Постанова

від 07.02.2018 по справі 826/3096/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/3096/17 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Петрика І.Й., Сорочка Є.О.

за участю секретаря с/з: Бордунової К.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2017 року, прийняту у місті Києві, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційна Фірма Модус Драйв до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційна Фірма Модус Драйв (далі - ТОВ Виробничо комерційна Фірма Модус Драйв ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.12.2016 року №0024181404.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2017 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційна Фірма Модус Драйв задоволено повністю.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні вимог даного позову відмовити.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи сторони до суду не прибули.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 26.10.2016 року по 15.11.2016 року службовими особами відповідача було проведено перевірку ТОВ Виробничо комерційна Фірма Модус Драйв , за результатами якої 22.11.2016 року складено акт №286/26-15-14-04-04/34685905 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із ТОВ Клів та ТОВ Євро Спецпроект за період із 01.09.2015 року по 31.12.2015 року (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано заниження позивачем ПДВ у загальному розмірі 662684,35 грн., у тому числі за: вересень 2015 року - 182610,79 грн.; жовтень 2015 року - 103171,61 грн.; листопад 2015 року - 273331,24 грн.; грудень 2015 року - 103570,71 грн.

На підставі акту перевірки, 06.12.2016 року відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 662684,35 грн. - за податковим зобов'язанням та у розмірі 165671,09 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Позивач не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням відповідача, звернувся з до суду з даним адміністартивним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

За приписами пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п.п.177.1, 177.2 ст.177 ПК України (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

В силу п.177.4 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;

суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктами 198.2, 198.3 ст.198 ПК України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно п.201.1 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наявних у справі доказів вбачається, що між ТОВ Виробничо комерційна Фірма Модус Драйв (покупець) та ТОВ Клів (продавець) було укладено договір поставки №240915 від 01.09.2015 року, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує товар (дизельне паливо).

На виконання умов вказаного договору, ТОВ Клів в адресу позивача були виписані наступні видаткові накладні: №611 від 16.09.2015 року; №805 від 21.09.2015 року; №849 від 22.09.2015 року; №963 від 25.09.2015 року; №1082 від 28.09.2015 року; №9 від 01.10.2015 року; №41 від 02.10.2015 року.

За твердженням позивача, факт передачі товару за договором №240915 підтверджується актами здачі-приймання товару, а саме: №б/н від 16.09.2015 року; № б/н від 21.09.2015 року; № б/н від 22.09.2015 року; № б/н від 25.09.2015 року; № б/н від 28.09.2015 року; № б/н від 01.10.2015 року; № б/н від 02.10.2015 року, а поставка (транспортування) товару (дизельне паливо) підтверджується наступними товарно-транспортними накладними: №611 від 16.09.2015 року; №805 від 21.09.2015 року; №849 від 22.09.2015 року; №963 від 25.09.2015 року; №1082 від 28.09.2015 року; №9 від 01.10.2015 року; №41 від 02.10.2015 року. Поставка товару відбувалася згідно договору про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом №01/01/11-Є від 01.01.2011 року. А згідно Договору №240915 ТОВ Клів виставило позивачу рахунки-фактури на загальну суму 1438494,41 грн., у тому числі ПДВ 239749,06 грн.: №611 від 01.09.2015 року; №805 від 01.09.2015 року; №849 від 01.09.2015 року; №963 від 01.09.2015 року; №1082 від 01.09.2015 року; №9 від 01.09.2015 року; №41 від 01.09.2015 року.

Відповідно до платіжних доручень, позивачем за поставлене дизельне паливо було здійснено оплату на користь ТОВ Клів на загальну суму 794000,00 грн., у тому числі ПДВ - 132333,00 грн., згідно договору №240915: №972 від 02.10.2015 року; №973 від 05.10.2015 року; №1059 від 20.10.2015 року; №1531 від 20.10.2015 року; №108 від 28.09.2015 року; №111 від 30.09.2015 року; №118 від 12.10.2015 року.

Грошові кошти у сумі 644494,41 грн., в тому числі ПДВ - 107415,7 грн., за отримане дизельне паливо за договором №240915 позивачем перераховано на користь ТОВ Таранінвест на виконання договору про відступлення права вимоги №081015 від 08.10.2015 року, укладеного між ТОВ Клів , ТОВ Таранінвест та позивачем. Оплату позивачем здійснено відповідно до наступних платіжних доручень згідно договору про відступлення права вимоги №081015 від 08.10.2015 року: №151 від 04.11.2015 року; №152 від 04.11.2015 року; №1108 від 05.11.2015 року; №162 від 12.11.2015 року; №163 від 12.11.2015 року; №168 від 16.11.2015 року; №1553 від 17.11.2015 року.

На виконання умов вказаного договору, ТОВ Клів в адресу позивача були виписані наступні податкові накладні: №611 від 16.09.2015 року; №805 від 21.09.2015 року; №849 від 22.09.2015 року; №963 від 25.09.2015 року; №1082 від 28.09.2015 року; №9 від 01.10.2015 року; №41 від 02.10.2015 року.

Разом з тим, 09.10.2015 р. між ТОВ Виробничо комерційна Фірма Модус Драйв та ТОВ Євро Спецпроект було укладено договір на технічне обслуговування та ремонт автомобільних транспортних засобів №091015 від 09.10.2015 року, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по проведенню технічного обслуговування та/або ремонту дорожніх транспортних засобів замовника.

Вказані транспортні засоби знаходяться в оренді позивача відповідно до договору оренди транспортних засобів №160115 Ор від 16.01.2015 року, згідно умов якого позивач зобов'язаний здійснювати їх ремонт та технічне обслуговування за власний рахунок. На виконання умов даного договору позивачем було укладеного договір №091015, умови якого виконані в повному обсязі.

За твердженням позивача, факт виконання робіт за договором №091015 підтверджуються актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №1582 від 30.10.2015 року, а за отримані від ТОВ Євро Спецпроект послуги з ремонту та обслуговування автотранспорту за договором №091015 позивачем було перераховано грошові кошти у сумі 276200,00 грн., в тому числі ПДВ - 46033,33 грн. на користь ТОВ Айресс на виконання договору про відступлення права вимоги №100616 ВПВ від 10.06.2016 року, укладеного між ТОВ Євро Спецпроект , ТОВ Айресс та позивачем. Оплату позивачем було здійснено відповідно до наступних платіжних доручень згідно договору про відступлення права вимоги №100616 ВПВ від 10.06.2016 року: №7420 від 14.06.2016 року; №7434 від 21.06.2016 року. В адресу позивача ТОВ Євро Спецпроект була виписана податкова накладна №1518 від 30.10.2015 року.

Крім того, 02.11.2015р. між позивачем та ТОВ Євро Спецпроект було укладено договір про виконання робіт та послуг №021115, за умовами якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги по маркетинговому дослідженню, логістичному обслуговуванню і просування на ринку збуту (надання інформаційних послуг).

За твердженням позивача, факт виконання робіт за договором №021115 підтверджуються актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №54 від 02.11.2015 року, №103 від 03.11.2015 року, а за надані послуги останнім було здійснено оплату на користь ТОВ Євро Спецпроект на загальну суму 333000,00 грн., у тому числі ПДВ - 55500,00 грн., на підставі платіжних доручень згідно договору №021115: №1573 від 04.12.2015 року; №197 від 21.12.2015 року; №7218 від 12.01.2016 року; №7250 від 02.02.2016 року.

Грошові кошти у сумі 219770,00 грн., у тому числі ПДВ - 36628,33 грн., за отримані послуги за договором №021115 позивачем перераховано на користь ТОВ Продакт Енерджі на виконання договору про відступлення права вимоги №260417ВПВ від 26.04.2016 року, укладеного між ТОВ Євро Спецпроект , ТОВ Продакт Енерджі та позивачем. Оплату позивачем здійснено відповідно до платіжного доручення №7380 від 25.052016 року, згідно договору про відступлення права вимоги №260417ВПВ від 26.04.2016 року. В адресу позивача ТОВ Євро Спецпроект виписало податкові накладні №54 від 02.11.2015 року та №103 від 03.11.2015 року.

У той же час, 03.11.2015р. між ТОВ Виробничо комерційна Фірма Модус Драйв та ТОВ Євро Спецпроект було укладено договір про постачання паливно-мастильних матеріалів №031115, за умовами якого продавець зобов'язується відпустити, а покупець прийняти і оплатити товар - паливно-мастильні матеріали (дизельне паливо), відповідно до виставлених рахунків і накладних.

На виконання умов вказаного договору, ТОВ Євро Спецпроект в адресу позивача були виписані наступні видаткові накладні: №202 від 05.11.2015 року; №253 від 06.11.2015 року; №1113 від 23.11.2015 року; №53 від 02.12.2015 року; №105 від 03.12.2015 року; №357 від 08.12.2015 року.

За твердженням позивача, факт передачі вказаного товару по договору №031115 підтверджуються актами здачі- приймання товару: №б/н від 05.11.2015 року; № б/н від 06.11.2015 року; № б/н від 23.11.2015 року; № б/н від 02.12.2015 року; № б/н від 03.12.2015 року; № б/н від 08.12.2015 року. А про факт поставки (транспортування) товару (дизельне паливо) свідчать виписані ТОВ Євро Спецпроект товарно-транспортні накладні, а саме: №202 від 05.11.2015 року; №253 від 06.11.2015 року; №1113 від 23.11.2015 року; №53 від 02.12.2015 року; №105 від 03.12.2015 року; №357 від 08.12.2015 року.

Поставка здійснювалася позивачем на підставі укладеного ним договору про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом №01/01/11-Є від 01.01.2011 року. ТОВ Євро Спецпроект в адресу позивача були виписані наступні податкові накладні: №202 від 05.11.2015 року; №253 від 06.11.2015 року; №1113 від 23.11.2015 року; №53 від 02.12.2015 року; №105 від 03.12.2015 року; №357 від 08.12.2015 року.

За умовами договору №031115 ТОВ Євро Спецпроект було виставлено позивачу рахунки-фактури за фактично поставлений товар (дизельне паливо) на загальну суму 1708641,66 грн., в тому числі ПДВ - 284773,61 грн.: №202 від 05.11.2015 року; №253 від 06.11.2015 року; №1113 від 23.11.2015 року; №53 від 02.12.2015 року; №105 від 03.12.2015 року; №357 від 08.12.2015 року.

Розрахунки між позивачем та ТОВ Євро Спецпроект не проводились, кредиторська заборгованість позивача по вказаним взаємовідносинам становить 1708641,66 грн.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивач у своїх доводах посилається на те, що отримане від ТОВ Євро Спецпроект дизельне паливо використовувалося ним в межах господарської діяльності та зберігалося на складських комплексах за адресою: пров. Дорожний, 1, смт. Аули, Криничанського району, Дніпропетровської, що підтверджується договором зберігання продукції коксохімічного виробництва №2410ДХБ/14 від 24.10.2014 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, які впливають на її реальний зміст.

При цьому, визначальною підставою для віднесення сум по господарській операції до складу витрат та податкового кредиту є достовірне встановлення обставин щодо реальності господарської операції, наявності правових та фактичних підстав для витрат з придбання товарів, робіт, послуг.

В той же час, наявність у суб'єкта господарювання формально складених первинних документів не може бути визнано судом достатньою підставою для включення відповідних сум до складу витрат та податкового кредиту, якщо факт реальності господарських операцій не знаходить свого підтвердження належними і допустимими доказами.

Так, з Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ Клів за період з 31.07.2015 по 31.10.2015 не вбачається наявність податкових накладних, виписаних контрагентами-постачальниками на адресу ТОВ Клів з номенклатурою - дизельне паливо (код УКТЗЕД 2710194300).

В свою чергу, позивачем до перевірки не було надано сертифікатів посвідчення якості товару та документів на підтвердження його зберігання, що позбавляє можливості підтвердити факт постачання ТОВ Клів на адресу позивача дизельного палива згідно видаткових накладних від 16.09.2015 № 611, від 21.09.2015 № 805, від 22.09.2015 № 849, від 25.09.2015 № 963, від 28.09.2015 № 1082, від 01.10.2015 № 9, від 02.10.2015 № 41 та актів здачі-приймання товару від 16.09.2015, від 21.09.2015, від 22.09.2015, від 25.09.2015, від 28.09.2015, від 01.10.2015, від 02.10.2015.

