Рішення

від 06.09.2017 по справі 907/604/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.09.2017 Справа № 907/604/17

За позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Берегово

ДО товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика", м. Берегово

ДО державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг при Берегівській міській раді, м. Берегово

ПРО визнання права власності на земельну ділянку площею 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована у м. Берегове, вул. Лучкая, 6,

- припинення права власності ТОВ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика" на земельну ділянку 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована у АДРЕСА_1,

- зобов'язання державного реєстратора вчинити усі дії для державної реєстрації припинення права власності на земельну ділянку площею 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована у АДРЕСА_1 та проведення державної реєстрації права власності на дану земельну ділянку за позивачем,

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача - ОСОБА_2 - предст. за довіреністю від 22.05.2013;

від відповідача 1 - Леміш М.О., адвокат, довіреність від 18.01.2017;

від відповідача 2 - не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, м. Берегово звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика", м. Берегово та до державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг при Берегівській міській раді, м. Берегово про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована у АДРЕСА_1, - припинення права власності ТОВ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика" на земельну ділянку 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована у АДРЕСА_1, - зобов'язання державного реєстратора вчинити усі дії для державної реєстрації припинення права власності на земельну ділянку площею 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована у АДРЕСА_1 та проведення державної реєстрації права власності на дану земельну ділянку за позивачем.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 04.08.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 22.08.2017р.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 22.08.2017 року розгляд справи було відкладено на 31.08.2017р.

У засіданні суду 31.08.2017 за згодою сторін у відповідності до вимог статті 77 ГПК України оголошувалась перерва до 06.09.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані укладеним 08.04.2009 року між позивачем та відповідачем 1 у справі договором купівлі - продажу нерухомого майна, за яким позивач придбав у ВАТ Укрпроджест Берегівськаька швейна фабрика нежитлову будівлю дитячого садку та належні до нього підсобні надвірні будівлі по АДРЕСА_1. Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.04.2009 року нежитлова будівля дитячого садку та належні до нього надвірні будівлі по АДРЕСА_1 зареєстровані за позивачем. Стверджує, що факт проведення повного розрахунку за придбане майно підтверджується нотаріально посвідченою заявою директора ВАТ Укрпроджест Берегівська швейна фабрика ОСОБА_4 від 09.04.2009. З огляду на зазначені обставини просить визнати за позивачем право власності на земельну ділянку площею 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована у АДРЕСА_1, припинити право власності ТОВ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика" на земельну ділянку 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована у АДРЕСА_1, а також зобов'язати державного реєстратора вчинити усі дії для державної реєстрації припинення права власності на земельну ділянку площею 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована у АДРЕСА_1 та проведення державної реєстрації права власності на дану земельну ділянку за позивачем.

Також представник позивача заперечує з приводу обґрунтованості доводів відповідача щодо наявності підстав зупинення провадження у справі до завершення розгляду апеляційним судом справи №907/455/17 про розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці з мотивів, наведених у судовому засіданні, однак, письмово викладеної позиції з цього приводу суду не подав.

Окрім того, позивач заперечує щодо спливу строку позовної давності при зверненні з даним позов з огляду на те, що про наявність порушення його прав та охоронюваних законом інтересів йому стало відомо тільки після отримання відповіді на запит щодо проведення оформлення прав на спірну земельну ділянку (лист Управління Держземагентства в Берегівському районі, м. Берегово від 13.08.2014 за №2483).

Представник відповідача 1 заперечує з приводу заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у поданому суду письмовому відзиві на позов. Зокрема вказує на те, що станом на день розгляду справи позивач свого обов'язку, передбаченого п.15 Договору, не виконав, розрахунку у встановленому умовами договору порядку не здійснив. Зазначає, що на підтвердження даної обставини, 02 серпня 2017 року директор ТОВ Укрпроджест Берегівська швейна фабрика ОСОБА_4 склав нотаріально засвідчену заяву про те, що розрахунок відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 від 08 квітня 2009 року покупцем ОСОБА_1 або іншими особами проведено не було. Вважає, що оскільки позивач не виконав взятих на себе Договором обов'язків, то і підстав для настання відповідних наслідків, в тому числі переходу права власності на спірну земельну ділянку по ФОП ОСОБА_1, немає.

Окрім того, звертає увагу суду на ту обставину, що відповідач 1 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між Берегівською міською радою та ВАТ Укрпроджест Берегівська швейна фабрика від 11 лютого 2009 року. При цьому, Державний акт на право власності на землю Серія НОМЕР_3, видано ВАТ Укрпроджест Берегівська швейна фабрика тільки 29 квітня 2009 року, тобто на момент укладення Договору від 08 квітня 2009 року ВАТ Укрпроджест Берегівська швейна фабрика не було власником спірної земельної ділянки, а отже не могло ним розпорядитися. А відповідно право власності товариства не могло перейти до позивача адже його не існувало на той момент.

Також представник відповідача 1 підтримує подане ним клопотання про зупинення провадження у справі в порядку ст. 79 ГПК України до вирішення у Львівському апеляційному господарському суді справи №907/455/17 за апеляційною скаргою ТОВ Укрпроджест Берегівська швейна фабрика на рішення господарського суду Закарпатської області від 12 липня 2017 року у справі №907/455/17 за позовом ТОВ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика" до ФОП ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі - продажу нерухомого майна від 08.04.2009 року, скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Вказане клопотання мотивоване тим, що в результаті розгляду вищенаведеної справи може бути розірвано договір купівлі - продажу нерухомого майна від 08.04.2009 року, на який позивач посилається як на єдину підставу задоволення його позовних вимог, а відтак, дану справу неможливо розглянути та ухвалити рішення, яке буде відповідати вимогам щодо повноти, всебічності та об'єктивності судового рішення, оскільки в справі № 907/455/17 судом досліджуються та встановлюються обставини, які мають значення для вирішення даної справи.

Також відповідачем 1 заявлено усне клопотання про застосування до заявлених позовних вимог строку позовної давності (письмово викладену позицію з цього приводу суду не подав) та в обґрунтування своєї позиції вказує на те, що про порушення своїх прав позивач міг дізнатись ще у 2009 році, коли було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна.

Відповідачем 2 явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечено, разом з тим, на адресу суду надіслано клопотання про розгляд даної справи без його участі за наявними матеріалами.

Аналізуючи клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та заперечення позивача з цього приводу, суд констатує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Крім взаємопов'язаності справ, необхідною умовою для зупинення провадження у справі є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи .

При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Як роз'яснено у п. 2.17 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо спір про визнання недійсним правочину (господарського договору) вирішується одночасно з розглядом іншим судом іншої справи, позовні вимоги в якій ґрунтуються на цьому ж правочині (зокрема, про стягнення коштів, витребування майна тощо), то наведене згідно з частиною першою статті 79 ГПК України може з урахуванням обставин конкретної справи бути підставою для зупинення провадження у такій іншій справі до закінчення розгляду справи про визнання правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, зупинення провадження у справі про стягнення коштів до вирішення справи, предметом якої є розірвання договору, на підставі якого заявлена вимога про визнання права власності на земельну ділянку та припинення такого права, є правом, а не обов'язком суду , і вирішуючи питання про зупинення або про відмову у зупиненні провадження у справі суд має враховувати обставини конкретної справи.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Тобто, господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог.

Таким чином відповідачем 1 не обґрунтовано, яким чином з'ясування обставин у ході розгляду справи № 907/455/17 унеможливить розгляд заявлених позовних вимог у справі № 907/604/17, та яким чином встановлені у вказаній справі обставини впливають на оцінку доказів, якими сторони обґрунтовують свої доводи, у даній справі, виходячи із предмету, підстави позову та з урахуванням презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Таким чином, здійснений судом аналіз наведених заявником доводів не надає підстав для необхідності зупинення провадження у справі, оскільки не доводить неможливості розгляду справи №907/604/17 до завершення розгляду апеляційною інстанцією справи №907/455/17 та в порушення вимог статті 79 ГПК України не містить будь-яких посилань на те, з'ясування яких саме обставин в ході розгляду справи №907/604/17 унеможливлює розгляд заявлених позовних вимог, та яким чином вказані справи пов'язані між собою.

Відтак, судом не встановлено безпосереднього зв'язку між обставинами, які наведені відповідачем 1 та неможливістю розгляду судом даної справи до завершення перегляду апеляційною інстанцією матеріалів справи №907/455/17.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, враховуючи те, що мають місце докази належного повідомлення сторони про час та місце проведення судового засідання по розгляду позовної заяви, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 06.09.2017, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши повноважних представників позивача та відповідача 1, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 08 квітня 2009 року між Відкритим акціонерним товариством Укрпроджест берегівська швейна фабрика (Продавець) та суб'єктом підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі - продажу нерухомого майна, за умовами якого Продавець зобов'язався передати (продати) у власність Покупця, а Покупець прийняти (купити) нежитлову будівлю дитячого садку та належні до нього підсобні надвірні будівлі по АДРЕСА_1 та сплатити обумовлену Договором грошову суму (далі - Договір).

Відповідно до пункту 3 вказаного договору нежитлове приміщення належить продавцеві на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Берегівською міською радою 04.07.2007 року.

Пунктом 13 договору сторони домовились, що вартість продажу нежитлового приміщення складає 221 755 грн. 20 коп. (з урахуванням ПДВ).

Відповідно до п. 15 договору, розрахунок за даним договором у сумі, зазначеній у п. 13 договору, здійснюється не пізніше 5 робочих днів з моменту підписання цього договору одним із таких способів: готівкою через касу продавця або перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, укладання договору переуступки права вимоги та переведення боргу. Про повний розрахунок продавець підписує відповідну нотаріально засвідчену заяву. За згодою сторін розрахунок може проводитися і в іншому місті, а також раніше строку, зазначеного у абзаці першому цього пункту. Право власності на нежитлове приміщення, що є предметом цього договору, виникає у покупця з моменту підписання даного договору.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що Продавець за цим договором після оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку, але не пізніше 01.09.2009 року зобов'язується продати покупцю за цим договором названу в п.4 земельну ділянку, про що укласти з Покупцем відповідний договір купівлі - продажу вищевказаної земельної ділянки за ціною експертно-грошової оцінки цієї ділянки.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців правонаступником ВАТ Укрпроджест Берегівська швейна фабрика є товариство з обмеженою відповідальністю Укрпроджест Берегівська швейна фабрика .

Пунктом 19 Договору сторони узгодили, що невиконання покупцем умов Договору, зазначених у пунктах 11 та 12 є підставою для розірвання Договору купівлі продажу у встановленому порядку (при цьому п. 11 передбачено підстави визнання правочинів недійсними та роз'яснено нотаріусом ст.ст. 658-662, ч.ч. 2; 5 ст. 680 ЦК, а в п. 12. зазначено вартість нежитлового приміщення згідно з Витягом реєстру прав на нерухоме майно КП Берегівського БТІ).

Крім того, судом встановлено, що відповідач 1, в особі директора ОСОБА_4, нотаріальною заявою від 09.04.2009 року підтвердив, що ОСОБА_1 провів повний розрахунок за продану нежитлову будівлю дитячого садку та належні до нього надвірні будівлі, що знаходяться в АДРЕСА_1, на виконання укладеного Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08.04.2009 року.

Пунктом 4.1 Договору сторонами передбачено, що продавець після оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку під об'єктом нерухомого майна, але не пізніше 01.09.2009 зобов'язується продати покупцю за цим договором названу в п.4.1 земельну ділянку, про що укласти з покупцем відповідний договір купівлі-продажу земельної ділянки за ціною експертно-грошової оцінки цієї землі.

Позивач вважає, що передача у власність відповідачу 1 земельної ділянки здійснена з порушенням його прав, виходячи з того, що на ній розташоване належне позивачу на праві власності нерухоме майно, чим порушені його права як власника нерухомого майна, володіти, користуватися та розпоряджатися нерухомим майном, земельною ділянкою під нерухомим майном та територією, необхідною для його обслуговування.

Також позивачем подано докази про те, що спірна земельна ділянка у відповідності до норм статті 79-1 Земельного кодексу України є сформованою, відомості про сформовану земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру - кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.

Позивач обґрунтовує необхідність захисту свого порушеного права, набутого за приписами статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, оскільки у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти.

Оцінюючи матеріали справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з ч.2 ст.1 Земельного кодексу України право власності на землю гарантується.

Відповідно до ст.2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до приписів статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі - продажу нерухомого майна) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Статтею 377 Цивільного кодексу України також закріплено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України , особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частин першої, третьої статті 626 ЦК України двостороннім договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Отже, правова природа двостороннього договору передбачає волевиявлення обох сторін договору на зміну, припинення або встановлення прав та обов'язків сторін цього договору.

За змістом статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу продавець передає/зобов'язується передати майно (товар), а покупець приймає/зобов'язується прийняти майно (товар).

Договір купівлі-продажу нерухомого майна укладено 08 квітня 2009 року між ВАТ Укрпроджест Берегівська швейна фабрика (правонаступником якого є ТОВ Укрпроджест Берегівська швейна фабрика ) та ФОП ОСОБА_1

Тому саме між цими суб'єктами цивільних правовідносин виникли права та обов'язки, і саме від ТОВ Укрпроджест Берегівська швейна фабрика мало перейти позивачу право користування земельною ділянкою у порядку статті 120 ЗК України.

Саме з моменту укладення договору купівлі-продажу та реєстрації нерухомого майна до особи переходить право на земельну ділянку (статті 657 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка площею 0,7974га, яка розташована у АДРЕСА_1 у відповідності до норм статті 79-1 Земельного кодексу України є сформованою, відомості про сформовану земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру - кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.

Належність відповідачу спірної земельної ділянки на праві власності підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2009 року та Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 29.04.2009 року.

Відтак, з огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без "оформлення" припинення права будь-якими актами та документами. Тобто, до нового власника нерухомого майна переходить право на земельну ділянку, яке існувало на момент такого переходу у попереднього власника майна.

При цьому, набуття права користування землею регулюються приписами статті 124 Земельного кодексу України.

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 141 Земельного кодексу України визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою, якими є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

При цьому підставами примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку є: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом (ст. 143 Земельного кодексу України).

Так, позивач в якості фактичних підстав позову в частині припинення права власності посилається на набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

При цьому, відповідач ухиляється від укладення відповідного договору щодо відчуження спірної земельної ділянки, що призводить до порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача в частині його права як власника нерухомого майна, володіти, користуватися та розпоряджатися нерухомим майном, земельною ділянкою під нерухомим майном та територією, необхідною для його обслуговування.

Заперечення відповідача 1 щодо безпідставності заявлених позовних вимог та їх необґрунтованості не знаходять свого підтвердження з огляду на те, що факт складання нотаріально завіреної заяви від 02 серпня 2017 року директором ТОВ Укрпроджест Берегівська швейна фабрика ОСОБА_4 про те, що розрахунок відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 від 08 квітня 2009 року покупцем ОСОБА_1 або іншими особами проведено не було, не спростовує обставин проведення розрахунку та чинності відповідного правочину.

Також не можуть бути взяті судом до уваги доводи відповідача 1 щодо пропуску позивачем строків позовної давності з огляду на таке.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За приписами ч.4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14.

Як вбачається з матеріалів та стверджується позивачем, про факт здійснення за відповідачем 1 реєстрації права власності на земельну ділянку він дізнався з листа Управління Держземагентства в Берегівському районі, м. Берегово від 13.08.2014 за №2483, а відтак, тільки з цього часу починається відлік часу на звернення з відповідним позовом. Водночас, твердження відповідача 1 про те, що про порушення своїх прав позивач дізнався з часу укладення договору, або з часу, який визначений сторонами в договорі купівлі-продажу нерухомого майна (не пізніше 01.09.2009 року), не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки визначення сторонами договору такого терміну не свідчить про обізнаність позивача про існування обставин порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів щодо реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем 1, а відтак, виникнення права у позивача на звернення з відповідним позовом.

Разом з тим, суд вважає за необхідне відзначити, що за своєю суттю даний позов спрямований на захист права власності позивача, оскільки власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном шляхом подання негаторного позову.

Предметом доведення у даній категорії спорів є встановлення факту того, що дії (бездіяльність) відповідача об'єктивно порушують права власника і є протиправними. Таким чином, право власності, як абсолютне право, має захищатися при доведенні самого факту порушення.

При цьому, однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці належним чином доведені матеріалами справи, відповідачем у встановленому законом порядку не спростовані.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині визнання права власності на спірну земельну ділянку за позивачем та припинення такого права відповідача 1 підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд розглянувши вимоги позивача щодо зобов'язання державного реєстратора вчинити усі дії для державної реєстрації припинення права власності на земельну ділянку площею 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована у АДРЕСА_1 та проведення державної реєстрації права власності на дану земельну ділянку вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1).

Отже вирішуючи спір у цій частині суд повинен встановити, що права позивача порушуються, не визнаються або оспорюються відповідачем-2.

Між тим, із встановлених судом обставин справи вбачається, що за відсутності відповідних правовстановлюючих документів відповідач-2 не міг порушити, або оспорити права позивача як на час звернення з позовом, так і на час розгляду спору в суді, оскільки підстави для реєстрації права власності на земельну ділянку, з урахуванням заявлених вимог, могли виникнути лише за результатами прийняття судового рішення, а відтак позивач не позбавлений права звернутись до відповідача-2 з приводу реєстрації такої угоди у загальному порядку.

При цьому, суд наголошує, що за своєю суттю позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Відтак, з огляду на вищенаведене, зважаючи на відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача відповідачем 2, вимоги про зобов'язання державного реєстратора вчинити усі дії для державної реєстрації припинення права власності на земельну ділянку площею 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована у АДРЕСА_1 та проведення державної реєстрації права власності на дану земельну ділянку за позивачем задоволенню не підлягають.

Відповідно ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відтак, зважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги задоволити частково.

У відповідності до вимог ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача 1 пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 1, 15, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати за фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідент.код НОМЕР_1) право власності на земельну ділянку площею 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована у АДРЕСА_1 .

3. Припинити права власності ТОВ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика" (90202, м. Берегове, пл. Кошута, 5 , код ЄДРПОУ 00309163) на земельну ділянку 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована у АДРЕСА_1.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика" (90202, м. Берегове, пл. Кошута, 5 , код ЄДРПОУ 00309163) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідент.код НОМЕР_1) суму 2133,33 грн. (Дві тисячі сто тридцять три грн. 33 коп.) судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 19.09.2017.

Суддя О.Ф. Ремецькі