Ухвала

від 21.08.2017 по справі 2а-5542/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2017 року м. Київ К/800/15377/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівОлендера І.Я. Юрченко В.П., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року

у справі № 2а-5542/12/2670

за позовом Дочірнього підприємства Санданс Відкритого акціонерного товариства Експерементально-консервний завод Лебедянський

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Дочірнє підприємство Санданс Відкритого акціонерного товариства Експерементально-консервний завод Лебедянський (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлення-рішення від 24 січня 2012 року № 0000072320, № 000082320 та від 17 квітня 2012 року № 0000422230, № 0000432230.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 18 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року, в задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 листопада 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 31 жовтня 2016 року відмовив в задоволенні позову.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 квітня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року скасував та задовольнив позов частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 17 квітня 2012 року № 0000432230 та визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 17 квітня 2012 року № 0000422230 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 9743592,12 грн. В іншій частині позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд додатковою постановою від 19 квітня 2017 року стягнув з Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 3617 грн.

Вважаючи, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вказану постанову та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2009 року по 29 грудня 2011 року, за результатами якої склав акт від 5 січня 2012 року 6/2-23-20-32105499.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 24 січня 2012 року № 0000072320 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 9917876 грн. за основним платежем та в сумі 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та № 000082320 про зменшення позивачу від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 11943026 грн.

Державна податкова служба у м. Києві рішенням від 5 квітня 2012 року № 1907/10/12-114 частково задовольнила скаргу позивача, скасувала податкове повідомлення-рішення від 24 січня 2012 року № 0000072320 в частині застосованої штрафної (фінансової) санкції в сумі 1 грн. та податкове повідомлення-рішення № 000082320 в частині зменшеного від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 54034 грн. В іншій частині податкові повідомлення-рішення залишила без змін.

Відповідач прийняв нові податкові повідомлення-рішення від 17 квітня 2012 року № 0000422230 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 9917876 грн. за основним платежем та № 0000432230 про зменшення позивачу від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 11888992 грн.

З огляду на норми підпункту 60.1.3 пункту 60.1, пункту 60.4 статті 60 Податкового кодексу України є правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення від 24 січня 2012 року № 0000072320 та № 000082320 є відкликаними.

І. Підставою для зменшення позивачу від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за податковим повідомленням-рішенням від 17 квітня 2012 року №0000432230 слугували висновки, викладені в акті перевірки, про порушення позивачем п. 150.1 ст. 150, п. 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Податкового кодексу України.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач не мав права, застосовуючи положення вказаної норми Податкового кодексу, переносити частину від'ємного значення об'єкта оподаткування І кварталу 2011 року, що складається із від'ємного значення 2010 року, перенесеного у І квартал 2011 року за правилами Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , у ІІ квартал 2011 року. Пункт 3 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України дозволяє платникові податку на прибуток включити до витрат ІІ кварталу 2011 року показник від'ємного значення за підсумками І кварталу 2011 року, який пов'язується з діяльністю, проведеною виключно у такому І кварталі. Положення цієї норми не поширюються на від'ємне значення, що утворилося у 2010 році та було перенесено до І кварталу 2011 року згідно із вимогами Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Також відповідач вважає, що позивач завищив від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток підприємств, оскільки безпідставно переносив залишок від'ємного значення попереднього звітного періоду - півріччя 2009 року в сумі 1632736 грн., тоді як мав його зменшити у деклараціях з податку на прибуток за 9 місяців 2009 року та за 2009 рік зважаючи на висновок, викладений в акті перевірки від 26 жовтня 2009 року № 634/1-23-03-32105499, про порушення вимог підпункту 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноти встановлення обставин та їх правової оцінки суд касаційної інстанції виходить з такого.

Розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року здійснювався на підставі чинних до 1 квітня 2011 року норм Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Пунктом 6.1 статті 6 цього Закону було визначено: якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році зазначена норма застосовувалася з урахуванням пункту 22.4 статті 22 Закону.

Особливості, встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону, полягали в обмеженні врахування у складі валових витрат у порядку статті 6 Закону сум від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. До складу валових витрат платника податку на прибуток за перший квартал 2010 року підлягало включенню лише 20 відсотків від'ємного значення, що утворилося станом на 1 січня 2010 року.

Водночас, як передбачено абзацом другим пункту 22.4 статті 22 Закону, у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Отже, у 2011 році встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону обмеження щодо можливості врахування всієї суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у складі валових витрат не застосовувалися. При цьому прямо передбачалося право врахувати у складі валових витрат першого кварталу 2011 року всю суму від'ємного значення об'єкта оподаткування, що виникло у 2010 році.

Таким чином, до складу валових витрат першого кварталу 2011 року підлягали включенню всі суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток: як ті, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, так і ті суми від'ємного значення, що виникли протягом 2010 року.

