Ухвала

від 06.09.2017 по справі 2609/11173/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙСУДМІСТАКИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Білич І.М., Вербової І.М.

при секретарі: Горак Ю.М.

за участю осіб:

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Садівницького товариства Голубий вогник , Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації і реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна , Відділу приватизації державного житла Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_5, Управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області, Гаражного кооперативу Турист , треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, Симоненко Ірина Михайлівна, про визнання права власності на спадкове майно, -

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_7

на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 липня 2013 року

в с т а н о в и л а :

Єдиний унікальний номер справи: 2609/11173/12 № апеляційного провадження № 22-ц/796/7036/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Г.О. Козленко Доповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. Поливач У листопаді 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1, СТ Голубий вогник , Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, КП Київське міське бюро технічної інвентаризації і реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна , Відділу приватизації державного житла Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_5, Управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області, ГК Турист , треті особи: Головне управління юстиції у м. Києві, приватного нотаріуса КМНО Симоненко І.М. про визнання права власності на спадкове майно. В обґрунтування зазначили, що після смерті їх батька ОСОБА_10 відкрилася спадщина, на яку вони як спадкоємці за законом мають право, однак відповідачами, тим чи іншим чином порушено їх право на спадкування. З урахуванням уточнених позовних вимог просили суд визнати за ними право власності та право користування за кожним з них на 1/3 частини гаражного боксу АДРЕСА_6, зобов'язати директора ОК Турист визнати їх членами обслуговуючого кооперативу Турист , як спадкоємиць ОСОБА_10, який був членом ОК Турист , зобов'язати ОК Турист прийняти від позивачів вступний внесок у розмірах, визначених статутом кооперативу; просили суд визнати недійсним рішення загальних зборів СТ Голубий вогник в частині пунктів 2, 3, оформлених протоколом №4 загальних зборів членів СТ Голубий вогник від 19.08.2005р.; визнати недійсним Державний акт на право власності на землю від 09.09.2008 серія НОМЕР_1, виданий на ім'я ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_10, визнати за позивачами право володіння та користування за кожною з них по 1/6 частини земельної ділянки площею 0,0742 га, що розташована у СТ Голубий вогник , в околиці с. Неграші, адміністративні межі сільської ради с. Музичі Києво-Святошинського району Київської області, зобов'язати загальні збори СТ Голубий вогник , відповідно до вимог ЗУ Про об'єднання громадян і статуту товариства, розглянути питання про прийняття у члени товариства позивачів, як спадкоємиць ОСОБА_10, який був членом Товариства, на найближчих загальних зборах СТ Голубий вогник , на черговому засіданні загальних зборів товариства, яке відбудеться після набрання законної сили рішенням суду; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 13.07.2007 №39802, поновивши строк позовної давності, оскільки про існування свідоцтва їм стало відомо лише у 2011 році під час розгляду цієї справи, визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 від 13.11.2009, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Симоненко І.М., зареєстрований в реєстрі за №3687, поновивши строки позовної давності, оскільки про його існування стало відомо лише у 2011 році під час розгляду цієї справи, визнати за позивачами право користування за кожною з них по 1/18 частини квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 26 липня 2013 року позовну заяву ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано в порядку спадкування за законом право власності на гаражний бокс (залізну конструкцію) АДРЕСА_7 по 1/3 частині за ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, невірну оцінку доказів, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування зазначено, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, не взяв до уваги відсутність факту виходу спадкодавця ОСОБА_10 із членів кооперативу СТ Голубий вогник , недійсність акту про право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 Суд першої інстанції не проаналізував повно та всебічно правовідносини, які виникли між сторонами. Дійшов помилкового висновку про відсутність частки майнових прав ОСОБА_10 у спірній квартирі. Протиправною вважають і відмову у членстві у гаражному кооперативі Турист .

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у судовому засідання апеляційної інстанції просила відхилити апеляційну скаргу, рішення суду залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Музичанська сільська рада Києво - Святошинського району Київської області у судове засідання явку свого представника не забезпечила, надіслала до суду заяву у якій просила розглядати справу без участі її представника, вирішити питання згідно чинного законодавства.

Приватний нотаріус КМНО Симоненко І.М. у судове засідання не з'явилася, просила розгляд справи проводити без її участі у зв'язку із завантаженістю на роботі.

