Рішення

від 18.07.2017 по справі 204/1695/17

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/1695/17

Провадження № 2/204/914/17

РІШЕННЯ

Іменем України

18 липня 2017 року м.Дніпро

Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Тітової І.В.

за участю секретаря Олішевської К.Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 трейд про визнання недійсним договору ревардінгу та стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

22 березня 2017 року до суду надійшов вищевказаний цивільний позов, у якому позивач просить визнати недійсним договор ревардингу №3031179 від 18 листопада 2016 року, укладений між позивачем та ТОВ ОСОБА_2 Трейд , юридична адреса: 01004, м.Київ, вул.Кропивницького, 18, код ЄДРПОУ 34754266, стягнути з ТОВ ОСОБА_2 Трейд , юридична адреса: 01004, м.Київ, вул.Кропивницького, 18, код ЄДРПОУ 34754266 на користь позивача, ІПН №2295518570 вартість фінансування за договором ревардингу №3031179 від 18 листопада 2016 року у розмірі 47000грн, стягнути з ТОВ ОСОБА_2 Трейд , юридична адреса: 01004, м.Київ, вул.Кропивницького, 18, код ЄДРПОУ 34754266 на користь позивача, ІПН №2295518570 моральну шкоду у розмірі 5000грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що восени 2016р. позивач вирішив придбати у власність комерційний автомобіль Рено Дастер . Через оголошення в мережі інтернет позивач знайшов таке авто, продавцем якого був відповідач. Звернувшись 18.11.2016р. до представника відповідача в м.Дніпро, позивачу було запропоновано укласти договір ревардингу, за яким позивач мав сплатити авансовий внесок у розмірі 47000грн. В той же день позивачу видали квитанцію для сплати першого ревардингового платежу на сумму 47000грн., після сплати якого між позивачем відповідачем було укладено договір ревардингу №3031179. Предметом ревардингу, відповідно до розділу 1 Договору, є транспортний засіб, зазначений в п.3.1 договору ревардингу, а саме: автомобіль Renault Daster 1.5D МТ Privilege , колір коричневий, 2013р.в. Відповідно до договору відповідач взяв на себе обовязок придбати предмет ревардингу, зазначений у п.3.1. договору та додатку №2 до договору, вартістю 235000грн. та передати на умовах ревардингу у користування майно (автомобіль РЕНО ДАСТЕР ), а отримувач (позивач у справі)зобов'язується прийняти товар та сплачувати ревардингові платежі та інші платежі згідно з умовами укладеного договору. Відповідно до п.2.3 договору, замовлення товару відбувається з моменту підписання отримувачем Специфікації (додаток №4 до договору) та сплати отримувачем на рахунок постачальника першого ревардингового платежу. На сьогоднішній день відповідач не передав предмет ревардингу, не дивлячись на сплачений перший платіж. Позивачем, у звязку з невиконанням відповідачем умов договору, було вирішено розірвати цей договір та повернути сплачені кошти. Про свій намір позивач направив заяву на адресу відповідача. Однак, станом на день подання позовної заяви відповідь від відповідача так і не надійшла, лист, не дивлячись на вручене повідомлення, ніхто з представників відповідача не отримав. Відповідно п.12.11 договору, у випадку розірвання даного договору отримувачем до підписання акта приймання-передачі товару, постачальник (відповідач) повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми Першого ревардингового платежу. В такому випадку вартість фінансування даного договору отримувачу не повертається . Відповідно додатку № 2 до договору, вартість фінансування складає саме 20 % вартості предмета ревардингу і становить 47000грн. Це саме та сума, яку позивач сплатив як перший ревардинговий платіж відповідачеві, як позивач вважав, для придбання автомобіля. Як виявилось, ця сума є лише винагородою відповідача за пошук ним товару, складання договору та інші дії, пов'язані з технічним виконанням договору. Такі умови договору є несправедливими, як самі по собі, так і з огляду на те, що згідно п.12.11 цього договору, наслідком розірвання договору з ініціативи отримувача, який не отримав транспортний засіб, є утримання з нього 20% вартості предмета ревардингу. Вважаю, що умови договору ревардингу, як і сам договір, підпадають під дію Закону України Про фінансовий лізинг , за яким постачальник за моїм договором є лізингодавцем, а я - лізингоодержувачем. Договір ревардингу, укладений мною, за своєю сутністю та правовою природою, є фактично договором лізингу та містить всі підстави вважати його таким. Позивач зазначає, що фактично ним було укладено договір лізингу з ТОВ ОСОБА_2 Трейд , який підпадає під дію Закону України Про фінансовий лізинг . Як уже зазначалось, згідно додатку №2 до договору, вартість фінансування становить 47000грн. Про те, що вартість фінансування не є ревардинговим (лізинговим) платежем, свідчить і той факт, що у спірному договорі у розділі визначення , перший ревардинговий платіж і вартість фінансування мають свої окремі визначення, із яких також випливає, що вартість фінансування не підпадає під визначення лізингового платежу, наведене уст. 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг". Вважаю, що оспорюваний договір ревардингу №3031179 від 18.11.2016р. є нікчемним по своїй природі, він несправедливий, порушує принцип добросовісності, умови якого призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди позивачу як споживачеві.

