Постанова

від 27.08.2017 по справі 826/3918/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 серпня 2017 року № 826/3918/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовом ОСОБА_1 доГолосіївської районної у місті Києві державна адміністрація в особі Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії ,

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі позивач) до відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації (далі відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації щодо відмови у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 24.07.1996 р. Вільногірським МВ УМВС України в Дніпропетровській області) за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації вчинити дії з реєстрації ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 24.07.1996 р. Вільногірським МВ УМВС України в Дніпропетровській області) за адресою: АДРЕСА_1 в строки, передбачені законодавством України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відмова відповідача у реєстрації позивача за адресою: АДРЕСА_1 є протиправною, оскільки ОСОБА_1 для проведення такої реєстрації надано перелік всіх необхідних документів та з дотриманням 30-денного терміну дійсності ордеру . Крім того, позивач зазначила, що судовим рішенням у цивільній справі №752/20640/14-ц встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 придатний для постійного використання за призначенням, а відтак відмова відповідача з цих підстав є необґрунтованою.

Позивач подала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності на підставі наявних матеріалів справи.

Представник відповідача в наданих суду письмових запереченнях зазначив, що саме виконавчий комітет обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) Ради народних депутатів мав повноваження стосовно прийняття рішення про використання непридатного для проживання жилого будинку (жилого приміщення). Крім того, житловий будинок по АДРЕСА_2 відсутній в реєстрі гуртожитків. Додатково представник відповідача стверджував, що позивачем прострочено ордер, на підставі якого остання просила зареєструвати своє місце проживання.

При цьому, на думку відповідача, подання заяви про реєстрацію місця проживання лише позивачем порушує права другого користування даним житловим приміщенням, який також зазначений в ордері та має право проживання в ньому.

Представник відповідача подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

На підставі вимог ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 18.02.2017 року ОСОБА_1 звернулась до відділу реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про зняття з реєстрації місця проживання та реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ордеру та рішення суду від 16.01.2017 року.

За результатами розгляду зазначених заяв, 20.02.2017 року відповідачем прийнято рішення про відмову у знятті з місця реєстрації та реєстрації місця проживання у зв`язку з тим, що не подано документів, що підтверджують право на проживання (ордер прострочений).

22.02.2017 року ОСОБА_1 повторно звернулась до відповідача із заявою про реєстрацію місця проживання особи (реєстрацію місця проживання особи з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання), до якої додано: документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанція про сплату адміністративного збору; копія ордеру; рішення суду; ухвала суду; картка реєстрації особи; заяву про зняття з реєстрації місця проживання.

23.02.2017 року відповідачем прийнято рішення про відмову у реєстрації місця проживання, оскільки рішенням ВК Харківської райради народних депутатів №615 від 13.11.89 визнано будинок непридатним для проживання; не подано документів всіх членів сім`ї, вказаних в ордері ст. 72 Правил обліку громадян, затверджених Постановою РМ УРСР №470; ордер дійсний протягом 30 днів, ордер прострочено, ухвала Вищого спеціалізованого суду України набуло чинності 14.09.2016 року, тобто станом на 22.02.2017 пройшло більше 30 календарних днів.

Незгода позивача із зазначеним рішенням про відмову у реєстрації місця проживання зумовила її звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією місця проживання або місця перебування особи, врегульовані Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №1382-IV (надалі - Закон № 1382-IV).

Даний Закон регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Відповідно до ст. 2 Закону №1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно з статтею 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до статті 2 «Свобода пересування» Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

За змістом статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

В силу норм ст. 6 Закону №1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг):письмову заяву;документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору;документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації;військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Вказаним Законом визначено вичерпний перелік необхідних документів для реєстрації місця проживання та заборонено вимагати для реєстрації подання особою інших документів.

Крім того, п.2.2 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 22 листопада 2012 року №1077, передбачено, що для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС України: письмову заяву про реєстрацію місця проживання; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання; документи, що підтверджують: право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи.

У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї на реєстрацію місця проживання; право на перебування або взяття на облік у закладі/установі - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджена наказом Міністерства соціальної політики України від 28 грудня 2011 року № 574 "Про деякі питання діяльності центру обліку бездомних громадян", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 січня 2012 року за №84/20397; проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини, зразок якої наведено в додатку 7 до цього Порядку; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку); свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України, якщо реєструється місце проживання дитини, яка не досягла 16-річного віку; заява про зняття особи з реєстрації місця проживання, форма якої наведена в додатку 8 до цього Порядку (у разі здійснення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).

Для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС, а після утворення центрів надання адміністративних послуг (далі - центр) - до відповідного центру (зміни внесені згідно наказу Міністерства внутрішніх справ України від 24.05.2013 № 507).

Відповідно до статті 4 Житлового кодексу УРСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає:

- жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);

- жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);

- жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);

- жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд);

- квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Згідно статті 29 Цивільного кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до статті 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Таким чином, вирішуючи даний спір, слід виходити з таких характеризуючих ознак об`єкту нерухомості, як пристосування та придатність будинку для постійного проживання.

Як стверджує відповідач у оскаржуваній відмові в реєстрації місця проживання позивача, відповідно до рішення виконавчого комітету Харківської районної ради народних депутатів від 13.11.1989 р. №615 «Про визнання будинків ТЕЦ-5, тресту «Південтеплоенергомонтаж» №4 та №4/2 по вул. Промисловій непридатними для проживання», вирішено признати житлові будинки АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 непридатними для житла в зв`язку з тим, що вони розташовані на території промислової зони ТЕЦ-5 та виконкому Київської міської ради народних депутатів і доручено відселити мешканців цих будинків до 1992 року.

Водночас, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16.11.2015 року, залишеною без змін Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.11.2016 року, у справі №752/20640/14-ц встановлено, що «колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на рішення виконавчого комітету Харківської районної ради народних депутатів м. Києва від 13.11.1989 року №615, яким житловий будинок по АДРЕСА_3 та 4/2 визнано непридатним для проживання на підставі висновку Головного державного санітарного лікаря м. Києва про недопустимість розміщення житла на території промислових об`єктів. За даним рішенням будинок по вул. Промисловій, 4 та 4/2 в м. Києві був визнаний непридатним для проживання у зв`язку з тим, що він розташований на території промислової зони ТЕЦ-5, а також надано вказівку виконкому Київської міської ради народних депутатів відселити мешканців будинку до 1991 року.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, переведення будинку у нежитловий фонд відповідно до положень ст. 8 ЖК Української РСР здійснено не було. Будинок за вказаною вище адресою відповідно до вимог ст. 7 ЖК Української РСР непридатним для проживання визнаний не був.

17.10.2007 року розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації №1289 житловий будинок за вказаною вище адресою внесено в реєстр гуртожитків. Згідно з акту будівельної лабораторії КП «Житлоспецексплуатація» від 23.02.2004 року №121/35 житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Промисловій, 4 та 4/2 придатний для постійного використання за призначенням».

Частиною 1 ст. 72 КАС України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до листа ВАС України №2379/12/13-12 від 14.11.2012 року звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Разом з тим, передбачене ч. 1 ст. 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Крім того, суди повинні враховувати вимоги ч.ч. 4 та 5 ст. 11 КАС України щодо необхідності офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Отже, на підставі викладеного суд приходить до висновку, що окрім обумовленого нормами КАС України звільнення від доказування обставин, встановлених іншим судовим рішенням, яке набрало законної сили, які стосуються даного спору, необхідним також є дослідження наявних у матеріалах справи доказів та врахування інших важливих обставин, які не досліджувалися у межах іншої справи.

Відповідачем не спростовано в межах даної адміністративної справи встановлених в цивільній справі обставин №752/20640/14-ц, а відтак у суду наявні правові підстави вважати такі обставини преюдиційними для даної справи.

Крім того, твердження відповідача про те, що будинок не придатний для проживання спростовується рішенням Київської міської ради №748/6984 від 01.12.2011 року, а також розпорядженням Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації №1289 від 17.10.2007 року, а відтак відмова у реєстрації місця проживання позивача з вказаних підстав є протиправною.

Стосовно доводів відповідача про неподання позивачем всіх необхідних документів, що слугувало однією з підстав оскаржуваної відмови у реєстрації місця проживання, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №207 від 02.03.2016 року (далі Правила №207), для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:

1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;

2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;

3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу);

4) документи, що підтверджують:

право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);

право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах);

проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби);

5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);

6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).

У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються:

документ, що посвідчує особу представника;

документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами).

Як вбачається з наявного в матеріалах справи опису документів, що надано до ЦНАП позивачем з метою реєстрації місця проживання, ОСОБА_1 подано заяву про реєстрацію місця проживання особи (реєстрацію місця проживання особи з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання), до якої додано: документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанція про сплату адміністративного збору; копія ордеру; рішення суду; ухвала суду; картка реєстрації особи; заяву про зняття з реєстрації місця проживання.

Наведене свідчить, що ОСОБА_1 подано перелік всіх необхідних документів, що відповідачем не спростовано.

При цьому, забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.

Згідно п. 11 Правил №207 орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років.

Суд звертає увагу, що перелік підстав для відмови у реєстрації місця проживання є вичерпним.

Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

З наявних матеріалів справи вбачається, що відповідачем відмовлено позивачу в реєстрації місця проживання з підстав того, що нею не надано документи всіх членів сім`ї, в той час коли чинним законодавством надання такого документа не передбачено, а вимога інших, не передбачених законодавством документів, забороняється.

Крім того, Порядком №1077 та Правилами №207 передбачено, що особа, яка досягла 14-річного віку подає заяву про реєстрацію місця проживання особисто. ОСОБА_2 1988 р.н., тобто на дату звернення позивача до відповідача, син позивача був повнолітньою особою, а відтак згідно п. 2.3 Порядку №1077 заяву про реєстрацію місця проживання повинен подати особисто.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем надано перелік всіх передбаченим чинним законодавством документів, а відтак відмова відповідача у реєстрації місця проживання за вказаних підстав є необґрунтованою.

Стосовно доводів відповідача, що позивач звернулась із простроченим ордером, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст. 58 Житлового кодексу Української РСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Наведене свідчить, що ордер є єдиною підставою саме для вселення у житлове приміщення, який видається виконавчим органом місцевої ради на підставі рішення про надання житлового приміщення у будинках громадського чи державного житлового фонду. Ордер на жиле приміщення є адміністративним актом, що видається виконавчим органом місцевого самоврядування до компетенції якого входить вирішення питань, пов`язаних з наданням житлових приміщень.

Відповідно до виданого ордера в передбачене в ньому житлове приміщення вселяються як громадянин, що одержав ордер, так і члени його сім`ї, зазначені в ордері. Згідно п. 72 Правил квартирного обліку при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації.

З матеріалів справи вбачається, що ордер видано позивачу 24.05.2012 року. Того ж дня, позивач на підставі пред`явленого ордеру уклала з балансоутримувачем будинку (ПАТ «КИЇВЕНЕРГО») договір №047/08 від 24.05.2012 року про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території та договір від 31.05.2012 року №04015703321 про користування електричної енергією.

Оскільки ордер є підставою для вселення особи та вказаних в ньому членів сім`ї особи в житлове приміщення, то вказане вище дає підстави для висновку, що позивачем своєчасно реалізовано (пред`явлено) ордер з метою вселення в квартиру АДРЕСА_5 .

При цьому, фактичне проживання позивача за вказаною адресою підтверджується судовими рішеннями в цивільних справах №2601/17535/12 та №752/20640/14-ц; довідкою №43/11-6 від 16.01.2017 року; довідкою №423188 від 28.05.14 р.; довідкою №13 від 28.03.2013 р.

Крім того, ухвалою Верховного Суду України від 16.01.2017 року відмовлено у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом заступника прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації до ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 , про визнання ордера недійсним.

Наведене свідчить, що позивачем не прострочено ордер, оскільки його пред`явлено в день видачі з метою вселення в передбачене ним житлове приміщення, а відтак відмова у реєстрації місця проживання за вказаної підстави є протиправною.

Зважаючи на наведене в сукупності, суд приходить до висновку, що вказані обставини свідчать, що і на даний час житло, зазначене позивачем у заяві як місце постійного проживання, є придатним та пристосованим для постійного проживання.

З урахуванням наведеного та з огляду на те, що позивач постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2 , а також зважаючи на протиправність відмови у реєстрації місця проживання позивача, суд приходить до висновку про наявність права у позивача на реєстрацію місця проживання за вказаною адресою та, відповідно, зняття з реєстрації за попереднім місцем проживання.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Так, принцип обґрунтованості рішення або дії вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не виконано обов`язок щодо доказування правомірності оскаржуваної відмови, а відтак остання є протиправною.

Згідно ч. 2 ст. 162 КАС України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про визнання протиправною саме відмови відповідача у реєстрації місця проживання позивача, оскільки оскаржувані дії щодо такої відмови в даному випадку не породжують та не припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Пунктом 11 Правил №207 передбачено надання відмови в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання саме шляхом прийняття рішення про таку відмову, а відтак саме така відмова породжує для позивача негативні наслідками шляхом порушення її прав та законних інтересів та, як наслідок, підлягає визнанню протиправною в судовому порядку.

При цьому, щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії з реєстрації місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 , суд зазначає про її обґрунтованість з огляду на встановлену вище протиправну відмову відповідача щодо реєстрації місця проживання .

При цьому, беручи до уваги, що відповідні повноваження відповідача щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 є дискреційними повноваженнями такого органу, суд враховує положення обов`язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року.

При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття.

Відповідно, оскільки відмова відповідача у реєстрації місця проживання позивача була визнана судом протиправною, суд вважає обґрунтованими вказані позовні вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача вчинити дії з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною відмову відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 24.07.1996 р. Вільногірським МВ УМВС України в Дніпропетровській області) за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Зобов`язати відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації вчинити дії з реєстрації ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 24.07.1996 р. Вільногірським МВ УМВС України в Дніпропетровській області) за адресою: АДРЕСА_1 в строки, передбачені законодавством України.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ідентиф. код НОМЕР_2 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 640,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37308812).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя А.Б. Федорчук