Інші особи, які беруть участь у справі (їх представники) в судове засідання повторно не з'явилися, про час і місце судового розгляду повідомлялися у відповідності до вимог закону, причини неявки суду не повідомили, колегія суддів розцінила ці причини як неповажні у відповідності до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України, та з урахування повторного виклику цих осіб в судове засідання вважала за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності. Неявка цих осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відмовляючи в частині заявлених позовних вимог суд першої інстанції виходив з недоведеності, необґрунтованості на відсутності правових підстав для задоволення позову в цій частині. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання права власності на рухоме майно -гаражний бокс (залізну конструкцію) НОМЕР_2 по 1/3 частці за кожним із спадкодавців, суд першої інстанції виходив із законності заявлених в цій частині позовних вимог, зазначивши, що таке рухоме майно відноситься до майна, яке підлягає спадкуванню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону, підтверджені зібраними у справі доказами виходячи з наступного.

Як вбачається із апеляційної скарги, заявники просять скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 липня 2013 року та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі. Однак, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що заявники фактично оскаржують рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 липня 2013 року лише в частині відмови у задоволенні позову. Доводів щодо порушення їх прав в частині задоволення позову у апеляційній скарзі не наведено.

Так, спадкування в Україні здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який пережив, та батьки.

Положення статті 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою і часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом, позивач ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є доньками спадкодавця ОСОБА_10, а відповідач ОСОБА_1 є його дружиною.

ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1

Із заявами про прийняття спадщини відкритої після смерті ОСОБА_10 до нотаріальної контори звернулися ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, у відповідності до вимог закону зазначені особи є спадкоємцями першої черги за законом.

Так, судом було встановлено, що гаражний бокс НОМЕР_2 (металева конструкція, що є рухомими майном) належав ОСОБА_10, який був членом обслуговуючого кооперативу Турист з 1975 року по 23.03.2007 рік. Проте, земельна ділянка на якій розташований гаражний бокс - металева конструкція, що є рухомими майном перебуває у користуванні Кооперативу (т.1 а.с.29). Відповідно до положень Статуту ОК Турист гаражний бокс (металева конструкція, що є рухомими майном) є власністю члена кооперативу та може успадковуватися, продаватися, даруватися. Отже, зазначений гаражний бокс (металева конструкція, що є рухомими майном) відноситься до майна, яке підлягає спадкуванню.

Такий висновок суду першої інстанції щодо визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом на гаражний бокс (металева конструкція, що є рухомим майном), що знаходиться в АДРЕСА_7 по 1/3 частині за кожним зі спадкоємців, а саме за ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, є вірним, оскільки він ґрунтується на вимогах закону та повністю підтверджується матеріалами справи. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив докази у справі, вірно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку задовольнивши позов в цій частині.

Колегія суддів вважає обґрунтованою відмову суду у задоволенні позовних вимог про зобов'язання директора ОК Турист визнати позивачів членами Кооперативу та прийняти від них вступний внесок у розмірах, визначених статутом кооперативу, з огляду на таке.

Як вбачається, ОСОБА_1 (як спадкоємиця померлого чоловіка) скористалася своїм правом та подала до ОК Турист заяву про прийняття у члени Кооперативу, сплатила внески та рішенням загальних зборів №1 від 08.02.2009 року ОК Турист більшістю голосів членів кооперативу була зарахована до їх складу. Доказів звернення позивачів до ОК Турист із заявами про вступ до Кооперативу та відмови ОК Турист у прийнятті позивачів до членів Кооперативу матеріали справи не містять, таких доказів не було здобуто судом першої інстанції під час розгляду справи та не надано суду апеляційної інстанції. Тому, з урахуванням відсутності доказів того, що таке право позивачів було порушено з боку ОК Турист , такі позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло від 13.07.2007 №39802, визнання недійсним договору дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 від 13.11.2009, укладеного між ОСОБА_5 та. ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом КМНО. Симоненко І.М., зареєстрованого в реєстрі за №3687, визнання за позивачами частки майнових прав та права користування квартирою АДРЕСА_8 виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до вимог ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За положенням ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів, тобто дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно до положень статті 345 ЦК України фізична особа або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Як вбачається, квартира загальною площею 45,80 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 була отримана відповідачем по справі - ОСОБА_1 на підставі Рішення виконкому Жовтневою Радою народних депутатів за № 163, видано ордер на дане житлове приміщення № 10577 від 13.04.1987 року.

У вказаній квартирі були зареєстровані у визначеному порядку та проживали ОСОБА_1, її дочка ОСОБА_5, чоловік ОСОБА_10 Після смерті ОСОБА_10, зареєстрованими у квартирі залишилися двоє осіб - ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_5 і вони приватизували зазначену квартиру.

Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 13.07.2007 № НОМЕР_3, ОСОБА_1 та її дочці ОСОБА_5 належала на праві власності в рівних частинах вказана квартира. право спільної часткової власності на спірну квартиру було зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, запис у реєстровій книзі №379 від .09.2007.

На підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом КМНО СимоненкоІ.М. від 13.11.2009 за №3687 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 належну ОСОБА_5 (дарувальника) перейшло до ОСОБА_1.(обдарованої). Зазначене підтвердила у своїх поясненнях приватний нотаріус КМНО Симоненко І.М., які надіслала до апеляційного суду. Також вказала, що спірних питань за даним договором не виникло та у судовому порядку не вирішувалося, цей правочин здійснено згідно вимог чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема - особисті немайнові права.

Право на приватизацію є самостійним правом особи, яка вирішила приватизувати житло. Якщо житлом, яке заінтересована особа має намір приватизувати, також користується інша особа (інші особи) на тих саме умовах, повинні бути ураховані і їх (їхні) права та інтереси.

Для дотримання умов реалізації права на приватизацію: квартири у багатоквартирному будинку, одноквартирному будинку, житлового приміщення у гуртожитку, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають двоє і більше наймачів необхідно отримати згоду всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цих квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитку, кімнатах у комунальній квартирі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника.

Зазначене закріплено у ст.8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду та у п.4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян.

Згідно із Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (п.п. 17-20) заявник повинен дотриматися певних формальностей та надати необхідний перелік документів, після чого вони перевіряються органом приватизації, здійснюється додатковий комплекс дій та приймається рішення.

Відповідно до положень ст. 1, ч.2 ст.8 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , п .5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 року № 56, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, приватизація квартири відбувалася на підставі заяви наймача на усіх осіб, що зареєстровані в ній в рівних частках.

Отже, судом першої інстанції було достеменно встановлено, що приватизація квартири АДРЕСА_4 проводилася у відповідності до вимог чинного законодавства, у відповідності до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Держкомунгоспу від 15.09.1992 № 56. Приватизація спірної квартири була здійснена на ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відповідно до довідки про склад сім'ї виданої ДЕЖ №910, згідно якої на той час в квартирі було зареєстровано ці дві особи. Згідно пояснень Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації порушення при оформленні свідоцтва про право власності на дану квартиру відсутні. Також матеріали справи містять копію приватизаційної справи від 13.07.2007 №39802. В її матеріалах міститься довідка про склад сім'ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення від 13.07.2007, згідно якої в квартирі за адресою: АДРЕСА_5 мешкають і мають право на житло ОСОБА_1 та ОСОБА_5

Доказів зворотного матеріали справи не містять. Таких доказів не надано і у розпорядження суду апеляційної інстанції.

В статті 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Положення ч.2 ст.59 ЦПК України визначають, що обставинами справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, право на проживання у квартирі державного житлового фонду (оренда квартири державного житлового фонду фізичною особою - наймачем), це є право користування квартирою, а не володіння нею, оскільки в цьому разі власником виступає держава (в особі відповідної територіальної громади) і саме держава має право повного володіння, повного господарського відання нерухомим майном, яким і є квартира. Право користування майном не відноситься до майнового права, а належить до особистого немайнового права особи, тобто є таким, що тісно пов'язане з особою, яка володіє ним довічно. Право користування, на відміну від права власності відноситься до немайнового права. Право на житло за померлим громадянином за договором найму (оренди) житла державного житлового фонду за законом не зберігається.

За таких обставин, з урахуванням того, що стороною позивачів не надано у розпорядження суду доказів недійсності свідоцтва про право власності на житло, за вимогами про визнання недійсним договору дарування позивачі не є стороною правочину, право користування в даному випадку є похідним від права власності, а тому в цій частині доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються. Спірна квартира не перебувала у власності померлого ОСОБА_10, за життя він лише мав право користування спірною квартирою, яке припинилося після його смерті. Із заявою щодо приватизації вказаної квартири до відповідних органів він не звертався. Відтак, матеріали справи містять належні та беззаперечні докази того, що дана квартира не належала померлому ОСОБА_10, не була спільним майном подружжя, її власником на теперішній час є ОСОБА_1, а тому це нерухоме майно не відноситься до спадкового майна померлого ОСОБА_10, яке можуть успадкувати позивачі.

Твердження про те, що задоволенню підлягають вимоги позивачів про визнання недійсним Рішення загальних зборів СТ Голубий вогник , в частині п. 2, 3, оформлених Протоколом № 4 загальних зборів членів Садового товариства Голубий вогник від 19.04.2005р., у зв'язку з відсутністю факту виходу спадкодавця ОСОБА_10 із членів Садівницького товариства Голубий вогник та визнання недійсним Акту про право власності на земельну ділянку від 09.09.2008р. НОМЕР_4, виданого на ім'я ОСОБА_1, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та такі, що суперечать вимогам закону та зібраним по справі доказам, виходячи з наступного.

Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 09.09.2008 НОМЕР_4, на підставі Рішення Музичанської сільської ради від 03.11.2006р., ОСОБА_1 була власником земельної ділянки площею 0,0742 га розташованої в СТ Голубий вогник с. Негроші (Музичанська сільрада), Києво-Святошинського району, Київської області, що підтверджує факт передачі у власність ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки. Це рішення дійсно було скасовано рішенням Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 16.03.2007р.

Але, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Музичанської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області від 22.08.2007р. ОСОБА_1 було передано у власність для ведення садівництва земельну ділянку площею 0,0740 га та доручено землевпорядній організації виготовити державні акти на право власності на зазначену земельну ділянку (т.1 а.с.121-122, 131- 133, 178, 180).

Архівним відділом Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області суду було надано копію рішення виконавчого комітету Музичанської сільської ради народних депутатів від 02.06.1997р. №43, згідно якого виконком вирішив передати безоплатно у приватну власність членам садового товариства Голубий вогник для ведення садівництва земельні ділянки площею 3,74 га, в тому числі і ОСОБА_10 - земельну ділянку НОМЕР_5, площею 0,055 га.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію садового товариства - юридичної особи, виданого виконавчим комітетом Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, громадська організація Садівницьке товариство Голубий вогник зареєстрована 08.08.2007р., про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ 08.08.2007р. №2, місцезнаходження: Україна, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Неграші. 22.11.2007р. це свідоцтво замінене на свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 №142056. Зазначеній громадській організації присвоєно ідентифікаційний номер юридичної особи №35519139 (т.1 а.с. 14, 15).

Технічна документація із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 для ведення садівництва в СТ Голубий вогник надана на запит суду управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області містить довідку за підписом Голови СТ Голубий вогник ОСОБА_12, яка підтверджує те, що ОСОБА_1 є членом СТ Голубий вогник і їй надана земельна ділянка НОМЕР_5, площею 0,074 га (т.1 а.с. 166).

Відповідно до копії протоколу №4 загальних зборів членів садового товариства Голубий вогник від 19.08.2005р. (ще за життя спадкодавця), загальними зборами було прийнято рішення про вихід зі складу товариства ОСОБА_10 на підставі його заяви та прийнято до складу членів товариства з виділенням їй садової ділянки НОМЕР_5 ОСОБА_1 на підставі її заяви (т.2 а.с.52).

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.

Судом було встановлено та перевірено ту обставину, що ОСОБА_10 вказане рішення не оспорював, із заявами до відповідних установ (органів) у зв'язку з можливим порушенням його прав не звертався. Позивачами таких доказів до позову додано не було, таких доказів не отримано судом і під час розгляду справи. До апеляційного суду таких доказів також не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 13.04.2011року, Музичанська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області повідомила суд, що земельна ділянка НОМЕР_5 в СТ Голубий вогник перебуває у користуванні ОСОБА_1 (т.1 а.с. 177). Також повідомила про те, що за ОСОБА_10 та ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно не зареєстроване (т.1 а.с.33).

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що спірна земельна ділянка в с. Неграші, Києво-Святошинського району, Київської області (СТ Голубий Вогник ) не є спадковим майном після смерті ОСОБА_10 А відтак відсутні правові підстави для визнання державного акту на право власності на земельну ділянку від 09.09.2008р., серія НОМЕР_4, виданого на ім'я ОСОБА_1 недійсним.

Щодо позовних вимог про визнання за позивачами права володіння і користування (що є складовими права власності) за кожною з них по 1/6 частини земельної ділянки площею 0,0742 га, що розташована у СТ Голубий вогник , код ЄДРПОУ 35519139, в околиці с. Неграші, адміністративні межі сільської ради с. Музичі Києво-Святошинського району Київської області, то висновок суду у тому, що такі вимоги є похідними від належності цієї ділянки до спадкового майна, а відтак не можуть бути задоволені судом, є вірним.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Однак будь - яких обставин, які мають істотне значення та можуть слугувати підставою для задоволення позовних вимог в частині яких було відмовлено судом першої інстанції, позивачами у позові не наведено. Таких обставин не містить і подана апеляційна скарга.

Отже, твердження заявників про незаконність ухваленого судом рішення, порушення норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновку суду дійсним обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які вони посилаються у апеляційній скарзі - недоведеними та не підтвердженими належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 26 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: