Постанова

від 12.09.2017 по справі 5017/3705/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2017 р.Справа № 5017/3705/2012Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Савицького Я.Ф.,

Суддів: Гладишевої Т.Я.,

Головея В.М.

секретар судового засідання Федорончук Д.О.

за участю представників сторін в судовому засіданні від 13.09.2017р.:

від позивача-1: Добров Ю.І., за довіреністю;

від позивача-2: не з`явився;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: Ківало Л.В., за довіреністю;

від прокуратури: Галісевич О.О., за посвідченням;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Колос-2006

на рішення Господарського суду Одеської області

від 26 травня 2017 року

по справі №5017/3705/2012

за позовом Заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району

до відповідачів: 1. Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області

2. Фермерського господарства Колос - 2006

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України

про визнання недійсними договорів оренди землі та витребування земельних ділянок,-

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 13.09.2017р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.05.2017р. у справі №5017/3705/2012 (суддя Желєзна С.П.) задоволено позовні вимоги Заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та Фермерського господарства Колос - 2006 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України про визнання недійсними договорів оренди землі та витребування земельних ділянок, визнано недійсними договір оренди № б/н від 09.06.2008р., укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та фермерським господарством „Колос-2006, зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400020; договір оренди № б/н від 09.06.2008р., укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та фермерським господарством „Колос-2006, зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400021; договір оренди № б/н від 09.06.2008р., укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та фермерським господарством „Колос-2006, зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400019. Витребувано від Фермерського господарства „Колос-2006 та зобов`язатно Фермерське господарство „Колос-2006 повернути Міністерству оборони України зі складанням акту приймання-передачі земельні ділянки загальною площею 300,00 га, вартістю 988 680 грн., а саме: земельну ділянку загальною площею 75,51 га вартістю 248 850 грн. 75 коп., земельну ділянку загальною площею 121,96 га вартістю 401 931 грн. 37 коп., земельну ділянку загальною площею 102,53 га вартістю 337897 грн. 86 коп., передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договорами оренди від 09.06.2008р. Стягнуто з Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області до Державного бюджету судовий збір у розмірі 11496 грн. 30 коп. Стягнуто з Фермерського господарства „Колос-2006 до Державного бюджету судовий збір у розмірі 11496 грн. 30 коп.

Вказане рішення обґрунтоване тим, що спірні договори оренди землі від 09.06.2008р. були укладені із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки уповноваженими державними органами не було надано згоди на їх відчуження або надання у користування, у зв`язку з чим позовні вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню. Крім того, з урахуванням положень ст. ст. 216, 387, 388 ЦК України, ст. 152 Земельного кодексу України, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що земельні ділянки, які були передані за спірними договорами оренди, підлягають витребуванню та поверненню державі в особі Міністерства оборони України. Судом першої інстанції відхилено клопотання відповідачів про пропуск позовної давності на пред`явлення даного позову та встановлено, що після прийняття Одеським апеляційним адміністративним судом постанови від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570, строк позовної давності розпочався спочатку з дати винесення цієї постанови, тобто з 14.06.2012р., при цьому, прокурором по даній справі позовну заяву було подано 19.12.2012р., тобто у межах трирічного строку. Місцевий господарський суд у зазначеному рішенні не взяв до уваги доводи Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області про те, що спірні земельні ділянки були віднесені до категорії сільськогосподарських земель та не потребують необхідності отримання згоди Міністерства оборони України чи Кабінету Міністрів України при вирішенні питання про надання спірних ділянок у користування, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази в підтвердження зміни Кабінетом Міністрів України цільового використання земель оборони на землі сільськогосподарського призначення.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції, до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Фермерське господарство Колос - 2006, в якій відповідач-2 просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2017р. у справі №5017/3705/2012 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, мотивуючи це тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, ґрунтується на неповному з`ясуванні обставин справи, з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 29.06.2017р. апеляційна скарга Фермерського господарства Колос-2006 прийнята до провадження.

11.07.2017р. від Міністерства оборони України до Одеського апеляційного господарського суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу, якими позивач-1 не погоджується з доводами апеляційної скарги, просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 12.07.2017р. було продовженого розгляд апеляційної скарги та відкладено розгляду справи на 13.09.2107р.

13.09.2017р. від Військової прокуратури Південного регіону України до Одеського апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення по справі.

13.09.2017р. від представника Кабінету Міністрів України до Одеського апеляційного господарського суду надійшли пояснення по справі.

13.09.2017р. від Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та Фермерського господарства Колос - 2006 надійшли клопотання про зупинення провадження у справі до прийняття остаточного рішення верховним судом України у справі №5017/3724/2012.

Дослідивши вказані клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

За положеннями ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Зупинення провадження у справі - тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

При цьому пов`язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі.

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами.

Аналогічні правові висновки викладені в п.3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції„.

Приймаючи до уваги вищезазначені норми, судова колегія зазначає, що відповідачами не доведено пов`язаність справ та не вказано у чому полягає неможливість розгляду даної справи до розгляду справи №5017/3724/2012 Верховним судом України.

За таких обставин, судова колегія відмовляє у задоволенні клопотань про зупинення провадження у справі.

