Ухвала

від 04.09.2017 по справі 158/2575/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 158/2575/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О.К. Провадження № 22-ц/773/1202/17 Категорія: 47 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В.А.,

суддів - Карпук А.К., Здрилюк О.І.,

секретар судового засідання - Концевич Я.О.,

з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 сільської ради ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 сільської ради Ківерцівського району Волинської області, ОСОБА_3, Ківерцівської районної державної адміністрації про визнання недійсним рішення сільської ради та скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду від 27 липня 2017 року,

встановила:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 травня 1996 року померла ОСОБА_6. Після її смерті залишилося спадкове майно - житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по вул. Л.Українки, 7 в с. Бодячів Ківерцівського району.

Рішенням ОСОБА_4 сільської ради Ківерцівського району № 6/4 від 03 квітня 1996 року ОСОБА_7 було передано безкоштовно у приватну власність на постійне користування земельну ділянку площею 0,68 га, з яких 0,25 га - для будівництва та обслуговування будинку, а 0,43 га - для особистого підсобного господарства.

Ще за життя ОСОБА_6 зробила заповітне розпорядження, яким вищевказане майно заповіла внукові ОСОБА_8, а літню кухню - синові ОСОБА_9

22 лютого 1999 року помер її дядько ОСОБА_9, а 10 лютого 2002 року померла її матір ОСОБА_10

У фактичне володіння спадковим майном вступив її брат ОСОБА_11, однак своїх спадкових прав не оформив, так як 21 червня 2010 року помер.

Рішенням Ківерцівського районного суду від 02 серпня 2013 року за нею визнано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по вул. Л.Українки, 7 в с. Бодячів Ківерцівського району.

Рішенням ОСОБА_4 сільської ради № 26/6 від 26 вересня 2013 року їй надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,25 га у власність для обслуговування житлового будинку та господарських споруд за вищевказаною адресою. 21 січня 2015 року вона отримала свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку.

В середині 2015 року вона звернулася до ОСОБА_4 сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки площею 0,43 га, однак листом сільського голови від 08 лютого 2016 року № 48/01.15 їй було повідомлено, що вона вже скористалася своїм правом безоплатного одержання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. У зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів (свідоцтва на спадщину, рішення суду) на земельну ділянку з таким цільовим призначенням у задоволенні звернення їй відмовлено.

Тоді ж їй стало відомо, що рішенням ОСОБА_4 сільської ради від 08 грудня 2014 року № 36/7 ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність за рахунок земель резерву ради загальною площею 0,30 га для ведення особистого селянського господарства в с. Бодячів, фактично - по вул. Молодіжній, 7.

Дане рішення ради визнано недійсним рішенням Ківерцівського районного суду від 07 вересня 2016 року. Однак ОСОБА_3 продовжує користуватися спірною земельною ділянкою.

Рішенням ОСОБА_4 сільської ради від 10 грудня 2015 року затверджено проект щодо відведення та передано безоплатно у власність ОСОБА_3 вказану земельну ділянку, а 16 травня 2016 року у Державному реєстрі прав зареєстровано речові права ОСОБА_3 на неї.

Враховуючи викладене, просила визнати недійсним вказане рішення ОСОБА_4 сільської ради від 10 грудня 2015 року та скасувати державну реєстрацію речових прав ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку.

Рішенням Ківерцівського районного суду від 27 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову, покликаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення норм матеріального права.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 померла 17 травня 1996 року, що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серії І-ЕГ № 080095 від 14 грудня 2000 року (а. с. 5).

Згідно з довідкою ОСОБА_4 сільської ради Ківерцівського району № 483 від 22 березня 2017 року за ОСОБА_7 до дня смерті рахувалася земельна ділянка загальною площею 0,68 га, яка знаходилася в с. Бодячів Ківерцівського району Волинської області (а. с. 76).

Рішенням ОСОБА_4 сільської ради № 6/4 від 03 квітня 1996 року Про передачу земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_7 передано безкоштовно у власність та постійне користування земельну ділянку загальною площею 0,68 га, з яких 0,43 га - для особистого підсобного господарства, а 0,25 га - для будівництва та обслуговування будинку (а. с. 75).

Рішенням Ківерцівського районного суду від 02 серпня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно позов задоволено і визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по вул. Л.Українки, 7 в с. Бодячів Ківерцівського району та на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності АПТ Урожай розміром 2,43 умовних кадастрових гектарів у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_11 (а. с. 6-7).

Цим рішенням встановлено наступні обставини.

