Постанова

від 29.08.2017 по справі 927/265/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" серпня 2017 р. Справа№ 927/265/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

секретар Драчук Р.А.

за участю представників:

за участю представників:

від позивача ОСОБА_2 - дов. № 3937 від 26.10.2017

від відповідача 1 Гуніч К.М. - дов. б/н від 14.098.2017

від відповідача 2 Гуніч К.М. - дов. б/н від 14.098.2017

від третьої особи ОСОБА_4 - дов. № 2019 від 06.12.2016

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_5

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 11.05.2017 (суддя Фетисова І.А.)

у справі № 927/265/17

за позовом ОСОБА_5

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромисловий

комплекс Колос (далі - ТОВ Агропромисловий

комплекс Колос )

2) Товариства з обмеженою відповідальністю

Сільськогосподарське товариство з обмеженою

відповідальністю Вітчизна (далі ТОВ СТОВ Вітчизна )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 ОСОБА_6

про визнання недійсним рішення загальних зборів оформлених

протоколом №2 від 08.07.2014 та договору купівлі-продажу

частки у статутному капіталі.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11.05.2017 у справі № 927/265/17 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, висновки суду про оплату частки позивачем та правомірність в зв'язку з цим оскаржуваного рішення загальних зборів та договору не можуть бути визнані законними та обґрунтованими, оскільки: по-перше, такий факт може підтверджуватись лише свідоцтвом, яке товариством не видавалось; по-друге, баланси та звіти не є первинними документами відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , відтак не можуть вважатись належними та допустимими доказами на підтвердження оплати частки; по-третє, факт неоплати підтверджується достовірними відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за якими статутний капітал відповідача-2 до даного часу не сформований.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу № 927/265/17 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Дикунської С.Я., суддів: Жук Г.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_5 прийнято до провадження у визначеному складі суду та розгляд справи призначено на 08.08.2017.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 08.08.2017 оголошено перерву на 29.08.2017, ухвалою суду від 08.08.2017 продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

В судове засідання апеляційної інстанції з'явились представники сторін, представник позивача підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову повністю.

Представники відповідачів 1 та 2, третьої особи в судовому засіданні апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги заперечили, просили не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, ОСОБА_5 звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до ТОВ Агропромисловий комплекс Колос (відповідача-1) та ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2) про:

- визнання рішень загальних зборів учасників ТОВ СТОВ Вітчизна , оформлених протоколом від 08.07.2014 №2, недійсними у повному обсязі;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу частки (корпоративних прав) у статутному капіталі ТОВ СТОВ Вітчизна від 08.07.2014, що укладений між ОСОБА_5 та ТОВ Агропромисловий комплекс Колос .

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.04.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_7

За приписами ст. 50 Закону України Про господарські товариства та ст. 140 ЦК України товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами; учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Як встановлено матеріалами справи, 13.03.2000 на підставі протоколу Зборів Учасників №1 від 29.02.2000 було створено ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2), учасниками якого були ОСОБА_8 (з часткою 41%) та ОСОБА_5 (з часткою 59%), установчий договір про створення та діяльність відповідача-2 було зареєстровано 13.03.2000 районною державною адміністрацією Семенівського району Чернігівської області.

13.03.2000 Семенівською районною державною адміністрацією згідно рішення №58 було також зареєстровано Статут ТОВ СТОВ Вітчизна , про що міститься відмітка на примірнику документа, наявного в матеріалах справи.

Відповідно до п. 4.3.1 Статуту відповідача-2 (в редакції станом на 13.03.2000) статутний фонд ТОВ створено шляхом внесків від кожного його учасників. Розмір статутного фонду та порядок здійснення внесків до нього учасниками визначено ст. 4 Установчого договору, розмір, склад та частка кожного з учасників - положеннями ст. 14 цього договору.

Як встановлено п. 4.3 Установчого договору статутний фонд ТОВ становить 7 532 (сім тисяч п'ятсот тридцять два) грн.

Положеннями ст.14 Установчого договору ТОВ СТОВ Вітчизна встановлено розмір часток у статутному капіталі наступним чином: ОСОБА_5 - 4 414, 00 грн., що становить 59% частки в статутному капіталі та відповідає 59 голосам на загальних зборах; ОСОБА_8 - 3 118, 00 грн., що становить 41% частки у статутному капіталі та відповідає 41 голосу на загальних зборах.

Як встановлено матеріалами справи, 01.07.2014 між ОСОБА_8 та ТОВ Агропромисловий комплекс Колос , в особі директора ОСОБА_9, укладено договір купівлі-продажу частки (корпоративних прав) в статутному капіталі ТОВ СТОВ Вітчизна , за умовами якого розмір частки - 3 118 (три тисячі сто вісімнадцять ) грн. 00 коп., що складає 41 (сорок один) % від загального розміру статутного капіталу ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2) продано ТОВ Агропромисловий комплекс Колос (відповідачу-1).

Факт укладення цього договору та переходу 41% частки до відповідача-1 сторонами та учасником процесу не оспорюється та не заперечується.

Таким чином, станом на 01.07.2014 учасником ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2) з часткою в статутному капіталі в розмірі 41% стало ТОВ Агропромисловий комплекс Колос , що відображено у наявному в матеріалах справи Статуті відповідача-2 в редакції від 08.07.2014, затвердженому протоколом Зборів Учасників №1 від 01.07.2014 та відомостями з ЄДР.

08.07.2014 відбулися загальні збори учасників ТОВ СТОВ Вітчизна , за результатами яких було складено протокол зборів учасників Товариства №2, відповідно до якого на зборах були присутні ОСОБА_5 та ТОВ АК Колос в особі директора ОСОБА_9, які в сукупності володіють 100% статутного капіталу Товариства.

В порядку денному були поставлені наступні питання:

1. Про обрання голови та секретаря Зборів Товариства.

2. Про розгляд заяви ОСОБА_5 про відчуження частини належної йому частки у статутному капіталі Товариства.

3. Про розподіл часток статутного капіталу Товариства.

4. Про затвердження нової редакції Статуту Товариства.

5. Про доручення здійснити необхідні дії по реєстрації нової редакції Статуту Товариства та внесення відповідних змін до відомостей про Товариство, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

За результатами зборів по кожному з цих питань було прийнято наступні рішення:

1. обрано головою зборів Товариства ОСОБА_9, а секретарем зборів - ОСОБА_5

2. погоджено відчуження ОСОБА_5 частини належної йому частки в статутному капіталі Товариства у розмірі 2 184 (дві тисячі сто вісімдесят чотири) грн. 28 коп., що складає 29 (двадцять дев'ять) % статутного капіталу Товариства Товариству з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс Колос .

3. встановлено наступний розподіл часток статутного капіталу Товариства:

- ОСОБА_5 - частка в Статутному капіталі Товариства - грошові кошти у розмірі 2259 (дві тисячі двісті п'ятдесят дев'ять) грн. 60 коп., що становить його частку в Статутному капіталі Товариства у розмірі 30 (тридцять) % і у відповідності до цього він володіє 30 (тридцятьма) голосами на Зборах Товариства.

- Товариство з обмеженою відповідальністю Агропромисловий комплекс Колос - частка в Статутному капіталі Товариства - грошові кошти у розмірі 5272 (п'ять тисяч двісті сімдесят два) грн. 40 коп., що становить його частку в Статутному капіталі Товариства у розмірі 70 (сімдесят) % і у відповідності до цього він володіє 70 (сімдесятьма) голосами на Зборах Учасників Товариства.

4. у зв'язку зі зміною учасників Товариства внесено відповідні зміни до Статуту Товариства шляхом викладення його у новій редакції, затверджено нову редакцію Статуту Товариства, а також внесено відповідні зміни до відомостей про Товариство, які містяться в ЄДР.

5. доручено виконавчому органу (директору) Товариства забезпечити державну реєстрацію нової редакції Статуту Товариства та внесення відповідних змін до відомостей про Товариство, які містяться в ЄДР.

Даний протокол Зборів Учасників Товариства підписано головою зборів - ОСОБА_9 та секретарем зборів - ОСОБА_5

08.07.2014 між ОСОБА_5 (позивачем, продавцем за договором) та ТОВ Агропромисловий комплекс Колос (відповідачем-1, покупцем за договором) укладено договір купівлі-продажу частки (корпоративних прав) в статутному капіталі ТОВ СТОВ Вітчизна (далі - Договір купівлі-продажу), за умовами п. 1.1 якого продавець передає у власність покупця частку (корпоративні права) у статутному капіталі ТОВ СТОВ Вітчизна , ідентифікаційний код 30849558, в розмірі 29 (двадцять дев'ять) % статутного капіталу Товариства, а покупець приймає таку частку (корпоративні права) в статутному капіталі Товариства у продавця та сплачує її по ціні, на умовах та строки, встановлені та погоджені положеннями Договору.

Згідно п. 1.3 Договору купівлі-продажу продавець гарантує, що корпоративні права не перебувають у заставі, під забороною відчуження чи дією інших обмежень.

Загальна вартість 29 (двадцять дев'ять) % корпоративних прав за Договором ( п. 2.1 ) становить 2 184 (дві тисячі сто вісімдесят чотири) грн. 28 коп.

Відповідно до п. 2.2 Договору купівлі-продажу на день його підписання вартість корпоративних прав, яка визначена п. 2.1, покупець сплатив продавцю у повному обсязі.

Підписанням цього Договору продавець підтвердив, що будь-яких претензій, у тому числі фінансових, до покупця не має (п. 2.3 Договору купівлі-продажу).

Пунктом 3.1 Договору купівлі-продажу сторони погодили, що право власності на корпоративні права Товариства переходить до покупця з моменту підписання цього Договору, з наступною державною реєстрацією змін до Статуту Товариства (нової редакції Статуту).

Відповідно до п. 4.2 Договору купівлі-продажу у випадку розірвання та/або припинення цього Договору внаслідок визнання його недійсним або неукладеним з підстав, що виникли через дії та/або бездіяльність продавця і про які Покупець не знав, продавець зобов'язаний сплатити покупцю договірну санкцію в розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними власних зобов'язань (п. 8.1).

На підставі прийнятих рішень Зборів учасників ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2), оформлених протоколом №2 від 08.07.2014 та укладеного між позивачем та відповідачем-1 Договору купівлі-продажу, 08.07.2014 було зареєстровано нову редакцію Статуту ТОВ СТОВ Вітчизна , про що є відмітка державної реєстраційної служби.

Статут ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2) в новій редакції містить підписи його учасників, в тому числі й підпис позивача.

В новій редакції Статуту відповідача-2 визначено наступний розмір вкладів його засновників (учасників), їх частка в статутному капіталі Товариства, а саме:

- ОСОБА_5 - частка у статутному капіталі Товариства - грошові кошти у розмірі 2 259 (дві тисячі двісті п'ятдесят дев'ять) грн. 60 коп., що становить його частку у статутному капіталі Товариства в розмірі 30% і у відповідності до цього він володіє (тридцятьма) голосами на зборах учасників Товариства.

- ТОВ Агропромисловий комплекс Колос - частка у статутному капіталі Товариства - грошові кошти у розмірі 5 272 (п'ять тисяч двісті сімдесят два) грн. 40 коп., що становить його частку у статутному капіталі Товариства в розмірі 70% і у відповідності до цього воно володіє 70 (сімдесятьма) голосами на зборах учасників Товариства.

Таким чином, з 08.07.2014 ОСОБА_5 є учасником ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2) з часткою у статутному капіталі 30%, а ТОВ Агропромисловий комплекс Колос - з часткою у статутному капіталі 70%.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав, що належна йому частка у статутному капіталі ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2) в розмірі 59% (станом до 08.07.2014) не оплачена, адже позивач не здійснював внесків до статутного фонду (капіталу) Товариства, відтак рішення на спірних загальних зборах прийнято з порушенням вимог п. 4 ч. 1 ст. 116, ч. 3 ст. 147 ЦК України та ч. 1 ст. 10, ч. 4 ст. 53 Закону України Про господарські товариства , отже просив визнати недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2) щодо відчуження, перерозподілу часток та договір купівлі-продажу від 08.07.2014.

Заперечуючи проти позову, відповідач-2 як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій вказував, що статутний капітал Товариства (відповідача-2) на момент проведення 08.07.2014 зборів учасників Товариства був повністю сформований, що підтверджується наявними в матеріалах справи балансами та звітами про фінансові результати Товариства за 2001-2003, 2006-2014 тощо, відповідно до яких статутний капітал відповідача-2 в розмірі 7 532,00 повністю сформований й неоплачений капітал за ці періоди відсутній. Крім цього, відповідач-2 вважав, що заявлені в даній справі позовні вимоги суперечать положенням п. 1.3 та п. 2.3 оскарженого договору купівлі-продажу, свідчать про відсутність порушеного права позивача на момент проведення спірних загальних зборів та укладення спірного договору купівлі-продажу.

