 62122, Харківська область, Богодухівський район, с. Шуби, вул. Центральна, 20, код ЄДРПОУ 37487262;

про стягнення 98321,29 грн.

за участю представників :

позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 22.06.2017);

відповідача - не з'явився.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю АГРО-ГСМ звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Шубське про стягнення коштів у сумі 98321,29 грн., з яких: основний борг у розмірі 73971,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 9016,84 грн. та сума коштів за прострочення виконання грошових зобов'язань у розмірі 15333,45 грн.

Свої вимоги позивач обгрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №АГ-218/Н поставки нафтопродуктів від 25.07.2016, а саме щодо своєчасної та у повному обсязі оплати коштів за поставлений товар. Зазначив, що ТОВ АГРО-ГСМ здійснив поставку передбаченого сторонами у договорі товару на суму 363553,62 грн., однак відповідач частково виконав зобов'язання з оплати товару, сплативши 289582,62 грн., а кошти у сумі 73971,00 грн. залишилися несплаченими. На несплачену суму коштів позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 9016,84 грн. та суму за прострочення виконання грошових зобов'язань у розмірі 15333,45 грн. Здійснюючи правове обгрунтування позовних вимог посилається на ст.ст. 536, 619, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

Суд перейшов до розгляду справи по суті 07.08.2017.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позовній заяві.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.08.2017 було відкладено розгляд справи на 29.08.2017 о 11:40 год.

У зв'язку із відпусткою судді Новікової Н.А., керуючись рішенням зборів суддів господарського суду Харківської області №6-1/2016 від 28 березня 2016 року, на підставі повідомлення помічника судді було перенесено судове засідання з 29 серпня на 30 серпня 2017 року о 10:15 год.

Відповідач явку свого повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву не надав. Повідомлення від 29.08.2017 про перенесення судового засідання по справі №922/2214/17 з 29 серпня 2017 року на 30 серпня 2017 року о 10:15 год. було направлено відповідачу за вих. №023592. Також відповідачу 29.08.2017 о 12:55 було передано телефонограму зареєстровану за №334/17 на номери телефонів: (096)379-30-27 та (057)750-82-09, однак відповідач за вказаними номерами не був повідомлений, так як вони зняті з обслуговування.

Відповідно до положень п.3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Так, процесуальні документи у цій справі (ухвала суду про порушення провадження у справі та ухвала про відкладення) направлялися всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідних документів.

В свою чергу відповідачем було отримано ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення з відмітками про одержання (а.с.20, 34).

Таким чином, суд вважає, що сторони повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, але відповідач не з'явився у судове засідання, водночас судом вжито всі заходи для належного його повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила задовольнити, з підстав, визначених у позовній заяві. Вказала, що сума коштів у розмірі 15333,45 грн. є платою за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 536 ЦК України та положень п. 6.2 договору поставки нафтопродуктів №АГ-218/Н від 25.07.2016. Пояснила, що позивач, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України, а саме справедливість, добросовісність та розумність, на підставі принципу диспозитивності, за власною ініціативою знизив розмір плати за користування чужими грошовими коштами, обчисливши зазначені проценти на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

У ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Згідно із положеннями ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

25 липня 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю «АГРО-ГСМ» (далі, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Шубське (далі, покупець) було укладено договір №АГ-218/Н поставки нафтопродуктів (далі - договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передавати у встановлені договором строки нафтопродукти, визначені п. 1.2. цього договору у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього грошові кошти.

Згідно з умовами п. 3.1. договору, поставка товару за цим договором здійснюється окремими партіями протягом двох банківських днів з моменту здійснення 100% передоплати партії товару.

Відповідно до пункту 3.2 договору, постачальник має право відвантажити товар покупцю до отримання 100% передоплати партії товару.

У п. 4.3. договору, сторони домовились, що у випадку поставки товару постачальником у порядку передбаченому п. 3.2. цього договору, покупець зобов'язується здійснити оплату шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 10-ти банківський днів з моменту відвантаження товару покупцю.

У випадку відвантаження товару покупцю до отримання 100% передоплати, підтвердженням погодження ціни конкретної партії товару, зазначеного в рахунку, є прийняття товару, оформлене видатковою накладною.

Пунктом 10.1. договору встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2017 року, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного завершення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу товар (нафтопродукти) на загальну суму 363553,62 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №РН-26-07/3 від 26.07.2016, №РН-18-08/2 від 18.08.2016 та №РН-07-09/7 від 07.09.2016. Товар був прийнятий відповідачем, про що свідчать підписи уповноваженої особи ТОВ ТД Шубське та поставлення печатки цього товариства на видаткових накладних (а.с.15-17).

Позивач стверджує, що відповідач у порушення умов договору своєчасно та повному обсязі не здійснив оплату за поставлений товар, що й стало підставою для звернення із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, господарський суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою договір №АГ-218/Н поставки нафтопродуктів від 25.07.2016 є договором поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК України).

