Рішення

від 23.12.2010 по справі 2-2068/10

ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

м. Вознесенськ, вул. Кібріка, 11, 56500, (05134) 4-25-83

Справа №2-2068/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2010 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючої - судді Ротар М.М., при секретарі - Огренда І.М.

За участю: позивача ОСОБА_1 представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків

В С Т А Н О В И В:

04.11.2010 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначав, що ОСОБА_3 була прийнята на роботу продавцем продовольчих товарів та побутової хімії у магазин, що розташований за адресою с. Бузьке вул. Леніна 95-а, згідно трудового договору № 145110002582 зареєстрованого у Вознесенському МРЦЗ 04.06.2010 року. 01 червня 2010 року з відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір про повну матеріальну відповідальність.

Після проведення інвентаризації 10.08.2010 року було виявлено нестачу підзвітних товарно-матеріальних цінностей на суму 4955,10 гривень. Посилаючись на те, що добровільно відшкодувати завдану підприємцю шкоду відповідачка відмовилася, позивач просив позов задовольнити, стягнути з ОСОБА_3 матеріальну шкоду в сумі 4955,10 гривень та судові витрати.

В судовому засіданні позивач та її представник повністю підтримали позовні вимоги.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнала у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач не створив для неї належних умов для схоронності товарно-матеріальних цінностей, в суму недостачі увійшли товарні цінності, які вона взагалі не отримувала по накладним.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, при цьому суд виходить з наступного.

Згідно п.6 ч.1 ст.24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Відповідно до ст.24-1 КЗпП України у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою, фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України. Форма трудового договору між працівником і фізичною особою і Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України N 260 від 08.06.2001 p., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.06.2001 р. за N 554/574.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_3 працювала на посаді продавця продовольчих товарів з 01.06.2010 по 31.08.2010 років. 01 червня 2010 року між позивачем та відповідачем був укладений трудовий договір, який було підписано сторонами та зареєстровано у Вознесенському МРЦЗ 04.06.2010 року.

Крім цього 01.06.2010 між позивачем та відповідачем був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, відповідно до п. 1 вказаного договору відповідач прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереженості ввірених йому підприємством матеріальних цінностей.

Згідно умов вищезазначеного договору позивач в свою чергу зобов'язався створити нормальні умови праці для працівника та забезпечити умови, які необхідні для збереження матеріальних цінностей. (п.2 договору від 01.06.2010 року).

Підстави, умови, порядок межі і розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану ними підприємству, установі, організації встановлені главою 1Х КЗпП України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. Працівники відповідають тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах та порядку, передбаченому трудовим законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна винними протиправними діями працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди.

Відповідно до статті 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, прямо зазначених законодавством.

Випадки повної матеріальної відповідальності працівників передбачені статтею 134 КЗпП.

Відповідно до частини 1 статті 134 КЗпП умовою повної матеріальної відповідальності є укладення працівником і підприємством письмового договору про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей, відповідно до правил статті 135-1 КЗпП.

Такі договори можуть укладатись лише з працівниками, які займають посади чи виконують роботи, зазначені в Переліку посад та робіт, які виконуються робітниками, з яким підприємством, установою організацією можуть укладатись письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженому держкомітетом РМ СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом ВЦРП від 28.12.1977 року № 447/24 ( далі -Перелік). Розширене тлумачення Переліку законом не передбачене.

Постановою Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12 вересня 1991 p. N 1545 визначено, що на території України діють законодавчі акти СРСР, якщо вони не суперечать законодавству України.

Так, згідно до розділу ІІ Переліку до робіт, при виконанні яких можуть укладатися договори про повну матеріальну відповідальність відносяться роботи з продажу товарів, до яких відносять роботи, що виконуються продавцями (п.24 Переліку).

У випадках, коли виконання обов'язків з обслуговування матеріальних цінностей є основною трудовою функцією працівника (про таку істотну умову працівника попереджають при укладенні трудового договору), з ним має укладатись договір про повну матеріальну відповідальність. Договір про повну індивідуальну відповідальність працівника укладається відповідно до Типового договору, затвердженого тією самою постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС № 447/24 від 28 грудня 1977 р. Зі змісту Типового договору про повну матеріальну відповідальність вбачається, що він передбачає наявність прав і обов'язків як працівника , так і адміністрації і являє собою двосторонню угоду. Одним з обов'язків адміністрації згідно Типового договору є обов'язок створювати працівнику умови , необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей.

Виходячи з викладеного суд вважає, що договір про матеріальну відповідальність від 01.06.2010 року можна розцінювати як договір про повну матеріальну відповідальність в контексті вимог Типового договору про повну матеріальну відповідальність, затвердженого тією самою постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС № 447/24 від 28 грудня 1977 р., оскільки він являє собою двосторонню угоду між працівником і адміністрацією, передбачає зобов'язання адміністрації , в тому числі і щодо забезпечення створення умов для нормальної роботи працівника і забезпечення повного збереження ввірених йому матеріальних цінностей. Тому він може бути підставою для покладення на працівника повної матеріальної відповідальності.

В судовому засіданні було встановлено, що під час проведення інвентаризації матеріальних цінностей, яка проводилася найманими працівниками ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_3 10 серпня 2010 року було встановлено факт нестачі товарно-матеріальних цінностей. Відповідно до ОСОБА_5 № 1 від 10.08.2010 року (а.с. 7), бухгалтерської довідки від 10.08.2010 року (а.с.9) було встановлено, що за період з 18.07.2010 по 09.08.2010 рр. відповідач прийняла товар на суму 107034,91 гривень, каса за звітний період становить 50228, 01 гривень, списано товару на суму 633,75 грн., готівка у касі на день проведення інвентаризації становила 1806,30 грн. Таким чином на момент проведення інвентаризації сума залишку товару, який повинен був бути на момент закінчення інвентаризації повинна була становити 53 576 грн. Фактично сума залишку складала 48621,45 грн. Відповідно до результатів проведеної інвентаризації товарно-матеральних цінностей нестача товарно-матеріальних цінностей склала 4955,10 гривень. Підставою для складання бухгалтерської довідки були журнали приходу та розходу товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів. Не погоджуючись з висновками інвентаризації, відповідач відмовилася від підпису ОСОБА_5 контрольної перевірки інвентаризації матеріальних цінностей від 10.08.2010 року .

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначала, що власник магазину не створила для неї нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, при цьому в судовому засіданні були допитані свідки, а саме продавець магазину ОСОБА_6 та ОСОБА_7, яка раніше працювала продавцем вказаного магазину, які пояснили, що в магазині були всі належні умови для праці та збереження матеріальних цінностей, а саме контрольний замок, ключі від якого мали тільки працюючий на зміні продавець, інвентаризація проводилася після кожної зміни, здійснювалася охорона в нічній час, в магазині був склад де зберігалися матеріальні цінності належним чином. Також свідок ОСОБА_5, який працює охоронцем вказаного магазину, також в судовому засіданні пояснив, що ніяких випадків проникнення в магазин в нічний час не було, заяв скарг від працюючих не надходило.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що обставини, які б перешкоджали відповідачу виконувати належним чином покладені на нього обов'язки, зокрема відсутність нормальних умов зберігання матеріальних цінностей, неналежна організація праці не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Не може суд не прийняти до уваги і ту обставину, що і сам працівник повинен вживати залежні від нього заходи до запобігання шкоди. Але як було з'ясовано в судовому засіданні ніяких скарг, заяв з боку відповідача на адресу власника магазину не надходило.

Відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для розгляду справи щодо яких у сторін та інших осіб є спір.

Враховуючи вимоги ст.. 138 КЗпП для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу. Аналізуючи ті докази, які були дослідженні в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що позивач надав суду всі належні докази того, що відповідачем ОСОБА_3 була спричинена пряма дійсна шкода в розмірі 4955,10 гривень і така шкода була заподіяна її винними діями. В свою чергу відповідач не надала доказів, які б спростовували цю обставину, а відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.10,11,209,212-215, 224-227, ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівником при виконанні трудових обов'язків - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 4955,10 грн. (чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят п'ять гривень 10 копійок) .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір в сумі 51 гривня та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя: М.М. Ротар