Постанова

від 28.11.2017 по справі 5017/3705/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року Справа № 5017/3705/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Данилової М.В.суддівАлєєвої І.В. Корсака В.А.за участю представників сторін:позивачаБарда С.Ю.відповідачаШтокман А.І.прокурораЯгодовік С.М.розглянувши матеріали касаційної скарги Фермерського господарства "Колос-2006"на постановувід 13.09.2017 Одеського апеляційного господарського суду у справі№ 5017/3705/2012 господарського суду Одеської області за позовомЗаступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини районудо 1.Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області 2.Фермерського господарства "Колос-2006"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Кабінет Міністрів Українипровизнання недійсними договорів оренди землі та витребування земельних ділянок

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.05.2017 (суддя Желєзна С.П.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 (головуючий суддя Савицький Я.Ф., судді Гладишева Т.Я., Головей В.М.), задоволено позовні вимоги Заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області та Фермерського господарства "Колос 2006", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України про визнання недійсними договорів оренди землі та витребування земельних ділянок, визнано недійсними договір оренди № б/н від 09.06.2008, укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та ФГ "Колос-2006", зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 11.06.2008 за №040853400020; договір оренди № б/н від 09.06.2008, укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та ФГ "Колос-2006", зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 11.06.2008 за №040853400021; договір оренди № б/н від 09.06.2008, укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та ФГ "Колос-2006", зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 11.06.2008 за №040853400019.

Витребувано від Фермерського господарства "Колос-2006" та зобов`язано його повернути Міністерству оборони України зі складанням акта приймання-передачі земельні ділянки загальною площею 300,00 га, вартістю 988680,00 грн., а саме: земельну ділянку загальною площею 75,51 га вартістю 248850,75 грн., земельну ділянку загальною площею 121,96 га вартістю 401931,37 грн., земельну ділянку загальною площею 102,53 га вартістю 337897,86 грн., передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договорами оренди від 09.06.2008.

Судові рішення мотивовані тим, що спірні договори оренди землі від 09.06.2008 були укладені із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки уповноваженими державними органами не було надано згоди на їх відчуження або надання у користування, у зв`язку з чим позовні вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, з урахуванням положень статей 216, 387, 388 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновку, що земельні ділянки, які були передані за спірними договорами оренди, підлягають витребуванню та поверненню державі в особі Міністерства оборони України. Судом першої інстанції відхилено клопотання відповідачів про пропуск позовної давності на пред`явлення даного позову та встановлено, що після прийняття Одеським апеляційним адміністративним судом постанови від 14.06.2012 по справі №2-а-3436/08/1570, строк позовної давності розпочався спочатку з дати винесення цієї постанови, тобто з 14.06.2012, при цьому, прокурором по даній справі позовну заяву було подано 19.12.2012, тобто у межах трирічного строку. Суди не прийняли до уваги доводи Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області про те, що спірні земельні ділянки були віднесені до категорії сільськогосподарських земель та не потребують необхідності отримання згоди Міністерства оборони України чи Кабінету Міністрів України при вирішенні питання про надання спірних ділянок у користування, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази в підтвердження зміни Кабінетом Міністрів України цільового використання земель оборони на землі сільськогосподарського призначення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Фермерське господарство "Колос 2006" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 26.05.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 137 Господарського кодексу України, статей 137, 387, 388 Цивільного кодексу України, статей 79, 84, 125 Земельного кодексу України, Законами України "Про землеустрій", "Про планування та забудову територій", статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Також заявник вважає, що судові рішення ґрунтуються на неповному з`ясуванні обставин справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2017 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя Данилова М.В., судді Корсак В.А., Алєєва І.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.11.2017 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі на 29.11.2017.

У відзиві на касаційну скаргу Міністерство оборони України зазначає про обставини, які на його думку, свідчать про правомірне вирішення даного спору, а тому відсутні підстави для скасування прийнятих у справі судових рішень.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні касаційної інстанції 29.11.2017 представників сторін та прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, постановою Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945 №2002/063 "Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО" постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі в межах схеми, що додавалось до рішення.

Постановою Ізмаїльського обласного виконавчого комітету і бюро обкому КП/б/У від 12.02.1946 №53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 года за №2002/063", затверджено перелік організаційних заходів, необхідних для здійснення в натурі передачі земель Одеському військовому округу та переселення в зв`язку з цим селянських господарств.

При цьому, 10.06.1946 обласною комісією по передачі земель Одеському військовому округу, яка діяла на виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 №2002/063 та постанови Ізмаїльського обласного виконавчого комітету від 12.02.1946 №53/9-ОП, складено акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Так, вказаним актом було підтверджено факт відведення земельної ділянки на площі 23600 га в натурі за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів. При цьому, в акті від 10.06.1946р. зазначено, що при відводі земель в натурі, у зв`язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) виникла необхідність у збільшенні площі артполігону, у зв`язку з чим, фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до акта.

Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946 "Об утверждении акта областной комиссии по передаче земель под артилерийский полигон Одесскому Военному Округу" було затверджено вказаний акт обласної комісії від 10.06.1946 про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеському військовому округу.

05.05.2005 Тарутинською районною державною адміністрацією відповідно до статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 17, 141, 149, пунктів 3, 5, 12 розділу Х Земельного кодексу України, згідно з директивою Міністерства оборони України №115/1/01 від 29.01.2004 та Наказом командувача військами Південного оперативного командування № 67 від 16.02.2004 "Про розформування військової частини А-1366" було прийнято розпорядження №101/А-2005 "Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради", яким з урахуванням пункту 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", було припинено право користування земельною ділянкою площею 23253,17 га, наданої в користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташованої на території Веселодолинської сільської ради, а також переведено вказану земельну ділянку в землі запасу Веселодолинської сільської ради.

Розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації № 398/А-2007 від 28.12.2007. "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ "Тіса", ВАТ "Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ "Калініна", ПП "Фетіца", ЧП "Роман" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради", зокрема, було передано в довгострокову оренду ФГ "Колос-2006" земельну ділянку площею 300,00 га ріллі строком на 49 років та зобов`язано керівника ФГ "Колос-2006" укласти договори оренди землі з районною державною адміністрацією.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі зазначеного розпорядження, 09.06.2008 між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області (орендодавець) та ФГ "Колос-2006" було укладено наступні договори: договір оренди землі від 09.06.2008, згідно умов якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 121,9645 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради.

Договір було укладено строком на 49 років, який діє до 01.10.2056. Договір оренди землі від 09.06.2008 було зареєстровано у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 11.06.2008 за №040853400020; договір оренди землі від 09.06.2008, згідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 102,53 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради. Договір укладено строком на 49 років, який, відповідно, діє до 01.10.2056. Договір оренди землі від 09.06.2008 було зареєстровано у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 11.06.2008 за №040853400019; договір оренди землі від 09.06.2008, згідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 75,5146 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради. Договір було укладено строком на 49 років, який, відповідно, діє до 01.10.2056. Договір оренди землі від 09.06.2008 було зареєстровано у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" 11.06.2008 за №040853400021.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005 "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та пункт 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

Приймаючи судове рішення у вказаній адміністративній справі, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 року) не визначало момент, з якого особа набувала право землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 року та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 року. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970р., так і Земельний кодекс України 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави не переоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

У зв`язку із викладеним та на підставі статті 116 Конституції України, статей 13, 77, 84 Земельного кодексу України, статей 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статей 3, 4, 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 №406/2011, пункту 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997, апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акту за Міністерством оборони України залишається право постійного користування, а тому вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та за відповідними військовими формуваннями закріплені на праві постійного користування. Тому виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони. Одночасно суд зазначив, що всупереч частини 5 статті 116, статті 149 Земельного кодексу України рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, а згода Міністром оборони України на її вилучення не надавалася.

Приписами частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Прокурор зазначав, що укладання спірних договорів оренди землі, предметом яких є земельні ділянки державної власності, які перебувають на обліку у Білгород-Дністровській КЕЧР, що підтверджується індивідуальною карткою №95 обліку земельної ділянки №92, та використання їх ФГ "Колос-2006" у власній господарській діяльності, порушує права та законні інтереси позивача, оскільки уповноваженими державними органами не надавалась згода на відчуження земель оборони, у зв`язку з чим, такі договори підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки поверненню Міністерству оборони України.

Вказані обставини стали підставою звернення прокуратури з відповідним позовом.

Приймаючи судові рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з наступного.

Згідно статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" від 21.09.1999 за № 1075-XIV (з наступними змінами та доповненнями) військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", п. 102 ч. 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Міністерство оборони України" від 26.11.2014 № 671 військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього завдань подає Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо відчуження військового майна та здійснює в установленому законом порядку його відчуження або передачу.

Приписами ст. 4 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлено, що військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо.

За положеннями статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Відповідно до статті 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" від 28.12.2000 № 1919 встановлено, що повноваження суб`єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно з частинами 1-4 статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" 27.11.2003 № 1345-IV (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Згідно статті 14 Закону України "Про збройні Сили України" 06.12.1991 № 1934-XII (з наступними змінами та доповненнями) Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

Держава є власником земель оборони за законом, при цьому наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Відповідний висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 16.09.2015 у справі № 926/1017/14.

Слід зазначити, що передані Тарутинською РДА Одеської області на користь ФГ "Колос-2006" за оскаржуваними договорами оренди землі відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності, знаходяться в управлінні Міністерства оборони України та закріплені за відповідним військовим формуванням на праві постійного користування.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою встановлено статтею 141 Земельного кодексу України, відповідно до якої, такими підставами, зокрема є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

За приписами частин 3 та 4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України).

