Рішення

від 05.09.2017 по справі 183/5063/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3201/17 Справа № 183/5063/16 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 37

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 січня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_3, про визнання права користування в порядку спадкування за законом, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з уточненим позовом до Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання права користування в порядку спадкування за законом , мотивуючи тим, що 13 червня 2015 року помер її батько ОСОБА_4, після його смерті відкрилась спадщина, зокрема і на земельну ділянку площею 38.3 га, надану для ведення фермерського господарства на території Піщанської сільської ради та на земельну ділянку площею 14.0 га, надану для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, які перебували у постійному користуванні померлого ОСОБА_4 на підставі державного акту на право постійного користування землею площею 38.3га, серії Б№097063, виданий виконавчим комітетом Новомосковської районної Ради в 1992 року для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Піщанської сільської ради та державного акту на право постійного користування землею площею 14.0 га, серії ДП Нв за №000214 від 18 серпня 1998 року, яка розташована на території Миколаївської сільської ради, надана для ведення селянського (фермерського) господарства, на підставі рішення 11 сесії XXIIІ скликання Новомосковської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області.

Вказувала, що 02 березня 1992 року було видано свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи СФГ Олександрія , місцезнаходження с.Піщанка Новомосковський район Дніпропетровська область, ідентифікаційний код - 20232149, яке видане Новомосковською райдержадміністрацією Дніпропетровської області. 02 березня 1992 року Новомосковською районною державною адміністрацією зареєстровано статут СФГ Олександрія .

Зазначала, що за життя ОСОБА_4 залишив заповіт, яким заповів їй все своє майно де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, усі майнові права та обов'язки, а також майнові права та обов'язки, які належали йому на день смерті, а тому 10 лютого 2016 року вона звернулася до нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 38.3 га, надану для ведення фермерського господарства на території Піщанської сільської ради, та земельну ділянку площею 14.0 га, надану для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Миколаївської сільської ради, Новомосковського району, Дніпропетровської області, які перебували у постійному користуванні померлого ОСОБА_4

Посилаючись на те, що нотаріусом у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом було відмовлено з посиланням на відсутність документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке, вважає, що смерть землекористувача земельної ділянки не припиняє права користування земельною ділянкою, оскільки вона є матеріальною основою СФГ Олександрія , а тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право постійного користування земельною ділянкою площею 38.3 га, кадастровий номер 1223285500:01:016:0003 наданою для ведення фермерського господарства, що розташована на території Піщанської сільської ради Новомоскоського району Дніпропетровської області, та земельною ділянкою площею 14.0га, кадастровий номер 1223284000:03:401:0001 наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, померлого 13 червня 2015 року.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 січня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені.

В апеляційній скарзі Перший заступник прокурора Дніпропетровської області ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин у справі та їх повноту, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 213 ЦПК України визначено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3)які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4)яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає у повному обсязі.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК підставами для скасування рішення суду першої інстанції ї ухвалення нового рішення або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 1 ст.303 ЦПК визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що 01 січня 1992 року ОСОБА_4 видано державний акт на право постійного безоплатного користування землею площею 38.3 га, виданий виконавчим комітетом Новомосковської районної Ради Дніпропетровської області в 1992 року для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Піщанської сільської ради.

02 березня 1992 року Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області видано свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи селянського (фермерського) господарства Олександрія , місцезнаходження с.Піщанка Новомосковський район Дніпропетровська область, ідентифікаційний код - 20232149.

02 березня 1992 року Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області зареєстровано статут СФГ Олександрія . Засновником та головою господарства вказано ОСОБА_4

18 серпня 1998 року ОСОБА_4 видано державний акт серії ДП Нв за №000214 на право постійного користування землею площею 14.0 га, розташованою на території Миколаївської сільської ради, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, на підставі рішення 11 сесії XXIIІ скликання Новомосковської районної ради народних депутатів Новомосковського району Дніпропетровської області.

30 квітня 2014 року протокольним рішенням власника (засновника) фермерського господарства Олександрія призначено головою Господарства ОСОБА_2 з 30 вересня 2014 року та звільнено з посади голови Господарства ОСОБА_4 з 29 вересня 2014 року. 30 вересня 2014 року відповідні зміни внесені до статуту фермерського господарства Олександрія та зареєстровані Державним реєстратором юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Реєстраційною службою Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області.

За життя ОСОБА_4 15 травня 2014 року було складено заповіт , посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5, яким ОСОБА_4 заповів все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, усі майнові права та обов'язки, а також майнові права та обов'язки, які будуть належати йому на день смерті ОСОБА_2 (а.с.73).

13 червня 2015 року ОСОБА_4, батько позивачки, помер (а.с.59,75).

08 грудня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про прийняття спадщини.

10 грудня 2015 року дружина ОСОБА_4- ОСОБА_6 звернулася до нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про відмову від прийняття обов`язкової частки у спадщині, відсутність претензій щодо майна, набутого в шлюбі.

25 грудня 2015 року син померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_7 звернувся до нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про відсутність заперечень проти прийняття спадщини ОСОБА_2

10 лютого 2016 року ОСОБА_2 звернулася до нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 38.3 га, надану для ведення фермерського господарства на території Піщанської сільської ради та земельну ділянку площею 14.0 га, надану для ведення селянського (фермерського) господарства, що розташована на території Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, які перебували у постійному користуванні померлого ОСОБА_4.

Постановою нотаріуса від 10 лютого 2016 року у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом відмовлено з посиланням на відсутність документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно (а.с.65-93).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з їх повної обґрунтованості та доведеності, та прийшов до висновку, що земельні ділянки були передані в постійне користування ОСОБА_4 для ведення селянського (фермерського) господарства, а позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом, право користування зазначеними земельними ділянками є об'єктом спадкування, а тому до позивача, як спадкоємця за заповітом, перейшло право постійного користування спірними земельними ділянками в порядку спадкування за законом.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст.1261 ЦК України, - у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116,118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Разом з тим, статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Колегія суддів звертає увагу на те, що між власником спірних земельних ділянок (органом місцевого самоврядування) та головою СФГ Олександрія не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно вимог частин першої, другої статті 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємицею права користування чужими земельними ділянками.

В свою чергу, СФГ Олександрія не позбавлено можливості звернутися до власника земельної ділянки (органу місцевого самоврядування) для оформлення своїх прав на користування нею.

За таких обставин, суд першої інстанції ухвалюючи судове рішення неправильно застосував положення частини другої статті 407 ЦК України й частини другої статті 102-1 ЗК України та дійшов помилкових висновків про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, входить до складу спадщини і передається спадкоємцям у порядку спадкування за заповітом без укладення відповідного договору.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України по справі за №6-2329цс16.

На підставі викладеного, рішення підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь прокуратури Дніпропетровської області необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 606 грн.32 коп.

Керуючись ст.ст.304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 січня 2017 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_3, про визнання права користування в порядку спадкування за законом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Дніпропетровської області судові витрати в розмірі 606 грн.32 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_8