Ухвала

від 19.09.2017 по справі 227/309/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 227/309/17 Номер провадження 22-ц/775/1339/2017

Єдиний унікальний номер 227/309/17

Номер провадження 22-ц/775/1339/2017

Головуючий у 1 інстанції - Притуляк С.А. Доповідач - Біляєва О.М.

Категорія 47

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Біляєвої О.М.,

суддів Новікової Г.В., Хейло Я.В.,

за участю секретаря судового засідання Ротар Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Добропільське сортонасінницьке підприємство про визнання договору оренди землі недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судове рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначає, що суд при вирішенні справи не урахував, що оспорений договір оренди не містить усіх, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , істотних умов, зокрема не визначений об'єкт оренди, порядок проведення індексації орендної плати за земельну ділянку; хто із сторін виконує страхування об'єкта оренди, щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки; акт приймання-передачі земельної ділянки та акт визначення меж земельної ділянки в натурі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належним чином не оформлені. Судом дана неправильна правова оцінка доказам, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог.

У судове засідання ОСОБА_1 не з'явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином; подала клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Представники відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3 просили відхилити апеляційну скаргу, рішення залишити без змін.

Згідно зі статтею 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сторони оспорюваного договору оренди земельної ділянки погодили умови договору, виконували їх узгодженим у договорі способом, орендодавець отримував орендну плату, а тому суд дійшов висновку про відсутність порушення прав позивача.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, зробив наступний висновок.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки та орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України Про оренду землі ).

Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін (стаття 30 Закону України Про оренду землі ).

У справі, що переглядається, суд установив, що 27 грудня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю Добропільське сортонасінницьке підприємство та ОСОБА_4 був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,3800 га терміном на десять років.

У договорі (п.п. 9, 13) сторони визначили форму та розмір орендної плати - 1500 грн у грошовій формі, який переглядається один раз на два роки.

Пунктом 35 цього договору передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Договір зареєстрований у встановленому законом порядку (ас. 9-13).

У наступному 01 січня 2015 року сторони договору уклали у письмовій формі додаткову угоду, якою внесені зміни до договору оренди земельної ділянки від 27 грудня 2010 року щодо розміру орендної плати - 10200 грн 00 коп. на рік ас. 71).

26 травня 2016 року ОСОБА_4 померла.

Спадкоємцем майна ОСОБА_4, а саме: земельної ділянки 5,3800 га, кадастровий номер № 1422084400:09:000:0465, - є позивач у справі ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, посвідченого 14 грудня 2016 року приватним нотаріусом Добропільського районного нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5 (ас. 15).

Відтак у силу закону (ст. 1218 ЦК України, ст. 32 Закону України "Про оренду землі"), а також за приписами пункту 39 договору оренди земельної ділянки від 27 грудня 2010 року до ОСОБА_1 перейшли усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, зокрема обов'язок орендодавця.

Відповідно до вимог частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Частиною другою вказаної статті визначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом (частини третя, четверта статті 15 зазначеного Закону).

Разом з тим частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалась на те, що спірний договір оренди земельної ділянки не містить усіх, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , істотних умов, зокрема не визначений об'єкт оренди, порядок проведення індексації орендної плати за земельну ділянку; хто із сторін виконує страхування об'єкта оренди, щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

У справі, у якій подано апеляційну скаргу, суд першої інстанції з урахуванням фактичних обставин справи та дотриманням інтересів усіх учасників договору виходив з того, що сторони врегулювали в договорі свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виконували умови договору узгодженим способом, зокрема, за життя ОСОБА_4, а в наступному позивач упродовж усього часу отримували орендну плату, що ОСОБА_1 не спростовано.

Згідно з відомостями про виплату орендної плати (ас.64-70), розмір орендної плати за спірний період не був нижчим від визначеного Указом Президента № 92/2002 від 02 лютого 2002 року Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) зі змінами, внесеними Указом Президента України № 725/2008 від 19 серпня 2008 року Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) .

Отже, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивача з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.

Таким чином, суд першої інстанції у даній справі дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушення прав позивача при укладанні договору оренди та можливість захисту прав позивача іншим шляхом.

Не зазначення дати в акті приймання-передачі земельної ділянки та акті визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), за умови підписання цих актів сторонами угоди (власником земельної ділянки ОСОБА_4 та орендарем), а також представником районного відділу Асоціації землевпорядних організацій Донецької області, саме по собі не є підставою для визнання договору оренди недійсним (ас. 11зв.- 12зв.).

Відповідно до положень статті 15 Закону України Про оренду землі (станом на грудень 2010 року) порядок страхування об'єкта оренди віднесений до інших умов договору оренди земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони при укладенні оспореного договору дійшли згоди, що об'єкт оренди не підлягає страхуванню (п. 32 договору).

Доводи апеляційної скарги про відсутність умови щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки спростовуються змістом пункту 39 договору.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з положеннями ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 10 грудня 2010 року, останній підписаний орендодавцем ОСОБА_4

Вчинення підпису особисто ОСОБА_4 визнає позивач ОСОБА_1, про що зазначала в позовній заяві.

За життя ОСОБА_4 не оспорювала укладений з відповідачем договір.

Таким чином, суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при укладенні договору оренди земельної ділянки волевиявлення учасника правочину, а саме ОСОБА_4, було вільним і відповідало її внутрішній волі.

Установлені судом обставини особою, яка подала апеляційну скаргу, не спростовані належними і допустимими доказами.

За змістом ч. 1 ст. 230 ЦК, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим унаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю (постанова Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14).

Перевіривши доводи скарги щодо неправильності висновків суду про відмову у визнанні недійсною оспорюваної угоди з підстав вчинення правочину під впливом обману, апеляційний суд визнає їх необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 на порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України не довела наявності умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких ОСОБА_4 введено в оману, і сам факт обману.

Обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі (не урахування судом при вирішенні справи віку ОСОБА_4М.), не підтверджують факт обману з боку відповідача про укладенні оспорюваного правочину.

Ці обставини, у разі доведеності відповідно до вимог цивільного процесуального кодексу, можуть бути підставою для визнання правочину недійсним з підстав, визначених ст.ст. 225, 229 ЦК України, а саме: правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; правові наслідки правочину, який вчинений під впливом помилки.

Проте позовні вимоги про визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 225, 229 ЦК України, а також щодо недійсності додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки не були предметом та підставою даного позову.

Ураховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, який закріплений у статті 11 ЦПК України, суд першої інстанції розглянув справу у межах заявлених позивачем ОСОБА_6 позовних вимог.

Доводи скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, які були досліджені судом з додержанням норм процесуального закону.

Отже, у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, установивши відсутність порушення прав позивача при укладанні договору оренди дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Висновок суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, що викладені у постановах від 25 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16.

Не врахування судом правової позиції Верховного Суду України, зробленої у постанові від 06 лютого 2012 року у справі № 6-104цс11, на яку посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, не спростовує правильність висновків суду про відмову в позові, оскільки відповідно до статті 15 ЦК України та статті 3 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право.

Апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення оскарженого рішення без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 31 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.М.Біляєва

Судді Г.В.Новікова

ОСОБА_7