ОСОБА_12 належав вищевказаний житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами , який вона 27 березня 1996 року заповіла своєму внуку ОСОБА_8, а літню кухню - своєму сину ОСОБА_9 Після смерті ОСОБА_6 у фактичне володіння житловим будинком вступили її внук ОСОБА_11, який помер 21 червня 2010 року, та син ОСОБА_9, який помер 27 березня 1996 року. Спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_9, фактично прийняла його сестра - матір позивача ОСОБА_13, яка 10 листопада 2002 року померла. Позивач у справі, будучи спадкоємцем майна померлого ОСОБА_11, прийняла спадщину шляхом подачі заяви до Ківерцівської державної нотаріальної контори. До складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_11, увійшли вищевказані житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельна частка (пай).

Рішенням ОСОБА_4 сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 10 грудня 2015 року № 3-11/2015 затверджено ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в с. Бодячів площею 0,30 га, кадастровий номер 0721886600:03:001:0380 для ведення особистого селянського господарства - КВЦПЗ - (01.03), категорія земель - землі сільськогосподарського призначення і передано ОСОБА_3 безоплатно у власність вказану земельну ділянку (а. с. 11). Відповідач ОСОБА_3 зареєструвала своє право власності на неї 10 листопада 2015 року (а. с. 36-38).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірну земельну ділянку ОСОБА_3 набула у власність у встановленому законом порядку, а посилання позивача на те, що вказана ділянка входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_7, є безпідставними, оскільки відповідні правовстановлюючі документи на цю ділянку у спадкодавця були відсутні. Тому наданням у власність земельної ділянки ОСОБА_3 права позивача не порушені.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи і вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 1297 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування , свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою

спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому

цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в

нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про

визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Аналіз наведених правових норм та роз'яснень Верховного Суду України дає підстави зробити висновок про те, що право власності особи на спадкове нерухоме майно має бути підтверджене виданим їй свідоцтвом про право на спадщину, а в разі відмови нотаріуса або органу місцевого самоврядування у видачі такого свідоцтва - рішенням суду за позовом цієї особи про визнання права власності на майно в порядку спадкування. Лише після підтвердження свого права власності зазначеними документами особа може пред'явити позов про захист свого порушеного права на це майно.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У даній справі позивач ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами (свідоцтво про її право на спадщину або рішення суду про визнання за нею права власності в порядку спадкування на майно, щодо якого заявлено позов) факт успадкування нею спірної земельної ділянки, а відтак у неї не виникло право вимагати визнання недійсним рішення ОСОБА_4 сільської ради про розпорядження цією земельною ділянкою шляхом надання її у власність іншій особі - відповідачу ОСОБА_3 Вказане рішення органу місцевого самоврядування прийняте в порядку, у спосіб та в межах повноважень, визначених статтями 12, 116, 122 Земельного кодексу (далі - ЗК) України.

Крім того, відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 116, ст. 125 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтями 22, 23 Земельного кодексу України в редакції 1990 року, що діяв на час прийняття рішення ОСОБА_4 сільської ради № 6/4 від 03 квітня 1996 року, яким ОСОБА_7 передано безкоштовно у власність та постійне користування земельну ділянку загальною площею 0,68 га, з яких 0,43 га - для особистого підсобного господарства, а 0,25 га - для будівництва та обслуговування будинку (а. с. 75), було передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Спадкодавець ОСОБА_6 не одержала державний акт про право власності (чи право користування) спірною земельною ділянкою, а отже не набула право на неї, тому це право не входить до складу спадщини після її смерті.

Відповідно до абзацу 2 п. 1 розділу X Перехідні положення ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року Про приватизацію земельних ділянок є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (п. 1 розділу X доповнено абз.2 згідно із Законом від 16 вересня 2008 року № 509-VI). Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року Про приватизацію земельних ділянок , до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.

Згідно з п. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року Про приватизацію земельних ділянок сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України.

У даній справі судом встановлено, що земельна ділянка загальною площею 0,68 га була надана у власність та постійне користування ОСОБА_7 у 1996 році не відповідно до вказаного Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року, а на підставі статей 17, 19 Земельного кодексу України 1990 року.

Крім того, позивач ОСОБА_1 не є спадкоємцем майна померлої у 1996 році ОСОБА_7, а згідно з обставинами, наведеними у позовній заяві, успадкувала спірну земельну ділянку після смерті іншої особи - ОСОБА_11 Однак ні ОСОБА_7, ні її спадкоємці державний акт про право власності на земельну ділянку не отримали. Тому і ОСОБА_1 не має права на отримання такого державного акта.

У зв'язку з викладеним п. 1 розділу X Перехідні положення ЗК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Вимога позивача про скасування державної реєстрації речових прав ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку є похідною від заявленої вимоги про визнання недійсним рішення сільської ради, а отже не підлягає задоволенню у зв'язку з безпідставністю основної вимоги.

