Постанова

від 01.09.2017 по справі 5015/1482/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2017 року Справа № 5015/1482/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіВладимиренко С.В. - доповідача, суддівЄвсікова О.О., Кролевець О.А., розглянувши касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Львівобленерго" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 року та ухвалугосподарського суду Львівської області від 14.02.2017 року за скаргою Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" на дії (рішення) державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби міста Львів Семена І.Р. у справі№ 5015/1482/11 господарського суду Львівської області за позовомПриватного акціонерного товариства "Львівобленерго" до Львівської обласної благодійної організації "Християнське милосердя" за участю Сихівського відділу державної виконавчої служби міста Львів простягнення 76 222,88 грн. за участю представників:

позивача - не з'явились

відповідача - не з'явились

ВДВС - не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 08.11.2011 року у справі №5015/1482/11 позов задоволено, стягнуто з Львівської обласної благодійної організації "Християнське милосердя" на користь Відкритого акціонерного товариства "Львівобленерго" 76 222,88 грн. недоврахованої електричної енергії, 762,22 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 22.11.2011 року місцевим господарським судом видано наказ про примусове виконання рішення.

28.12.2011 року Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" звернулось до Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження, а 26.01.2012 року державним виконавцем цього відділу прийнято постанову ВП № 30886649 про відкриття виконавчого провадження; 01.08.2012 року постанову ВП № 30886649 про арешт коштів боржника; 27.05.2013 року постанову ВП № 30886649 про повернення документа стягувачеві на підставі статті 50, пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження". Повертаючи стягувачеві виконавчий документ, виконавець вказав, що боржник добровільно рішення суду не виконав, на майно боржника накладено арешт, транспортними засобами, нерухомим майном боржник не володіє, має відкриті рахунки у Публічному акціонерному товаристві "ВіЕйБі Банк", на які накладено арешт, однак кошти на рахунках відсутні, за адресою, вказаною у виконавчому документі боржник не знаходиться та господарської діяльності не проводить. Дана постанова державного виконавця не оскаржувалась, не скасована, не визнана незаконною.

Повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених частиною 1 статті 47 цього ж Закону (крім повернення виконавчого документа за заявою стягувача), не є перешкодою для нового пред'явлення цього самого виконавчого документа до виконання до органів виконання судових рішень. У цьому випадку новий строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання обчислюється з дня його повернення стягувачеві.

04.06.2013 року стягувач повторно звернувся з заявою (повторно) до Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про прийняття вищевказаного наказу суду до виконання, 13.06.2013 року заново відкрито виконавче провадження ВП № 38444262, а 25.12.2013 року - винесено постанову ВП №38444262 "Про повернення документа стягувачеві" на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 і статті 50 Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, виконавцем зазначено, що боржник транспортними засобами, нерухомим майном не володіє, при виході за адресою вказаною у виконавчому документі не знаходиться, кошти на рахунках боржника відсутні. Дана постанова державного виконавця також не оскаржувалась, не скасована, не визнана незаконною.

Статтею 51 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції Закону № 606-ХІV від 21.04.1999 року з наступними змінами і доповненнями) передбачалось "Відновлення виконавчого провадження", в т.ч. і щодо постанов про повернення виконавчого документа стягувачеві, однак відновлення виконавчого провадження за приписом зазначеної статті могло відбутися у разі визнання судом постанови незаконною, чи така постанова скасована була начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу.

Проте, звернувшись до Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції у листопаді 2016 року, стягувач отримав повідомлення ВП №53091172 від 19.12.2016 року про повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання. Підставою для відмови у прийнятті заяви стягувача про примусове виконання рішення та відкритті виконавчого провадження за наказом господарського суду Львівської області у справі № 5015/1482/11 від 22.11.2011 року є відсутність підтверджуючих документів про сплату авансового внеску.

30.12.2016 року Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" звернулось до господарського суду Львівської області зі скаргою на неправомірні дії старшого державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції щодо повернення стягувачу наказу у справі № 5015/1482/11 від 22.11.2011 року без прийняття до виконання, з огляду на відсутність доказів сплати авансового внеску при поданні заяви про примусове виконання рішення. Також стягувач просив зобов'язати державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиці Семена І.Р. прийняти до виконання наказ у справі № 5015/1482/11 від 22.11.2011 року, винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення суду на підставі цього виконавчого документа.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 14.02.2017 року у справі №5015/1482/11 (суддя Ділай У.І.), залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 року (у складі колегії суддів: головуючого судді Данко Л.С., суддів: Галушко Н.А., Орищин Г.В.), скаргу Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" відхилено.