Частиною 2 ст.712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із приписами ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч.1, 2).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором №АГ-218/Н поставки нафтопродуктів від 25.07.2016 виконав належним чином, що підтверджується видатковими накладними №РН-26-07/3 від 26.07.2016, №РН-18-08/2 від 18.08.2016 та №РН-07-09/7 від 07.09.2016, а саме поставив відповідачу товар на суму 363553,62 грн., який прийнятий відповідачем, про що свідчить підписи уповноваженої особи ТОВ ТД Шубське на видаткових накладних та скріплення їх печатками.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.4.3. договору, у випадку поставки товару постачальником у порядку передбаченому п. 3.2. цього договору, покупець зобов'язується здійснити оплату шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 10-ти банківський днів з моменту відвантаження товару покупцю.

Як вбачається із матеріалів справи поставка товару за договором завершилася 07 вересня 2016 року, що підтверджується видатковою накладною №РН-07-09/7 від 07 вересня 2016 року (а.с.17).

Строк оплати відповідачем виконаної роботи позивача, з огляду на положення п.4.3.договору, настав 22.09.2016.

Як стверджує позивач та вбачається із матеріалів справи відповідач у порушення умов договору не здійснив своєчасно оплату вартості поставленого товару, водночас ним частково сплачено кошти у сумі 289582,62 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками по рахунку ТОВ АГРО-ГСМ (а.с.24-27).

Матеріали справи свідчать, що сума, яка залишилася несплаченою відповідачем за договором та мала б бути сплачена ним до 22.09.2016 становить 73971,00 грн.

Згідно із ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем у порядку ст.ст. 4-3, 32, 33, 34 ГПК України, не надано суду доказів сплати суми коштів у розмірі 73971,00 грн. за договором та не спростовано обставин, що викладені у позовній заяві.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання на суму 73971,00 грн., у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 9016,84 грн. за період з 22.09.2016 по 22.06.2017, суд керується положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

У п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.2013 №14, зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат на предмет відповідності вимогам чинного законодавства України, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 9016,84 грн. за період з 22.09.2016 по 22.06.2017 (а.с.6) є обґрунтованими, правомірними та правильно розрахованими.

Також позивачем заявлено до стягнення суму за прострочення виконання грошових зобов'язань (проценти за користування чужими грошовими коштами) у розмірі 15333, 45 грн.

Згідно із приписами ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.

У п.6.2. договору сторони дійшли згоди, що у випадку поставки товару постачальником в порядку п.3.2. цього договору і неотримання оплати в порядку п.4.3. цього договору, покупець зобов'язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 2% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, що являє собою плату за користування чужими грошовими коштами (відповідно до ст. 536 та ч. 2. ст. 625 ЦК України). Проценти виплачуються за весь період прострочення платежу.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно із ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши системний аналіз приписів Цивільного кодексу України та умов договору, беручи до уваги те, у п.6.2. договору сторони дійшли згоди, що за неотримання оплати покупець має сплатити постачальнику 2% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, із вказівкою, що це є платою за користування чужими грошовими коштами, суд доходить висновку про неможливість застосування ст.625 ЦК України у цьому випадку.

Таким чином, суд розцінює вказану у п.6.2. договору умову щодо стягнення з відповідача (покупця), у разі прострочення оплати поставленого товару, 2% від суми боргу за кожен день прострочення, як таку, що відповідає вимогам ст.536 ЦК України, яка педбачає можливість досягнення сторонами згоди щодо розміру процентів за користування чужими грошовими коштами.

Так, судом встановлено, що відповідно до умов п.6.2. договору відповідач має сплатити позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 405361,08 грн. за період з 22.09.2016 по 22.06.2017, що обчислені на підставі 2% від суми боргу за кожен день прострочення платежу.

Водночас, як свідчать матеріали справи, а саме розрахунок плати за користування чужими грошовими коштами, позивач знизив розмір процентів та обчислив їх на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, що є правом позивача та не суперечить чинному законодавству України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів за користування чужими грошовими коштами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 15333,45 грн. за період з 22.09.2016 по 22.06.2017 є обґрунтованими, правомірними та правильно розрахованими.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 49 ГПК України та покладає витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600, 00 грн. на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 4-4, 4-5, 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Шубське (62122, Харківська область, Богодухівський район, с. Шуби, вул. Центральна, 20, код ЄДРПОУ 37487262) на користь товариства з обмеженою відповідальністю АГРО-ГСМ (61057, Харківська область, м. Харків, вул. Чернишевська, 13, оф. 510, код ЄДРПОУ 39157669) заборгованість у розмірі 98321,29 грн., з яких 73971,00 грн. основного боргу, 9016,84 грн. інфляційних втрат; 15333,45 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1600,00 грн. судових витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.09.2017 р.

Суддя ОСОБА_2