Крім того, в матеріалах справи не міститься доказів того, що на момент проведення перевірки позивачем надавався договір зберігання продукції коксохімічного виробництва від 24.10.2014р. № 2410ДХБ/14, укладений між ТОВ Виробничо комерційна Фірма Модус Драйв та ТОВ Дніпрохімбуд , оскільки за інформацією, що міститься в Єдиного реєстрі податкових накладних, у період з 01.09.2015 по 31.12.2015 ТОВ Дніпрохімбуд в адресу позивача були виписані податкові накладні на реалізацію послуг, а саме: компенсації послуг Укрзалізниці; прийому смоли та подальшого її відвантаження.

Разом з тим, позивачем на час проведення перевірки не було надано первинних бухгалтерських документів на підтвердження факту передачі та зберігання придбаного ним дизельного палива згідно договору зберігання продукції коксохімічного виробництва від 24.10.2014р. № 2410ДХБ/14.

Єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів, встановлений інструкцією Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України , затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року №281/171/578/155 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 р. за N805/15496 (далі - Інструкція).

Дана Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів. Вимоги Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Відповідно до п.п.5.1.1, 5.1.2 п. 5.1 Інструкції, приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо (далі - договір). Забороняється здійснювати одночасно приймання та відпуск нафти і нафтопродукту з одного і того самого резервуара у випадках, коли за результатами вимірювань у резервуарах проводяться їх приймання та відпуск.

Згідно п.п.5.4.1-5.4.3 п.5.4 Інструкції, перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87 Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования .

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Порядок відпуску нафти та нафтопродуктів автомобільним транспортом визначений п.7.5 Інструкції, відповідно до якого встановлено, що нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання (п. 7.5.1); відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості здійснюється лише за наявності свідоцтва про її повірку. За наявності простроченого свідоцтва про повірку відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості забороняється (п. 7.5.2); міри повної місткості з нафтопродуктами під час їх відвантаження мають пломбуватись вантажовідправником (якщо інше не передбачено договором) (п. 7.5.3); нафтопродукти відпускаються у технічно справну та чисту тару відповідно до вимог ДСТУ 4454 після пред'явлення представником вантажоодержувача доручення і свідоцтва про повірку автоцистерни (п. 7.5.4); на вимогу вантажоодержувача може застосовуватись вибіркове контрольне зважування розфасованих нафтопродуктів. За відсутності розбіжностей у вимірюванні маси брутто із зазначеною на тарі маса нафтопродукту визначається за трафаретом на тарі (п. 7.5.5); відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності (п. 7.5.6); ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства (п. 7.5.7); відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників. У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства (п. 7.5.8); заміну однієї марки та виду нафти або нафтопродукту іншою або дописування у ТТН нових найменувань і марок нафтопродуктів заборонено (п. 7.5.9).

Згідно положень п.п.14.1, 14.4, 14.8 Інструкції, під час приймання, зберігання та відпуску нафти і нафтопродуктів керівник підприємства та головний бухгалтер здійснюють контроль за дотриманням матеріально відповідальними особами вимог цієї Інструкції та забезпечують: своєчасне оформлення документів руху нафти та нафтопродуктів; збереження їх кількості і якості; відображення їх руху за бухгалтерським обліком; своєчасне вжиття заходів щодо попередження псування, втрат, нестач та розкрадання нафти та нафтопродуктів, а також створення необхідних умов для їх зберігання.

Матеріально відповідальні особи підприємств (за винятком НПЗ) ведуть кількісний облік нафти та нафтопродуктів у товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою N 31-НП (додаток 34), у якій зазначаються надходження і відпуск нафтопродуктів за день, а також їх залишки на кінець дня.

Для посилення контролю за станом приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів матеріально відповідальні особи ведуть журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою N 6-НП і журнал вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах за формою N 7-НП.

Для підприємств, укомплектованих для зберігання світлих нафтопродуктів резервуарами місткістю до 100 м 3, ведення обліку для кожного резервуара не є обов'язковим. Відображення технологічних операцій ведеться за марками нафтопродукту.

Записи в товарній книзі кількісного руху нафти і нафтопродуктів здійснюють за марками і видами матеріально відповідальні особи: під час приймання - на підставі приймального акта або ТТН; під час відпуску - на підставі реєстрів відпуску за добу.

Залишок нафти та нафтопродуктів обчислюється після кожного запису в товарній книзі.

З наявних у справі документів вбачається, що позивачем не надано доказів перевірки якості та кількості придбаного товару, тобто, виконання обов'язкової, згідно Інструкції процедури. При цьому, журналів зважування, позивачем ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції надано не було.

Зазначене, на думку колегії суддів, свідчить про відсутність зацікавленості позивача у перевірці кількості та якості документально придбаних нафтопродуктів, у зв'язку з чим, колегія суддів зазначає про наявність сумнівів щодо зміни майнового стану платника податків та реальності господарських операцій за спірними договорами.

Разом з тим, слід також зазначити, що паливно-мастильні матеріали віднесені саме до категорії небезпечних вантажів, в зв'язку з чим для їх транспортування застосовуються особливі вимоги.

За змістом статті 1 Закону України 6 квітня 2000 року N 1644-III Про перевезення небезпечних вантажів , під небезпечним вантажем розуміють речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин, які віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті рідини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби.

Згідно із пп. 6.9.1 п.6.9 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №822 від 26.07.2004 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.08.2004 за № 1040/9639, на всі транспортні засоби, придатні до перевезення небезпечних вантажів, Державтоінспекцією МВС України оформлюється свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів (додаток 4) (далі - свідоцтво). Свідоцтво виконується на стандартному форматі A4 (210 х 297 мм), має білий колір з рожевою діагональною смужкою.

Положеннями пп.7.1.1 п.7.1 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів визначено, що водії транспортних засобів, що здійснюють перевезення небезпечних вантажів, проходять базовий курс спеціальної підготовки.

Згідно з пп.9.1 п. 9 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів встановлено, що під час перевезення небезпечних вантажів на транспортній одиниці, крім перелічених у Правилах дорожнього руху, повинні знаходитись такі документи: товаротранспортний документ на небезпечні вантажі; свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів; свідоцтво ДОПНВ про підготовку водія або ДОПНВ-свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі; письмові інструкції; при перевезенні небезпечних вантажів, які є вантажами підвищеної небезпеки, - погодження дорожнього перевезення небезпечного вантажу (додаток 10), видане Державтоінспекцією МВС України та інш.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про перевезення небезпечних вантажів", відправник небезпечних вантажів зобов'язаний: здійснювати заходи щодо фізичного захисту, охорони і безпеки небезпечних вантажів до передачі їх перевізнику; надавати перевізнику необхідні документи з достовірною інформацією про небезпечний вантаж, а в разі дорожнього перевезення - аварійну картку; забезпечувати підготовку вантажу до відправлення, подавати перевізнику небезпечний вантаж у відповідному пакуванні (тарі, крупногабаритній тарі, контейнерах середньої вантажопідйомності для масових вантажів), контейнері, цистерні та засобі пакування; забезпечувати у певних випадках фізичний захист, охорону і супроводження небезпечного вантажу під час перевезення; забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаються відправленням небезпечних вантажів, та їх медичного огляду; надавати в установленому порядку необхідну інформацію про відправлення небезпечних вантажів іншим суб'єктам перевезення та органам, зазначеним у статтях 10, 15 і 16 цього Закону; здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів; відшкодовувати витрати та збитки, заподіяні внаслідок порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів.

В силу статті 19 Закону України "Про перевезення небезпечних вантажів", транспортні засоби, якими перевозяться небезпечні вантажі, повинні відповідати вимогам державних стандартів, безпеки, охорони праці та екології, а також у встановлених законодавством випадках мати відповідне маркування і свідоцтво про допущення до перевезення небезпечних вантажів. У разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів відповідні свідоцтва, згідно з законодавством, видаються відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про перевезення небезпечних вантажів", перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.

Дорожні перевезення небезпечних вантажів здійснюється відповідно до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів, до якої Україна приєдналась в березні 2000 року, відповідно до Закону України від 02 березня 2000 року № 1511-ІІІ.

