Постанова

від 12.09.2017 по справі 904/11737/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2017 року Справа № 904/11737/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідача, суддів:Демидової А.М., Шевчук С.Р., розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Поліпласт+" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 року у справі№ 904/11737/16 господарського суду Дніпропетровської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Імпорт технолоджі" до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Поліпласт+" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" простягнення 216 984,40 грн. за участю представників:

позивача - Нестеров Є.М.,

відповідача - не з'явились;

третьої особи - не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпорт технолоджі" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Поліпласт+" про стягнення 25816,67 грн. пені, 162687,15 грн. інфляційних втрат та 3 % річних в сумі 28480,58 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2017 року у справі №904/11737/16 (суддя Ніколенко М.О.) позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Поліпласт+" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпорт технолоджі" 169 745,98 грн. інфляційних втрат та 3 % річних в сумі 15221,51 грн., в решті позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 року (у складі колегії суддів: головуючого судді Антонік С.Г., суддів Іванова О.Г., Березкіної О.В.) рішення суду першої інстанції скасовано частково та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Поліпласт +" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпорт Технолоджі" 3 % річних у розмірі 28 480,58 грн., інфляційні втрати в сумі 162687,15 грн. та судовий збір у розмірі 2 867,45 грн., в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Поліпласт+" просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів касаційної інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін та суддю-доповідача у даній справі, перевіривши матеріали справи, надану судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, місцевим і апеляційним господарськими судами встановлено, що 22.08.2006 року між Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк України", правонаступником якого є Закрите акціонерне товариство "ОТП Банк", та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничою фірмою "Поліпласт+" (позичальником) укладений кредитний договір № СМ-SМE301/036/2006, згідно якого останньому надано кредит двома траншами в розмірі 50 000 доларів США на розвиток бізнесу.

12.11.2010 року за умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" на підставі статей 512, 514, 1077-1070, 1082, 1084 Цивільного кодексу України відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором № СМ-SME301/036/2006 від 22.08.2006 року.

В подальшому, у зв'язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору №СМ-SME301/036/2006 від 22.08.2006 року, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2011 року у справі №21/5005/7565/2011 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Поліпласт+" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" заборгованість по кредиту у розмірі 169 274,49 гри., по відсоткам в сумі 16 713,83 грн., по штрафним санкціям у розмірі 12 625,64 грн., витрат по сплаті державного мита в сумі 1986,14 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн., а всього 200 836,10 грн., про що 15.08.2011 року видано наказ.

17.11.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпорт Технолоджі" укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором №СМ-SМE301/036/2006 від 22.08.2006 року та рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 21/5005/7565/2011 від 02.08.2011 року в сумі 200836,10 грн., про що повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничу фірму "Поліпласт+".

На виконання умов договору відступлення права вимоги первісним кредитором передано позивачу кредитний договір з додатками, рішення та наказ суду у справі №21/5005/7565/2011, а крім того Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Поліпласт+" про відступлення права вимоги та про нового кредитора.

Пунктом 4.1.1 кредитного договору передбачено, що за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів у визначені цим договором строки, позивальник повинен сплатити банку пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочки.

Внаслідок невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Поліпласт+" рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі № 21/5005/7565/2011 від 02.08.2011 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпорт Технолоджі" звернулось з даним позовом про стягнення пені за період з 14.06.2016 року по 12.12.2016 року в сумі 25 816,67 грн., 3% річних у розмірі 28 480,58 грн. та інфляційних втрат в сумі 162 687,15 грн. за період з 05.05.2011 року по 12.12.2016 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, суди попередніх інстанцій вказали на безпідставність цих позовних вимог, оскільки боржника вже притягнуто до відповідальності у вигляді стягнення з нього пені за рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 21/5005/7565/2011 від 02.08.2011 року, а крім того позивачем під час нарахування пені порушено приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, в силу якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а позивачем нараховано пеню за період, що передує шість місяців від дня подання позову, а не від дня настання прострочки виконання грошового зобов'язання.

Разом з тим, з урахуванням положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 28 480,58 грн. та 162 687,15 грн. інфляційних втрат за період з 05.05.2011 року по 12.12.2016 року, в той час як місцевий господарський суд, застосувавши строк позовної давності, про який заявлено відповідачем у відзиві на позов, стягнув з останнього 169 745,98 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 15 221,51 грн.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд скасував судовий акт місцевого господарського суду в частині належної до стягнення суми інфляційних втрат, задовольнивши їх у заявленому розмірі (162 687,15 грн.), з посиланням на безпідставність задоволення місцевим господарським судом інфляційних втрат у більшому розмірі, ніж заявлено. При цьому, апеляційна інстанція вказала про неправильність застосування місцевим господарським судом строку позовної давності за відсутності належно оформленої заяви відповідача про це, в той час як висловлення останнього у відзиві на позов не є заявою, якою б сторона просила суд застосувати строк позовної давності.

Відтак, апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд справи, та, приймаючи оскаржувану постанову, допущені місцевим господарським судом порушення усунув, задовольнивши позовні вимоги в частині інфляційних втрат і 3 % річних у заявленому розмірі, але припустився власних порушень, які є самостійною підставою для скасування постанови.

Так, скасовуючи рішення першої інстанції, та, погоджуючись з наявністю підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат і 3% річних, але без врахування строку позовних давності, оскільки така заява викладена не в належній формі, апеляційний господарський суд не звернув увагу на роз'яснення, викладені у пункті 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року, в яких зазначено: "Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81 1 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.".

Крім того, вирішуючи спір про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла внаслідок невиконання умов договору від 17.11.206р. про відступлення права вимоги за кредитним договором №СМ-SМE301/036/2006 від 22.08.2006 року суди попередніх інстанцій не з'ясували правової природи такого договору, наявності чи відсутності ознак договору факторингу, відповідності змісту правочину вимогам ст.ст.203, п.п.1 ч. 1 ст.512 Цивільного кодексу України всупереч правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові останнього від 25.05.2016р. у справі №908/5508/14. Відповідно до вимог ст.111 28 Господарського процесуального кодексу щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. У зв'язку із зазначеним, поза увагою судів залишились і доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та в його апеляційній скарзі щодо моменту переходу до позивача права вимоги виконання грошового зобов'язання з 17.11.2016р. Тобто, суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не встановили у судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності з урахуванням предмету спору, а отже судами надано неповну юридичну оцінку обставинам справи, що призвело до передчасних висновків.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, оскільки це суперечить меті касаційного перегляду справи, що полягає у перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи у касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові акти судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Під час нового розгляду справи господарським судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у постанові суду, прийнятій за результатами такого розгляду.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Поліпласт+" задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 року у справі № 904/11737/16 скасувати.

Справу № 904/11737/16 передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.

Головуючий суддяС.В. Владимиренко СуддіА.М. Демидова С.Р. Шевчук