Вирок

від 17.11.2010 по справі 1-138/2010

БУЧАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Бучацький районний суд Тернопільської області

м. Бучач, вул. Міцкевича, 11, 48400, (03544) 2-16-40

В И Р О К

ІМЕМЕМ УКРАЇНИ

Справа №1-138 (2010р.)

17 листопада 2010 року Бучацький районний суд Тернопільської області

одноособово суддею Гордєєвим В. О.,

при секретарі Лозин Л.А.,

з участю прокурора Оринчука Б.О.,

потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бучача

справу про обвинувачення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя в ІНФОРМАЦІЯ_2, гр. України, українця, ІНФОРМАЦІЯ_3, військовозобовязаного, неодруженого, підпиємця, раніше не судимого, за ст. 172, ч. 1, ст. 175 ч.1 КК України, суд -

ВСТАНОВИВ:

Підсудний ОСОБА_3 вчинив грубе порушення законодавства про працю та безпідставно не виплачував заробітну плату громадянам більше ніж за один місяць.

Так, ОСОБА_3, здійснюючи підприємницьку діяльність в с.Ріпинці Бучацького району Тернопільської області, зокрема, щодо випалювання цегли з метою отримання прибутку, всупереч вимог п.6 ч.І ст.24, ст.48 КЗпП України, ч.2 ст. 30 Закону України Про оплату праці , п.2.4, 2.5, 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України №58 від 29 липня 1993 року, використовував на цегельному заводі найману працю 4 працівників без укладення трудових договорів та оформлення трудових книжок, ведення табелю робочого часу, нарахування заробітної плати та обов'язкових державних платежів і відрахувань до фондів соціального страхування, надання відпусток та оплати лікарняних найманим працівникам, передбачених трудовим законодавством України.

Житель с.Малі Заліщики Бучацького району ОСОБА_4 та житель ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 працюють у ОСОБА_3 з травня 2010 року, житель ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 - з травня 2009 року, житель с.Малі Заліщики ОСОБА_2 працював з квітня по серпень 2009 року.

Своїми діями ОСОБА_3 грубо порушив вимоги ст.43, 45, 46 Конституції України, якими передбачено право людини на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату не нижче від визначеної законом мінімальної межі, на оплачувану щорічну відпустку, право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, визначених законом, яке гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, ст.253-255 КЗпП України та ст.И, 14 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування , відповідно до яких роботодавець повинен сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування для фізичних осіб, працю яких використовує на умовах трудового договору, що є гарантією отримання працівником державного пенсійного забезпечення за віком.

Окрім того, приватний підприємець ОСОБА_3 всупереч вимог п.7 ст.43 Конституції України, ч.5 ст.97, 115 Кодексу законів про працю України, ч.З ст.15, 24 Закону України Про оплату праці безпідставно умисно упродовж 11 місяців не виплатив ОСОБА_1 заробітну плату за листопад 2009 року в розмірі 8 000 грн.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_3 вину в скоєнні злочину визнав повністю, а суду пояснив, що суб'єктом підприємницької діяльності його зареєстровано 23 січня 2009 року. Для здійснення підприємницької діяльності він орендує цегельню у підприємця ОСОБА_6 у селі Ріпинці, Бучацького району. Порушив законодавство про працю, обіцяє, що аналогічних випадків у майбутньому ніколи не допустить, у скоєному щиросердечно розкаюється, просить суд суворо його не карати, та обіцяє найближчим часом розрахуватись із ОСОБА_1Г, якому він безпідставно умисно упродовж 11 місяців не виплатив заробітну плату в розмірі 8 000 грн.

Потерпілий ОСОБА_1 суду пояснив, що з травня 2009 року по жовтень 2009 року за усною домовленістю він працював кочегаром - випалювачем цегли на цегельні в с.Ріпинці Бучацького району у підприємця ОСОБА_3. Ніякого наказу про прийняття на роботу він не писав і офіційно його не реєстрував. Окрім того, що він випікав цеглу, він ще своєю машиною згідно домовленості із ОСОБА_3 привозив людей на роботу і відвозив їх з роботи додому. ОСОБА_3 заборгував йому зароблену заробітну плату в сумі 8000 гривень.

Потерпілий ОСОБА_2 пояснив, що на цегельні у ОСОБА_3 він працював сторожем із квітня по серпень 2009 року.Офіційно на роботі не був зарестрований, заробітну плату одержував в сумі 620 гривень на місяць без відомості.

Потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 згідно поданих заяв просять справу розглядати у їх відсутності. Претензій до підсудного не мають.

Оскільки підсудній, в судовому засіданні повністю визнав вину в скоєнні злочину, дав пояснення згідно змісту пред'явленого йому обвинувачення, погодився зі всіма доказами по справі, відмовившись від їх дослідження в судовому засіданні, суд вважає, що в силу ст.299 КПК України, слід обмежити дослідження фактичних обставин справи допитом підсудного та потерпілих.

Оцінюючи в сукупності докази здобуті в судовому засіданні, суд прийшов до переконання, що вина підсудного в скоєнні злочину доведена повністю, а його дії за ст. 172 ч. 1, ст.175 ч.1 КК України, органами досудового слідства кваліфіковано вірно, як грубе порушення законодавства про працю та безпідставна невиплата заробітної плати більше як за один місяць.

Обираючи покарання підсудному ОСОБА_3, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпечності скоєного ним злочину, обставини справи, дані про його особу, що щиро розкаюється у вчиненому, дав правдиві покази в судовому засіданні, позитивно характеризується по місцю проживання, суд прийшов до переконання, що йому слід призначити покарання у вигляді штрафу в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 323,324 КПК України , суд-

З А С У Д И В :

Визнати винним ОСОБА_3 у скоєнні злочину передбаченого ст. 172 ч. 1. ст.175 ч.1 КК України і призначити йому покарання:

- за ч. 1 ст. 172 КК України - штраф в дохід держави у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

- за ч. 1 ст. 175 КК України - штраф в дохід держави у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

В силу ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточним покаранням ОСОБА_3 слід вважати 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень штрафу в дохід держави.

Цивільний позов задоволити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 8000 гривень.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу залишити попередню - підписку про невиїзд.

На вирок може бути подана апеляція до судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області через Бучацький районний суд протягом 15 діб.

Суддя В.О. Гордєєв