Постанова

від 04.09.2017 по справі 911/1380/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2017 р. Справа№ 911/1380/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Смірнової Л.Г.

при секретарі Романовій Ю.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Огейчук Т.В. (довіреність б/н від 27.07.2017);

від відповідача: не з'явися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко"

на рішення Господарського суду Київської області від 04.07.2017

у справі № 911/1380/17 (головуючий суддя Грєхов А.С..)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Євролек"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко"

про стягнення 328 684,24 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.07.2017 у справі № 911/1380/17 позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Євролек" - 328 684,24 грн боргу, 4 930,26 грн судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО" звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Скарга мотивована тим, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки наявні у матеріалах справи видаткові та товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому не є належними доказами поставки товару.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2017 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Смірнової Л.Г., Чорногуза М.Г.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 04.09.2017.

29.08.2017 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

01.09.2017 представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із участю в іншому судовому засіданні.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 04.09.2017 р., у зв'язку із перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 911/1380/17 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Смірнової Л.Г., Ткаченка Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2017 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відхилено судом, з огляду на наступне.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Пунктом 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Проте, відповідачем не представлено суду належних та допустимих доказів неможливості направити в судове засідання іншого представника, а неявка представника відповідача не перешкоджає можливості розгляду апеляційної скарги по суті.

З метою не порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представників відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

17.12.2014 між позивачем - товариством з обмеженою відповідальністю "Євролек", як продавцем, та відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко", як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу № 05 (далі - Договір), відповідно до умов якого (пункт 1.1. Договору) продавець продає, а покупець купує медикаменти (лікарські засоби) і вироби медичного призначення (далі - Товар) в асортименті, кількості, за цінами і в терміни, згідно з видатковими накладними, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору, ціна на товар є договірною і визначається згідно з видатковими накладними на кожну конкретну партію товару. Ціна, яка вказана в накладній на конкретну партію товару, є стабільною для даної партії товару і не поширюється на подальші партії товару.

Відповідно до п. 3.1. Договору, розрахунок за кожну окрему партію товару здійснюється шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється на умовах відтермінування платежу на 30 (тридцять) календарних днів від дати отримання товару покупцем.

Згідно з п. 6.8. Договору, договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2017 року.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у період з січня 2017 по лютий 2017 позивачем здійснювалася поставка товарів відповідачу на загальну суму 651731,93 грн., що підтверджується відповідними видатковими та товарно-транспортними накладними від 26.01.2017, 07.02.2017 та 24.02.2017, а також довіреностями на отримання товару. Відповідач одержаний товар не оплатив, однак у березні 2017 повернув позивачу товар на загальну суму 323 047,69 грн., що підтверджується накладними на повернення товару від 14.03.2017 та 17.03.2017.

29.03.2017 між сторонами було підписано Акт звіряння взаємних розрахунків, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 29.03.2017 склала 328 684,24 грн.

Отже, оскільки відповідач обов'язок з оплати поставленого товару не виконував, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 328 684,24 грн. основного боргу.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції та у апеляційній скарзі, відповідач вказував, що додані до позовної заяви видаткові накладні не можуть бути належними доказами поставки товару за Договором, оскільки не містять усіх необхідних реквізитів первинних документів, що підтверджують дану господарську операцію.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі Договору купівлі-продажу №05 від 17.12.2014. За правовою природою вказаний договір є господарським договором поставки.

Договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним.

Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Відповідно до ст. 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Доводи відповідача про те, що надані позивачем видаткові та товарно-транспортні накладні не підтверджують факт передачі товару обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки відповідач спірну суму боргу за Договором в розмірі 328 684,24 грн. визнав, що підтверджується підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим їх печатками Актом звіряння взаєморозрахунків за період з 01.01.2017 року по 29.03.2017 року на суму 328 684,24 грн.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем накладні містять достатньо інформації щодо встановлення факту передачі товару та отримання його уповноваженим представником відповідача, а наведені відповідачем недоліки в оформленні первинних документів не спростовують фактичної поставки товару та отримання його відповідачем.

Отже, позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо передачі товару у відповідності до умов договору.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.3.2. Договору розрахунок за поставлений товар здійснюється на умовах відтермінування платежу на 30 (тридцять) календарних днів від дати отримання товару покупцем.

З огляду на викладене, підписання відповідачем видаткових накладних згідно договору без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого позивачем товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує для останнього обов'язок по його оплаті у повному обсязі у порядку ч. 1 ст. 692 ЦК України та п.3.2 Договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не здійснив оплату вартості отриманого й прийнятого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо стягнення 328 684,24 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 04.07.2017 у справі № 911/1380/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 04.07.2017 у справі № 911/1380/17 - без змін.

2. Матеріали справи № 911/1380/17 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Б.О. Ткаченко

Л.Г. Смірнова