Позивач у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Від нього надійшла заява, у якій просить розглядати справу за своєї відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судові засідання двічі підряд не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав. За таких обставин, у порядку передбаченому ч.1 ст.224 ЦПК України, суд за згодою позивача вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача, на підставі наявних у ній доказів, з ухваленням заочного рішення.

У зв'язку із неявкою осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч.2 ст.197 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

18 листопада 2016 року між сторонами був укладений договір ревардингу №3031179 від 18.11.2016 року з додатками, відповідно до якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах ревардингу у користування майно, а позивач зобов'язався прийняти товар та сплачувати ревардингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього Договору (а.с.8-13).

Згідно з п.2.2 договору строк користування отримувачем товаром складається з періодів (місяців) згідно з Графіком сплати ревардінгових платежів (Додаток № 3 до Договору) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі Товару за формою, встановленою Постачальником.

Відповідно до п.2.3 за умовами договору замовлення Товару повинно було відбуватися з моменту підписання Отримувачем Специфікації (Додаток № 4 до цього Договору) та сплати Отримувачем на рахунок Постачальника Першого Ревардінгового платежу. Отримувач має право самостійно обирати ТЗ та продавця ТЗ і несе повязані з цим ризики. Продавцем ТЗ є особа, що, як правило, зазначається у Специфікації. В такому випадку Отримувач подає Постачальнику письмову заяву із зазначенням назви продавця (постачальника).

Як передбачено п.3.1 Договору товаром по договору є автомобіль Renault Duster, колір коричневий, 2013р.в.

Згідно п.3.2 Договору вартість Товару на момент укладення даного Договору та розмір Першого Ревардінгового платежу вказується в Додатку № 2 до даного Договору, який є його невідємною частиною.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що товар передається в користування отримувачеві протягом строку, який становить від п'яти до ста двадцяти робочих днів з моменту сплати отримувачем на рахунок постачальника першого ревардингового платежу, платежу за передачу товару.

Відповідно до п.8.2.1 договору та Додатку №2 до нього перший ревардинговій платіж складається із: 1) комісійної винагороди постачальника за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору, що становить 20% вартості предмета лізингу 47000грн.; 2) авансу ціни товару, що визначений в розмірі 50% вартості товару 117500грн., щомісячний платіж 9791грн.67коп.; 3) платіж у вигляді винагороди постачальника за передачу товару, як платіж, що покриває витрати постачальника, пов'язані з організацією передачі товару на користь отримувача, що визначається в розмірі 3% вартості товару та складає 7050грн.

18 листопада 2016 року ОСОБА_1 сплатив на рахунок ТОВ ОСОБА_2 Трейд вартість фінансування по вказаному договору в розмірі 47000грн., що підтверджується копією квитанції (а.с.18).

