Постанова

від 14.09.2017 по справі 909/278/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2017 р. Справа № 909/278/17

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Данко Л.С.

ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу Виробничого підприємства Західукрзакордоннафтогазбуд

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.05.2017

у справі № 909/278/17

за позовом Виробничого підприємства "Західукрзакордоннафтогазбуд", м. Івано-Франківськ,

до відповідача ОСОБА_2 торгово-промислової палати,

про стягнення заборгованості,

представники сторін:

- від позивача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

- від відповідача - ОСОБА_5

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України учасникам судового процесу роз'яснено. Заяв про відвід складу суду не поступало.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 24.04.2017 у справі №909/278/17 (суддя Булка В.І.) відмовлено в позові Виробничого підприємства (надалі - ВП) Західукрзакордоннафтогазбуд до ОСОБА_2 торгово-промислової палати про стягнення заборгованості, штрафних санкцій, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань за невиконання умов договору оренди нерухомого майна №07-04/2015 від 01.04.2015 в розмірі 66446,15 грн. та за невиконання умов договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №07/04-15-7 від 01.04.2015 в розмірі 11038,05 грн. Також, керуючись п.1 ч.1 ст.83 ГПК України, суд першої інстанції визнав обидва вищезгадані договори недійсними.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції встановив, що при укладенні договору оренди сторонами не було досягнуто згоди щодо таких істотних умов, як об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) та порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди, хоча згідно Закону України Про оренду державного та комунального майна ці умови є істотними. Також судом було встановлено, що позивач станом на день укладення договорів не був власником орендованого майна, а в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт передачі в оренду державного майна на конкурсних засадах, як цього вимагає ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Судом першої інстанції було враховано листи РВ ФДМ України по Івано-Франківській області, з яких вбачається, що регіональне відділення не погоджувало договір оренди та те, що ВП Західукрзакордоннафтагазбуд не зверталось до регіонального відділення щодо погодження розрахунку орендної плати. Вищенаведене, на думку суду першої інстанції, свідчить про наявність підстав для застосування до спірних відносин положень ст.228 ЦК України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, ВП Західукрзакордоннафтогазбуд (позивач) оскаржило його в апеляційному порядку та просило вказане рішення скасувати, а позов у даній справі - задоволити. В апеляційній скарзі позивач зазначив, що:

1) висновок суду першої інстанції про недосягненнями між позивачем і відповідачем згоди щодо таких істотних умов договору оренди, як об'єкт оренди та порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди, спростовується пунктами 1.1, 8.1, 8.3 договору, які вказані відносини регулюють;

2) сторони у належній формі досягли всіх умов договору оренди, майно було передано за актом приймання-передачі, а відповідач з 01.04.2015 по 28.01.2016 отримував і оплачував рахунки за оренду приміщення;

3) суд першої інстанції безпідставно покликається на правовстановлюючі документи на об'єкт оренди від 2005 року, в той час як позивач надав суду документи 2007 року, які є чинними. Так, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого ОСОБА_2 бюро технічної інвентаризації від 15.09.2007, власником приміщень є держава в особі Кабінету Міністрів України, а право повного господарського відання на нього належить ВП Західукрзакордоннафтогазбуд ;

4) із покликанням на ч. 4 ст. 5, ч.4 ст.9 Закону України Про оренду державного та комунального майна позивач стверджує, що при укладенні договору оренди сторонами не було порушено порядку, встановленого цим Законом, оскільки орендоване приміщення має площу, меншу ніж 200 кв.м., а заява про оренду приміщення надходила лише від однієї особи - ВП Західукрзакордоннафтогазбуд .

Відповідач не виконав вимог ухвали суду від 17.07.2017 та не подав відзиву на апеляційну скаргу. Разом з тим, в судовому засіданні представник відповідача усно заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

01.04.2015 між ВП Західукрзакордоннафтогазбуд (орендодавцем) та ОСОБА_2 торгово-промисловою палатою (орендарем) було укладено:

1) договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №07-04/2015 (а.с. 12-14);

2) договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №07/04-15-7 (а.с. 12-14, справа 909/310/17).

Відповідно до п.1.1, 1.2 договору оренди, балансоутримувач передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне майно - нежитлове приміщення загальною площею 197 кв.м., розміщене на 1 поверсі адміністративної будівлі за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 67, що перебуває на балансі ВП Західукрзакордоннафтогазбуд , вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 01.01.2015 і становить 1472074,77 грн. ОСОБА_3 передається в оренду з метою розміщення виставок - продаж продукції українських виробників.

Відповідно до п.2.1 договору оренди, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Відповідно до п.10.1, 10.4 договору оренди, його укладено строком на 1 рік. В разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Пунктами 10.6 та 10.10 встановлено, що чинність договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання акта приймання-передачі.

Як зазначалось вище, між сторонами також було укладено договір про відшкодування витрат. Відповідно до п.1.1 цього договору, балансоутримувач (орендодавець) забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 67 загальною площею 2134,5 кв.м., а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах орендодавця на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

Крім відшкодування витрат на обслуговування і ремонт будівлі, прибудинкової території, утримання допоміжних приміщень будівлі вказаним договором також передбачено, що орендодавець зобов'язується забезпечити надання орендарю комунальних послуг за діючими розцінками і тарифами (п.2.1.2), а орендар зобов'язується не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок орендодавця, в тому числі, за комунальні послуги (п.2.2.3).

Водночас, у договорі про відшкодування витрат сторонами не узгоджено чіткого механізму визначення складу та сум комунальних платежів, які підлягають щомісячному відшкодуванню. Додаток №1 до договору Розрахунок щомісячних платежів за обслуговування та ремонт будівлі, комунальні та інші послуги орендодавця в матеріалах справи відсутній.

Пунктом 5.1 договору про відшкодування витрат передбачено, що він укладений строком на 1 рік, що діє з 01.04.2015 по 31.03.2016.

Відповідно до акта приймання-передачі орендованого майна (додаток №1 до договору), орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування передбачене договором оренди приміщення (а.с. 15).

За час дії договору оренди сторонами було складено низку актів здачі-приймання робіт (надання послуг), а саме - за період з липня по листопад 2015 року (а.с. 79, 81, 83, 85, 87). У вказаних актах сторони зафіксували як суми орендної плати, яка підлягала до сплати, так і суми відшкодування за комунальні послуги, накладні витрати, електроенергію, теплопостачання, водопостачання, водовідведення, вивезення сміття (склад та вартість вказаних послуг кожного місяця була іншою).

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с. 44, 102, 103) та банківських виписок (а.с. 70-76), за час дії договору оренди відповідач у період з квітня 2015 року по січень 2016 року частково здійснював оплату по договору оренди та договору про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, проте протягом лютого-квітня 2016 року орендну плату та платежі, спрямовані на відшкодування витрат за комунальні послуги, не вносив.

Вказані обставини не заперечувалися відповідачем ні в ході розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи.

26.04.2016 орендоване приміщення було повернуто орендарем орендодавцю в справному технічному стані, придатному до експлуатації, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі приміщень (а.с. 16).

Покликаючись на невиконання відповідачем умов договору оренди та договору про відшкодування витрат щодо внесення відповідних оплат, ВП Західукрзакордоннафтогазбуд звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з окремими позовними заявами до ОСОБА_2 торгово-промислової палати про стягнення заборгованості за кожним з цих договорів:

1) за договором оренди: 40689,04 грн. основної заборгованості зі сплати орендної плати за період з січня по квітень 2016 року; 4068,90 грн. штрафу за порушення строків сплати орендної плати у розмірі 10% від суми заборгованості; 14691,46 грн. пені за несвоєчасне перерахування орендної плати; 5699,97 грн. інфляційних втрат; 1196,78 грн. три відсотки річних.

2) за договором про відшкодування витрат: 8200,33 грн. заборгованості за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних будівель, технічне обслуговування будівлі, ремонт приміщення, комунальні послуги за період з лютого по квітень 2016 року; 1464,00 грн. пені у розмірі 1% за несвоєчасне внесення плати; 1136,26 грн. інфляційних втрат; 237,46 грн. 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2017 (а.с. 65-66) із врахуванням ухвали від 15.06.2017 про виправлення описки (а.с. 89, справа 909/310/17) провадження у справах №909/278/17 та №909/310/17 було об'єднано в одне провадження за номером №909/278/17 .

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню, з огляду на наступне:

Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15939077 від 15.09.2007 (а.с. 69), власником адміністративного будинку по вул. Незалежності, 67 в м. Івано-Франківську є держава в особі Кабінету Міністрів України, право повного господарського відання належить ВП Західукрзакордоннафтогазбуд . Підставою виникнення права власності є свідоцтво про право власності б/н від 13.09.2007, видане виконавчим комітетом ОСОБА_2 міської ради. Аналогічна інформація вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №94563212 від 15.08.2017 (долучена позивачем до матеріалів справи 12.09.2017).

