Постанова

від 25.10.2017 по справі 907/604/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2017 р. Справа № 907/604/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Малех І.Б.

Кордюк Г.Т.

при секретарі судового засідання: Михайлишин С.В.

за участю представників:

від позивача : Свида О.Г. - адвокат (угода б/н від 10.10.2017 р.);

від відповідача 1 (апелянта): Леміш М.О. - представник (довіреність б/н від 18.01.2017р.);

від відповідача2 : не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика", б/н від 29.09.2017 року

на рішення господарського суду Закарпатської області від 06.09.2017 року, cуддя Ремецькі О.Ф

у справі №907/604/17,

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Берегово

до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика", м. Берегово

до відповідача 2 Державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг при Берегівській міській раді, м. Берегово

про - визнання права власності на земельну ділянку площею 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована у АДРЕСА_1,

- припинення права власності ТОВ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика" на земельну ділянку 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована у АДРЕСА_1,

- зобов'язання державного реєстратора вчинити усі дії для державної реєстрації припинення права власності на земельну ділянку площею 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована у АДРЕСА_1 та проведення державної реєстрації права власності на дану земельну ділянку за позивачем,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 06.09.2017 року позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 - задоволено частково. За фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована у АДРЕСА_1 . Право власності ТОВ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика" на земельну ділянку 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована у АДРЕСА_1 - припинено. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позивачу відшкодовано понесені судові витрати.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика", звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мали значення для справи, та просить його скасувати і прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, зокрема, що позивач звернувся до суду з позовом про захист права власності шляхом визнання такого права, хоча у останнього ніколи не існувало як самого права власності на спірну земельну ділянку, так і жодної підстави його набути. Розрахунок відповідно до Договору купівлі продажу нерухомого майна від 08.04.2009 року, за твердженнями апелянта, проведено не було.

Окрім того, скаржник зазначає про те, що судом першої інстанції помилково не застосовано строків позовної давності та безпідставно відмовлено в зупиненні провадження у справі.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 18.10.2017р.

17 жовтня 2017 року на розгляд суду поступив відзив на апеляційну скаргу, в якому Фізична особа підприємець ОСОБА_4 заперечує доводи скаржника, просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Ухвалою суду від 18.10.2017 року розгляд справи відкладено на 25.10.2017 року.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, представник позивача висловив свої заперечення щодо неї, а також представники сторін висловили свої міркування з питань, що виникли в ході розгляду справи.

Відповідач 2 участі свого представника у судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача 2.

Дослідивши докази матеріалів справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 08.04.2009р. між Відкритим акціонерним товариством Укрпроджест Берегівська швейна фабрика (правонаступником якого є ТОВ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика") (продавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна (далі Договір), за умовами якого Продавець зобов'язується передати (продати) Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти (купити) нежитлову будівлю дитячого садку та належні до нього підсобні надвірні будівлі по АДРЕСА_1 в м. Берегово Закарпатської області загальною площею 1075, 75 кв.м.

Відповідно до пункту 3 вказаного Договору нежитлове приміщення належить продавцеві на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2, виданого Берегівською міською радою 04.07.2007 року на підставі рішення Виконавчого комітету ради від 27.06.2007 року №445.

Згідно пункту 4.1. Договору Продавець за цим договором після оформлення Державного акту на право власності на земельну ділянку, але не пізніше 01.09.2009 року зобов'язується продати Покупцю за цим договором названу в п. 4 Договору земельну ділянку, про що укласти з Покупцем відповідний Договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки, за ціною експертно-грошової оцінки цієї ділянки.

Пунктом 13 Договору сторони домовились, що вартість продажу нежитлового приміщення складає 221 755 грн. 20 коп. (з урахуванням ПДВ).

Відповідно до пункту 15 Договору, розрахунок за даним договором в сумі, зазначеній у п. 13 договору, здійснюється не пізніше 5 робочих днів з моменту підписання цього Договору одним із таких способів: готівкою через касу продавця або перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, укладання договору переуступки права вимоги та переведення боргу. Про повний розрахунок продавець підписує відповідну нотаріально засвідчену заяву. За згодою сторін розрахунок може проводитися і в іншому місті, а також раніше строку, зазначеного у абзаці першому цього пункту. Право власності на нежитлове приміщення, що є предметом цього договору, виникає у покупця з моменту підписання даного договору.

