Постанова

від 12.09.2017 по справі 4/257-07-6517

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2017 року Справа № 4/257-07-6517 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Поляк О.І., суддів:Данилової М.В., Мачульського Г.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Одеський морський торговельний порт" на ухвалуОдеського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі№ 4/257-07-6517 Господарського суду Одеської області за позовомПриватного підприємства "Ролада" доКомунального підприємства "Ланжерон" провизнання договору оренди припиненим та визнання права власності , у судовому засіданні взяли участь представники

від скаржника: Дорогін К.Ю.;

від позивача: Швець Є.І.;

від відповідача: не з'явились;

В С Т А Н О В И В:

У липні 2007 року Приватне підприємство "Ролада" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства "Ланжерон" про визнання договору оренди припиненим та визнання права власності на нежиле приміщення.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.08.2007 у справі №4/257-07-6517 (суддя: Літвінов С.В.) позовну заяву Приватного підприємства "Ролада" задоволено повністю. Визнано припиненим договір оренди нежилого приміщення №13-2/03/Д від 01 грудня 2003 року укладений між Комунальним підприємством "Ланжерон" та Приватним підприємством "Ролада". Визнано за Приватним підприємством "Ролада" право власності на нежиле приміщення кафе "Аттіка", загальною площею 88, 6 кв. м. розташоване за адресою: м. Одеса, пляж Ланджерон.

22.05.2017 до Одеського апеляційного господарського суду від Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" надійшла апеляційна скарга на рішенням Господарського суду Одеської області від 22.08.2007 у справі №4/257-07-6517.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 (головуючий суддя: Принцевська Н.М., судді - Лисенко В.А., Діброва Г.І.) апеляційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" повернуто без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що скаржником не сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у встановленому порядку та розмірі.

Не погоджуючись з ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі №4/257-07-6517 Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати та направити справу до апеляційного суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права при винесені оскаржуваної ухвали, зокрема п.3 ч. 1. ст. 97 ГПК України, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування апеляційним судом норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у липні 2007 року Приватне підприємство "Ролада" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства "Ланжерон" про визнання договору оренди припиненим та визнання права власності.

Відповідно до статті 3 частини 2 пункту б) Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 року №7-93 з позовних заяв немайнового характеру (що подаються до господарських судів), в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство розмір ставки судового зору складає 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 22.5 статті 22 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (у редакції чинній на 01.01.2007) встановлено: якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 гривень.

Так, позивачем при поданні позовної заяви у 2007 році було сплачено державне мито у розмірі 85 грн (17 х 5), відповідно до квитанції від 24.07.2017 № 8/432/1.

У травні 2017 року Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 22.08.2007 у справі №4/257-07-6517, предметом якої є дві немайнові вимоги: 1) визнання припиненим договору оренди нежилого приміщення №13-2/03/Д від 01 грудня 2003 року; 2) визнання за право власності на нежиле приміщення.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 94 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору.

Порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до п.п.4 п.2 частини 2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги, ставка судового збору, що підлягає сплаті за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду, становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (абзац 1 частини 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір", у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги).

Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, у якості доказу сплати судового збору за її подання Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" додано платіжне доручення від 15.05.2017 року № 6361 на суму 93,50 грн (85 х 110%). Так, при розрахунку розміру судового збору, апелянт застосував ставку, що діяла на момент подання позову відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", а відсоток, що діяв на момент подання апеляційної скарги відповідно до Закону України "Про судовий збір", виходячи з однієї немайнової вимоги.

Повертаючи апеляційну скаргу без розгляду, апеляційний суд виходив з того, що скаржником сплачено судовий збір у меншому розмірі, ніж встановлено законом на час подання апеляційної скарги та посилається на ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якої, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі та на пункт 2.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого, у випадках об'єднання в позовній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду, щодо слати скаржником судового збору у меншому розмірі, однак вважає помилковим обґрунтування ухвали щодо справляння судового у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки базою (незмінною величиною) для обчислення судового збору є розмір ставки, яку було сплачено при зверненні до суду з позовом, і цей розмір не підлягає перерахунку відповідно до нової редакції Закону "Про судовий збір" №3674-VI . Крім того, судова колегія касаційної інстанції не погоджується з висновком апеляційного суду, що позовні вимоги про визнання договору оренди припиненим та визнання права власності на нерухоме майно об'єднують вимоги як майнового, так і немайнового характеру, оскільки вимога про визнання права власності на нерухоме майно випливає із зобов'язальних відносин.

Отже, справляючи судовий збір за подання апеляційної скарги у 2017 році, скаржник мав виходити зі ставки, яка підлягає сплаті при поданні позовної заяви (5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), при цьому застосувати відсоток (110%) та порядок (окремо за кожну вимогу немайнового характеру), відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір", чинного на момент звернення з апеляційною скаргою. Відтак, судовий збір має справлятись за формулою: (85 х 2 х 110%).

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" та скасування ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі № 4/257-07-6517 відсутні.

В силу ст. 49 ГПК України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі № 4/257-07-6517 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 у справі № 4/257-07-651 залишити без змін.

Головуючий О.І. Поляк

Судді М.В. Данилова

Г.М. Мачульський