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. В силу ч.2, 3 ст.326 ЦК України, від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідно органи державної влади; управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Приписами ст.136 ГК України визначено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Пунктами 4.1, 4.11 статуту ВП Західукрзакордоннафтогазбуд (а.с. 110-114) передбачено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство має право здавати в оренду в установленому законодавством порядку підприємствам, установам, організаціям, а також громадянам нерухоме майно та інше окреме індивідуально визначене майно.

Таким чином, майно, яке було передано в оренду згідно договору №07-04/2015 від 01.04.2015 є державним, у зв'язку з чим до даного договору слід застосовувати окрім положень ЦК України, також і положення Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Відповідно до ст. 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендодавцями в розумінні вказаного Закону є підприємства, установи та організації щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Наведеним спростовується висновок суду першої інстанції про відсутність правомочностей у позивача на передання в оренду приміщень адміністративного будинку по вул. Незалежності, 67 в м. Івано-Франківську загальною площею 197 кв.м.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна визначено, що істотними умовами договору оренди державного та комунального майна є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

З аналізу положень договору оренди №07-04/2015 від 01.04.2015 вбачається, що при його укладенні сторонами було досягнуто згоди зі всіх істотних умов, передбачених Законом України Про оренду державного та комунального майна , в тому числі щодо об'єкта оренди (п.1.1 договору) та порядку здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди (п. 8.1, 8.3 договору).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недосягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору. Так, в договорі вказано адресу об'єкта нерухомості, розташування нежитлового приміщення в межах об'єкта нерухомості, зазначено площу приміщення та його оціночну вартість. Також, в договорі передбачено право орендодавця здійснювати контроль за використанням приміщення шляхом здійснення візуального обстеження зі складанням акту обстеження.

Судова колегія відхиляє покликання суду першої інстанції на обставину не проведення позивачем конкурсу з визначення орендаря, що є порушенням Закону України Про оренду державного та комунального майна . Вказана обставина, а також та обставина, що відповідно до інформації РВ ФДМ України по Івано-Франківській області (лист №18-05-01304 від 24.05.2017, а.с. 121-122), договір оренди та розрахунок орендної плати не були погоджені регіональним відділенням, не можуть бути підставою для визнання договору оренди недійсним, а також для відмови в позові про стягнення орендної плати, зважаючи на таке:

1) Частина 4 ст. 9 Закону передбачає, що у разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. Судом першої інстанції не досліджувалося порядку укладення договору оренди №07-04/2015 від 01.04.2015;

2) Попри непогодження позивачем договору оренди та розрахунку орендної плати з РВ ФДМ України по Івано-Франківській області, об'єкт оренди було фактично передано в оренду, орендар почав користуватися вказаним об'єктом і сплачувати орендну плату. Станом на момент звернення до суду з позовом у даній справі (17.03.2017), договір оренди припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, а об'єкт оренди повернуто орендодавцю (26.04.2016).

Таким чином, зважаючи на те, що в період з 01.04.2015 по 26.04.2016 між сторонами існували правовідносини з оренди нерухомого майна, орендар частково виконував свої зобов'язання зі сплати орендної плати, тому окремі порушення, які мали місце під час укладення договору оренди, не можуть бути підставою для звільнення орендаря від обов'язку сплатити орендну плату за весь період користування майном.

Вказані порушення при укладенні договору не свідчать про те, що договір оренди №07-04/2015 від 01.04.2015 є таким, що порушує публічний порядок, оскільки він не є таким, що спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Вказане свідчить про безпідставність застосування місцевим господарським судом ст.228 ЦК України.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на правову позицію Верховного Суду України, що викладена у постанові від 23.12.2015 у справі №3-1143гс15, відповідно до якої фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК, оскільки використання майна - річ безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Тому, визнаючи договір оренди недійсним, необхідно серед іншого встановити обставини, пов'язані з виконанням договору, та визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором. Враховуючи встановлені у справі обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який сторони розірвали, а майно повернули (тобто зобов'язання за спірним договором є припиненими), є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування .

Відповідно до п. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. 762 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 21 Закону України Про оренду державного та комунального майна , істотними умовами договору оренди є (крім іншого) орендна плата з урахуванням її індексації. Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін.

Відповідно до п. 3.1, 3.3, 3.6 договору оренди передбачено, що орендна плата визначається на підставі ОСОБА_3 розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, або з результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (квітень 2015 року) 7360,39 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плата перераховується не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

В силу приписів ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як було зазначено вище, із розрахунку заборгованості (а.с. 44, 103) та банківських виписок (а.с. 70-76), вбачається, що за час дії договору оренди відповідач частково сплачував орендну плату у період з квітня 2015 року по січень 2016 року, в той час як орендоване майно перебувало у його володінні з квітня 2015 року по квітень 2016 року. Всього орендодавцем було нараховано за вказаний період 133352,99 грн. орендної плати, а орендар сплатив 92663,95 грн., внаслідок чого в нього перед орендодавцем виникла заборгованість в розмірі 40689,04 грн.

Попри те, що в матеріалах справи наявні лише акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за період з липня по листопад 2015 року, колегія суддів враховує той факт, що позивачем підтверджено факт передачі майна в оренду (01.04.2015) і його повернення відповідачем з оренди (24.04.2016), в договорі оренди зазначено розмір орендної плати та порядок її коригування з врахуванням індексу інфляції, а суми орендної плати, належні до сплати в конкретному місяці, відображено у відповідних рахунках-фактурах (а.с. 77-78, 80, 82, 84, 86, 88, 90, 94, 97).

За даних обставин, матеріалами справи підтверджується факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем по сплаті орендних платежів за користування приміщенням за договором оренди №07-04/2015 від 01.04.2015 за період з 01.01.2016 по 26.04.2016 в розмірі 40689,04 грн.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу приписів ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 209 ЦК України передбачає, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ст. 29 Закону України Про оренду державного та комунального майна , за невиконання зобов'язань за договором оренди сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Статтями 546-551 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пеня, як неустойка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 3.7 договору сторони передбачили, що за несвоєчасне чи неповне внесення орендної плати, орендар сплачує до бюджету та орендодавцю пеню у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з врахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення включаючи день оплати. Пунктом 3.8 договору оренди визначено, що в разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше, ніж три місяці, орендар сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

З огляду на наведене, позивачем було нараховано 10% штрафу від суми прострочення в розмірі 4068,90 грн., а також 5699,97 грн. інфляційних втрат та 1196,78 грн. три відсотки річних, перевіривши які, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Разом з тим, нарахування позивачем пені в розмірі 14691,46 грн. за період з 01.01.2016 по 17.03.2017 , здійснене з порушенням ч.6 ст. 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Здійснивши власний перерахунок пені за договором оренди №07-04/2015 від 01.04.2015, колегія суддів визначила її в розмірі 7255,88 грн.

В частині відмови в позові ВП Західукрзакордоннафтогазбуд про стягнення заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №07/04-15-7 від 04.04.2015 - рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, проте з інших підстав, оскільки наявні в матеріалах справи докази не підтверджують складу, обсягів та вартості надаваних послуг за період з 01.01.2016 по 26.04.2016. Самі лише рахунки-фактури, чи рахунки, одержані позивачем від інших юридичних осіб за надання комунальних послуг, не є доказами того, що відповідачу дійсно надавалися вказані послуги на заявлену суму.

Також судова колегія звертає увагу на те, що в резолютивній частині рішення суду першої інстанції було невірно зазначено дати договорів, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції в свої резолютивній частині зазначає вірні дати укладення договорів - 01.04.2015 замість 01.04.2016.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, рішення Господарського суду Івано-Франківської області у даній справі підлягає скасуванню у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Судовий збір за розгляд справи в місцевому господарському суді та перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виробничого підприємства Західукрзакордон-нафтогазбуд задоволити частково.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.05.2017 у справі №909/278/17 скасувати в частині відмови в позові про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №07-04/2015 від 01.04.2015 та в частині визнання недійсними договорів: 1) оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №07-04/2015 від 01.04.2015; 2) про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №07/04-15-7 від 01.04.2015.

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 торгово-промислової палати (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Т.Цьоклера, 9-А, ідентифікаційний код 02944857) на користь Виробничого підприємства Західукрзакордоннафтогазбуд (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 67, ідентифікаційний код 04750761) 40689,04 грн. заборгованості по орендній платі, 4068,90 грн. 10% штрафу, 1196,78 грн. три відсотки річних, 7255,88 грн. пені, 5699,97 грн. інфляційних втрат, 1450,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1760,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

В частині відмови у стягненні 7435,78 грн. пені за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №07-04/2015 від 01.04.2015 та в частині відмови в позові про стягнення заборгованості за договором №07/04-15-7 від 04.04.2015 - рішення залишити без змін.

Господарському суду Івано-Франківської області видати наказ на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Л.С. Данко

суддя Р.І. Марко