Постанова

від 07.02.2018 по справі 909/278/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 909/278/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О.О. Мамалуй - головуючий, Л.В. Стратієнко, І.В. Ткач

за участю секретаря судового засідання - Руденко Н.С.

розглянувши у відкритому судову засіданні касаційну скаргу Івано-Франківської торгово-промислової палати

на постанову Львівського апеляційного господарського суду

у складі суддів: Г.В. Орищин - головуючий, Л.С. Данко, Р.І. Марко

від 14.09.2017р.

за позовом Виробничого підприємства "Західукрзакордоннафтогазбуд"

до Івано-Франківської торгово-промислової палати

про стягнення заборгованості

за участю представників учасників:

позивача: Демчана О.І. - керуючий санацією

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Виробниче підприємство "Західукрзакордоннафтогазбуд" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовними заявами про стягнення з Івано-Франківської торгово-промислової палати 40 689,04 грн заборгованості по орендній платі, 4 068,90 грн - штрафу в розмірі 10%, 1 196,78 грн - 3% річних, 14 691,46 грн - пені, 5 699,97 грн - інфляційних втрат та 8 200,33 грн - витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, 237,46 грн - 3% річних, 1 464,00 грн - пені, 1 136,26 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Івано-Франківською торгово-промисловою палатою зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №07-04/2015 від 01.04.2015р. та договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №07/04-15-7 від 01.04.2015р.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.05.2017р. у справі №909/278/17 відмовлено в позовних заявах Виробничого підприємства "Західукрзакордоннафтогазбуд" до Івано-Франківської торгово-промислової палати про стягнення заборгованості. Визнано недійсними договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №07-04/2015 від 01.04.2015р., договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №07/04-15-7 від 01.04.2015р., укладені між Виробничим підприємством "Західукрзакордоннафтогазбуд" та Івано-Франківською торгово-промисловою палатою. Здійснено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано нікчемністю договорів оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №07-04/2015 від 01.04.2015р. та про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №07/04-15-7 від 01.04.2015р., як таких, що порушують публічний порядок.

Суд, посилаючись на витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно та свідоцтво про право власності, відповідно до якого власником 1/1 адміністративного приміщення в м. Івано-Франківську по вул. Незалежності, 67 є держава в особі Кабінету Міністрів України, зазначив, що Виробниче підприємство "Західукрзакордоннафтогазбуд" станом на день укладення договорів не було власником орендованого майна.

Суд вказує на те, що майно, яке передано в оренду згідно з договором №07-04/2015 від 01.04.2015р. є державним, як наслідок до даного договору слід застосовувати положення норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Зі змісту зазначеного договору не вбачається, що сторони досягли згоди щодо таких істотних умов договору, як об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації), порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди.

Суду не подано документів у підтвердження передачі в оренду державного майна, як цього вимагають приписи статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до яких передача в оренду державного та комунального майна здійснюється виключно на конкурсних засадах та з дотриманням порядку проведення конкурсу для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Крім того, суд посилається на норми частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд першої інстанції, посилаючись на норми пункту 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, визнав зазначені договори недійсними.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2017р. у справі №909/278/17 частково задоволено апеляційну скаргу Виробничого підприємства "Західукрзакордоннафтогазбуд". Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 25.05.2017р. скасовано в частині відмови в позові про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №07-04/2015 від 01.04.2015р. та в частині визнання недійсними договорів: оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №07-04/2015 від 01.04.2015р.; про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №07/04-15-7 від 01.04.2015р. Позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Івано-Франківської торгово-промислової палати на користь Виробничого підприємства "Західукрзакордоннафтогазбуд" 40 689,04 грн заборгованості по орендній платі, 4 068,90 грн -10% штрафу, 1 196,78 грн - 3% річних, 7 255,88 грн - пені, 5 699,97 грн - інфляційних втрат, 1 450,00 грн - судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1 760,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Відмовлено в частині відмови у стягненні 7 435,78 грн пені за договором оренди. Рішення залишено без змін у частині відмови в позові про стягнення заборгованості за договором №07/04-15-7 від 04.04.2015р.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована досягненням згоди між сторонами при укладенні договору оренди №07-04/2015 від 01.04.2015р. щодо всіх істотних умов, передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Апеляційним господарським судом встановлено, що власником адміністративного будинку по вул. Незалежності, 67 в м. Івано-Франківську є держава в особі Кабінету Міністрів України, право повного господарського відання належить ВП "Західукрзакордоннафтогазбуд".