Пред'явивши вказану вимогу, позивач не зазначила орган чи юридичну особу, відповідальну за внесення та скасування записів до реєстру, не заявляла клопотань про залучення цих осіб до участі у справі, хоча у разі задоволення позову в частині скасування державної реєстрації рішення суду може вплинути на їх права та обов'язки щодо сторін спору.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування на підставі рішення суду документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. При цьому закон не вимагає прийняття окремого рішення суду про скасування державної реєстрації.

Виходячи з наведеного, давши правильну оцінку обставинам справи, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як зазначалося вище, рішенням Ківерцівського районного суду від 02 серпня 2013 року за ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та на земельну частку (пай), причому в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_11, а не після смерті ОСОБА_7 (а. с. 6-7). Однак успадкування позивачем спірної земельної ділянки вона жодними належними і допустимими доказами не довела, а відтак її вимоги про захист свого права на цю ділянку не підлягають задоволенню.

Рішенням Ківерцівського районного суду від 07 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 сільської ради Ківерцівського району, третя особа ОСОБА_3, про визнання недійсним рішення сільської ради позов задоволено і визнано недійсним рішення ОСОБА_4 сільської ради від 05 грудня 2014 року за № 367 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_3 загальною площею 0,30 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована в с. Бодячів Ківерцівського району Волинської області (а. с. 8-9).

Зазначене рішення не впливає на правильність вирішення даної справи, оскільки предмет позову в ній інший. Крім того, на підставі досліджених у даній справі доказів та вищенаведених вимог законодавства судом достовірно встановлено відсутність у ОСОБА_1 будь-яких прав на спірну земельну ділянку, що виключає задоволення її позову в даній справі.

Земельна ділянка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 ЗК України).

Статтею 79-1 ЗК України визначено процедуру формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав відповідно до якої основним критерієм сформованості земельної ділянки, є визначення меж цієї ділянки, її реєстрація у Державному земельному кадастрі та присвоєння кадастрового номера.

Отже, юридичними характеристиками кожної конкретної земельної ділянки є наявність меж, зафіксованість місця розташування та визначеність права на земельну ділянку.

Сторона позивача не надала суду будь-яких доказів про винесення в натурі меж земельної ділянки площею 0,43 га для ведення особистого підсобного господарства, наданої ОСОБА_7 вищезгаданим рішенням ОСОБА_4 сілської ради № 6/4 від 03 квітня 1996 року (а. с. 10). Технічна документація щодо складання документів, що посвідчують право на цю земельну ділянку, не виготовлялася.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковою умовою задоволення позову.

Всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України ОСОБА_1 не довела виникнення у неї права власності (користування) на спірну земельну ділянку в розумінні положень статей 79, 79-1, 125, 126 ЗК України, а відтак суд позбавлений можливості захистити її права в обраний нею спосіб.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка в установленому законом порядку була надана у власність відповідачу ОСОБА_3

Позивачем ОСОБА_1 не доведено порушення, не визнання чи оспорювання її права, що в розумінні ст. 3 ЦПК України є визначальним для звернення до суду для захисту цього права.

Безпідставними є і наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача про те, що ОСОБА_4 сільською радою не вчинено дій, передбачених ст. 1277 ЦК України, для визнання спадщини ОСОБА_7 відумерлою. Підстави, з яких суд відмовив у задоволенні позову полягають в тому, що спірна земельна ділянка не входила до складу спадщини, а не у відсутності у ОСОБА_7 спадкоємців, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини чи відмови від її прийняття.

В апеляційній скарзі зазначено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_6, що прямо суперечить підставам позову, наведеним у позовній заяві, згідно з якими, враховуючи вищезгадане рішення Ківерцівського районного суду від 02 серпня 2013 року (а. с. 6-7), вона є спадкоємцем ОСОБА_11 - внука ОСОБА_6, тобто іншої особи.

Зазначене свідчить про те, що позивач не лише не надала суду доказів на підтвердження заявлених нею вимог, а й не визначилася з підставами свого позову.

Більше того, в судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_2 пояснила, що в дійсності ні ОСОБА_8, ні ОСОБА_9, яким ОСОБА_6І заповіла своє майно, не прийняли спадщину після її смерті, а спадщина була прийнята дочками померлої, зокрема матір'ю позивача ОСОБА_13, яка померла у 2002 році, і позивач успадкувала спірне майно після смерті своєї матері. Однак з наведених підстав позов не заявлявся і судом не вирішувався.

Таким чином, доводи апеляційної скарги повністю спростовуються вищенаведеними обставинами справи і не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити, а рішення Ківерцівського районного суду від 27 липня 2017 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді