Ухвала

від 13.09.2017 по справі 357/14286/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/14286/16-ц Головуючий у І інстанції Ярмола О. Я. Провадження № 22-ц/780/4035/17 Доповідач у 2 інстанції Приходько К. П. Категорія 46 13.09.2017

УХВАЛА

Іменем України

13 вересня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Голуб С.А., Сліпченка О.І.,

за участю секретаря: Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2017 року у справі за позовом заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_2, Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсними наказів, договорів оренди земельних ділянок,-

встановила:

у грудні 2016 року Білоцерківська місцева прокуратура в інтересах держави звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вищезазначеним позовом мотивуючи його тим, що було встановлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення для ведення фермерського господарства ОСОБА_2 земельних ділянок, загальною площею 29,4500га., та 35,5000г.а, які розташовані на території Сидорівської сільської ради Білоцерківського району.

Згідно з наказами Головного управління Держземагенства у Київській області за №КИ/3220486000:01:003/00009623 та №КИ/3220486000:01:003/00009624 від 29.11.2013 року було надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок ради для ведення фермерського господарства в оренду, розташованих на території Сидорівської сільської ради.

Наказом Головного управління Держземагенства у Київській області за №КИ/3220486000:02:002/00015741 від 04.03.2014 р. та 10-197/15-14-сг від 29.04.2014 р. було затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та надано ОСОБА_2 в оренду земельні ділянки, площею 29,4252га., (кадастровий номер НОМЕР_1) та площею 30,0982га., (кадастровий номер НОМЕР_2) для ведення фермерського господарства строком на 49 років, а в подальшому Реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області 02.08.2014 р. було зареєстровано договори оренди землі.

Позивач зазначає, що вказані накази на ім'я ОСОБА_2 прийняті з порушенням чинного законодавства та є недійсними, оскільки відповідач в порушення вимог ст.7 Закону України Про фермерське господарство із заявами про отримання (придбання) у власність або оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства до Білоцерківської районної державної адміністрації не звертався, в заявах (клопотаннях) від 21.11.2013 року поданих ОСОБА_2 до Головного управління Держземагентства у Київській області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду не обґрунтовано розміри вищевказаних земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку, необхідність отримання таких великих площ земельних ділянок, не зазначено при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства, що є порушенням вимог ч.1 ст.7 Закону України Про фермерське господарство .

Наказами Головного управління Держземагентства у Київській області за №№КИ/3220486000:02:002/00015741 від 04.03.2014, 10-197/15-14-сг від 29.04.2014 надано в оренду земельні ділянки, які розташовані не єдиним масивом, та на значній відстані одна від одної, що у свою чергу унеможливлює їх раціональне використання, що є порушенням вимог ч.7 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство .

ОСОБА_2 є засновником ПОСП Сидори код ЄДРПОУ - 32638083, у користуванні якого на території Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області перебувають земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 80 га.

Таким чином, отримання відповідачем ОСОБА_2 значних площ земель для ведення фермерського господарства спрямоване на збільшення земельного банку ПОСП Сидори .

Просив визнати недійсними та скасувати накази ГУ Держземагенства у Київській області, якими надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду; визнати недійсними накази Головного управління Держземагентства у Київській області, якими затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та надано ОСОБА_2 в оренду земельні ділянки: площею 29,4252га., та (кадастровий номер НОМЕР_1) та площею 30,0982га., та (кадастровий номер НОМЕР_2) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, розташованих на території Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області; визнати недійсними договори оренди земельних ділянок, укладених 31.07.2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_2 площею 29,4252га., (кадастровий номер НОМЕР_1) та площею 30,0982га., (кадастровий номер НОМЕР_2) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років; стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсними накази Головного управління Держземагентства у Київській області за №КИ/3220486000:01:003/00009623, та №КИ/3220486000:01:003/00009624 від 29.11.2013 року, якими надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, розташованих на території Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, орієнтовними розмірами 29,4500га., та 35,5000га., з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Визнано недійсними накази Головного управління Держземагентства у Київській області за №№КИ/3220486000:02:002/00015741 від 04.03.2014 та, 10-197/15-14-сг від 29.04.2014 року, якими затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та надано ОСОБА_2 в оренду земельні ділянки: площею 29,4252га.,(кадастровий номер НОМЕР_1) та площею 30,0982га., (кадастровий номер НОМЕР_2) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, розташованих на території Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Визнано недійсними договори оренди земельних ділянок укладених 31.07.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_2 площею 29,4252га., (кадастровий номер НОМЕР_1) та площею 30,0982га., (кадастровий номер НОМЕР_2) для ведення фермерського господарства, строком на 49 років, розташованих на території Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що оскаржуване заочне рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що він є засновником Фермерського господарства АГРОВІДРОДЖЕННЯ код ЄДРПОУ 39991919.