Пунктом 19 Договору сторони узгодили, що невиконання покупцем умов Договору, зазначених у пунктах 11 та 12 є підставою для розірвання Договору купівлі продажу у встановленому порядку (при цьому п. 11 передбачено підстави визнання правочинів недійсними та роз'яснено нотаріусом ст.ст. 658-662, ч.ч. 2; 5 ст. 680 ЦК, а в п. 12. зазначено вартість нежитлового приміщення згідно з Витягом реєстру прав на нерухоме майно КП Берегівського БТІ).

На виконання пункту 15 Договору, директором ВАТ Укрпроджест Берегівська швейна фабрика ОСОБА_5,підписано нотаріально засвідчену заяву, якою підтверджено проведення повного розрахунку за продану нежитлову будівлю дитячого садка та належні до нього надвірні будівлі згідно укладеного між ними Договору купівлі-продажу нерухомого мана.

Відтак, факт складання нотаріально завіреної заяви Директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика" ОСОБА_5 від 02.08.2017 року про те що, розрахунок відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 від 08 квітня 2009 року покупцем ОСОБА_4 або іншими особами проведено не було, не є достатнім доказом, що спростовує обставини проведення належного розрахунку та чинності відповідного правочину. Жодних інших доказів на підтвердження своїх тверджень апелянтом не подано і такі відсутні в матеріалах справи.

Крім того, рішенням господарського суду Закарпатської області від 12.07.2017 року у справі №907/455/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпроджест Берегівська швейна фабрика до Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про розірвання договору та скасування запису в реєстрі права власності - відмовлено. Вказане рішення постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2017 року залишено без змін.

Таким чином, доводи апелянта щодо невиконання позивачем пункту 15 Договору суд визнає безпідставними та такими, що спростовані матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частин першої, третьої статті 626 Цивільного кодексу України двостороннім договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Отже, правова природа двостороннього договору передбачає волевиявлення обох сторін договору на зміну, припинення або встановлення прав та обов'язків сторін цього договору.

За змістом статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу продавець передає/зобов'язується передати майно (товар), а покупець приймає/зобов'язується прийняти майно (товар).

Відтак, з укладенням Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 08.04.2009 року у ВАТ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика" (правонаступником якого є ТОВ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика") виникли зобов'язання щодо передачі та належного переоформлення нерухомого майна та земельної ділянки, на якій це майно розташовано, фізичній особі підприємцю ОСОБА_4

Відповідно до частин першої та другої статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у частині першій статті 79 Земельного кодексу України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до приписів статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі - продажу нерухомого майна) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Аналіз змісту норм статті 120 Земельного кодексу України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Статтею 377 Цивільного кодексу України також закріплено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без "оформлення" припинення права будь-якими актами та документами. Тобто, до нового власника нерухомого майна переходить право на земельну ділянку, яке існувало на момент такого переходу у попереднього власника майна.

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,7974га, яка розташована у АДРЕСА_1 у відповідності до норм статті 79-1 Земельного кодексу України є сформованою, відомості про сформовану земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру - кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.

Належність на момент укладення Договору купівлі-продажу від 08.04.2009 року спірної земельної ділянки на праві власності ВАТ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика" (правонаступником якого є ТОВ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика") підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 11.02.2009 року. А також, як це було прописано у пункті 4.1 Договору, в подальшому це право було оформлене Державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 від 29.04.2009 року.

Отже, право власності на земельну ділянку під нежитловою будівлею дитячого садка та належних до нього підсобних надвірних будівель у позивача виникло одночасно з виникненням права власності на ці будівлі.

Статтею 141 Земельного кодексу України визначено підстави припинення права користування земельною ділянкою, серед яких є: набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відтак, з моменту набуття позивачем права власності на нежитлову будівлю дитячого садка та належних до нього підсобних надвірних будівель, у відповідача 1 припинилось і право користування земельною ділянкою під цими будівлями.

