Постанова

від 31.08.2017 по справі 826/14716/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31 серпня 2017 року 16:18 № 826/14716/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Оніксстор до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва, (також далі - суд) , надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю Оніксстор , (далі - позивач), до Головного управління ДФС у м. Києві, (далі - відповідач), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.07.2016 р. № 0012031404, (далі - оскаржуване рішення).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки воно прийняте на підставі висновків перевірки, проведеної контролюючим органом, які не відповідають фактичним обставинам. Висновок відповідача про заниження позивачем ПДВ за лютий 2015 р. є помилковим, адже реальність господарських операцій позивача з його контрагентом підтверджується належною первинною документацією.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю з тих підстав, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, оскільки позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість, (далі - ПДВ), у лютому 2015 року, що встановлено відповідачем у акті перевірки.

Присутні у судовому засіданні представники сторін заявили письмове клопотання про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Відповідачем у період із 08.06.2016 р. по 14.06.2016 р. проведено перевірку позивача, за результатами якої 22.06.2016 р. складено акт № 145/26-15-14-04-03/37788649 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із ТОВ Вест-Трейдінг Лтд за період із 01.02.2015 р. по 28.02.2015 р. та з контрагентами-покупцями, (далі - акт перевірки), згідно з висновками якого, позивачем порушено вимоги п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст.200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що привело до заниження ПДВ за лютий 2015 р. на загальну суму 285686,00 грн.

На підставі акту перевірки, 08.07.2016 р. відповідачем прийнято оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 357108,00 грн., з яких - 285686,00 грн. за податковим зобов'язанням та 71422,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного (досудового) оскарження висновки акту перевірки та спірні податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Під час перевірки відповідачем встановлено, що за період із 01.02.2015 р. по 28.02.2015 р. позивачем задекларовано податкового кредиту у сумі 1026940,0 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за лютий 2015 р. встановлено його завищення всього у сумі 285686,00 грн. На формування суми податкового кредиту мали вплив взаємовідносини позивача з ТОВ Вест-Трейдінг Лтд (у період взаємовідносин мало назву Вейсес ).

До складу податкового кредиту позивачем безпідставно, на думку відповідача, включено суму ПДВ у розмірі 285686,00 грн. по взаємовідносинах із ТОВ Вест-Трейдінг Лтд , оскільки правочини між позивачем та вказаним товариством вчинені без мети настання реальних наслідків. У ТОВ Вест-Трейдінг Лтд відсутня реальність та можливість вчинення відповідної господарської операції, результатом певних взаємовідносин для податкового обліку є лише фактичний рух активів.

Тобто, як вбачається зі змісту акту перевірки, висновок контролюючого органу про заниження позивачем ПДВ за лютий 2015 р. ґрунтується на переконанні такого органу у тому, що господарські операції позивача із його контрагентом не мали реального характеру.

З приводу викладеного суд зазначає наступне.

На підтвердження реальності господарських операцій із ТОВ Вест-Трейдінг Лтд позивач надав суду наступні первинні документи: договір поставки від 27.01.2015 р. № 150127 та додаток до цього договору від 27.01.2015 р.; рахунки-фактури від 02.02.2015 р. № 136, від 04.02.2015 р. № 148, від 06.02.2015 р. № 152, від 10.02.2015 р. № 167; видаткові накладні від 02.02.2015 р. № 15, від 04.02.2015 р. № 16, від 06.02.2015 р. № 17, від 10.02.2015 р. № 18; податкові накладні від 02.02.2015 р. № 15, від 04.02.2015 р. № 16, від 06.02.2015 р. № 17, від 10.01.2015 р. № 18; платіжні доручення від 12.03.2015 р. № 251, від 13.03.2015 р. № 258, від 24.03.2015 р. № 283 з відміткою банку про проведення платежу; договір оренди частини нежитлового приміщення від 01.02.2016 р. та акту приймання-передачі приміщення від 01.02.2016 р., додаток до такого договору.

Також позивачем надані суду копії первинних документів, які підтверджують факт подальшої реалізації придбаного у ТОВ Вест-Трейдінг Лтд товару іншим суб'єктам господарювання.

З приводу договору оренди від 01.02.2016 р. суд зазначає, що даний договір укладений вже після того, як мали місце взаємовідносини позивача з ТОВ Вест-Трейдінг Лтд .