Приймаючи до уваги вищевикладені положення чинного законодавства, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що передача ФГ "Колос-2006" в оренду спірних земельних ділянок, віднесених до земель оборони, могла здійснюватись лише за умови належного припинення права користування цією землею попереднього користувача.

При цьому, пунктами 44, 45 "Положення Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483, врегульовано, що за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Виходячи із викладеного, апеляційним судом вірно зазначено, що передача земель, наданих для потреб оборони, здійснюється місцевим органам влади за умови отримання згоди Міністра оборони України.

Також, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що матеріали справи не містять жодних доказів та підтвердження надання такої згоди, а також доказів на підтвердження відмови Міністерства оборони України від земель оборони, що розташовані у Тарутинському районі Одеської області, зокрема, про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, за рахунок земель якого передано в оренду земельну ділянку за оскаржуваними договорами оренди, а також рішення щодо відчуження спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України.

А тому, логічним є висновок про те, що Міністерство оборони України не надавало згоди на передачу спірних земельних ділянок, а, отже, право користування землями Тарутинського загальновійськового полігону залишається за Міністерством оборони України.

Приймаючи до уваги вищевикладене, касаційний суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірні договори оренди землі від 09.06.2008 були укладені із порушенням вимог чинного законодавства, так як уповноваженими державними органами не було надано згоди на їх відчуження або надання у користування, у зв`язку з чим позовні вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За положеннями статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

При цьому, на застосуванні реституції має право наполягати виключно сторона правочину.

В той же час, відповідно статей 387, 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно зі статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином, земельні ділянки загальною площею 300,00 га, що були передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договорами оренди від 09.06.2008 в користування ФГ "Колос-2006", підлягають витребуванню від останнього та поверненню державі в особі Міністерства оборони України.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо посилань скаржника про пропуск строку позовної давності прокурором на звернення до суду, апеляційним судом вірно зазначено, що згідно статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами четвертою та п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відтак, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить правильність обчислення строку позовної давності, та, як наслідок, можливість захисту такого права.

При вирішенні питання щодо наявності правових підстав для застосування до позовних вимог прокурора інституту позовної давності, господарський суд враховує висновки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2016 по даній справі, у якій було зазначено про необхідність застосування до спірних правовідносин частину 2 статті 264 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України, господарські суди виходили з наступного. Позбавлення Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області позивачів права постійного користування землями колишнього загальновійськового полігону, та подальше їх передання в оренду суб`єктам підприємництва, стало підставою для застосування з боку як прокурора, так і позивачів, низки правових заходів, спрямованих на відновлення таких прав, які об`єднані однією спільною метою відновлення порушеного права на землю державної власності.

В рамках вжиття з боку прокурора в інтересах Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району заходів на відновлення порушеного права останніх і було подано адміністративний позов, за результатами розгляду якого Одеським апеляційним адміністративним судом було винесено постанову від 14.06.2012 по справі №2-а-3436/08/1570. Наступним етапом відновлення порушених прав позивачів стало звернення прокурора до господарського суду із окремими позовними заявами до орендарів, яким було передано в оренду землі загальновійськового полігону.

Викладене, а саме вжиття з боку прокурора заходів, які спрямовані на досягнення одного результату відновлення порушених прав позивачів, свідчить про необхідність застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України, оскільки предмет позову у межах справи №2а-3436/08/1570 є лише частиною вимог, заявлених у справі №5017/3705/2012, які за своєю направленістю об`єднані однією спільною метою відновлення прав на землі державної власності.

Виходячи із наведеного, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування інституту позовної давності до позовних вимог прокурора, оскільки після прийняття Одеським апеляційним адміністративним судом постанови від 14.06.2012 у справі №2-а-3436/08/1570, строк позовної давності розпочався спочатку з дати винесення цієї постанови, тобто з 14.06.2012, а прокурором у даній справі було подано позовну заяву 19.12.2012, тобто у межах трирічного строку.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне вказати і про таке.

У відповідності до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно приписів частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України. Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов`язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Статтею 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визначено, що кожному гарантується право на мирне володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 6 Конвенції детально описує процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

З огляду на викладене, колегія суддів зауважує на тому, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Приписами статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Колегія суддів касаційної інстанції вирішуючи даний спір опиралась не тільки на суперечливі і взаємовиключні юридичні обґрунтування сторін, а перш за все на базовий правовий принцип принцип правової визначеності.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, вважає висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими та правомірними.

Натомість, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, пов`язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є такими, що тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Колос-2006" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі № 5017/3705/2012 господарського суду Одеської області залишити без змін.

Головуючий суддяМ. Данилова

СуддіІ. Алєєва

В. Корсак