Відносини, що виникли між сторонами регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України Про фінансовий лізинг .

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч.ч.1,3 ст. 806 ЦК України ).

Так, чинним законодавством України визначено поняття фінансового лізингу, який згідно із ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" є видом цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. Разом з тим, між сторонами укладено договір майнового лізингу, визначення якого як виду чи форми лізингу чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання договору (чи його умов) недійсним.

У відповідності до ч.5 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому (ч.6 ст.18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч.2 ст.18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст. 3 , ч.3 ст. 509 ЦК України ); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п.п.2-4 ч.3 ст.18 Закону).

Як вбачається із змісту укладеного 18 листопада 2016 року договору майнового лізингу №3031179, у ньому містяться неоднозначні, незрозумілі та явно несправедливі положення, зокрема, надано можливість лізингодавцю не повертати лізингоодержувачу сплачені ним кошти як вартість фінансування та стягнути із останнього штраф за дострокове розірвання договору в розмірі 20% від сплаченої суми авансового платежу у випадку розірвання договору за ініціативою лізингоодержувача в разі неможливості придбання предмета лізингу лізингодавцем або відмови продавця здійснювати продаж або поставку предмета лізингу (п.п.4.4.4, 12.11 договору); звужені права лізингоодержувача як споживача та одночасно значно розширені права лізингодавця (розділ 4).

Пунктом 3.6 договору передбачено, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

У відповідності до ч.1 ст.808 ЦК України , якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, в договорі відсутні положення про надання такого права лізингоодержувачу, то п.3.6 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності, тощо предмета лізингу суперечить положенням ст.808 ЦК України .

Відповідно до ч.1,6 ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Окрім того, згідно із п.4 ч.1 ст.34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг затверджено Указом Президента України від 23 листопада 2011 року 1070/2011.

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628ЦК України.

Згідно із ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Враховуючи, що спірний договір не було посвідчено нотаріально, суд приходить до висновку, що такий договір є нікчемним.

Окрім того, згідно п.4 ч.1 ст.34 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п.11-1 ст.4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ).

Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Така ж правова позиція Верховного Суду України викладена в постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

З роз'яснень викладених у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 6 листопада 2009 року у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що відповідач займається нечесною підприємницькою практикою, а тому є підстави для визнання недійсним укладеного між сторонами правочину із застосуванням судом правових наслідків.

Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди то суд, вважає за необхідне зазначити таке.

За змістом ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і така шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно з вимогами ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Як роз'яснює Пленум Верховного Суду України в п.5 своєї Постанови №4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (зі змінами) при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суд обов'язково повинен з'ясувати: наявність такої шкоди, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Судом встановлено, що позивачем позов саме в цій частині стягнення моральної шкоди необґрунтований, а тому задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищенаведене, а також враховуючи, що позивач в інший спосіб, окрім як звернутись з позовом до суду про визнання недійсним договору ревардінгу та стягнення коштів, не може захистити своє право, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат, суд виходить із положень ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.88, 209 , 212-215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України ,

в и р і ш и в:

Цивільний позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 трейд про визнання недійсним договору ревардінгу та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати недійсним договор ревардингу №3031179 від 18 листопада 2016 року, що укладений між ОСОБА_1 і товариством з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 Трейд , юридична адреса: 01004, м.Київ, вул.Кропивницького, 18, код ЄДРПОУ 34754266.

Застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 Трейд , юридична адреса: 01004, м.Київ, вул.Кропивницького, 18, код ЄДРПОУ 34754266 на користь ОСОБА_1, ІПН №2295518570 вартості фінансування за договором ревардингу №3031179 від 18 листопада 2016 року у розмірі 47000 (сорок сім тисяч)грн.

У задоволенні цивільного позову в іншій частині відмовити.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 Трейд , юридична адреса: 01004, м.Київ, вул.Кропивницького, 18, код ЄДРПОУ 34754266 в дохід держави судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок)грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя І.В. Тітова