Обґрунтування заперечень проти позову відповідача-1 повністю відповідають позиції відповідача-2 по справі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Цивільні обов'язки виконуються на підставі ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Корпоративні права згідно ч.ч. 1, 3ст. 167 ГК України це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Корпоративні права за своєю правовою природою є сукупністю майнових та особистих немайнових прав, які згідно з ч. 2 ст. 656 ЦК України можуть виступати предметом договору купівлі-продажу; до договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав.

Особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції акціонерного товариства або вступу до інших господарських товариств.

Таким чином, поняття корпоративні права є формою управління товариством шляхом управління діяльності товариства, у тому числі і через вищий орган управління - загальні збори, шляхом винесення на обговорення та включення до порядку денного відповідних питань, необхідних для сталого функціонування та розвитку товариства, які в свою чергу спрямовані на отримання належної частини прибутку та майнових та/або грошових активів у разі припинення діяльності товариства, тощо.

При цьому, загальні збори є волеутворюючим органом товариства, рішення на якому приймається з урахуванням волі учасників та з огляду на кворум при голосуванні за такі рішення.

Отже, порушення прав у тому числі корпоративних, є обмеження як юридичної, так і фізичної особи на здійснення визначених законом та/або договором прав та обов'язків, які спрямовані на досягнення певної мети, шляхом реалізації наявного обсягу прав, тоді як волевиявлення щодо відчуження, зменшення розміру та/бо частини наданих прав у тому числі корпоративних, яке не суперечить чинному законодавству не може вважатися порушенням прав, оскільки зменшення (відчуження) цих прав є однією із складових реалізації таких прав, що також тягне за собою досягнення визначених власником цілей.

Відповідно до ст. 58 Закону України Про господарські товариства вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників, рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду (ч. 5 ст. 98 ЦК України).

Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів. Разом з тим, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень (правова позиція Верховного Суду України згідно п. 17 постанови Пленуму від 24.10.2008 № 13 Про практику розгляду судами корпоративних спорів ).

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства; прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації.

При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Так, з огляду на зміст протоколу загальних зборів від 08.07.2014, відповідно до якого присутній на зборах учасників Товариства позивач реалізував належні йому корпоративні права щодо відчуження частини належної йому частки 29% у статутному капіталі Товариства (відповідача-2), внаслідок чого було укладено спірний договір купівлі-продажу, суд першої інстанції правомірно встановив, що на момент проведення таких загальних зборів та укладення спірного договору купівлі-продажу не було порушень корпоративних прав позивача. Його позиція щодо обмеження певного обсягу прав у майбутньому за відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження порушення Товариством або іншими учасниками Товариства прав позивача після 08.07.2014 не заслуговує на увагу й не є предметом доказування у цій справі.

Крім цього, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підставі ст. ст. 33, 34 ГПК України, які б підтверджували фактичне порушення його корпоративних прав в розумінні ст. 167 ГК України при проведенні загальних зборів 08.07.2014 та при укладенні договору купівлі-продажу від 08.07.2014, лише зазначено про можливі наслідки вчинення ним дій, пов'язаних з відчуженням частки в розмірі 29% та зменшенням до 30% своєї частки, а також неможливістю в майбутньому ініціювати питання про збільшення статутного капіталу для вирішення загальними зборами та управління справами - обмеження прав голосування саме з часткою 30%.

Надаючи правову оцінку позиції позивача по справі, місцевий суд вважав, що продаж частки у статутному капіталі (корпоративних прав) в розмірі 29% є виключним волевиявленням позивача, який в свою чергу був ініціатором винесення цього питання на розгляд зборів учасників 08.07.2014, особисто приймав участь на таких зборах, як секретар зборів особисто підписував спірний протокол загальних зборів та укладав договір купівлі-продажу в якості продавця, гарантуючи відсутність будь-яких обмежень щодо відчужених корпоративних прав (п. 1.3 Договору купівлі-продажу).

Доводи позивача (апелянта) про те, що надані відповідачем-2 фінансові баланси та звіти не є належними та допустимими доказами оплати позивачем належної йому частки у статутному капіталі ТОВ СТОВ Вітчизна , оскільки згідно ст. 52 Закону України Про господарські товариства (в редакції чинній на момент проведення спірних загальних зборів товариства) учаснику товариства, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства, не заслуговують на увагу.

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_5 в період з 2000 по вересень 2016 перебував на посаді керівника (директора) ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2), що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з ЄДР, не заперечується позивачем та відповідачем-2.