У судове засідання 13.09.2017р. представники позивача-2 та відповідачів не з`явились, про день, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, що вбачається з рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень від 13.07.2107р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги Фермерського господарства Колос-2006 , заслухавши представників позивача, третьої особи та прокуратури, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого господарського суду, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945 №2002/063 "Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО" постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі в межах схеми, що додавалось до рішення.

Постановою Ізмаїльського обласного виконавчого комітету і бюро обкому КП/б/У від 12.02.1946 №53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 года за №2002/063", затверджено перелік організаційних заходів, необхідних для здійснення в натурі передачі земель Одеському військовому округу та переселення в зв`язку з цим селянських господарств.

При цьому, 10.06.1946р. обласною комісією по передачі земель Одеському військовому округу, яка діяла на виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 №2002/063 та постанови Ізмаїльського обласного виконавчого комітету від 12.02.1946 №53/9-ОП, складено акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Так, вказаним актом було підтверджено факт відведення земельної ділянки на площі 23600 га в натурі за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів. При цьому, в акті від 10.06.1946р. зазначено, що при відводі земель в натурі, у зв`язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) виникла необхідність у збільшенні площі артполігону, у зв`язку з чим, фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до акта.

Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946р. "Об утверждении акта областной комиссии по передаче земель под артилерийский полигон Одесскому Военному Округу" було затверджено вказаний акт обласної комісії від 10.06.1946р. про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеському військовому округу.

05.05.2005р. Тарутинською районною державною адміністрацією відповідно до статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 17, 141, 149, пунктів 3, 5, 12 розділу Х Земельного кодексу України, згідно з директивою Міністерства оборони України №115/1/01 від 29.01.2004р. та Наказом командувача військами Південного оперативного командування № 67 від 16.02.2004р. "Про розформування військової частини А-1366" було прийнято розпорядження №101/А-2005 "Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради", яким з урахуванням пункту 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", було припинено право користування земельною ділянкою площею 23253,17 га, наданої в користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташованої на території Веселодолинської сільської ради, а також переведено вказану земельну ділянку в землі запасу Веселодолинської сільської ради.

Розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації № 398/А-2007 від 28.12.2007р. „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ „Тіса, ВАТ „Чапаєва, ФГ „Таврія-К, ФГ „Колос-2006, ТОВ „Мазур-ЮГ, ВАТ „Калініна, ПП „Фетіца, ЧП „Роман земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради, зокрема, було передано в довгострокову оренду ФГ „Колос-2006 земельну ділянку площею 300,00 га ріллі строком на 49 років та зобов`язано керівника ФГ „Колос-2006 укласти договори оренди землі з районною державною адміністрацією.

На підставі зазначеного розпорядження, 09.06.2008р. між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області (Орендодавець) та ФГ „Колос-2006 було укладено наступні договори: договір оренди землі від 09.06.2008р., згідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 121,9645 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради. Договір було укладено строком на 49 років, який діє до 01.10.2056р. Договір оренди землі від 09.06.2008р. було зареєстровано у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400020; договір оренди землі від 09.06.2008р., згідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 102,53 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради. Договір укладено строком на 49 років, який, відповідно, діє до 01.10.2056р. Договір оренди землі від 09.06.2008р. було зареєстровано у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400019; договір оренди землі від 09.06.2008р., згідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 75,5146 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради. Договір було укладено строком на 49 років, який, відповідно, діє до 01.10.2056р. Договір оренди землі від 09.06.2008р. було зареєстровано у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 11.06.2008р. за №040853400021.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п. 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

Приймаючи судове рішення у вказаній адміністративній справі, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 року) не визначало момент, з якого особа набувала право землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946р. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970р., так і Земельний кодекс України 1990р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

У зв`язку із викладеним та на підставі статті 116 Конституції України, статей 13, 77, 84 Земельного кодексу України, статей 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статей 3, 4, 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011р. №406/2011, пункту 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997р., апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акту за Міністерством оборони України залишається право постійного користування, а тому вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та за відповідними військовими формуваннями закріплені на праві постійного користування. Тому виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони. Одночасно суд зазначив, що всупереч частини 5 статті 116, статті 149 Земельного кодексу України рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, а згода Міністром оборони України на її вилучення не надавалася.

Приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як зазначає прокурор, укладання спірних договорів оренди землі, предметом яких є земельні ділянки державної власності, які перебувають на обліку у Білгород-Дністровській КЕЧР, що підтверджується індивідуальною карткою №95 обліку земельної ділянки №92, та використання їх ФГ „Колос-2006 у власній господарській діяльності, порушує права та законні інтереси позивача, оскільки уповноваженими державними органами не надавалась згода на відчуження земель оборони, у зв`язку з чим, такі договори підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки поверненню Міністерству оборони України.

Вказані обставини стали підставою звернення прокуратури з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

За положеннями ст. 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України від 21 вересня 1999 року за № 1075-XIV (з наступними змінами та доповненнями) військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно зі ст. 3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України, п. 102 ч. 4 Постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Положення про Міністерство оборони України від 26 листопада 2014 р. № 671 військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього завдань подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо відчуження військового майна та здійснює в установленому законом порядку його відчуження або передачу.

