Постанова

від 08.09.2017 по справі 826/7056/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 вересня 2017 року № 826/7056/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Мазур А.С., Качура І.А., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Природні ресурси+

до Державної фіскальної служби України

про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю Природні ресурси+ (надалі - позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (надалі - відповідач), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України про не визнання факту надмірно сплачених ТОВ Природні ресурси+ (код ЄДРПОУ 38918382), відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність №УГВ8333/20/1-14 від 22.01.2014 року, податкових зобов'язань з плати за користування надрами по видобутку нафти з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 м, у розмірі 660642,50 грн. та зобов'язати Державну фіскальну службу України визнати факт надмірно сплачених ТОВ Природні ресурси+ (код ЄДРПОУ 38918382), відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність №УГВ8333/20/1-14 від 22.01.2014 року, податкових зобов'язань з плати за користування надрами по видобутку нафти з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 м, у розмірі 660642,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним було направлено лист до відповідача про визнання факту надмірно сплаченої суми з податкових зобов'язань з плати за користування надрами по видобутку нафти з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 м, у розмірі 660642,50 грн., однак податковим органом не визнався такий факт. На думку позивача, такі обставини є необґрунтованими, що і зумовило його звернення з цим позовом.

На адресу суду надійшло клопотання від позивача про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд.

Відповідач заперечень не подав та не виклав своєї позиції щодо заявлених позовних вимог.

Враховуючи, що в судове засідання не прибули представники сторін, судом було прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини шостої статті 128 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Природні ресурси+ 04.03.2016 року №5 звернулось до Державної фіскальної служби України із заявою №5 на повернення помилково та надміру сплачених грошових зобов'язань.

Так, у зазначеній заяві вказано, що ТОВ Природні ресурси+ відповідальне за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність №УГВ8333/20/1-14 від 22.01.2014 року нарахувало та перерахувало до бюджету податкові зобов'язання з плати за користування надрами по видобутку нафти з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 м, за період серпень-грудень 2014 року на загальну суму 4954818,68 грн.

Вказана сума за податок по видобутку нафти на глибині до 5000 м була розрахована за ставкою 45%.

Водночас, відповідно до приписів податкового законодавства ставка на вказаний податок за спірний період складала 39%, а тому позивачем було перераховано розрахунки та встановлено переплату в розмірі 660642,50 грн., що і було вказано у заяві, яку було подано податковому органу.

Листом від 08.04.2016 року №7929/6/99-99-15-04-01-15 Державна фіскальна служба України повідомила ТОВ Природні ресурси+ , що Закон №1621, на який посилався позивач, набув чинності з 03.08.2014 року і станом на 06.04.2016 року не визнаний Конституційним судом України таким, що не відповідає Конституції України, а тому згідно зі ст. 67 Конституції України та п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим кодексом.

Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що не відповідає нормам законодавства та фактичним обставинам справи, а тому звернувся до Суду із відповідним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про часткове обґрунтування позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 21 пункту 1 розділу І Закону №1621-VII Верховна Рада України постановила внести зміни і до Податкового кодексу України, зокрема розділ XX Перехідні положення Податкового кодексу України доповнити підрозділом 9-1 такого змісту: тимчасово, до 1 січня 2015 року, встановлюються такі особливості застосування деяких норм розділу XI Плата за користування надрами цього Кодексу. 1.1. Ставки плати за користування надрами для видобування нафти, конденсату, газу природного, залізної руди, визначені підпунктом 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 цього Кодексу, встановлюються на період, визначений абзацом першим цього пункту, у відсотках від вартості товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) у таких розмірах: зокрема, за видобуток нафти, конденсат з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів ставкою 45%, з покладів, які повністю залягають на глибині понад 5000 метрів - 21%.

Закон №1621-VII, як вбачається із його змісту, містив норми, спрямовані на внесення змін не лише до Податкового кодексу України, але і інших законодавчих актів.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1621-VII цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон №1621-VII опубліковано 2 серпня 2014 року у газеті Голос України №146.

Станом на дату набрання чинності Законом №1621-VII підпункт 263.9.1 пункту 263.9 статті 263 цього Кодексу діяв у такій редакції ставки плати за користування надрами для видобування корисних копалин встановлюються у відсотках від вартості товарної продукції гірничого підприємства - видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) у таких розмірах, зокрема, нафти з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 метрів за ставкою 39%, з покладів, які повністю залягають на глибині понад 5000 метрів - 18%.

Відповідно до пп. 1.1. ст. 1 Податкового кодексу України, регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із ст. 2 Податкового кодексу України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Відповідно до п. 7.3. ст. 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Згідно із п. 7.4. ст. 7 Податкового кодексу України елементи податку, визначені в пункті 7.1 цієї статті, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом.

Відповідно до ст. 25 Податкового кодексу України ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Згідно із ст. 26 Податкового кодексу України базовою (основною) ставкою податку визначається ставка, що визначена такою для окремого податку відповідним розділом цього Кодексу. У випадках, передбачених цим Кодексом, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок.

Відповідно до пп. 4.1.9. п. 4.1. ст. 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, зокрема на принципі стабільності - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у нормах права, а саме - у положеннях Податкового кодексу України, процитований принцип є елементом правового регулювання. Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов'язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов'язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються.

У пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Податкового кодексу України закріплено принцип презумпції правомірності рішень платника податку, відповідно до якого в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до п. 56.21. ст. 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Закон №1621-VII не є законом, яким вносились зміни виключно до Податкового кодексу України, як про це йдеться у п. 7.3. ст. 7 Податкового кодексу України. Зміни ставок плати за користування надрами для окремих видів корисних копалин запроваджувались шляхом доповнення Перехідних положень Податкового кодексу України новим підрозділом, в умовах, коли норми пп. 263.9.1. п. 263.9. ст. 263 Податкового кодексу України, будучи нормами, які відповідно до ст. 26 Податкового кодексу України, визначають основні ставки плати за користування надрами, продовжували встановлювати розміри таких ставок. Закон №1621-VII набув чинності у серпні 2014 року, тобто у восьмому місяці бюджетного року.

З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника (позиція Суду викладена у рішеннях Сєрков проти України (serkov v. Ukraine), ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ (SHCOKIN v. UKRAINE)), а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 та 56.21. ст. 56 Податкового кодексу України, а отже існують достатні передумови для прийняття рішення на користь платника, а саме - позивача.

Наведена правова позиція узгоджується також зі сталою судовою практикою, сформованою Вищим адміністративним судом України при розгляді, зокрема, справ №№ 826/18764/15, 826/18759/15, 826/18749/15 та 826/19069/15.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено плату за користування надрами за серпень-грудень 2014 року в таких розмірах: за серпень - 1412762,45 грн., за вересень - 1208009,24 грн., за жовтень - 943139,29 грн., за листопад - 857956,88 грн., за грудень - 532950,82 грн.

Водночас, за необхідною ставкою, йому необхідно було сплатити: за серпень - 1224394,12 грн., за вересень - 1046941,34 грн., за жовтень - 817387,38 грн., за листопад - 743562,63 грн., за грудень - 461890,71 грн.

Отже різниця надмірно сплачених коштів становить 660624,50 грн., як це було вірно зазначено у поданій позивачем до відповідача заяві від 04.03.2016 року №5.

Згідно зі статтею 43 Податкового кодексу України, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Між тим, в порушення наведених вимог законодавства подана позивачем заява не була розглянута відповідачем в передбаченому статтею 43 Податкового кодексу України порядку, оскільки своїм листом від 08.04.2016 року №7929/6/99-99-15-04-01-15 Державна фіскальна служба України лише надала пояснення про те, що закон №1621, на який посилався позивач, набув чинності з 03.08.2014 року і станом на 06.04.2016 року не визнаний Конституційним судом України таким, що не відповідає Конституції України, а тому згідно зі ст. 67 Конституції України та п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим кодексом. При цьому, питання про повернення помилково та надміру сплачених коштів на користь позивача відповідачем вирішено не було.

В контексті наведеного Суд зазначає, що відповідно до вимог статті 43 Податкового кодексу України така заява має бути складена у довільній формі. Водночас зі змісту поданої позивачем 04.03.2016 року заяви №5 беззаперечно вбачається, що вона була подана на виконання саме у порядку, передбаченому статтею 43 Податкового кодексу України, в наслідок чого у Державної фіскальної служби України виникли обов'язки, визначені такою правовою нормою. Відповідно, зазначення в прохальній частині такої заяви про необхідність встановлення факту надмірно сплачених ТОВ Природні ресурси+ податкових зобов'язань з плати за користування надрами по видобутку нафти з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 м, у розмірі 660642,50 грн., не звільняло відповідача від обов'язку вирішення питання про повернення помилково та надміру сплачених коштів на користь позивача.

При цьому, передбачений п. 43.4 статті 43 Податкового кодексу України напрям перерахування коштів мав бути уточненим контролюючим органом в межах процедури розгляду поданої позивачем заяви у передбаченому статтею 43 Податкового кодексу України порядку.

Таким чином, Суд приходить до висновку, що відповідачем допущена противна бездіяльність щодо розгляду заяви позивача на повернення помилково та надміру сплачених грошових зобов'язань у порядку, визначеному статтею 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент подачі ТОВ Природні ресурси + такої заяви).

А тому, з метою повного та всебічного захисту порушених прав позивача, беручи до уваги судову практику Верховного Суду України, викладену, зокрема, в його постанові від 17 листопада 2015 року по справі № 21-4371а15, як свідчить про необхідність встановлення ефективного способу захисту порушеного права, який би виключав подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, суд вважає необхідним задовольнити першу позовну вимогу ТОВ Природні ресурси + саме шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви позивача на повернення помилково та надміру сплачених грошових зобов'язань у порядку, визначеному статтею 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент подачі ТОВ Природні ресурси + такої заяви).

В частині позовних вимог щодо зобов'язати Державну фіскальну службу України визнати факт надмірно сплачених ТОВ Природні ресурси+ (код ЄДРПОУ 38918382), відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність №УГВ8333/20/1-14 від 22.01.2014 року, податкових зобов'язань з плати за користування надрами по видобутку нафти з покладів, які повністю або частково залягають на глибині до 5000 м, у розмірі 660642,50 грн., Суд зазначає наступне.

Беручи до уваги, що відповідні повноваження Державної фіскальної служби щодо здійснення розгляду такої заяви позивача є дискреційними повноваженнями такого органу, Суд враховує положення обов'язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року.

При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися законом , якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза передбачено законом не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання необхідним у демократичному суспільстві , Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі допущення суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності.

Відповідно, оскільки протиправність бездіяльності відповідача була встановлена судом вище, обґрунтованим та таким, що сприятиме ефективному захисту прав позивача, в контексті рішення Верховного Суду України по справі № 21-4371а15, суд вважає задоволення другої позовної вимоги ТОВ Природні ресурси + шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути подану ТОВ Природні ресурси + заяву від 04.03.2016 року №5 на повернення помилково та надміру сплачених грошових зобов'язань, з урахуванням висновків, викладених в мотивувальній частині даної постанови суду.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, Суд приходить висновків про задоволення позовних вимог частково.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 128, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати противною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо не розгляду заяви ТОВ Природні ресурси + від 04 березня 2016 року № 5 на повернення помилково та надміру сплачених грошових зобов'язань у порядку, визначеному статтею 43 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент подачі ТОВ Природні ресурси + такої заяви).

3. Зобов'язати Державну фіскальну службу України повторно розглянути подану ТОВ Природні ресурси + заяву від 04 березня 2016 року № 5 на повернення помилково та надміру сплачених грошових зобов'язань.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Державної фіскальної служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Природні ресурси+ (код ЄДРПОУ 38918382) судові витрати в сумі 1378 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 коп.).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя А.Б. Федорчук

Судді І.А. Качур

А.С. Мазур