Відповідно до балансу ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2) станом на 01.01.2002, який підписано директором ОСОБА_5, статутний капітал Товариства (код рядка 300) становить 7,5 тисяч грн., а неоплачений капітал (код рядка 360) на початок звітного періоду - 3.0 тисяч грн., на кінець звітного періоду 7.0 тисяч грн.

В свою чергу, відповідно до підписаних позивачем балансів ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2) станом на 2003, 2004, 2007, 2008 роки (рядки 300) та фінансових звітів за 2008 - 2015 (рядки 300), статутний капітал Товариства становить 8.0 тисяч грн., а відомості щодо неоплаченого капіталу (рядки 360) відсутні.

Баланс є способом економічного групування і узагальненого відображення у грошовій оцінці стану господарських засобів за складом і розміщенням та за джерелами їх утворення і цільовим призначенням на певну дату.

У відповідності з міжнародними правилами фінансової звітності, баланс містить відомості щодо активів, зобов'язаннях та власного капіталу.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку, звіт про фінансові результати - це Звіт про доходи, витрати і фінансові результати підприємства. Звіт подається у складі річної й квартальної звітності, а інформація у ньому про визнані доходи і витрати розкривається наростаючим підсумком з початку звітного року (за відповідний звітний й попередній період).

Предметом фінансової звітності є сфера існування капіталу, що відображає форми його існування, нарощування та розподілу. Фінансова звітність забезпечує інформаційні очікування учасників бізнесу відносно фактичного стану капіталу з урахуванням ринкового середовища.

Оскільки позивач як засновник, учасник та директор ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2), підписуючи фінансові звіти та баланси, усвідомлював внесення до таких звітних документів відомостей про відсутність неоплаченого статутного капіталу, підписав протокол загальних зборів від 08.07.2014, договір від 08.07.2014 року та Статут в новій редакції, місцевий суд вважав, що така поведінка позивача свідчить про внесення усіма учасниками Товариства (відповідача-2) грошових коштів у розмірі 7 532, 00 грн. до статутного капіталу Товариства (відповідача-2), відтак на момент проведення 08.07.2014 зборів учасників статутний капітал Товариства був повністю сформований.

З огляду на наведене, безпідставними та необґрунтованими видаються доводи позивача (апелянта) щодо неоплати ним належної йому частки у статутному капіталі ТОВ СТОВ Вітчизна та не належності й допустимості наданих відповідачами доказів.

Крім цього, надуманим є підтвердження позовних вимог відсутністю виданого Товариством свідоцтва про внесення учасником вкладу до статутного фонду товариства згідно ч. 4 ст. 52 Закону України Про господарські товариства , адже з моменту створення ТОВ СТОВ Вітчизна та до проведення загальних зборів, оформлених протоколом від 08.07.20114, як і укладення договору купівлі-продажу частки (корпоративних прав) в статутному капіталі Товариства від 08.07.2014, директором був саме ОСОБА_5, отже питання щодо видачі або невидачі відповідного свідоцтва приймалося позивачем особисто.

Відповідно до ч.1 ст. 52 Закону України Про господарські товариства встановлено певний перелік дій, які мали бути вчинені учасниками шляхом прийняття рішень на загальних зборах в разі не внесення (не повного внесення) часток, а саме: про виключення із складу товариства тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про ліквідацію товариства.

З наявних в матеріалах справи доказів та внесених відомостей до ЄДР не вбачається щоби протягом 13.03.2000 - 08.07.2014 загальними зборами Товариства вирішувались питання про зменшення розміру статутного капіталу, перерозподіл часток, виключення учасника, ліквідацію товариства.

Таким чином, внесення позивачем до статутного капіталу ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2) належної йому частки не призвело до прийняття загальними зборами Товариства (відповідача-2) рішення (за відомостями балансів та фінансової звітності протягом 2002-2016), які б відповідали вимогам ч. 1 ст. 52 Закону України Про господарські товариства .

Крім цього, місцевим судом встановлено, що за текстом позову ОСОБА_5 до ТОВ СТОВ Вітчизна та ТОВ АК Колос про визнання недійсним рішення загальних зборів від 06.10.2016 та переведення прав й обов'язків покупця за договором, який розглянуто Господарським судом Чернігівської області у справі №911/3527/16, ОСОБА_5 зазначав, що йому належить 30% статутного капіталу, не заперечував він й правомірності набуття ТОВ АК Колос (відповідача-1 у даній справі) належних йому 70% статутного капіталу ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2), а оспорював лише продаж частки в статутному капіталі в розмірі 70% ОСОБА_6 з підстав не повідомлення його, ОСОБА_5, про такі наміри та дії іншого учасника та Товариства.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області у справі №911/3527/16 від 20.12.2016, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 04.04.2017, в позові відмовлено повністю.