Враховуючи наведене, позивачем правомірно здійснено розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року з урахуванням у складі валових витрат цього податкового періоду всіх сум від'ємного значення, що утворилися протягом 2010 року.

З 1 квітня 2011 року, тобто починаючи з другого кварталу 2011 року, набув чинності розділ ІІІ Податкового кодексу України Податок на прибуток підприємств , пунктом 150.1. статті 50 якого визначено: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Згідно із пунктом 3 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Отже, включення від'ємного значення об'єкту оподаткування за підсумками першого кварталу 2011 року до витрат другого, а не першого кварталу звітного податкового року, становить особливість застосування у 2011 році норми пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України.

Таким чином, до складу валових витрат другого календарного кварталу 2011 року підлягає включенню сума від'ємного значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року, яка, у свою чергу, розраховується з урахуванням у складі валових витрат першого календарного кварталу 2011 року сум від'ємного значення, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, а також тих, що виникли протягом 2010 року.

У подальшому розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого-четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Системний аналіз абзаців другого та третього пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України дозволяє дійти висновку, що наведене в цій нормі поняття від'ємне значення, отримане в першому кварталі 2011 року - це від'ємне значення, отримане як розрахунок значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року на підставі норм чинного на час проведення розрахунку законодавства. Відповідний розрахунок передбачав урахування у складі валових витрат першого кварталу 2011 року також і сум від'ємного значення об'єкта оподаткування за попередні податкові періоди.

Зазначені норми законодавства відображені у формах податкової звітності з податку на прибуток, які підлягали використанню платниками цього податку в першому та другому календарному кварталах 2011 року.

Отже, Податковим кодексом України не передбачено обмежень щодо формування валових витрат другого кварталу 2011 року лише сумами від'ємного значення, які виникли як результат діяльності виключно першого кварталу 2011 року, без урахування непогашених наростаючим підсумком сум від'ємного значення попередніх податкових періодів.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про те, що позивач правомірно включив до складу валових витрат другого календарного кварталу 2011 року від'ємне значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року, яке, у свою чергу, розраховано з урахуванням у складі валових витрат першого календарного кварталу 2011 року від'ємного значення, що утворилося протягом 2010 року.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що правомірність формування позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування на прибуток за ІІ квартал 2011 року в сумі 11943026 грн. була предметом дослідження у справі № 826/216/13-а за позовом дочірнього підприємства Санданс відкритого акціонерного товариства Експериментально-консервний завод Лебедянський до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 17 листопада 2011 року № 0033201510 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток в частині 11943026 грн.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 19 березня 2013 року визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 17 листопада 2011 року № 0033201510 про зменшення від'ємного значення об'єкту оподаткування податку на прибуток в сумі 11943026 грн.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28 березня 2017 року залишив в силі постанову Окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 у справі № 826/216/13-а.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегія суддів суду касаційної інстанції також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача правових підстав для коригування показників від'ємного значення в сумі 1632736 грн. на підставі акта перевірки контролюючого органу від 26 жовтня 2009 року № 634/1-23-03-32105499.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за №925/11205 (чинного на час складання акта перевірки від 26 жовтня 2009 року), акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Отже, акт перевірки та викладені у ньому факти і висновки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, що породжує для платника податків певні правові наслідки, регулює ті чи інші відносини і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення, що породжує для платника юридичні наслідки.

Враховуючи наведене, у платника податку не виникає обов'язку враховувати зафіксовані актом перевірки порушення щодо завищення чи заниження показників податкових декларацій в податковій звітності наступних періодів.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправне зменшення позивачу від'ємного значення в сумі 11888992 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 17 квітня 2012 року №0000432230.

ІІ. Підставою для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 9917876 грн. слугували висновки, викладені в акті перевірки, про порушення позивачем вимог підпункту 12.1.2 пункту 12.1, підпункту 12.3.6 пункту 12.3 статті 12 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , пункту 5 підрозділу 4 розділу ХХ, пункту 159.1.1 та пункту 159.1.2 пункту 159 статті 159 Податкового кодексу України.

Відповідач вважає, що позивач занизив за 2-3 квартали 2011 року скоригований валовий доход в сумі 43121202 грн. (757756 + 42363446).

Так, станом на час перевірки у позивача існує кредиторська заборгованість перед засновником - ВАТ Експериментально-консервний завод Лебедянський . Частка у статутному капіталі позивача становить 100 % - 42363446 грн.

Зазначені кошти надійшли на розрахунковий рахунок позивача у 3-4 кварталах 2008 року як внесок до статутного фонду позивача.

Відповідач, посилаючись на норми частини восьмої статті 63, статті 176 Господарського кодексу України, вважає, що у позивача як дочірнього підприємства існують перед суб'єктом господарювання, від якого залежить дочірнє підприємство, організаційно-господарські зобов'язання. Зокрема, позивач зобов'язаний повернути внески до статутного фонду в сумі 42363446 грн. Станом на момент перевірки позивач не повернув внески до статутного фонду свого власника в цій сумі, тому ця сума є кредиторською безнадійною заборгованістю, а позивач зобов'язаний віднести до інших доходів суму безнадійної заборгованості.

Окрім того, відповідач вказує, що за даними бухгалтерського обліку станом на момент перевірки існує дебіторська заборгованість по рахунку 36 в сумі 757755,72 грн., яка є безнадійною заборгованістю згідно з актом ліквідаційної комісії позивача від 24 травня 2010 року та в бухгалтерському обліку відображена проводками: ДТ Адміністративні витрати Кт 36 Розрахунки з покупцями та замовниками в сумі 757755,72 грн.; Кт 92 Адміністративні витрати Дт 79 Фінансові результати . Відповідач вважає, що за нормою пункту 1.25 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств вказана заборгованість належить до безнадійної заборгованості, за якою минув строк позовної давності.

Відповідно до акту ліквідаційної комісії позивача від 24 травня 2010 року комісією позивача неодноразово проведені переговори з боржниками щодо повернення сум заборгованості, але боржники відмовилися повертати заборгованість. Ліквідаційна комісія визначила, що стягнення заборгованості з боржників в примусовому порядку є тривалим та потребує додаткових витрат, у зв'язку з чим вирішила - списати заборгованість в загальній сумі 757855,72 грн.

Відповідно до пункту 1.25 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак, зокрема, заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Відповідно до пункту 5 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України норми пункту 159.1 статті 159 цього Кодексу не поширюються на заборгованість, що виникла у зв'язку із затримкою в оплаті товарів, виконаних робіт, наданих послуг, якщо заходи щодо стягнення таких боргів здійснювалися до набрання чинності розділом III цього Кодексу. З метою оподаткування відображення в обліку продавця та покупця такої заборгованості здійснюється до повного погашення чи визнання такої заборгованості безнадійною у такому порядку:

порядок урегулювання сумнівної заборгованості, щодо якої заходи із стягнення розпочато до набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Платник податку - продавець зобов'язаний збільшити дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до складу витрат або відшкодованої за рахунок страхового резерву і у разі, якщо протягом такого податкового періоду відбувається будь-яка з таких подій:

а) суд не задовольняє позову (заяви) продавця або задовольняє його частково чи не приймає позову (заяви) до провадження (розгляду) або задовольняє позов (заяву) покупця про визнання недійсними вимог щодо погашення цієї заборгованості або її частини;

б) сторони договору досягають згоди щодо продовження строків погашення заборгованості чи списання всієї суми заборгованості або її частини (крім випадків укладення мирової угоди в межах процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначених законом);

в) продавець, який не отримав відповіді на претензію протягом строків, визначених законом, або отримав від покупця відповідь про визнання наданої претензії, але не отримує оплати (інших видів компенсацій у рахунок погашення заборгованості) протягом визначених у такій претензії строків та при цьому протягом наступних 90 днів не звертається до суду (господарського суду) із заявою про стягнення заборгованості або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.

Вказані норми закону не відносять внески до статутного фонду підприємства до безнадійної заборгованості і не дають підстав для висновків, що неповернуті внески до статутного фонду є безнадійною заборгованістю підприємства, за якою минув строк позовної давності, на чому наполягає відповідач.

Згідно з підпунктом 4.2.5 пункту 4.2 статті 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств не включаються до складу валового доходу суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.

Відповідно до пункту 1.28 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств інвестиція - господарська операція, яка передбачає придбання, зокрема, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Згідно з підпунктом 1.28.2 пункту 1.28 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Підпунктом 136.1.3 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України також визначено, що для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи: суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.

Зважаючи на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для включення внесків до статутного фонду позивача в сумі 42363446 грн., які є прямою інвестицією, до складу інших доходів позивача та про протиправність визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 9743592,12 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 17 квітня 2012 року № 0000422230.

Колегія суддів також знаходить обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про необхідність відмови в задоволенні позову щодо решти визначеного за вказаним податковим повідомленням-рішенням грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо віднесення позивачем суми дебіторської заборгованості 757755,72 грн. до складу адміністративних витрат, а в подальшому - до складу валових витрат, та щодо не вжиття позивачем дій, спрямованих на повернення зазначеної дебіторської заборгованості, визнання позивачем безнадійної заборгованості та зважаючи на правильне застосування судом норм матеріального права: підпункту 12.1.2 пункту 12.1, підпункту 12.3.6 пункту 12.3 статті 12 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Постанова суду апеляційної інстанцій в цій частині не оскаржується. Порушень норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи в цій частині не встановлено.

Мотивація, наведена в касаційній скарзі, не дає суду касаційної інстанції підстав для висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою.

Зважаючи на викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року - без змін.

2. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяНечитайло О.М. СуддіОлендер І.Я. Юрченко В.П.