Оспорюванні земельні ділянки є об'єктом користування саме фермерського господарства, а не фізичної особи, що підтверджується статутом, а тому розгляд справи за правилами цивільного судочинства є неправомірним.

Апелянт, звертає увагу на те, що не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами наявними в проектах землеустрою, висновки суду першої інстанції про те, що головним управління Держземагенства у Київській області прийнято накази від 29.11.2013 року №КИ/3220486000:01:003/00009623, №КИ/3220486000:01:003/00009624, №КИ/3220486000:02:002/00015741 від 04.03.2014 року та № 10-197/15-14сг від 29.04.2014 року всупереч ст.7 Закону України Про фермерське господарство .

Також, ОСОБА_2 не погоджується із висновком суду першої інстанції, відносно того, що він є засновником ПОСП СИДОРИ , оскільки на час подання апеляційної скарги до суду він жодного відношення до вищезазначеного підприємства не мав.

Стосовно СТОВ Добробут Плюс , то ОСОБА_2 являється лише співвласником товариства, а після отримання спірних земельних ділянок апелянтом було зареєстровано Фермерське господарство Агровідродження 39991919, що веде господарську діяльність і сплачує податки до державного бюджету в повному обсязі.

Апелянт стверджує, що Накази ГУ Держземагенства у Київській області №КИ/3220486000:01:003/00009623, №КИ/3220486000:01:003/00009624 від 29.11.2013, №КИ/3220486000:02:002/00015741 від 04.03.2014 та № 10-197/15-14сг від 29.04.2014 видані ОСОБА_2 з дотриманням норм чинного законодавства.

Просив скасувати заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Учасники справи належним чином повідомлені про час розгляду справи. Представник ОСОБА_2, ОСОБА_3, подала заяву про відкладення розгляду справи, у зв'язку з її відпусткою, не надавши докази про поважність причин неявки, що згідно до ст.305 ЦПК України не є перешкодою розгляду справи. Апелянт ОСОБА_2 належним чином повідомлений про час розгляду справи 05.09.2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Судом першої інстанції встановлено, що на звернення ОСОБА_2 наказами ГУ Держземагенства у Київській області за №КИ/3220486000:01:003/00009623, та №КИ/3220486000:01:003/00009624 від 29.11.2013 року було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, розташованих на території Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, орієнтовними розмірами 29,4500га., та 35,5000га., з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства. Зазначене підтверджено копією Наказу Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою (а.с.19.20).

Також встановлено, що Наказами Головного управління Держземагенства у Київській області за №№КИ/3220486000:02:002/00015741 від 04.03.2014 та 10-197/15-14-сг від 29.04.2014 затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та надано ОСОБА_2 в оренду земельні ділянки: площею 29,4252га., (кадастровий номер НОМЕР_1) та площею 30,0982га., (кадастровий номер НОМЕР_2), розташованих на території Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.

На підставі вказаних наказів Головним управлінням Держземагентства у Київській області з фізичною особою ОСОБА_2 31.07.2014 року було укладено договори оренди вказаних земельних ділянок.

Вище зазначені договори оренди землі зареєстровані Реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області.

Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 із заявами про отримання (придбання) у власність або оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства до Білоцерківської районної державної адміністрації не звертався, що підтверджується листом Білоцерківської РДА від 25.10.2016 за №06-23/1982 (а.с.59)

Також встановлено, що в заявах від 21.11.2013 року поданих ОСОБА_2 до Головного управління Держземагентства у Київській області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду не обґрунтовано розміри вищевказаних земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку, необхідність отримання таких великих площ земельних ділянок, не зазначено при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства.

Спірними наказами Головного управління Держземагентства надано в оренду земельні ділянки, які розташовані не єдиним масивом, та на значній відстані одна від одної, що у свою чергу унеможливлює їх раціональне використання, що є грубим порушенням вимог ч. ст.7 Закону України Про фермерське господарство .

ОСОБА_2 є засновником ПОСП Сидори код ЄДРПОУ - 32638083) у користуванні якого на території Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області вже перебувають земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 800 га. ОСОБА_2 є засновником СТОВ Добробут плюс (код ЄДРПОУ - 30024319) у користуванні якого на території Богуславського району Київської області перебувають земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею понад 2000 га.

Ухвалюючи заочне рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що в даному спорі порушуються інтереси держави, оскільки незаконне прийняття оскаржуваних наказів суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст.14 Конституції України та ст.5 Земельного кодексу України.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1,3,5 ст. 116 ЗК України (в редакції чинній на час передачі ділянки у власність) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч.4 ст.122 ЗК України (в редакції чинній на час передачі ділянки у власність) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення.

Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України від 19 червня 2003 року №973-IV Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України . У таких правовідносинах Закон №973-ІV є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Згідно із вимогами ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

При цьому, у ч. 2 вказаної статті визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Водночас у частині 3 даної статті зазначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

До земельних ділянок державної чи комунальної власності, які згідно ч.2 ст.134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) є такі, що надаються громадянам для ведення фермерського господарства.

Згідно з частиною 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної або комунальної власності або права на них, зокрема у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону №973-ІV Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-ІV). Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом №973-ІV.

Статтею 7 Закону України Про фермерське господарство (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (абзац 2 частини першої статті 7 Закону № 973-ІV).

Частинами другою та четвертою статті 7 Закону №973-ІV передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону України Про фермерське господарство земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро - і радіотелефонних мереж, газо - і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Крім того, за змістом частини 1 статті 8 Закону України Про фермерське господарство після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Згідно правової позиції, яка викладена 03.02.2016 у постанові судової палати у цивільних та адміністративних справам Верховного суду України справа №6-2902цс15) при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, згідно із статтею 7 Закону №973-ІV як спеціального по відношенню до статті 123 ЗК України.

Отже, спеціальний Закон України Про фермерське господарство визначає процедуру отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності з метою ведення фермерського господарства, а також обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону №973-ІV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 Закону № 973-ІV умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Зокрема, статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися, у тому числі, із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі.

Таким чином, аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 в порушення вказаних вимог ст.7 Закону України Про фермерське господарство із заявами про отримання в оренду земельних ділянок державної власності з метою ведення фермерського господарства до Білоцерківської райдержадміністрації не звертався.

Враховуючи викладене, зазначені накази Головного управління Держземагентства у Київській області прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, а договори оренди землі від 31.07.2014 року, які зареєстровані Реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, укладені всупереч законодавчо встановленої процедури набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст.16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного - органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Тобто, наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання її в оренду чинним законодавством визначається в якості обов'язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки.

Отже, правовою підставою для укладення спірних договорів оренди є накази начальника Головного управління Держземагентства у Київській області.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

При укладанні спірного договору стороною (сторонами) не було дотримано наступних вимог ст.203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.

Згідно із ст.ст.4,10,203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами тощо.

Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не може створювати юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно зі ст.152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. А згідно ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі №3- рп/99 від 08.04.1999р., прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Одночасно у відповідності до вищевказаного рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 в основі поняття інтереси держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково сто не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств тс організацій чи з інтересами господарських товариств, з часткою державної власності в статутному фонді. Проте, держава, може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Відповідно до статті 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до положень ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Законним і обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Тому, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись: ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді