Постанова

від 06.09.2017 по справі 904/12513/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2017 року Справа № 904/12513/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Орєшкіна Е.В., Дармін М.О.

секретар судового засідання Абадей М.О.

представники сторін:

від позивача: Булах М.О., представник, довіреність №7/10-2568 від 28.12.2016р.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи-1: не з'явився

від третьої особи-2: не з'явився

від третьої особи-3: не з'явився

у судовому засіданні прийняв участь: прокурор відділу прокуратури Дніпропетровської області Масенко А.О., посвідчення №024234 від 24.01.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2017р. у справі №904/12513/16

за позовом Прокуратури Дніпропетровської області, м.Дніпро в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, м.Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб", м.Дніпро

третя особа - 1 , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська, м.Дніпро

третя особа - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства", м.Дніпро

третя особа - 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркетгруп", м.Київ

про витребування нежитлового приміщення №380, що розташоване за адресою: вулиця Шолохова, будинок 19 в м. Дніпро, вартістю 123000 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року до господарського суду Дніпропетровської області звернувся перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб", в якому з посиланням на встановлення в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою області факту безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпро об'єктів нерухомого майна шляхом їх відчуження на користь приватних підприємств, у тому числі нежитлового приміщення №380, що розташоване за адресою: вул. Шолохова, 19 в м. Дніпро, просив господарський суд витребувати від відповідача на користь позивача означене нежитлове приміщення.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2017р. у справі №904/12513/16 (суддя Фещенко Ю.В.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення №380, що розташоване за адресою: вулиця Шолохова, будинок 19 в м. Дніпро (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 107275312101). Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" на користь прокуратури Дніпропетровської області 2534 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення місцевого господарського суду вмотивоване тим, що спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності з порушенням чинного законодавства поза волею Дніпровської міської ради, тому позивач має право на його витребування у відповідача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Відповідач (ТОВ "Ренессанс-Клуб"), не погодившись з означеним рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2017р. у справі №904/12513/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Вважає, що при винесенні судом оскарженого рішення не було здійснено всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, рішення суду було винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому є незаконним та необґрунтованим, у зв'язку з чим має бути скасоване.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд в оскарженому рішенні послався на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016р. у справі №38/5005/6637/2012, якою визнано неправомірні дії ліквідатора - арбітражного керуючого ВРЖЕП Амур-Нижньодніпровського району щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута спірного нежитлового приміщення, визнано недійсними результати біржових торгів з продажу цього приміщення, проведених 27.12.2012р., та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 31.07.2013р. з відчуження спірного нежитлового приміщення. На думку відповідача, виходячи з приписів процесуального законодавства, якщо суд дійде висновку, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Відповідач вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права щодо необхідності офіційного з'ясування усіх обставин справи і належного встановлення обставин у справі, що розглядається, у тому числі з витребуванням тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин даної справи.

Апелянт вважає, що судом невірно застосовано норми матеріального права та надано невірну юридичну оцінку обставинам справи щодо наявності волі власника на вибуття майна. Відповідач підтверджує ті обставини, що відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011р. об'єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема ВРЖЕП АНД району, підлягали передачі на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради у відповідності з порядком, визначеним цим рішенням. Відповідач робить акцент на тому, що рішення Дніпропетровської міської ради №16/9 виконано не було, фактично майно з балансу третьої особи-2 знято не було та не вилучено з володіння; майно залишилось закріпленим за ВРЖЕП АНД району на праві господарського відання. Зазначає, що в подальшому 29.07.2011р. Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення №40/14, яким вирішено припинити шляхом ліквідації виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство АНД району м. Дніпропетровська. Посилаючись на ряд норм Господарського кодексу України, відповідач вважає, що Дніпропетровська міська рада знала, що спірне майно має бути відчужено для погашення вимог кредиторів в процедурі припинення (ліквідації) ВРЖЕП АНД району.

Скаржник вважає, що висновок суду про те, що майно вибуло з володіння власника поза його волею є таким, що зроблено без аналізу та застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зазначає, що Дніпропетровська міська рада, приймаючи в подальшому рішення №29/37 від 24.07.2013р. "Про вирішення питання комунальної власності територіальної громади міста" також підтвердила свою волю на те, що спірне нерухоме майно на момент визнання банкрутом ВРЖЕП АНД району залишилось закріпленим за ним на праві повного господарського відання, а значить відповідно до ст.ст. 74, 78, 219 Господарського кодексу України та ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мало бути включено до ліквідаційної маси та відчужено з метою погашення вимог кредиторів в процесі ліквідації.

