Рішення

від 01.08.2006 по справі 16/410пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16/410пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.06                                                                                 Справа № 16/410пн.

Суддя Шеліхіна Р.М., розглянувши матеріали справи за позовом  Виробничого об‘єднання "Луганськзалізобетон", м. Луганськ

до Виконавчого комітету Луганської міської ради, м. Луганськ

про визнання права власності та усуненні перешкод у його здійсненні,

при секретарі судового засідання Бабаяні А.В.,

за участю представників сторін:

від позивача –Каргаєв Ю.М., дов. від 31.12.06.,

від відповідача –Фісун О.М., дов. від 13.04.06., № 01-03-30/1839а,

В С Т А Н О В И В :

                           Суть спору: позивачем заявлена вимога про визнання права власності  на об'єкти нерухомого майна - 19/100 частин адміністративно-виробничої будівлі, розташованої за адресою: м. Луганськ, вул.. Луначарського, 93, який складається з службових кабінетів, коридору адміністративної будівлі, підсобних приміщень та інших об'єктів будівлі.

          Відповідач відзивом від 01.08.06. вказує на те, що орган місцевого самоврядування не має повноважень по визнанню права власності, а лише оформлює таке право за суб'єктами господарювання у встановленому законом порядку з видачею свідоцтва про право власності. Також відповідач вказав на невиконання позивачем вимог по пред'явленню необхідних документів для видачі свідоцтва про право власності.

          Позивач підтримав позов.

          При розгляді справи судом встановлено.

          Позивач звернувся з даним позовом до суду і просить суд визнати за ним право власності на об'єкти адміністративної будівлі - кабінети, підвали, коридори та інше, яке було власністю державі та перебувало на балансі виробничого об'єднання "Ворошиловградзалізобетон" та було передане в уставний фонд підприємства-позивача учасниками товариства "Виробниче об'єднання "Луганськзалізобетон". На даний період часу позивач користується цим майном при веденні своєї господарської діяльності і просить визнати за ним право власності на державне майно.

          Відповідач заперечив доводи позивача та вказав на відсутність компетенції (повноважень) у відповідача на визнання права власності - відповідача повідомив про те, що органи місцевого самоврядування мають право у встановлено законом порядку видати свідоцтво на права власності на майно у разі надання відповідачу для цих дій правовстановлюючих документів та документів посвідчуючи законне придбання майна.

Дослідивши матеріали справи та вислухав представників сторін, суд дійшов висновку про залишення позову без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до правил ст. 33 ГПК України кожна сторона у господарському судовому процесі повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень до суті спору.  Позивачем надано договір, як доказ правомірного набуття майна у володіння, від 19.03.1992 року (а.с.40, на звороті), укладений між виробничим об'єднанням "Луганськзалізобетон" та учасниками виробничого об'єднання "Луганськзалізобетон"- підприємствами, які входили до складу виробничого об'єднання, з якого вбачається, що майно, на яке позивач просить визнати за ним право власності є державною власністю, вказане майно не приватизувалося і не набувалося позивачем у встановленому законом порядку. З сумісного наказу Української державної будівельної корпорації «Укрдорбуд»і Державного казначейства України від 29.05.02. вбачається, що майно, на яке позивач просить визнати право власності, надане йому до сфери управління, а не у власність (а.с.54).

Відповідно до правил норм правового інституту глави 24 Цивільного кодексу України, ст.ст. 328-345 право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Правилом ст.334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна може виникнути на підставі договору і з моменту передачі майна. Аналізуючи договір, наданий позивачем як доказ правомірного володіння майном, суд дійшов висновку, що даний договір не є правовстановлюючим документом для визнання права власності і ніяким чином не свідчить про правомірне придбання майна позивачем - державним майном позивач заволодів безпідставно, без дотримання вимог закону про приватизацію цього майна. Згідно з правилами ст. 345 ЦК України юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна. Позивачем не надано доказів про проведення приватизації державного майна, про сплату за майно грошей на користь держави або документів, підтверджуючих законне право позивача на безоплатне вилучення державного майна у ході приватизації. Таким чином, відповідно до вимог      ст. 326 ЦК України на даний час власність на майно, відповідно до якого позивач просить у позовній заяві визнати за ним право власності, належить державі і позивач користується цим майном без правовстановлюючих документів.

Крім того слід вказати, що відповідач не оспорює власність майна з позивачем і ні у якій мірі не перешкоджає позивачу користуватися майном, а також не може бути відповідачем по даній справі, оскільки виконавчі комітети міських рад повноважні оформлювати право власності на майно, яке знаходиться на території відповідної територіальної громади на підставі правовстановлюючих документів і після реєстрації майна.

За таких підстав, у позові слід відмовити і на підставі правил ст.83 ГПК України договір від 19.03.06., укладений між  виробничим об'єднанням "Луганськзалізобетон" та учасниками виробничого об'єднання "Луганськзалізобетон"- підприємствами, які входили до складу виробничого об'єднання, слід визнати не дійсним на підставі правил ст. 48,49 ЦК УРСР від 1963 року, оскільки така угода суперечить закону та інтересам держави - державним майно розпорядилися не органи державної влади, а суб'єкти господарювання, у веденні яких перебувало державне майно і ці суб'єкти були тільки балансоутримувачі. Передавати майно в уставний фонд може тільки власник і майно, що є в уставному фонді підприємства, є власними активами цього підприємства. Позивач не має права власності на державне майно, позивач не приватизував майно, не сплатив його вартість, право власності на майно не виникло з моменту передачі позивачу об'єктів нерухомості у відповідності до закону у ході здійснення позивачем господарської діяльності, реорганізації та приватизації. Доказів щодо цих обставин позивач не надав.  

               Відповідно до вимог ст.ст.44, 49 ГПК України судові витрати слід покласти на позивача.

       На підставі викладеного, ст.ст.48,49 ЦК УРСР від 1963 року, ст.ст.326,328,334,345,392 ЦК України, керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст.82, 83,84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1.          Відмовити у позові.

2.          Судові витрати покласти на позивача.

3.          Визнати договір від 19.03.1992 року, укладений між  виробничим об'єднанням "Луганськзалізобетон" та учасниками виробничого об'єднання "Луганськзалізобетон"- підприємствами, які входили до складу виробничого об'єднання у 1992 році,  не дійсним.

          Рішення набирає законної сили після 10-денного строку з дня його підписання.

          Рішення підписане 07.08.06.

             Суддя                                                             Р.М. Шеліхіна

             Помічник                                                                           І.Б. Демидова