Рішення

від 12.09.2017 по справі 903/650/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 вересня 2017 р. Справа № 903/650/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії, м. Луцьк

до відповідача: Управління соціального захисту населення Старовижівської районної державної адміністрації, смт. Стара Вижівка

про стягнення 24730,34грн.

Суддя Дем'як В. М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність №930 від 20.12.2016 року

від відповідача: не прибув

Суть: Позивач - Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Волинської філії просить стягнути з відповідача - Управління соціального захисту населення Старовижівської районної державної адміністрації 24730,34грн. відшкодування вартості телекомунікаційних послуг наданих пільговій категорії населення.

В обґрунтування позовної заяви позивач послався на розрахунки видатків на відшкодування витрат на пільги (форма №2-пільга) за період січень - грудень 2016р. та зведений помісячний розрахунок витрат по пільгах.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач у запереченні № 1568/01.13.17 від 31.08.2017р. позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення з наступних підстав:

Оскільки, у бюджеті Старовижівського районе не передбачені видатки на фінансування інших пільг (зокрема й послуг зв'язку) та Законом України "Про Державний бюджет на 2016 рік" та ст. 102 Бюджетного кодексе України не передбачена можливість фінансування інших пільг з державного бюджету, управління не мало законних підстав відшкодовувати пільги за телекомунікаційні послуги, про що позивачу було повідомлено у листах направлених управлінням соціального захисту населення райдержадміністрації на адресу ПАТ Укртелеком .

Управління соціального захисту населення не подавало до ПАТ Укртелеком списків для нарахування пільги за телекомунікаційні послуги та позивач проводив нарахування пільг з власної ініціативи. Розрахунки наданих пільг та акти звіряння управлінням не підписувались та повертались на адресу ПАТ Укртелеком .

Отже, на підставі вищевикладеного, управління проти заявлених позовних вимог заперечує в повному обсязі та зазначає, шо бюджетні зобов'язання перед ПАТ Укртелеком за 2015 рік були викопані в повному обсязі. Що ж до відшкодування заборгованості за телекомунікаційні послуги пільговим категоріями громадян за 2016 рік, то це є неможливим у зв'язку із відсутністю бюджетних асигнувань. Таким чином, оскільки заборгованість за 2016 рік виникла не з вини відповідача, як розпорядника бюджетних коштів, а у зв'язку із наданням знижки на користування телекомунікаційними послугами позивачем за вчасною ініціативою.

Відповідач в судове засідання не з'явився, явку повноважного представника не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про час та дату розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 4301035219115.

Згідно приписів ст. 75 ГПК та п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд вважає, що неявка представника відповідача в судове засідання, не є підставою для відкладення розгляду справи, оскільки Господарський процесуальний кодекс України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи. Стаття 22 ГПК України передбачає широке коло процесуальних прав сторін, поряд із цим встановлює для сторін обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки, в матеріалах справи є всі достатні документи, необхідні для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про розгляд справи без участі представника відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, встановив:

За період з січня по грудень 2016р. позивач надав послуги пільговій категорії громадян, які підлягають під дії Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» , «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» , «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , «Про охорону дитинства» на загальну суму 24730,34грн., що стверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, формами № 2-пільга та актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги.

Позивач направив відповідачу розрахунки видатків форми № 2-пільга та акти звіряння розрахунків, що підтверджується описами вкладень та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відповідач відшкодування пільг з телекомунікаційних послуг у 2016 році не здійснював, акти звірки, надіслані позивачем, не підписував.

На адресу відповідача позивач направляв листи №15/05-336 від 17.08.2016р., № 15/05-337 від 17.08.2016р., №15/06-108 від 14.02.2017р., претензії № 1082-13-51/16-04 від 30.11.2016р., № 62-13-3/17-04 від 21.02.2017р. про відшкодування коштів за користування телекомунікаційними послугами пільговими категоріями осіб у 2016 році. Дані листи відповідачем не були задоволені.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Згідно із статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"; "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та "Про охорону дитинства".

Частиною 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації", телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Загальні засади фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг на підставі вищевказаних законів, визначено безпосередньо у даних законах, зокрема:

- у статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

- у статті 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством;

- у статті 9 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" вказано, що витрати, пов'язані з реалізацією цього Закону, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством;

- у статті 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" вказано, що пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету".

Пунктом 3 Порядку визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг Іваничівського району Волинської області є і Управління соціального захисту населення Нововолинського міськвиконкому, а отже відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання населенню послуг зв'язку на пільгових умовах, повинен здійснювати відповідач.

Пунктом 2 Порядку встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Тобто, чинним законодавством України не визначено обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

За приписом п. 5 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): зокрема, до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком.

Фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (п. 6 Порядку).

Пунктом 8 Порядку передбачено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям; компенсації особам, які згідно із статтями 43 і 48 Гірничого закону України мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення; компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян; пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування).

Позивачем на адресу відповідача були надіслані розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг (ф.№2-пільга), та акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги (ф.№3-пільга), що стверджується відміткою відповідача на листі позивача та описами вкладень до цінних листів.

Водночас, фактично єдиним доводом відповідача щодо неможливості здійснення виплат позивачу по компенсації витрат для надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг та інших пільг окремим категоріям громадян є відсутність бюджетних асигнувань для таких виплат, та відсутність підписаного між сторонами договору.

Згідно із пунктом 3 ст. 63 ЗУ "Про телекомунікації" та пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 р., споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Законодавством не визначено залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог Законів України.

Частиною 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів.

За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00). Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Відповідно до п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Вказаної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 15.05.2012 у справі №11/446.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 11/446, від 15.05.2012 у справі № 3-28гс12 та Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі № 15/5027/715/2011, від 28.10.2013 справа №922/2029/13, від 18.11.2013 справа №902/612/13, від 12.04.2017 справа №927/1039/16, від 12.04.2017 №923/1292/16, від 07.09.2016 справа №910/21894/15.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

У рішенні від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави /підпункт 3.2/.

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Тобто, боржник, як юридична особа, відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Крім того, як зазначалось вище, чинним законодавство України не визначено обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

За таких обставин, заборгованість Управління соціального захисту населення Старовижівської райдержадміністрації за січень - грудень 2016 рік в розмірі 24730,34грн. стверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг форми № 2-пільга та актами звіряння з сумою заборгованості, які були надіслані відповідачу, що підтверджується описами вкладень та повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 8 - 149), відповідач суми боргу належними доказами не заперечив, а тому борг в сумі 24730,34грн. підлягає до стягнення.

Виходячи з наведених правових норм, твердження відповідача з посиланням на відсутність у бюджеті виділених коштів не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку оплатити понесені позивачем витрати на оплату телекомунікаційних послуг для пільгових категорій громадян.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1600,00грн. відповідно до ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст.ст. 11, 525, 617 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд ,-

Вирішив

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Старовижівської районної державної адміністрації, (Волинська область, Старовижівський район, смт. Стара Вижівка, вул. Незалежності 56, код 03192129) в користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Волинської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (43025, м. Луцьк, вул. Кривий Вал 28, р/р 26001305791 в АБ «Ощадбанк» , МФО 300465, ВПН 215607626656, ЄДРПОУ 21560766) 24730,34грн. відшкодування вартості телекомунікаційних послуг наданих пільговій категорії населення, а також 1600,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду, у відповідності до ст.85 ГПК України, набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 цього Кодексу.

Повний текст рішення

складено 13.09.2017

Суддя В. М. Дем`як