Також, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив, що рішення Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011р. було прийнято до визнання боржника банкрутом, не могло бути виконано на дату визнання боржника банкрутом через наявність обтяжень нерухомого майна, накладених з метою звернення стягнення на нього для задоволення вимог кредиторів комунального підприємства; усі активи ВРЖЕП АНД району м. Дніпропетровська знаходяться у податковій заставі. Обтяження з майна комунального підприємства були зняті лише господарським судом у межах справи про банкрутство з метою його подальшої реалізації згідно процедури, передбаченої спеціальними нормами законодавства про банкрутство, а не з метою його передачі на користь третіх осіб.

Вказує, що суд надав невірну юридичну оцінку і обставинам щодо недійсності правочину, на виконання якого було передано майно, оскільки визнання недійсним договору не свідчить про вибуття майна з володіння особи, яка його передала це майно, не з її волі, за відсутності якої закон пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача.

Відповідач вважає, що вимоги позивача про витребування нерухомого майна у відповідача на підставі частини 2 статті 388 Цивільного кодексу України, у зв'язку із вибуттям майна з володіння власника без його волі, не підлягають задоволенню. Згідно з наведеною правовою нормою майно не може бути витребуване від добросовісного набувача як таке, що продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Акцентує увагу і на те, що суд першої інстанції не встановив особи, яка є винною в недійсності договору купівлі-продажу від 31.07.2013р., та не вирішив питання про стягнення з такої особи на користь відповідача (добросовісного набувача) понесених ним витрат на придбання майна, чим було допущено істотне порушення прав та законних інтересів останнього.

Крім того вважає, що господарським судом не надано належної правової оцінки заявленому клопотанню відповідача про застосування строків позовної давності, тоді як важливою умовою для правильного вирішення спору є встановлення обставин початку перебігу строку позовної давності та його спливу. Вважає неправомірним і помилковим відхилення судом клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.

Позивач (Дніпровська міська рада) подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з доводами відповідача та вважає, що судом першої інстанції було встановлено, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, останнє вибуло від власника поза волею Дніпровської міської ради, а тому підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Дніпро. Вважає також, що відповідно до частин 2, 3 статті 264 Цивільного кодексу України строк позовної давності для подання заяви Прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради не є пропущеним. Позивач просить апеляційну скаргу ТОВ "Ренессанс-Клуб" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2017р. у справі №904/12513/16 залишити без змін.

Прокурор відділу прокуратури області Ягольник Г.В. у відзиві на апеляційну скаргу вважає, що доводи апелянта зводяться фактично не до оскарження рішення у справі №904/12513/16, а до оспорювання фактів, які вже встановлені судовими актами у справі №38/5005/6637/2012. Зазначає, що рішення Дніпропетровською міською радою щодо відчуження спірного майна не виносилось, тому воля власника майна відсутня, а спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника поза його волею шляхом включення до ліквідаційної маси комунального підприємства, яке безпідставно обліковувало його на своєму балансі та не мало на нього жодного речового права. Прокурором обраний вірний спосіб захисту права територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпропетровської міської ради, шляхом пред'явлення віндикаційного позову. Звертає увагу, що ТОВ "Ренессанс-Клуб" не заявляло жодних вимог в будь-якій формі про необхідність стягнення з будь-яких осіб грошових коштів, тому посилання скаржника на порушення судом норм матеріального права в даному випадку є безпідставним. Прокурор вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки перебіг позовної давності відраховується від дати винесення ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016р. у справі №38/5005/6637/2012. Прокурор просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Ренессанс-Клуб", рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2017р. у справі №904/12513/16 залишити без змін.

Треті особи-1,2,3 (ВРЖЕП АНД району, ТОВ "Агентство з питань нотаріату та банкрутства" і ТОВ "Маркетгруп") письмовий відзив на апеляційну скаргу по суті заявлених вимог не надали.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.07.2017р. розгляд апеляційної скарги відкладався на 06.09.2017р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача та третіх осіб, а також необхідністю витребування копій процесуальних документів.

За розпорядженням керівника апарату суду від 05.09.2017р., у зв'язку з перебуванням судді Широбокової Л.П. у відпустці, проведено автоматичну зміну складу колегії суддів, за результатами якої для розгляду апеляційної скарги у справі №904/12513/16 визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Дармін М.О.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.09.2017р. апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.03.2017р. у справі №904/12513/16 прийнята до провадження та призначена до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., Дармін М.О.

У судовому засіданні 06.09.2017р. прокурор відділу прокуратури Дніпропетровської області та представник Дніпровської міської ради проти задоволення апеляційної скарги заперечили та просили в її задоволенні відмовити.

Уповноважені представники відповідача та третіх осіб у судове засідання 06.09.2017р. не з'явилися.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи, що неявка представників відповідача та третіх осіб не перешкоджає дослідженню та оцінці наявних матеріалів справи, повнота яких дозволяє визначитись відносно законності оскарженого рішення, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу можливо розглянути по суті в цьому судовому засіданні в порядку ст.ст. 75, 99 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

За результатами перегляду справи в судовому засіданні 06.09.2017р. оголошено вступну та резолютивну частину постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача і прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, рішенням Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27.11.1991р. №46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів" затверджено перелік об'єктів комунальної власності Дніпропетровської міської ради народних депутатів (п. 1 рішення) (а.с.21 т.1 або а.с.6 т.3).

В подальшому, 26.09.2001р. Дніпропетровською міською радою прийнято рішення за №26/23 "Про внесення змін до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 27.11.1991р. №46 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів" (а.с.22 т.1 або а.с.18 т.3), яким зокрема:

пункт 1 рішення від 27.11.1991р. №46 визнано таким, що втратив чинність та викладено його в новій редакції: "1. Затвердити перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська" (п. 2.1.);

доповнено перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська розділом ХІІІ (додаток) (п. 2.2.).

Факт належності об'єктів, зазначених у переліках (розділи І - XIII), що додаються до рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів №46 від 27.11.1991р. територіальній громаді м. Дніпропетровська встановлено рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі №200/5829/13-ц від 14.05.2013р. за заявою Дніпропетровської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення (а.с.25-28 т.1).

Рішенням Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011р. "Про проведення реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради" (а.с.23-24 т.1 або а.с.28-29 т.3) вирішено провести реорганізацію комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради, шляхом передачі з їх балансу: п. 1.2. на баланс Комунальному підприємству "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради окремо розташовані нежитлові будівлі і споруди, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Пунктом 7 зазначеного рішення зобов'язано робочу групу у двомісячний термін визначити шляхи та терміни реорганізації комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради (здійснення заходів щодо скорочення кількості комунальних житлово-експлуатаційних підприємств-боржників тощо) та першочергово розробити план заходів щодо припинення юридичних осіб, зокрема і Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району (ВРЖЕП АНД району).

У зв'язку зі збитковістю комунальних житлово-експлуатаційних підприємств та неможливістю продовження ними подальшої діяльності, Дніпропетровською міською радою прийнято рішення "Про припинення юридичних осіб - деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради" №40/14 від 29.07.2011р. (а.с. 157 т.1 або а.с.21 т.3), яким було вирішено припинити юридичні особи шляхом ліквідації, зокрема, і Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району (п.1).

Пунктом 4 цього рішення зобов'язано комісію з питань припинення юридичних осіб здійснити всі дії з припинення юридичних осіб та надати на затвердження міській раді ліквідаційний баланс.

Рішенням Дніпропетровської міської ради "Про затвердження проміжних ліквідаційних балансів юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради" №41/22 від 28.03.2012р. затверджено проміжні ліквідаційні баланси юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради, зокрема, Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська станом на 01 лютого 2012 року (а.с.155-156 т.1 або а.с.62 т.3).

За заявою голови ліквідаційної комісії Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2012р. порушено провадження у справі №38/5005/6637/2012 про банкрутство Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська за процедурою, передбаченою статтею 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012р. у справі №38/5005/6637/2012 визнано Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська (м. Дніпропетровськ, Амур-Нижньодніпровський район, вул. Березинська, буд. 3А, код ЄДРПОУ 03341167) банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 1 рік, ліквідатором Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська призначено арбітражного керуючого Барановського О.М.

В подальшому, у справі про банкрутство прокуратурою Дніпропетровської області були оскаржені дії ліквідатора банкрута щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, зокрема, нежитлового приміщення №380, що розташоване за адресою: вулиця Шолохова, будинок 19 в м. Дніпропетровськ, загальною площею 134,6 кв. м, та щодо продажу з відкритих біржових торгів зазначеного нерухомого майна.

Арбітражним керуючим нежитлове приміщення №380, розташоване за адресою: вул. Шолохова, 19 в м. Дніпропетровську, загальною площею 134,6 кв. м включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" торгів з продажу нежитлового приміщення, оформлених протоколом біржових торгів №26 від 27.12.2012р., та переможцем яких визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркетгруп" (а.с.48-49 т.2).

На підставі вищевказаного протоколу проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення №380, що розташоване за адресою: вулиця Шолохова, будинок 19 в м. Дніпропетровськ, 31.07.2013р. між Виробничим ремонтним житлово-експлуатаційним підприємством Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркетгруп" укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №380, що розташоване за адресою: вулиця Шолохова, будинок 19 в м.Дніпропетровськ, загальною площею 134,6 кв. м, вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. та зареєстровано в реєстрі за №5853 (а.с.32 т.1), про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Означене нерухоме майно Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркетгруп" відчужено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" за договором купівлі-продажу від 16.10.2013р., посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. та зареєстровано в реєстрі за №4895 (а.с.33-34 т.1), про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" передало спірне нерухоме майно в іпотеку Товариству з обмеженою відповідальністю "Агентство з питань нотаріату та банкрутства" на підставі іпотечного договору від 14.07.2016р., який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуфман Я.С. та зареєстровано в реєстрі за №408 (а.с.35-40 т.1), що також вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с.29-31 т.1).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016р. у справі №38/5005/6637/2012 (з урахуванням додаткової ухвали від 03.10.2016р.), визнано неправомірними дії ліквідатора Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська арбітражного керуючого Барановського О.М. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, зокрема, нежитлового приміщення №380, по вул. Шолохова, 19 в м. Дніпропетровську, загальною площею 134,6 кв. м; визнано неправомірними дії ліквідатора щодо продажу з відкритих біржових торгів нежитлового приміщення №380, вул. Шолохова, 19 в м. Дніпропетровську, загальною площею 134,6 кв. м; визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27.12.2012р. Товарною біржею "Регіональна універсальна біржа" з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення №380, по вул. Шолохова, 19 в м. Дніпропетровську, загальною площею 134,6 кв. м, оформлених протоколом №26 від 27.12.2012р.; визнано недійсним договір купівлі-продажу зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. №5853 від 31.07.2013р., з відчуження нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення №380, по вул. Шолохова, 19 в м. Дніпропетровську, загальною площею 134,6 кв.м.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2017р. ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016р. залишено без змін.

Судові рішення обґрунтовані тими обставинами, що на час включення майна банкрута до ліквідаційної маси та його продажу з торгів рішення Дніпропетровської міської ради від 02.03.2011р. №16/9 щодо передачі спірного комунального майна на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради в повному обсязі виконано не було, нерухоме майно обліковувалось на балансі Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська за відсутності правових підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.04.2017р. постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2017р. скасовано та передано справу №38/5005/6637/2012 на новий апеляційний розгляд.

За результатами нового перегляду постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.07.2017р. апеляційну скаргу арбітражного керуючого Барановського Олександра Миколайовича на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016р. у справі №38/5005/6637/2012 залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016р. у справі №38/5005/6637/2012 в частині задоволення скарги Прокуратури Дніпропетровської області з урахуванням доповнень про визнання неправомірними дій ліквідатора щодо включення до ліквідаційної маси нерухомого майна та продажу з відкритих біржових торгів нерухомого майна, визнання недійсними результатів біржових торгів, проведених 27.12.2012р. та договорів купівлі-продажу нерухомого майна залишено без змін.

Також, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2011р. у справі №16/5005/15106/2011 (а.с.229-233 т.2) задоволено позов Дніпропетровської міської ради до Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району, третя особа: КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії та зобов'язано Виробниче ремонтне житлово-експлуатаційне підприємство Амур-Нижньодніпровського району передати зі свого балансу на баланс КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради об'єкти нерухомого майна (із відповідною технічною та іншою документацією), розташовані у м.Дніпропетровську (зокрема, і спірне нежитлове приміщення).

Крім того вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі №201/17998/15-к (а.с.236-240 т.2) встановлено факт протиправного невиконання вимог рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2011р. у справі №16/5005/15106/2011, вчиненого головою ліквідаційної комісії Виробничого ремонтного житлово-експлуатаційного підприємства Амур-Нижньодніпровського району ПересунькоБ.Б. всупереч інтересам територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, як власника спірного нерухомого майна.

Відповідно до частин 3, 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Вищим господарським судом України в п. 2.6. постанови пленуму №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Таким чином, неправомірність дій щодо відчуження спірного нерухомого майна встановлена та доведена вищенаведеними судовими рішеннями, які набрали законної сили і згідно статті 115 Господарського процесуального кодексу України підлягають обов'язковому виконанню.

Стаття 41 Конституції України гарантує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Згідно статті 328 цього Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Приписами статті 658 Цивільного кодексу України встановлено, що продавцем за договором може виступати особа, що є власником товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Статтею 330 Цивільного кодексу України визначено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 143 Конституції України та ст. 327 Цивільного кодексу України закріплено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до частини 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97 від 21.05.1997р. територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

За змістом частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

Відповідно до частини 8 статті 60 наведеного Закону об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу.

Також, згідно з пунктом 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна.

Отже, територіальна громада міста Дніпропетровська, як власник спірного об'єкта нерухомості, делегувала Дніпропетровській міській раді окремі повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади, і лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, прийнятим виключно на пленарному засіданні Дніпровської міської ради, можливе розпорядження спірним нерухомим майном.

Однак відповідне рішення щодо продажу спірного об'єкта в матеріалах справи відсутнє.

Відносно доводів відповідача про те, що висновок суд про те, що майно вибуло з володіння власника поза його волею є таким, що зроблено без аналізу та застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", то проаналізувавши рішення №29/37 від 24.07.2013р. "Про вирішення питання комунальної власності територіальної громади міста" у сукупності з іншими фактами, встановленими судом у даній справі, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статей 22-23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до внесення змін 19.01.2013р., що застосовується до боржника ВРЖЕП АНД району), у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом. Статтею 26 цього Закону передбачено можливість передачі певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади.

Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу в ліквідаційній процедурі. Частина майна боржника, в тому числі комунального майна, може бути передана на баланс іншого комунального підприємства в ході ліквідаційної процедури банкрутства, зокрема, за рішенням ліквідатора, або на виконання судового рішення, яке було постановлено щодо спірного майна господарським судом Дніпропетровської області від 06.12.2011р. у справі №16/5005/15106/2011 про його передачу третій особі від боржника ВЖРЕП АНД району, або за рішенням місцевої ради 2011 року, як єдиного повноважного органу управління майном територіальної громади, яке також мало місце щодо спірного майна про його передачу іншому комунальному підприємству та які ліквідатор банкрута був зобов'язаний виконувати, однак цього не зробив.

Неправомірність набуття права власності ТОВ "Маркетгруп" на нерухоме майно за договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 31.07.2013р., посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. та зареєстрованого в реєстрі за №5853, встановлено у справі №38/5005/6637/2012. При цьому колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо необхідності повторного дослідження судом при розгляді даної справи обставин, встановлених ухвалою суду від 29.08.2016р. у справі №38/5005/6637/2012 в силу положень частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України. До того ж, наявні у даній справі докази підтверджують факти, які не суперечать цим обставинам.

Щодо рішення Дніпропетровської міської ради "Про затвердження проміжних ліквідаційних балансів юридичних осіб деяких комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Дніпропетровської міської ради" №41/22 від 28.03.2012р. та рішення Дніпропетровської міської ради "Про вирішення питання комунальної власності територіальної громади міста" №29/37 від 24.07.2013р., в частинах, які стосуються спірного нерухомого майна, такі ненормативні акти (акти індивідуальної дії) не можуть вважатися згодою на відчуження означеного майна для погашення вимог кредиторів в процедурі припинення ВРЖЕП АНД району, оскільки приймались саме за наслідками неправомірних дій голови ліквідаційної комісії ВРЖЕП АНД ПересунькоБ.Б. та арбітражного керуючого Барановського О.М.

Відтак доводи відповідача відносно вибуття спірного майна з володіння позивача за його волею колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами, які свідчать про відсутність волевиявлення позивача на відчуження спірного майна у процедурі банкрутства ВРЖЕП АНД району, оскільки рішення про відчуження майна радою не приймалося.

Доводи відповідача на неврахування тієї обставини, що спірне нерухоме майно вибуло на виконання судового рішення, колегія суддів також відхиляє з тих міркувань, що постанову суду першої у справі №38/5005/6637/2012 про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи господарського відання, іншим юридичним особам здійснюється з врахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників (комунальне майно, майно, що може завдати шкоди, довкіллю, майно мобілізаційного резерву).

Згідно статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

В п. 2.15. постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2011р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини п'ятої статті 12 названого Кодексу презюмується.

Стаття 388 Цивільного кодексу України встановлює випадки та обставини, при яких власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача.

Пунктом 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Дніпровська міська рада здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності від імені територіальної громади виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Отже, позивач - Дніпровська міська рада (в інтересах якої діє прокурор), як власник спірного майна, яке вибуло з її власності поза її волею, має право на його витребування шляхом пред'явлення віндикаційного позову до нового власника майна на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевказане, а також те, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедуру його відчуження, останнє вибуло з володіння Дніпропетровської міської ради поза її волею, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог про витребування майна від відповідача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який в постановах №916/2129/15 від 05.10.2016р., №916/2131/15 від 25.01.2017р. дійшов висновку, що витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Аналогічні висновки щодо можливості витребування нерухомого майна, що вибуло поза волею власника, викладені в постановах Верховного Суду України від 30.09.2014р. у справі №3-122гс14, від 11.06.2014р. у справі №6-52цс14, від 08.06.2016р. у справі №6-3089цс15.

Відносно заяви відповідача про застосування строку позовної давності поданої до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (стаття 344 Цивільного кодексу України). А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України не застосовуються (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016р. №3-604гс16 (господарська справа №916/2129/15), Вищого господарського суду України від 08.11.2016р. №916/1624/15).

Решта доводів апеляційної скарги не впливає на юридичну оцінку обставин, матеріалів справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства.

Так, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про необхідність встановлення у даній справі особи, яка винна в недійсності договору купівлі-продажу спірного майна, та вирішення питання стягнення на користь добросовісного набувача понесених ним витрат на придбання майна, оскільки вирішення даних питань не є предметом спору у справі, окрім того, відповідач не позбавлений права звернутися до суду з позовом до продавця витребуваного майна в порядку ст. 661 Цивільного кодексу України з вимогою про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.

Судом апеляційної інстанції враховано також при розгляді даної справи, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Враховуючи усталену практику Європейського Суду з прав людини, в якій напрацьовано певні критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у даному спорі також підлягає з'ясуванню: чи мало місце втручання держави у право мирного володіння майном, чи відповідає таке втручання критерію законності, чи здійснене втручання в інтересах суспільства, чи відповідає втручання принципу правової визначеності, чи дотримано справедливий баланс між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном?

Матеріли даної справи свідчать, що критерій законності - дотримано, оскільки позивач, як орган місцевого самоврядування, вчинив дії, спрямовані на витребування майна у добросовісного набувача у відповідності до прямих норм національного законодавства, а саме - Цивільного кодексу України, який є доступним для заінтересованих у даному спорі осіб, а його норми є чіткими та передбачуваними у питаннях їх застосування та наслідків дії таких норм. При цьому вилучення майна у відповідача державою ще не відбулося, оскільки для досягнення цих цілей позивач звернувся до компетентного суду, виключно за рішенням якого, може отримати таку можливість за своїм віндикаційним позовом до відповідача, тобто у судовому порядку, який також визначено відповідними процесуальними законами.

З урахуванням встановлених у даному спорі обставин, суд апеляційної інстанції вважає виправданими втручання позивача (особа якого ототожнюється відповідачем з державою в силу того, що позивач є органом місцевого самоврядування), в право власності відповідача, оскільки воно здійснюється насамперед з метою захисту позивачем, як власником комунального майна, свого порушеного права, а не з метою "суспільного, публічного інтересу". У даному випадку наявність суспільного, публічного інтересу підтверджена у відповідному обґрунтуванні, яке наведене прокурором та підтверджене матеріалами справи, зокрема полягає в тому, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівні з правами власності інших суб'єктів, а об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. При цьому фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання набуття у власність об'єктів нерухомості комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед законом.

Як встановлено статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З цього приводу у даній справі місцевий господарський суд вірно зазначив, що прокурор звернувся із даним позовом до суду, здійснюючи надані законом функції, реалізуючи покладені на нього повноваження, визначені статтею 29 Господарського процесуального кодексу України, статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а підставою для представництва в суді інтересів держави стали факти порушень чинного законодавства при використанні майна територіальної громади міста Дніпро.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаним з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Означені норми статей 386, 387 та частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України - прямо не покладають на власника майна, який витребує майно у добросовісного набувача обов'язку будь-якої компенсації для досягнення "справедливої рівноваги інтересів". Разом із цим, норми частин 3 та 4 статті 390 Цивільного кодексу України наділяють добросовісного набувача (володільця) вимагати від власника відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів; а також правом залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, а якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, також правом на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. За загальним приписом, який міститься в частині 1 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Враховуючи усталену практику Європейського Суду з прав людини, в якій напрацьовано певні критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у даному спорі також підлягає з'ясуванню: чи мало місце втручання держави у право мирного володіння майном, чи відповідає таке втручання критерію законності, чи здійснене втручання в інтересах суспільства, чи відповідає втручання принципу правової визначеності, чи дотримано справедливий баланс між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном?

Матеріли даної справи свідчать, що критерій законності - дотримано, оскільки позивач, як орган місцевого самоврядування, вчинив дії, спрямовані на витребування майна у добросовісного набувача у відповідності до прямих норм національного законодавства, а саме - Цивільного кодексу України, який є доступним для заінтересованих у даному спорі осіб, а його норми є чіткими та передбачуваними у питаннях їх застосування та наслідків дії таких норм. При цьому вилучення майна у відповідача державою ще не відбулося, оскільки для досягнення цих цілей позивач звернувся до компетентного суду, виключно за рішенням якого, може отримати таку можливість за своїм віндикаційним позовом до відповідача, тобто у судовому порядку, який також визначено відповідними процесуальними законами.

З урахуванням встановлених у даному спорі обставин, суд апеляційної інстанції вважає виправданими втручання позивача (особа якого ототожнюється відповідачем з державою в силу того, що позивач є органом місцевого самоврядування), в право власності відповідача, оскільки воно здійснюється насамперед з метою захисту позивачем, як власником комунального майна, свого порушеного права, а не з метою "суспільного, публічного інтересу". У даному випадку наявність суспільного, публічного інтересу підтверджена у відповідному обґрунтуванні, яке наведене прокурором та підтверджене матеріалами справи, зокрема полягає в тому, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівні з правами власності інших суб'єктів, а об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. При цьому фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання набуття у власність об'єктів нерухомості комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед законом.

Як встановлено статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З цього приводу у даній справі місцевий господарський суд вірно зазначив, що прокурор звернувся із даним позовом до суду, здійснюючи надані законом функції, реалізуючі покладені на нього повноваження, визначені статтею 29 Господарського процесуального кодексу України, статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", а підставою для представництва в суді інтересів держави стали факти порушень чинного законодавства при використанні майна територіальної громади міста Дніпро.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаним з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Означені норми статей 386, 387 та частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України - прямо не покладають на власника майна, який витребує майно у добросовісного набувача обов'язку будь-якої компенсації для досягнення "справедливої рівноваги інтересів". Разом із цим, норми частин 3 та 4 статті 390 Цивільного кодексу України наділяють добросовісного набувача (володільця) правом вимагати від власника відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів; а також правом залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди, а якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, також правом на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. За загальним приписом, який міститься в частині 1 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У даному спорі відповідачем не заявлялись зустрічні вимоги до позивача щодо відшкодування йому будь-яких витрат, як і вимоги про відшкодування збитків до особи, від якої було набуте спірне нерухоме майно (ТОВ "Маркетгруп"), тому заперечення відповідача про не вирішення в оскарженому судовому рішенні питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання майна внаслідок його вилучення не може бути взятим до уваги в даній справі.

Відтак гарантії непорушності права власності насамперед розповсюджуються на позивача, а відповідач може отримати тільки захист своїх майнових інтересів, на яке вплине вилучення спірного майна з його володіння. При цьому в даному випадку суд застосовує вилучення у відповідача на користь позивача спірного майна, як виняток, передбачений законом (Цивільним кодексом України), та єдиний можливий спосіб захисту права власності на майно первісного власника, який призведе до реального відновлення його порушеного права.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що господарським судом повно, всебічно та об'єктивно досліджені всі обставини справи в їх сукупності, їм надана належна правова оцінка, оскаржене рішення місцевого господарського суду повністю відповідає вимогам законодавства, тому передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженого у справі судового рішення немає.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв'язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренессанс-Клуб" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2017р. у справі №904/12513/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови складений та підписаний - 11.09.2017р.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя М.О. Дармін