За умовами договору поставки від 27.01.2015 р. № 150127 ТОВ Вест-Трейдінг Лтд , як постачальник, зобов'язалося поставити і передати на умовах договору товар у власність покупця, яким є позивач, а покупець - прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, що засвідчують передачу-приймання товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору, постачальник зобов'язується прийняти від покупця замовлення, наданого засобами електронного чи факсимільного зв'язку, або усним способом на поставку товару.

Постачальник зобов'язується надати: а) разом з кожною поставкою товару рахунок-фактуру, видаткову та податкову накладні; б) податкову накладну, яка потребує реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, - після закінчення терміну її реєстрації, протягом 5 (п'яти) календарних днів; в) у разі повернення товару покупцем - накладну на повернення товару та коригувальну податкову накладну (п. 2.6 договору).

Пунктом 3.2 договору обумовлено, що підтвердженням якості товару з боку постачальника є надання покупцеві на його вимогу копій сертифікатів відповідності на товари, які поставляються відповідно до договору.

Тобто, врахувавши викладене, суд зазначає, що документи, перелічені у п. 2.6 договору, у позивача наявні та надані ним як до перевірки, так і до суду. Стосовно необхідності підтвердження якості товару, то суд зауважує, що сертифікати якості на товари, за умовами договору, надаються постачальником тільки на вимогу покупця, якщо у останнього існують сумніви щодо якості товару.

Аналіз змісту договору дає змогу зробити висновок, що позивачем до перевірки та суду надано всі первинні документи, наявність яких обумовлена договором, та які відповідають суті взаємовідносин, що складися між позивачем та ТОВ Вест-Трейдінг Лтд .

Стосовно тверджень відповідача про ненадання позивачем до перевірки документів, які підтверджують транспортування товару, суд зазначає наступне.

Як передбачено п. 1.2 договору, сторони застосовують до даного договору умови поставки відповідно до Інкотермс у редакції 2010 р.: EXW (07353, Київська обл., Вишгородський район, с. Старі Петрівці, вул. Польова, 9) або DDP (м. Київ, вул. Дегтярівська, 14).

У ході судового розгляду справи позивач пояснив, що придбані ним товари не потребували транспортування окремими габаритними транспортними засобами. Їх транспортування могло бути здійснено шляхом використання громадського транспорту та/або особистих транспортних засобів, використання яких не потребує укладення договору на перевезення та складання товарно-транспортних накладних, (далі - ТТН).

Крім того, суд зауважує, що підставою для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої та зареєстрованої податкової накладної, а не ТТН.

Суд зауважує, що оцінці підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції. А тому, зважаючи на об'єми придбаних позивачем товарів, суд приходить до висновку, що транспортування та зберігання такої кількості товару не потребувало наявності значної площі як для їх транспортування, так і для зберігання. Отже, відсутність ТТН чи іншої транспортної документації у позивача не може свідчити про нереальність господарської операції, оскільки суть операції полягала у придбанні товару, а не у його перевезенні.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 8, ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Згідно з п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірними.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо контролюючий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у таких документах.

Доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Неможливість проведення зустрічної звірки контрагента платника не є імперативною ознакою протиправності діяльності такого суб'єкта господарювання та не може розцінюватись як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних таким суб'єктом.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо формування відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, які свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відсутність у розпорядженні контролюючого органу документів суб'єкта господарювання або необізнаність контролюючого органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, а тим більше для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів. Норми чинного законодавства не містять положень про те, що незнаходження суб'єкта господарювання за місцезнаходженням на момент проведення перевірки контролюючим органом, а також факт ненадання таким суб'єктом документів для перевірки є прямим та достатнім свідченням про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Сам по собі факт допущення, за переконанням контролюючого органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. (06.05.2011 р.) № 742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Таким чином, проаналізувавши викладені норми та обставини справи, суд прийшов до висновку про помилковість висновку відповідача щодо заниження позивачем ПДВ за лютий 2015 р. та, які наслідок, протиправність оскаржуваного рішення.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, які містяться у первинних документах позивача. Посилання відповідача на відповідні судові рішення, в яких мова йде про недобросовісність контрагента позивача, не є доказами нереальності господарських операцій позивача із його контрагентом, адже вироку суду відносно такого контрагента не існує, принаймні такого вироку відповідачем суду не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю Оніксстор до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 08.07.2016 р. № 0012031404.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Оніксстор (код ЄДРПОУ 37788649) сплачений ним судовий збір у розмірі 5356,62 грн. (п'ять тисяч триста п'ятдесят шість гривень шістдесят дві копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980).

Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови . Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ю.Т. Шрамко