Приписами ст. 4 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України встановлено, що військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо.

За положеннями ст. 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Відповідно до ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України „Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил від 28 грудня 2000р.№ 1919 встановлено, що повноваження суб`єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України „Про використання земель оборони 27 листопада 2003 року № 1345-IV (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Згідно зі ст. 14 Закону України „Про збройні Сили України 6 грудня 1991 року № 1934-XII (з наступними змінами та доповненнями) Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Держава є власником земель оборони за законом, при цьому наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Відповідний висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 16.09.2015 у справі № 926/1017/14.

Слід зазначити, що передані Тарутинською РДА Одеської області на користь ФГ „Колос-2006 за оскаржуваними договорами оренди землі відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності, знаходяться в управлінні Міністерства оборони України та закріплені за відповідним військовим формуванням на праві постійного користування.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою встановлено статтею 141 Земельного кодексу України, відповідно до якої, такими підставами, зокрема є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

За приписами частин 3 та 4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України).

Приймаючи до уваги вищевикладені положення чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що передача ФГ „Колос-2006 в оренду спірних земельних ділянок, віднесених до земель оборони, могла здійснюватись лише за умови належного припинення права користування цією землею попереднього користувача.

При цьому, п. п. 44, 45 „Положення Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 р. N 483, врегульовано, що за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Враховуючи вищевказане, судова колегія приходить до висновку, що передача земель, наданих для потреб оборони, здійснюється місцевим органам влади за умови отримання згоди Міністра оборони України.

Апеляційний господарський суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів та підтвердження надання такої згоди, а також доказів на підтвердження відмови Міністерства оборони України від земель оборони, що розташовані у Тарутинському районі Одеської області, зокрема, про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, за рахунок земель якого передано в оренду земельну ділянку за оспореними договорами оренди, а також рішення щодо відчуження спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України.

Відтак, логічним є висновок про те, що Міністерство оборони України не надавало згоди на передачу спірних земельних ділянок, а, отже, право користування землями Тарутинського загальновійськового полігону залишається за Міністерством оборони України.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком першої інстанції про те, що спірні договори оренди землі від 09.06.2008р. були укладені із порушенням вимог чинного законодавства, так як уповноваженими державними органами не було надано згоди на їх відчуження або надання у користування, у зв`язку з чим позовні вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За положеннями ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

При цьому, на застосуванні реституції має право наполягати виключно сторона правочину.

В той же час, відповідно ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно зі ст..152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином, земельні ділянки загальною площею 300,00 га, що були передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договорами оренди від 09.06.2008р. в користування ФГ „Колос-2006, підлягають витребуванню від останнього та поверненню державі в особі Міністерства оборони України.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо посилань скаржника про пропуск строку позовної давності прокурором на звернення до суду, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

За положеннями статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами четвертою та п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відтак, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить правильність обчислення строку позовної давності, та, як наслідок, можливість захисту такого права.

При вирішенні питання щодо наявності правових підстав для застосування до позовних вимог прокурора інституту позовної давності, господарський суд враховує висновки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2016р. по даній справі, у якій було зазначено про необхідність застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України, господарський суд виходить з наступного. Позбавлення Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області позивачів права постійного користування землями колишнього загальновійськового полігону, та подальше їх передання в оренду суб`єктам підприємництва, стало підставою для застосування з боку як прокурора, так і позивачів, низки правових заходів, спрямованих на відновлення таких прав, які об`єднані однією спільною метою відновлення порушеного права на землю державної власності.

В рамках вжиття з боку прокурора в інтересах Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району заходів на відновлення порушеного права останніх і було подано адміністративний позов, за результатами розгляду якого Одеським апеляційним адміністративним судом було винесено постанову від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570. Наступним етапом відновлення порушених прав позивачів стало звернення прокурора до господарського суду із окремими позовними заявами до орендарів, яким було передано в оренду землі загальновійськового полігону.

Викладене, а саме вжиття з боку прокурора заходів, які спрямовані на досягнення одного результату відновлення порушених прав позивачів, свідчить про необхідність застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України, оскільки предмет позову у межах справи №2а-3436/08/1570 є лише частиною вимог, заявлених у справі №5017/3705/2012, які за своєю направленістю об`єднані однією спільною метою відновлення прав на землі державної власності.

Підсумовуючи викладене вище, апеляційний господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для застосування інституту позовної давності до позовних вимог прокурора, так як після прийняття Одеським апеляційним адміністративним судом постанови від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570, строк позовної давності розпочався спочатку з дати винесення цієї постанови, тобто з 14.06.2012р., при цьому, прокурором по даній справі позовну заяву було подано 19.12.2012р., тобто у межах трирічного строку.

Інші твердження скаржника, викладені в апеляційній скарзі, жодним чином не спростовуються висновків суду першої інстанції, відтак, колегією суддів до уваги не приймаються.

Таким чином, Одеський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2017р. у справі №5017/3705/2012 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фермерського господарства Колос-2006 без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2017р. у справі №5017/3705/2012 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 14.09.2017р.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Гладишева Т.Я.

Суддя Головей В.М.