Згідно даної Європейської угоди, перевезення небезпечних вантажів має певну специфіку, яка полягає в тому, що вимоги до перевезення визначаються для кожного вантажу окремо та можуть бути встановлені обмеження на сумісне завантаження небезпечних вантажів в транспортний засіб.

Порядок та основні вимоги до забезпечення безпеки дорожнього перевезення небезпечних вантажів на всій території України визначені Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 липня 2004 року № 822 (далі - Правила).

Згідно п. 1.4 Правил, небезпечні вантажі дозволено перевозити автомобільним транспортом тільки у випадках, якщо вони згідно з вимогами ДОПНВ і цих Правил допущені до перевезення та коли всі вимоги щодо перевезення таких вантажів виконані.

Положеннями підпункту 6.9.1 пункту 6.9 Правил визначено, що на всі транспортні засоби, придатні до перевезення небезпечних вантажів, Державтоінспекцією МВС України оформлюється свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів.

Проте, як свідчать матеріали даної справи, жодних доказів на підтвердження виконання відправником небезпечних вантажів визначених законом обов'язків, позивачем надано не було. Крім того, в матеріалах справи не міститься також інформації про погодження маршрутів руху перевезення небезпечних вантажів, видачі відповідних свідоцтв та дозволів про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів.

Що ж стосується спірних господарських взаємовідносин позивача з ТОВ Євро Спецпроект , колегія суддів зважає на наступне.

Як уже зазначалося, між позивачем та ТОВ Євро Спецпроект 09.10.2015 було укладено договір про технічне обслуговування та ремонт автомобільних транспортних засобів за № 091015. Проте, з наявного у справі акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 30.10.2015р. не вбачається деталізованої інформації про виконані роботи (надані послуги) з ремонту та обслуговування автотранспорту, що в свою чергу позбавляє можливості встановити реальність наданих ТОВ Євро Спецпроект робіт (послуг) з ремонту та обслуговування автотранспорту.

Крім того, позивачем на час проведення перевірки не було надано документів на підтвердження проведення ремонту та технічного обслуговування транспортних засобів, зокрема щодо наявності приміщень станцій технічного обслуговування (документів на підтвердження права оренди чи власності приміщень); довіреностей на транспортні засоби, що були передані на технічне обслуговування; переліку транспортних засобів, яким проводилося транспортне обслуговування; наряди-замовлення; звіти ТОВ Євро Спецпроект (виконання робіт/послуг) з ремонту та обслуговування транспортних засобів.

Разом з тим, договір про постачання паливно-мастильних матеріалів від 03.11.2015 № 031115, укладений між позивачем та ТОВ Євро Спецпроект , не містить даних щодо змісту операції стосовно обсягів придбання, транспортування, зберігання товару. Відсутні також і сертифікаті якості товару, що визначено нормами чинного законодавства.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що на час вчинення позивачем спірних господарських операцій не було підтверджено факту реалізації придбаного товару (дизельного палива) та факту виконання робіт (послуг), що надавалися позивачу ТОВ Клів та ТОВ Євро Спецпроект у період з вересня по грудень 2015 року, а тому встановлена судом апеляційної інстанції та не спростована позивачем юридична дефектність первинних документів, а також відсутність документального підтвердження руху товару, свідчить про безтоварний характер укладених між контрагентами правочинів.

Відповідно до ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення правовідносин, контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Однак, дана обставина не дає підстав вважати, що сторони договірних відносин мали на меті настання реальних правових наслідків, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту колегія суддів вважає безпідставним.

У спірних правовідносинах колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду України, висловлену у спорах з подібними правовідносинами.

Так, у своїй постанові від 27 березня 2012 року в справі № 21-737во10 Верховний Суд України зазначив, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

У постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справі № 2а-2717/11/2670 за позовом ТОВ Ампір СВ до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд України вказав, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також, оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання.

За наведених обставин, наданих доказів у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку щодо протиправності відображення даних у податковому обліку за спірними операціями, а тому оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 06.12.2016 року №0024181404 є правомірними та необґрунтовано було скасовано судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення вимог даного позову.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 34, 229, 243, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2017 року повністю та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо комерційна Фірма Модус Драйв до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Петрик І.Й.

Суддя Сорочко Є.О.

Повний текст постанови виготовлено - 19.02.2018р.