Таким чином, до моменту звернення позивача до суду з даним позовом, ОСОБА_5 не вбачав порушень його прав шляхом відчуження ним частки у статутному капіталі (корпоративних прав) в розмірі 29% та визнавав наявність у нього частки в розмірі 30%.

Відповідно до п. 4.4 Установчого договору про створення та діяльність ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2) учасники мають право робити свої внески до статутного фонду майновими та немайновими правами, майном або грошима. До моменту державної реєстрації ТОВ кожен з учасників повинен зробити не менше 30% свого внеску. Залишок внеску кожного з учасників має бути внесений протягом року з дня державної реєстрації ТОВ. Будь-який з учасників або всі учасники також мають право повністю зробити свій внесок до моменту державної реєстрації.

Отже, згаданим пунктом Установчого договору закріплено за учасниками відповідача-2 обов'язок внести визначений розмір (30%) належної частки до проведення дій щодо реєстрації Товариства.

Як встановлено матеріалами справи, державна реєстрація ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2) відбулась 13.03.2000, про що міститься відмітка на Установчому договорі та Статуті відповідача-2 (в редакції на 2000 рік).

Таким чином, з огляду на вищенаведені умови Установчого договору, наявні в матеріалах справи примірники архівних копій балансу ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідача-2) з відомостями про сформований статутний капітал, хибною є позиція позивача (апелянта) про те, що позивач взагалі не здійснював внесків до статутного фонду (капіталу) Товариства.

Доводи позивача (апелянта) про порушення в подальшому його прав з винесення на розгляд загальних зборів та голосування питань про збільшення статутного капіталу Товариства внаслідок неоплаченої частки не заслуговують на увагу, оскільки за твердженнями позивача з моменту створення Товариства й до часу подання ним позовної заяви до суду, ним особисто не сплачено частки у статутному капіталі відповідача-2, відтак за наявних порушень самого позивача, відсутні порушення його прав з боку інших осіб.

Позиція позивача (апелянта) про порушення його права на одноособове вирішення питань щодо визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів, не узгоджується з поняттям загальних зборів, оскільки загальні збори є найвищою формою управління та контролю над діяльністю Товариства, колективним органом, метою яких є визначення напрямку, розвитку, порядку, організації та вдосконалення діяльності підприємства всіма учасниками - носіями корпоративних прав.

Як встановлено матеріалами справи, згідно п. 6 Протоколу загальних зборів від 01.07.2014 та п. 5 Протоколу загальних зборів від 08.07.2014 саме на директора покладено обов'язок вчинити дії по державній реєстрації змін до Статуту Товариства, що свідчить про вчинення позивачем особисто дій по реєстрації змін до статутних документів як директора Товариства.

За приписами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття охоронюваний законом інтерес що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Приписи ст. 16 ЦК України кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України, відповідно до яких права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Положеннями ст. 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, а права і свободи людини і громадянина на підставі ст. 55 Конституції України захищаються судом.

Господарський суд згідно ст. 4 ГПК України вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

При цьому, під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Проте позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підставі ст. ст. 33, 34 ГПК України, які б підтверджували порушення ТОВ Агропромисловий комплекс Колос (відповідачем-1) та ТОВ СТОВ Вітчизна (відповідачем-2) його корпоративних прав або їх порушення викликане протиправною поведінкою інших осіб, прийнятими на загальних зборах 08.07.2014 рішеннями та укладеним договором відчуження части 29% корпоративних прав позивача, які б свідчили про настання для позивача негативних наслідків. Тому суд не знайшов умовних та безумовних підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів, оформленого протоколом №2 від 08.07.2014, а також порушень приписів ст. 203 ЦК України щодо загальних вимог укладення правочинів.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про правомірність рішення місцевого суду щодо необґрунтованості та недоведеності заявлених позивачем вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТОВ СТОВ Вітчизна , оформлених протоколом від 08.07.2014 №2, та договору купівлі-продажу частки (корпоративних прав) у статутному капіталі ТОВ СТОВ Вітчизна від 08.07.2014, як наслідок про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Твердження апелянта (позивача) з приводу порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.05.2017 у справі № 927/265/17 - без змін.

Матеріали справи № 927/265/17 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук