Постанова

від 08.09.2017 по справі 826/3096/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 08 вересня 2017 року                                             № 826/3096/17 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційна Фірма «Модус Драйв» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційна Фірма «Модус Драйв» (далі - позивач) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 06.12.2016 року №0024181404 (далі - оскаржуване рішення). В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки воно прийнято на підставі висновків відповідача, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам. Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/3096/17 (далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні. Під час переходу до розгляду справи по суті представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову. Представник позивача у відповідне судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи сторона позивача повідомлена належним чином, при цьому до суду через канцелярію надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача у порядку письмового провадження. Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження. Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд - ВСТАНОВИВ: Відповідачем у період із 26.10.2016 року по 15.11.2016 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 22.11.2016 року складено акт №286/26-15-14-04-04/34685905 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із ТОВ «Клів» та ТОВ «Євро Спецпроект» за період із 01.09.2015 року по 31.12.2015 року (далі - акт перевірки), згідно з висновками якого, позивачем занижено ПДВ у загальному розмірі 662684,35 грн., у тому числі за: вересень 2015 року - 182610,79 грн.; жовтень 2015 року - 103171,61 грн.; листопад 2015 року - 273331,24 грн.; грудень 2015 року - 103570,71 грн.   На підставі акту перевірки, 06.12.2016 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 662684,35 грн. за податковим зобов'язанням та у розмірі 165671,09 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). За результатами адміністративного (досудового) оскарження, спірне рішення залишено без змін. Вважаючи таке рішення протиправним і таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із позовом. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне. Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновок відповідача щодо заниження позивачем ПДВ у перевіряємому періоді ґрунтується на переконанні контролюючого органу у тому, що господарські операції позивача із його контрагентами не мали реального характеру. Зокрема, як зазначено відповідачем, не підтверджено наявність реалізації дизельного палива та виконання послуг/робіт на адресу позивача від ТОВ «Клів» та ТОВ «Євро Спецпроект» у вересні-грудні 2015 року, що свідчить про те, що правочини між позивачем та вказаними товариствами здійснені без мети настання реальних наслідків, так як нереальність первинного формування активу та первинної доставки доводить нереальність придбання саме цих послуг. У процесі перевірки встановлені обставини, які у сукупності свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасників поставок, фактичну неможливість виконання цих поставок саме задекларованим контрагентом, спрямованості дій платника на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування та, як результат, зменшення суми податків, що належать сплаті. Фактично позивачем створено штучну видимість здійснення господарських операцій з контрагентом-постачальником шляхом формального складення первинних документів, які не супроводжувалися дійсним рухом активів у процесі виконання операцій саме з цими контрагентами. У зв'язку з цим платникові має бути відмовлено у одержанні податкової вигоди, на яку він претендує. Оцінивши викладене та дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд зазначає таке. Між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Клів», як продавцем, був укладений договір поставки №240915 від 01.09.2015 року, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує товар (дизельне паливо). На виконання умов вказаного договору ТОВ «Клів» в адресу позивача виписано наступні видаткові накладні: №611 від 16.09.2015 року; №805 від 21.09.2015 року; №849 від 22.09.2015 року; №963 від 25.09.2015 року; №1082 від 28.09.2015 року; №9 від 01.10.2015 року; №41 від 02.10.2015 року. Факт передачі вказаного товару по договору №240915 підтверджуються актами здачі- приймання товару: №б/н від 16.09.2015 року; № б/н від 21.09.2015 року; № б/н від 22.09.2015 року; № б/н від 25.09.2015 року; № б/н від 28.09.2015 року; № б/н від 01.10.2015 року; № б/н від 02.10.2015 року. Крім того, факт поставки (транспортування) товару (дизельне паливо) безпосередньо від ТОВ «Клів» в адресу позивача підтверджується наступними товарно-транспортними накладними: №611 від 16.09.2015 року; №805 від 21.09.2015 року; №849 від 22.09.2015 року; №963 від 25.09.2015 року; №1082 від 28.09.2015 року; №9 від 01.10.2015 року; №41 від 02.10.2015 року. Поставка здійснювалася позивачем, на що у позивача укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом №01/01/11-Є від 01.01.2011 року. Згідно Договору №240915, ТОВ «Клів» було виставлено позивачу рахунки-фактури на загальну суму 1438494,41 грн., у тому числі ПДВ 239749,06 грн.: №611 від 01.09.2015 року; №805 від 01.09.2015 року; №849 від 01.09.2015 року; №963 від 01.09.2015 року; №1082 від 01.09.2015 року; №9 від 01.09.2015 року; №41 від 01.09.2015 року. Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміну в структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричинити реальні зміни майнового стану платника податків. Позивачем за поставлене дизельне паливо було здійснено оплату на користь ТОВ «Клів» на загальну суму 794000,00 грн., в тому числі ПДВ 132333,00 грн., а саме відповідно платіжних доручень згідно договору №240915: №972 від 02.10.2015 року; №973 від 05.10.2015 року; №1059 від 20.10.2015 року; №1531 від 20.10.2015 року; №108 від 28.09.2015 року; №111 від 30.09.2015 року; №118 від 12.10.2015 року. Також грошові кошти у сумі 644494,41 грн., в тому числі ПДВ 107415,7 грн., за отримане дизельне паливо за договором №240915 позивачем перераховано на користь ТОВ «Таранінвест» на виконання договору про відступлення права вимоги №081015 від 08.10.2015 року, укладеного між ТОВ «Клів», ТОВ «Таранінвест», позивачем. Оплату позивачем здійснено відповідно до наступних платіжних доручень згідно договору про відступлення права вимоги №081015 від 08.10.2015 року: №151 від 04.11.2015 року; №152 від 04.11.2015 року; №1108 від 05.11.2015 року; №162 від 12.11.2015 року; №163 від 12.11.2015 року; №168 від 16.11.2015 року; №1553 від 17.11.2015 року. Саме факт оплати за поставлене дизельне паливо засвідчує реальну зміну майнового стану платника податків, як того вимагає ст. 3 Господарського кодексу України, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення  спірних правовідносин), ст. 1 Закону. Отже, факт оплати за поставлений товар засвідчує реальність здійснених фінансово-господарських відносини між позивачем та ТОВ «Клів». На виконання умов вказаного договору ТОВ «Клів» в адресу позивача виписано наступні податкові накладні: №611 від 16.09.2015 року; №805 від 21.09.2015 року; №849 від 22.09.2015 року; №963 від 25.09.2015 року; №1082 від 28.09.2015 року; №9 від 01.10.2015 року; №41 від 02.10.2015 року, що оформлені у відповідності до вимог ст. 201 ПК України, містять всі реквізити, передбачені чинним законодавством для первинних документів, а також прийняті та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. Суми ПДВ зазначені у вказаних податкових накладних задекларовано та включено до податкового позивача за вересень-жовтень 2015 року. У контролюючого органу не виникло жодних зауважень щодо оформлення вказаних документів. На момент вчинення господарських операцій ТОВ «Клів» було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Згідно ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Отже, на момент вчинення господарських операцій ТОВ «Клів» володіло право- та дієздатністю здійснювати господарську діяльність. На момент складання податкових накладних, що стали підставою для формування позивачем податкового кредиту, ТОВ «Клів» було зареєстроване платником ПДВ в Реєстрі платників ПДВ. Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. А тому ТОВ «Клів» володіло правом виписувати податкові накладні, що відображені позивачем у податкових декларація з ПДВ. Отримане позивачем від ТОВ «Клів» дизельне паливо використовувалося в межах господарської діяльності позивача та зберігалося на складських комплексах за адресою: пров. Дорожний, 1, смт. Аули, Криничанського району, Дніпропетровської області, що підтверджується договором зберігання продукції коксохімічного виробництва №2410ДХБ/14 від 24.10.2014 року. Стосовно господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Євро Спецпроект» суд зазначає наступне. Між позивачем, як замовником, та ТОВ «Євро Спецпроект», як виконавцем, був укладений договір на технічне обслуговування та ремонт автомобільних транспортних засобів №091015 від 09.10.2015 року, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по проведенню технічного обслуговування та/або ремонту дорожніх транспортних засобів замовника. Вказані транспортні засоби знаходяться в оренді позивача відповідно до договору оренди транспортних засобів №160115 Ор від 16.01.2015 року, згідно умов якого, позивач зобов'язаний здійснювати їх ремонт та технічне обслуговування за власний рахунок. На виконання умов казаного договору оренди позивачем і було укладеного договір №091015, умови якого виконані в повному обсязі. Факт виконання робіт по договору №091015 підтверджуються актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №1582 від 30.10.2015 року. Як вже зазначено вище, ст. 1 Закону встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміну в структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричинити реальні зміни майнового стану платника податків. Позивачем за отримані від ТОВ «Євро Спецпроект» послуги з ремонту та обслуговування автотранспорту за договором №091015, перераховано грошові кошти у сумі 276200,00 грн., в тому числі ПДВ 46033,33 грн. на користь ТОВ «Айресс» на виконання договору про відступлення права вимоги №100616 ВПВ від 10.06.2016 року, укладеному між ТОВ «Євро Спецпроект», ТОВ «Айресс», позивачем. Оплату позивачем здійснено відповідно до наступних платіжних доручень згідно договору про відступлення права вимоги №100616 ВПВ від 10.06.2016 року: №7420 від 14.06.2016 року; №7434 від 21.06.2016 року; Саме факт оплати за ремонт та обслуговування автотранспорту засвідчує реальну зміну майнового стану платника податків, як того вимагає ст. 3 Господарського кодексу України, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, ст. 1 Закону. Отже, факт оплати за надані послуги засвідчує реальність здійснених фінансово-господарських відносини між позивачем та ТОВ «Євро Спецпроект». На виконання умов договору №091015 ТОВ «Євро Спецпроект» в адресу позивача виписано податкову накладну №1518 від 30.10.2015 року, що оформлена у відповідності до вимог ст. 201 ПК України, містить всі реквізити, передбачені чинним законодавством для первинних документів, а також прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. Сума ПДВ, зазначена у вказаній податковій накладній задекларована та включена до податкового кредиту позивача за відповідний звітний період. У контролюючого органу не виникло жодних зауважень щодо оформлення вказаного документу. Між позивачем, як замовником, та ТОВ «Євро Спецпроект», як виконавцем, також був укладений договір про виконання робіт та послуг №021115 від 02.11.2015 року, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги по маркетинговому дослідженню, логістичному обслуговуванню і просування на ринку збуту (надання інформаційних послуг). Факт виконання робіт по договору №021115 підтверджуються актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №54 від 02.11.2015 року, №103 від 03.11.2015 року. Позивачем за надані послуги було здійснено оплату на користь ТОВ «Євро Спецпроект» на загальну суму 333000,00 грн., в тому числі ПДВ 55500,00 грн., а саме відповідно платіжних доручень згідно договору №021115: №1573 від 04.12.2015 року; №197 від 21.12.2015 року; №7218 від 12.01.2016 року; №7250 від 02.02.2016 року. Також, грошові кошти у сумі 219770,00 грн., в тому числі ПДВ 36628,33 грн., за отримані послуги за договором №021115, позивачем перераховано на користь ТОВ «Продакт Енерджі» на виконання договору про відступлення права вимоги №260417ВПВ від 26.04.2016 року, укладеному між ТОВ «Євро Спецпроект», ТОВ «Продакт Енерджі», позивачем. Оплату позивачем здійснено відповідно до платіжного доручення №7380 від 25.052016 року, згідно договору про відступлення права вимоги №260417ВПВ від 26.04.2016 року. Саме факт оплати за отримані інформаційні послуги засвідчує реальну зміну майнового стану платника податків, як того вимагає ст. 3 Господарського кодексу України, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, ст. 1 Закону. Отже, факт оплати за поставлений товар засвідчує реальність здійснених фінансово-господарських відносини між позивачем та ТОВ «Євро Спецпроект». На виконання умов договору №021115 ТОВ «Євро Спецпроект» в адресу позивача виписано податкові накладні №54 від 02.11.2015 року, №103 від 03.11.2015 року, що оформлені у відповідності до вимог ст. 201 ПК України, містять всі реквізити, передбачені чинним законодавством для первинних документів, а також прийняті та зареєстровані в «Єдиному реєстрі податкових накладних». Суми податку на додану вартість зазначені у вказаних податкових накладних було задекларовано та включено до податкового кредиту позивача за відповідний звітний період. У контролюючого органу не виникло жодних зауважень щодо оформлення вказаних документів. Також між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Євро Спецпроект», як продавцем, був укладений договір про постачання паливно-мастильних матеріалів №031115 від 03.11.2015 року,  відповідно до умов якого продавець зобов'язується відпустити, а покупець прийняти і оплатити товар - паливно-мастильні матеріали (дизельне паливо), відповідно до виставлених рахунків і накладних. На виконання умов вказаного договору ТОВ «Євро Спецпроект» в адресу позивача виписано наступні видаткові накладні: №202 від 05.11.2015 року; №253 від 06.11.2015 року; №1113 від 23.11.2015 року; №53 від 02.12.2015 року; №105 від 03.12.2015 року; №357 від 08.12.2015 року. Факт передачі вказаного товару по договору №031115 підтверджуються актами здачі- приймання товару: №б/н від 05.11.2015 року; № б/н від 06.11.2015 року; № б/н від 23.11.2015 року; № б/н від 02.12.2015 року; № б/н від 03.12.2015 року; № б/н від 08.12.2015 року; Крім того, факт поставки (транспортування) товару (дизельне паливо) безпосередньо від ТОВ «Євро Спецпроект» в адресу позивача підтверджується наступними товарно-транспортними накладними: №202 від 05.11.2015 року; №253 від 06.11.2015 року; №1113 від 23.11.2015 року; №53 від 02.12.2015 року; №105 від 03.12.2015 року; №357 від 08.12.2015 року. Поставка здійснювалася позивачем, на що у позивача укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом №01/01/11-Є від 01.01.2011 року. На виконання умов вказаного договору ТОВ «Євро Спецпроект» в адресу позивача виписано наступні податкові накладні: №202 від 05.11.2015 року; №253 від 06.11.2015 року; №1113 від 23.11.2015 року; №53 від 02.12.2015 року; №105 від 03.12.2015 року; №357 від 08.12.2015 року, що оформлені у відповідності до вимог ст. 201 ПК України, містять всі реквізити, передбачені чинним законодавством для первинних документів, а також прийняті та зареєстровані в «Єдиному реєстрі податкових накладних». Суми податку на додану вартість зазначені у вказаних податкових накладних було задекларовано та включено до податкового кредиту позивача за відповідний звітний період. У контролюючого органу не виникло жодних зауважень, щодо оформлення вказаних документів. Згідно договору №031115, ТОВ «Євро Спецпроект» було виставлено позивачу рахунки-фактури за фактично поставлений товар (дизельне паливо) на загальну суму 1708641,66 грн., в тому числі ПДВ 284773,61 грн.: №202 від 05.11.2015 року; №253 від 06.11.2015 року; №1113 від 23.11.2015 року; №53 від 02.12.2015 року; №105 від 03.12.2015 року; №357 від 08.12.2015 року. Розрахунки між позивачем та ТОВ «Євро Спецпроект» не проводились, кредиторська заборгованість позивача по вказаним взаємовідносинам становить 1708641,66 грн. Однак, згідно ст. 198.2 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. На момент вчинення господарських операцій ТОВ «Євро Спецпроект» було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Згідно ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Отже, на момент вчинення господарських операцій ТОВ «Євро Спецпроект» володіло право та дієздатністю здійснювати господарську діяльність. На момент складання податкової накладної, що стала підставою для формування позивачем податкового кредиту, ТОВ «Євро Спецпроект» було зареєстроване платником ПДВ в Реєстрі платників ПДВ. Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. А тому, ТОВ «Євро Спецпроект» володіло правом виписувати податкові накладні, що відображені позивачем у податкових деклараціях з ПДВ. Отримане позивачеи від ТОВ «Євро Спецпроект» дизельне паливо використовувалося в межах господарської діяльності позивача, та зберігалося на складських комплексах за адресою: пров. Дорожний, 1, смт. Аули, Криничанського району, Дніпропетровської області, що підтверджується договором зберігання продукції коксохімічного виробництва №2410ДХБ/14 від 24.10.2014 року. Поряд з усім викладеним вище суд зазначає, що висновок відповідача про порушення з боку позивача норм податкового законодавства ґрунтується на основі аналітичної інформації, зокрема зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації: податкова інформація щодо ТОВ «Клів» №199/26-15-14-04-04 від 18.02.2016 року; податкова інформація щодо ТОВ «Євро Спецпроект» №245/26- 15-13-04-05 від 15.03.2016 року. Однак, узагальнена податкова інформація, на яку є посилання в акті перевірки, не стосується позивача, а стосується виключно його контрагентів по взаємовідносинах з іншими контрагентами, а також контрагентів по ланцюгу постачання. Аналітична та узагальнена податкова інформація органів ДФС щодо вказаних контрагентів, на які є посилання в акті перевірки, не свідчить про невиконання господарських операцій, а також про порушення позивачем податкового законодавства в період здійснення цих спірних операцій. Співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку. У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому ПК України. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України по справі №К/9991/74156/12 від 13.02.2013 року. Так, контролюючий орган, за сукупністю даних, що містяться в зібраній та опрацьованій узагальненій податковій інформації (№199/26-15-14-04-04 від 18.02.2016 року, №245/26-15-13-04-05 від 15.03.2016 року), яку взято за основу, як підставу встановлення порушень з боку товариства, зробив висновок про не підтвердження реальності проведення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Клів», ТОВ «Євро Спецпроект». Слід зазначити, що згідно абз. 5 п. 86.7 ст. 86 ПК України, чітко встановлено, що: «Контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове; повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до ст. 60 цього Кодексу». Контролюючий орган також вказує про проведений аналіз податкової звітності в Єдиному реєстрі податкових накладних щодо постачальників ТОВ «Клів», ТОВ «Євро Спецпроект». Згідно цього аналізу, вказані підприємства зареєстровані в установленому законом порядку, були на час проведення фінансово-господарської діяльності платниками ПДВ та діючими суб'єктами. Акт перевірки не містить ніяких фактів порушення діючого законодавства, в тому числі податкового, вказаними суб'єктами господарської діяльності. У листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 року Вищого адміністративного суду України вказується, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками цієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку... При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Однак, контролюючим органом, незважаючи на відсутність будь-яких доказів, в першу чергу акту документальної перевірки з врученням податкового повідомлення-рішення (абз. 5 п. 86.7 ст. 86 ПК України) відносно постачальників ТОВ «Клів», ТОВ «Євро Спецпроект», робиться висновок про відсутність у нього необхідних умов для здійснення господарських операцій, основних фондів, складських приміщень, відсутність кваліфікованого персоналу, незначний штат працюючих осіб, у зв'язку з чим, в останніх відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до чинення задекларованих господарських операцій. В подальшому, констатується, що при проведенні аналізу податкової звітності та баз даних Єдиного реєстру податкових накладних, встановлено відсутність факту реального одержання (купівлі) ТОВ «Клів», ТОВ «Євро Спецпроект» ідентифікованого товару, робіт (послуг) від інших суб'єктів господарювання, що вбачає факт формування технічного кредиту для позивача. Тобто, робиться безпідставний та протиправний висновок, без фактичного проведення перевірки ТОВ «Клів», ТОВ «Євро Спецпроект», дослідження спірних фінансово-господарських операцій, та фінансово-господарської діяльності останніх, взагалі. В ухвалі Вищого адміністративного суду України №К/9991/41242/12 від 12.11.2014 року зазначено, що такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання операції з поставки, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно- матеріальні цінності, особливо підприємству, що є перепродавцем товару, не вимагається, ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов'язань.          . Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в ухвалі №К/80б/32834/14 від 20.01.2015 року зазначила, що постання органу ДПІ на обставини, встановлені в актах про неможливість проведення зустрічних звірок, обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанції, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій за умови наявності інших документів, які спростовують такі доводи. Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тіш, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Суд також звертає увагу на висновки Вищого адміністративного суду України, зроблені в ухвалі №К/9991/14894/12 від 12.11.2014 року, зміст яких зводиться до того, що податкове право не передбачає виникнення у платника обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками законодавства у сфері оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. Заслуговує на увагу позиція суддів Вищого адміністративного суду України, викладена в постанові №К/800/551270/14 від 27.01.2015 року, згідно з якою чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Платник податку не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податку та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини. Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. Рішення Європейського суду з прав людини, згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ. Також, згідно із постановою Вищого адміністративного суду України №К/800/1217/13 від 11.02.2015 року, висновки актів перевірки контрагентів позивача не можуть бути належним та допустимим доказом нереальності та безтоварності здійснених господарських операцій. Необхідно звернути увагу суду, що на час здійснення товарних операцій (надання послуг) між позивачем та вказаними контрагентами, не було рішення суду, прийнятого в порядку ст. 51-1 Господарського кодексу України, яке б набрало законної сили та стосувалось встановлення факту фіктивності цих підприємств, правочини, укладені між позивачем і ТОВ «Клів», ТОВ «Євро Спецпроект» та їх контрагентами не визнавались недійсними у порядку ст. 228 Цивільного кодексу України. На час укладення договорів та здійснення товарних операцій (надання послуг) контрагенти позивача - ТОВ «Клів», ТОВ «Євро Спецпроект» були належним чином зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, відтак мали належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій. Крім того, згідно з установленою судовою практикою вищих судових інстанцій, можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента позивача, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є самостійною та достатньою підставою для позбавлення покупця сформованих сум податкових вигод. Відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями. Щодо висновків податкового органу про не підтвердження господарських операцій позивача з ТОВ «Клів», ТОВ «Євро Спецпроект» у зв'язку тим, що в актах приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) відсутня деталізована інформація щодо здійснення робіт/послуг з ремонту та обслуговування автотранспорту, маркетингових послуг, відсутні специфікації до договорів, сертифікати якості, та як результат зроблено висновок, що надані до перевірки первинні документи не мають юридичної сили первинних документів та не можуть бути підставою для відображення господарських операцій у податковому обліку. Суд вважає такі твердження безпідставними, оскільки відсутність деталізованої інформації в первинних документах чи відсутність додаткових документів із такою інформацією, не можуть свідчити про відсутність господарської операції. Жодним законом чи нормативним документом не передбачено обов'язковість деталізації наданих послуг (робіт) в акті виконаних робіт та правові наслідки. Детальний перелік послуг відображений у предметі договору. Акт виконаних робіт (послуг) підписаний сторонами без заперечень. Доводи контролюючого органу, про те, що в товарно-транспортних накладних відсутня інформація щодо адреси пунктів навантаження та розвантаження дизельного палива, свідчить про фактичну відсутність здійснення таких операцій з контрагентами-постачальниками, є помилковими. Порядок перевезення вантажів на території України, а також питання виписки товарно-транспортних накладних визначено наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» від 14.10.1997 року №363 (далі - Правила). У відповідності до абзацу 1 п.11.1 Правил, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Товарно-транспортні накладні призначені для обліку та шляху переміщення товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Отже, вказані Правила не встановлюють порядку ведення податкового обліку платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту. Тобто, товарно-транспортні накладні та подорожні листи, не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, а лише слугують для обліку їх переміщення. Зазначений висновок підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.07.2012 року у справі №К/9991/37912/11. Крім того, на запит контролюючого органу щодо надання інформації щодо адреси пунктів навантаження та розвантаження товару (дизельного палива), позивачем  надано пояснення №02/11/16-02 від 02.11.2016 року, із зазначенням конкретних пунктів навантаження та розвантаження, що відображено в акті перевірки. Щодо правомірності сформованих показників податкової звітності за результатами реальних господарських операцій позивача з ТОВ «Клів», ТОВ «Євро Спецпроект» та їх відповідності вимогам податкового законодавства України, суд зазначає таке. Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до п. 201.8, п. 201.9 та п. 201.10 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником,; звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Згідно з п. 184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку. Зі змісту наведених положень законодавства України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому ст. 201 ПК України. Відповідно до п. 198.1 та п. 198.3 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. Позивачем отримано від контрагентів ТОВ «Клів», ТОВ «Євро Спецпроект» податкові накладні за вказані періоди. Отримання податкових накладних від даних товариств засвідчує факт постачання товарів, надання та отримання послуг, тобто виникнення події, що дає законне право на отримання позивачем податкового кредиту з ПДВ. Крім того, позивач здійснив усі інші, необхідні для додержання податкового кредиту дії, які передбачені ПК України, а саме подав відповідному податковому органу податкову декларацію. До перевірки також були надані відповідні договори, акти здачі-прийняття виконаних робіт та інші документи, що підтверджують факт реальності здійснення фінансово-господарських взаємовідносин. Таким чином, підсумовуючи викладене у сукупності, суд приходить до висновку про помилковість тверджень відповідача та, як наслідок відсутність підстав для притягнення відповідача до відповідальності, а тому оскаржуване рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційна Фірма «Модус Драйв» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю. Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 06.12.2016 року №0024181404. 3. Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо комерційна Фірма «Модус Драйв» (код ЄДРПОУ 34685905) здійснений ним судовий збір у розмірі 12425,33 грн. (дванадцять тисяч чотириста двадцять п'ять гривень тридцять три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980). Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України. Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду. Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Суддя                                                                                                                В.І. Келеберда