Не погоджуючись з ухвалою місцевого та постановою апеляційного господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти попередніх інстанцій та прийняти нове судове рішення, яким зобов'язати державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Семена І.Р. прийняти до виконання наказ; винести постанову про відкриття виконавчого провадження та розпочати примусове виконання рішення на підставі вказаного виконавчого документа. Скаржник зазначив, що сплата авансового внеску, передбаченого Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року, є обов'язковою за умови пред'явлення виконавчого документа до виконання вперше, в той час, як наказ господарського суду Львівської області у справі №5015/1482/11 від 22.11.2011 року перебував на виконанні з січня 2012 року, за цей час будь-які оплати на погашення заборгованості відсутні, наказ неодноразово, повертався державним виконавцем стягувачу з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 47 та статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. та повторно пред'являвся стягувачем до виконання. Підстави для закінчення виконавчого провадження, передбачені статтею 49 Закону № 606-XIV від 21.04.1999р. та статтею 39 Закону № 1404-VIII від 02.06.2016 року у даному випадку відсутні, а отже оскаржувані дії та рішення державного виконавця є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України, внаслідок чого державний виконавець зобов'язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання наказу №5015/1482/11 від 22.11.2011 року і здійснювати виконавчі дії за повторною заявою стягувача без сплати ним авансового внеску.

Колегія суддів касаційної інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача у даній справі, перевіривши матеріали справи, надану судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як зазначалось вище, скарга Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго" обґрунтована тим, що державним виконавцем безпідставно застосовано положення Закону України від 02.06.2016 року, оскільки виконавче провадження не було завершене, та необхідності застосування редакції Закону України від 21.04.1999 року, яка не передбачає обов'язкового авансового внеску стягувача, при цьому скаржник стверджував, що у даному випадку наказ у справі № 5015/1482/11 від 22.11.2011 року, неодноразово повертався державним виконавцем стягувачеві та, повторно, пред'являвся до виконання, при цьому, погашення боргу в повному обсязі не відбувалося. Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" послалось на приписи пунктів 5-7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року, за яким виконавчий документ, який перебував на виконанні до набрання чинності цим Законом, повинен виконуватися органами державної виконавчої служби до настання підстав для завершення виконавчого провадження, в той час, як підстави для закінчення виконавчого провадження, передбачені статтею 49 Закону України від 21.04.1999 року та статтею 39 Закону України від 02.06.2016 року у даному випадку відсутні, а, відтак, дії та рішення державного виконавця є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Залишаючи без задоволення подану стягувачем скаргу на дії Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Семена І.Р., місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, вказав на правомірність дій державного виконавця щодо повернення стягувачеві виконавчого документа без прийняття до виконання з огляду на несплату ним авансового внеску. При цьому, суд вказав, що на час подання стягувачем заяви про примусове виконання рішення наказ не виконувався відділом ДВС (не перебував на виконанні у відділі, відкритого виконавчого провадження у відділі не було, виконавчі дії за ним не здійснювались, попереднє виконавче провадження було завершене), а тому, з урахуванням частини 2 статті 26 та Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року стягувач повинен був сплатити авансовий платіж при пред'явленні виконавчого документа до виконання.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства "Львівобленерго", місцевий та апеляційний господарські суди вказали на відсутність доказів порушення Відділом державної виконавчої служби під час виконання наказу суду у даній справі приписів Закону України "Про виконавче провадження", виходячи з наступного.

Відповідно до статей 115, 116 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим кодексом та Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Статтями 1, 3, 6, 12, 17 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції від 02.06.2016 року) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Державною виконавчою службою підлягають виконанню, зокрема, накази господарських судів та ухвали господарських судів у випадках, передбачених законом. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження. Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, в тому числі накази господарських судів.

В силу частини 1 статті 121-1 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє (пункт 9.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 року № 9).

Оскаржуючи дії відділу державної виконавчої служби, Публічне акціонерне товариство "Львівобленерго" послалось на порушення його права на виконання судового рішення, яке у добровільному порядку не виконано боржником і наказ неодноразово повертався стягувачу з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 47 та статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними).

Разом з тим, звернувшись 29.11.2016 року до Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, стягувач отримав повідомлення від 19.12.2016 року ВП № 53091172 про повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання внаслідок відсутності доказів сплати авансового внеску.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VІІІ від 02.06.2016 року, який набрав чинності з 05.10.2016 року, до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Згідно пункту 6 Розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положень" Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, станом на дату набрання Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року законної сили - 05.10.2016 року вищевказаний наказ не перебував на виконанні у органах державної виконавчої служби і стягувач втретє звернувся із заявою про примусове виконання рішення - 29.11.2016 року, яку орган виконання судових рішень отримав під розписку 07.12.2016 року.

Статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV від 21.04.1999 року передбачались підстави, за яких виконавчий документ може бути повернуто стягувачеві, в тому числі відсутність у боржника будь-якого майна, на яке може бути звернуто стягнення і в такому разі державний виконавець повертає виконавчий документ стягувачеві, про що виносить відповідну постанову, яка може бути оскаржена у встановленому цим Законом порядку і строки, в той час як постанови органу виконання судових рішень ВП № 30886649 від 27.05.2013 року та ВП № 38444262 від 25.12.2013 року "Про повернення документа стягувачеві" сторонами виконавчого провадження не оскаржувалась.

Статтею 51 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції Закону №606-ХІV передбачалось "Відновлення виконавчого провадження", в т. ч. і щодо постанов про повернення виконавчого документа стягувачеві, однак відновлення виконавчого провадження за приписом зазначеної статті могло відбутися у разі визнання судом постанови незаконною, чи така постанова скасована була начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу.

Повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав передбачених частиною 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції Закону № 606-ХІV від 21.04.1999 року із наступними змінами і доповненнями) (окрім повернення виконавчого документа за заявою стягувача) не є перешкодою для нового пред'явлення цього самого виконавчого документа до виконання до органів виконання судових рішень. У цьому випадку новий строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання обчислюється з дня його повернення стягувачеві.

Крім того, судами правильно спростовано посилання стягувача, який заперечував проти правильності повернення виконавчого документа, який перебував на виконанні до набрання чинності цим Законом, тобто до 05.10.2016 року і повинен виконуватися органами державної виконавчої служби до настання підстав для завершення виконавчого провадження, та про те, що підстави для закінчення виконавчого провадження, передбачені статтею 49 Закону № 606-XIV від 21.04.1999 року та статтею 39 Закону №1404-VIII від 02.06.2016 року у даному випадку відсутні, оскільки, як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів даної справи, наказ у період з вересня 2016 року по 29.11.2016 року не перебував на виконанні у органах державної виконавчої служби, а знаходився у стягувача.

Також господарськими судами обгрунтовано спростовано твердження стягувача щодо правильності застосування Закону України "Про виконавче провадження" у редакції Закону № 606-ХІV від 21.04.1999 року на тій підставі, що станом на дату чергового звернення стягувача із заявою від 29.11.2014 року до органу виконання судових рішень про прийняття до виконання наказу у справі № 5015/1482/11 від 22.11.2011 року та винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим документом, з 05.10.2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року, в той час як стара редакція закону втратила чинність.

В силу частини 2 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року, який набрав чинності з 05.10.2016 року, до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, у період з грудня 2013 року по листопад 2016 року, тобто фактично з дати останнього повернення стягувачеві виконавчого документа - 25.12.2013 року по 29.11.2016 року, рішення у цій справі не виконувалося відділом ДВС (не перебувало на виконанні у відділі ДВС, відкритого виконавчого провадження у відділі ДВС не було, виконавчі дії за ним не здійснювались), а виконавчий документ знаходився у стягувача.

Водночас, за приписами частини 2 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року сплата авансового внеску є обов'язковою при кожному пред'явленні виконавчого документа до виконання, а не лише за умови пред'явлення виконавчого документа до виконання вперше, внаслідок чого не заслуговують на увагу доводи стягувача, оскільки зазначені Закони не обмежували і не обмежують його у праві заново звертатися із заявами про відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом в межах визначених цими Законами строків (за новим Законом - строк пред'явлення виконавчих документів до виконання, виданих до 05.10.2016 року, складає 3 роки (пункт 5 Перехідних положень нового Закону), і заново відкрите виконавче провадження за заявою стягувача має регулюватися тим Законом, який є чинним на момент прийняття такої постанови. За загальним правилом нормативно-правовий акт не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність (стаття 58 Конституції України).

Зважаючи на вищенаведені норми закону, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що органом державної виконавчої служби під час проведення виконавчих дій належним чином дотримано приписи чинного законодавства щодо проведення примусового виконання рішення.

Доводи касаційної скарги щодо порушення Відділом державної виконавчої служби вимог чинного законодавства при вчиненні вищезазначених виконавчих дій, не заслуговують на увагу, оскільки не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, прийнята постанова суду апеляційної інстанції відповідає матеріалам справи та вимогам закону, а тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Львівобленерго" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 року у справі №5015/1482/11 залишити без змін.

Головуючий суддяС.В. Владимиренко СуддіО.О. Євсіков О.А. Кролевець