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Оскільки, відповідач 1 не виконав пункту 4.1 Договору та ухиляється від укладення відповідного договору щодо відчуження спірної земельної ділянки, що призводить до порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача в частині його права як власника нерухомого майна володіти, користуватися та розпоряджатися нерухомим майном, земельною ділянкою під нерухомим майном та територією, необхідною для його обслуговування, позивач правомірно звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Щодо зобов'язання державного реєстратора вчинити усі дії для державної реєстрації припинення права власності на земельну ділянку площею 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована у АДРЕСА_1 та проведення державної реєстрації права власності на дану земельну ділянку колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1).

Отже вирішуючи спір у цій частині суд повинен встановити, що права позивача порушуються, не визнаються або оспорюються відповідачем-2.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що за відсутності відповідних правовстановлюючих документів, відповідач-2 не міг порушити, або оспорити права позивача як на час звернення з позовом, так і на час розгляду спору в суді, оскільки підстави для реєстрації права власності на земельну ділянку, з урахуванням заявлених вимог, могли виникнути лише за результатами прийняття судового рішення, а відтак позивач не позбавлений права звернутись до відповідача-2 з приводу реєстрації такої угоди у загальному порядку.

Відтак, з огляду на вищенаведене, зважаючи на відсутність порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача Державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг при Берегівській міській раді, вимоги про зобов'язання державного реєстратора вчинити усі дії для державної реєстрації припинення права власності на земельну ділянку площею 0,7974га за кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована у АДРЕСА_1 та проведення державної реєстрації права власності на дану земельну ділянку за позивачем - задоволенню не підлягають.

Щодо тверджень апелянта про пропуск позивачем строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту (стаття 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, відповідно до наведених норм позовна давність це строк для захисту особою свого суб'єктивного матеріального права, якщо воно порушено.

Згідно з нормами ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від цього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України, згідно яких початком перебігу строку є день, коли особа могла довідатися про порушення свого права.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа могла дізнатися про це порушення) моменти.

Як вбачається з матеріалів справи та стверджується позивачем, про факт здійснення за відповідачем 1 реєстрації права власності на земельну ділянку він дізнався з листа Управління Держземагентства в Берегівському районі, м. Берегово №2483 від 13.08.2014, а відтак, тільки з цього моменту починається відлік часу на звернення з відповідним позовом.

Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що твердження відповідача 1 щодо обізнаності позивача про порушення своїх прав з часу укладення договору, або з часу, який визначений сторонами в договорі купівлі-продажу нерухомого майна (не пізніше 01.09.2009 року), не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки визначення сторонами у договорі такого терміну не свідчить про обізнаність позивача про існування обставин порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів щодо реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем 1, а відтак, виникнення права у позивача на звернення з відповідним позовом.

Твердження скаржника про те, що місцевий господарський суд неправомірно відмовив в задоволенні клопотання відповідача 1 про зупинення провадження у справі та порушив норми процесуального права, а саме положення ст.79 Господарського процесуального кодексу України, не заслуговують на увагу, оскільки на момент розгляду справи апеляційним господарським судом рішення у справі №907/455/17 з прийняттям 04.10.2017 року Львівським апеляційним судом постанови, набрало законної сили.

При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі, оскільки зупинення провадження у справі з підстав, передбачених ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, є факультативним, необов'язковим для господарського суду і застосовується на розсуд суду.

Таким чином, доводи скаржника про порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права під час винесення оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не відповідають фактичним обставинам справи, спростовуються матеріалами справи, і, всупереч нормам Господарського процесуального кодексу України, скаржником не подано доказів, які б спростовували факти, викладені у позовній заяві, а твердження, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду.

Враховуючи викладене вище, надавши належну оцінку всім наявним у справі доказам, повною мірою дослідивши всі обставини справи, норми чинного законодавства України, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.09.2017 року у даній справі залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105, 107 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення господарського суду Закарпатської області від 06.09.2017 року у справі № 907/604/17 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2.Судові витрати за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути місцевому господарському суду.

Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький

Судді І.Б. Малех

Г.Т. Кордюк