Ухвала

від 07.09.2017 по справі 2036/1349/2012

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,за участю прокурора ОСОБА_4 , розглянула в судовому засіданні 07 вересня 2017 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 07 липня 2016 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Цим вироком засуджено:

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

такого, що не має судимості,

за ч. 1 ст. 222 КК України (далі КК) до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права зайняття підприємницькою діяльністю на строк 1 рік, за ч. 3 ст. 27 і ч. 1 ст. 366 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права зайняття підприємницькою діяльністю на строк 1 рік 6 місяців, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права зайняття підприємницькою діяльністю на строк 1 рік 6 місяців;

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

таку, що не має судимості,

за ч. 1 ст. 222 КК України (далі КК) до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права зайняття підприємницькою діяльністю на строк 1 рік, за ч. 1 ст. 366 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права зайняття підприємницькою діяльністю на строк 1 рік 6 місяців, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права зайняття підприємницькою діяльністю на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

Кримінальну справу щодо ОСОБА_5 за обвинуваченням його за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222 КК, ч. 3 ст. 27 і ч. 1 ст. 366 КК, та ОСОБА_6 за обвинуваченням її за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222 КК і ч. 1 ст. 366 КК, закрито у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано винуватими у тому, що вони, будучи службовими особами, вчинили шахрайські дії з фінансовими ресурсами та службове підробленняза викладених у вироку обставин.

Так, ОСОБА_5 , працюючи головою Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Граківський комбінат хлібопродуктів» (далі - «Граківський КХП»), за попередньою змовою з головним бухгалтером цього підприємства ОСОБА_6 , в період з березня по травень 2007 року при оформленні фіктивної угоди про нібито придбання кукурудзи в кількості 7357,9 т на загальну суму 6990000грн у ТОВ «Стар Інтернешил», що супроводжувалось підробкою офіційних документів (договорів купівлі-продажу, податкових та видаткових накладних), надав завідомо неправдиву інформації органам державної влади з метою одержання пільг щодо податків, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 1456259 грн.

У касаційній скарзі прокурор посилається на істотне порушення судом кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону. Зазначає, що суд порушив вимоги ст. 334 КПК України 1960 року (далі КПК), виклавши у вироку обвинувачення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як після його зміни прокурором за ч. 1 ст. 122 і ч. 1ст. 366 КК, так і в попередній редакції за ч. 3 ст. 212 і ч. 2ст. 366 КК. Указує, що суд призначив засудженим покарання за ч. 1 ст. 222 КК у виді обмеження волі, яке не передбачено санкцією першої частини цієї статті, а також призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 1ст. 366 КК у виді обмеження волі, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 61 КК, оскільки вона є особою, що досягла пенсійного віку. Стверджує, що суд за наявності клопотання про закриття справи на підставі ст. 49 КК за умови повного визнання підсудними своєї вини безпідставно не закрив провадження у справі ухвалою, а постановив обвинувальний вирок. Просить скасувати вирок та направити справу на новий судовий розгляд.

На касаційну скаргу подано заперечення засудженого ОСОБА_5 .

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора частково, просив скасувати вирок та закрити справу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Доводи у скарзі прокурора про істотне порушення судом кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону є такими, що заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою - підстави для цього.

З вироку убачається, що його мотивувальна частина містить певні суперечності.

Так, дана кримінальна справа надійшла до суду за обвинуваченням: ОСОБА_5 за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 27 і ч. 2 ст. 366 КК, та ОСОБА_6 - за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 366 КК. Під час судового розгляду прокурором змінено обвинувачення для обох підсудних на ч. 1 ст. 222 і ч. 1ст. 366 КК. Однак, суд у вироку при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, виклав не тільки змінене обвинувачення, а й ще і те, від якого прокурор відмовився. При цьому суд вказав, що підсудні повністю визнали свою вину у вищевказаних злочинах.

Крім того, виходячи з системного аналізу ст. 49 КК, статей 7-1, 11-1 КПК та роз`яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України №12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» кримінальним законом передбачено закриття кримінальної справи на підставі ст. 49 КК, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду, при цьому таке звільнення є обов`язковим, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч. 4 ст. 49 КК. У випадку повного визнання своєї вини обвинуваченим та подачі особою клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності суд повинен винести відповідну ухвалу про закриття провадження по кримінальній справі без

призначення покарання. У разі коли обвинувачений свою провину у скоєних злочинах не визнав, але на час винесення судового рішення сплинули строки притягнення до кримінальної відповідальності, суд зобов`язаний постановити обвинувальний вирок, визнати особу винуватою у скоєнні злочинів та по кожній із статей обвинувачення призначити покарання, після чого вказати про звільнення від відбування призначеного покарання за кожною статтею

обвинувачення у зв`язку з закінченням строків притягнення до кримінальної

відповідальності, не застосовуючи при цьому положення ст. 75 КК.

Як убачається з матеріалів справи, захисником засуджених в ході судового засідання було заявлено клопотання про звільнення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 49 КК. Прокурором та підсудними вказане клопотання було підтримано в повному обсязі.

Однак, незважаючи на те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 свою вину у скоєнні вказаних злочинів визнали в повному обсязі та не оспорювали фактичні обставини справи, викладені в постанові про зміну обвинувачення, а звернулись до суду з клопотанням про звільнення їх від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків притягнення до

кримінальної відповідальності, суд не закрив провадження по справі ухвалою, а постановив обвинувальний вирок.

Також судом допущено порушення кримінального закону в частині призначення покарання засудженим за ч.1 ст.222 КК у виді обмеження волі, в той час як санкцією вказаної частини передбачено покарання лише у виді штрафу з позбавленням права обіймати певні посади чи займатись певною діяльністю.

Крім того, судом порушено вимоги п. 3 ст. 61 КК в частині призначення покарання за ч. 1 ст. 222 і ч. 1 ст. 366 КК у виді обмеження волі ОСОБА_6 , яка є особою, що досягла пенсійного віку.

На думку колегії суддів, вищевказані порушення можуть бути усунуті у судовому засіданні касаційного суду, внаслідок чого вирок підлягає скасуванню, а справа закриттю.

Керуючись статтями 394 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України 2012 року, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 07 липня 2016 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 скасувати.

Кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_5 за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222 КК, ч. 3 ст. 27 і ч. 1 ст. 366 КК, та ОСОБА_6 за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222 КК і ч. 1 ст. 366 КК, закрити на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ський