Постанова

від 07.12.2017 по справі 903/650/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2017 р. Справа № 903/650/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Бучинська Г.Б.

при секретарі Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Старовижівської районної державної адміністрації на рішення господарського суду Волинської області від 12 вересня 2017 року в справі №903/650/17 (суддя Дем'як В.М.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії

до Управління соціального захисту населення Старовижівської районної державної адміністрації

про стягнення 24 730 грн 34 коп.

за участю предстаників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність №930 від 12 грудня 2016 року);

відповідача - не з'явився.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу та заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Волинської філії (надалі - Позивач) звернулось в господарський суд Волинської області з позовом до Управління соціального захисту населення Старовижівської районної державної адміністрації (надалі - Відповідач) про стягнення 24 730 грн 34 коп. відшкодування вартості телекомунікаційних послуг наданих пільговій категорії населення.

Рішенням господарського суду Волинської області від 12 вересня 2017 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 2, а.с. 4-5), в якій Відповідач просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Разом з тим, Відповідач просив суд розглядати дану справу за відсутності уповноваженого представника Відповідача.

Ухвалою суду від 24 жовтня 2017 року (том 2; а.с. 3), скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження, апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання на 06 грудня 2017 року на 14:30 год..

02 листопада 2017 року від Відповідача надійшов лист №2325/01.13.17 від 30 жовтня 2017 року (том 2, а.с. 17), в якому Відповідач просить суд призупинити дію господарського суду Волинської області від 12 вересня 2017 року до остаточного вирішення справи в суді апеляційної інстнції, з огляду на те, що в даний час Управлянням Держаної казначейської служби у Старовижівському районі Волинської області заблокоавно рахунки, щог унеможливлює проводити операції з коштами, пов'язаними з видатками всіх програмних класифікацій.

З огляду ж на те, що Відповідач просив суд у вищевказаному листі вчинити дію. що не передбачена діючим ГПК України (право на вчинення котрої апеляційному господарському суду не надано), Рівненский апеляційний господарський суд залишив дане клопотання без задоволення.

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 24 жовтня 2017 року, Позивач надіслав на поштову адресу суду відзив на апеляційну скаргу (том 2; а.с. 21-22), в якому з підстав, висвітлених в ньому, Позивач просить апеляційну скаргу Відповідача залишити без задовлення, рішення місцевого господарського суду - без змін.

Водночас, ухвалою суду від 20 листопада 2017 року (том 2; а.с. 33), з підстав, висвітлених в ній, розгляд апеляційної скарги було перепризначено на 07 грудня 2017 року на 14:30 год..

В судовому засіданні від 07 грудня 2017 року представник Позивача заперечив щодо доводів, висвітлених в апеляційній скарзі. вважає її безпідставною та необгрунтованою, а тому просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання від 07 грудня 2017 року представник Відповідача не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений у встановленому законом порядку.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, та з урахуванням того, що Відповідач просив розглядати дану справу за відсутності упоноваженого представника, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.

Заслухавши представника Позивача, дослідивши матеріали справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як вбачається з зі змісту позовної заяви та встановлено апеляційним судом, за період з січня місяця по грудень місяць 2016 року Позивач надав послуги пільговій категорії громадян, які підлягають під дії Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» , «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» , «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , «Про охорону дитинства» на загальну суму 24 730 грн 34 коп., що стверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг, формами № 2-пільга та актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги.

В свою чергу, Позивач направляв Відповідачу розрахунки видатків форми № 2-пільга та акти звіряння розрахунків (том 1, а.с. 8-136), що підтверджується наявними в матеріалах справи описами вкладень та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (том 1, а.с. 138-144).

Водночас, суд констатує, що Відповідач відшкодування пільг з телекомунікаційних послуг у 2016 році не здійснював, акти звірки, надіслані Позивачем, не підписував.

Разом з тим, Позивач на адресу Відповідача неодноразово направляв листи №15/05-336 від 17 серпня 2016 року, № 15/05-337 від 17 серпня 2016 року, №15/06-108 від 14 лютого 2017 року та претензії № 1082-13-51/16-04 від 30 листопада 2016 року, № 62-13-3/17-04 від 21 лютого 2017 року (том 1, а.с. 136-137; 145-147) про відшкодування коштів за користування телекомунікаційними послугами пільговими категоріями осіб у 2016 році, які залишені Відповідачем без відповіді та без задоволення.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Згідно із статтею 19 вказаного Закону встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими Законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист"; "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та "Про охорону дитинства".

Частиною 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації", телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Загальні засади фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг на підставі вищевказаних законів, визначено безпосередньо у даних законах, зокрема:

- у статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

- у статті 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вказано, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством;

- у статті 9 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист" вказано, що витрати, пов'язані з реалізацією цього Закону, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством;

- у статті 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" вказано, що пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04 березня 2002 року "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету".

Пунктом 3 Порядку визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Пунктом 2 Порядку встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Тобто, чинним законодавством України не визначено обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

За приписом пункту 5 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення): зокрема, до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі.

В силу дії пункту 8 Порядку: отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу; допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям; компенсації особам, які згідно із статтями 43 і 48 Гірничого закону України мають право на безоплатне отримання вугілля на побутові потреби, але проживають у будинках, що мають центральне опалення; компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян; пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування).

Як зазначалося вище у даній судовій постанові, Позивачем на адресу Відповідача були надіслані розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг (ф.№2-пільга), та акти звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги (ф.№3-пільга).

Пунктом 3 статті 63 ЗУ "Про телекомунікації" та пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11 квітня 2012 року, визначено, що споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Водночас, діючим законодавством не визначено залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог Законів України.

Разом з тим, частиною 2 статті 218 ГК України та статею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що за приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00). Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Відповідно до пункту 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №0106/374/2013 від 18 лютого 2013 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року та у справі «Бакалов проти України» від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

У рішенні від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Як передбачено приписами частини 3 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Тобто, боржник, як юридична особа, відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Крім того, як зазначалось вище, чинним законодавство України не визначено обов'язковості укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, оскільки зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи докази, а тому підлягають до задоволення.

Відтак, Рівненский апеляційний господарский суд задовільняє позов у повному обсязі.

Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, суд залишає без змін оспорюване судове рішення.

Що ж до доводів Відповідача, то вони є безпідставними, спростовуються усім вищеописаним в даній судовій постанові, а тому Рівненський апеляційний господарський суд не бере їх до уваги.

При цьому, суд наголошує, що неучасть Відповідача у формуванні Держбюджету, аж ніяк н є підставою для звільнення його від оплати відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговій категорії населення.

З огляду на усе вищевикладене у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Волинської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Судові витрати за розгляд позовної заяви, апеляційний господарський суд залишає за Відповідачем (пропорційно розміру задоволення позовних вимог). Що ж до витрат на сплату судового збору за розгляд апеляційної скарги, то Відповідачем його не було сплачено при подачі апеляційної скарги, оскільки Відповідач звільнений від сплати судового збору до Держбюджету в силу дії пункту 19 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір". З огляду ж на те, що в задоволенні його апеляційної скарги відмовлено повністю, суд не має можливості покласти на нього дані витрати.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Старовижівської районної державної адміністрації на рішення господарського суду Волинської області від 12 вересня 2017 року в справі №903/650/17 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 12 вересня 2017 року в справі №903/650/17 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №903/650/17 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.