Пунктами 4.1, 4.11 статуту ВП "Західукрзакордоннафтогазбуд" передбачено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство має право здавати в оренду в установленому законодавством порядку підприємствам, установам, організаціям, а також громадянам нерухоме майно та інше окреме індивідуально визначене майно.

У період з 01.04.2015р. по 26.04.2016р. між сторонами існували правовідносини з оренди нерухомого майна, орендар частково виконував свої зобов'язання зі сплати орендної плати, тому окремі порушення, на яких акцентує увагу місцевий господарський суд, не можуть бути підставою для звільнення орендаря від обов'язку сплатити орендну плату за період користування майном.

Крім того, судом першої інстанції не досліджувався порядок укладання договору оренди №07-04/2015 від 01.04.2015р.

Апеляційний господарський суд України не погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що договір оренди №07-04/2015 від 01.04.2015р. є таким, що порушує публічний порядок, оскільки останній не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тому місцевим господарським судом безпідставно застосовано норми статті 228 Цивільного кодексу України.

Крім того, апеляційний господарський суд вказує на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 23.12.2015р. у справі №3-1143гс15, відповідно до якої фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК, оскільки використання майна - "річ" безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Тому, визнаючи договір оренди недійсним, необхідно серед іншого встановити обставини, пов'язані з виконанням договору, та визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором. Враховуючи встановлені у справі обставини, Верховний Суд України дійшов висновку, що визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який сторони розірвали, а майно повернули (тобто зобов'язання за спірним договором є припиненими), є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування.

Апеляційний господарський суд України, посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язань за договором оренди, частково задовольнив позовні вимоги позивача.

У частині відмови в позові ВП "Західукрзакордоннафтогазбуд" про стягнення заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №07/04-15-7 від 04.04.2015р. суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення місцевого господарського суду, оскільки наявні в матеріалах справи докази не підтверджують складу, обсягів та вартості надаваних послуг за період з 01.01.2016р. по 26.04.2016р. Самі лише рахунки-фактури, чи рахунки, одержані позивачем від інших юридичних осіб за надання комунальних послуг, не є доказами того, що відповідачу дійсно надавалися вказані послуги на заявлену суму.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

Івано-Франківська торгово-промислова палата, не погоджуючись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, звернулась до касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2017р. та залишити в силі рішення Господарського суду Івано-франківської області від 25.05.2017р. у справі №909/278/17.

Скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна", нормам якого суперечать істотні умови договору №07-04/2015 від 01.04.2015р.

Крім того, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 61 Конституції України, оскільки стягнення пені обчисленої у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання та штрафу є подвійним стягненням за несвоєчасне виконання зобов'язання, що не узгоджується з нормами статті 61 Конституції України.

4. Позиції інших учасників справи

Відзиви чи заперечення на касаційну скаргу учасниками справи не подані.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

01.04.2015р. між Виробничим підприємством "Західукрзакордоннафтогазбуд" (орендодавець) та Івано-Франківською торгово-промисловою палатою (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №07-04/2015.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору оренди, балансоутримувач передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне майно - нежитлове приміщення загальною площею 197 кв.м., розміщене на 1 поверсі адміністративної будівлі за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 67, що перебуває на балансі ВП "Західукрзакордоннафтогазбуд", вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 01.01.2015р. і становить 1 472 074,77 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення виставок - продаж продукції українських виробників.

Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Пунктами 3.1, 3.3, 3.4 договору оренди встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), або за результатами конкурсу на право державного майна і становить без ПДВ базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції - 7 360,39 грн за квітень 2015р. Орендна плата за перший місяць оренди квітень 2015 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за квітень 2015р. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. У разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.

У пунктах 3.7, 3.8 договору оренди зазначено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації та стягується до бюджету та орендодавцю у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати. У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованості за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості .

Відповідно до пункту 3.11 вказаного договору закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції до державного бюджету та орендодавцю.

Пунктами 10.6 та 10.10 договору встановлено, що чинність договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання акта приймання-передачі.

01.04.2015р. між Виробничим підприємством "Західукрзакордоннафтогазбуд" (орендодавець) та Івано-Франківською торгово-промисловою палатою (орендар) укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №07/04-15-7.

Згідно з пунктом 1.1 вказаного договору, балансоутримувач (орендодавець) забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 67 загальною площею 2 134,5 кв.м., а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах орендодавця на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

Частиною 3 пункту 2.1.1 договору розмір плати за обслуговування і ремонт будівлі, прибудинкової території утримання допоміжних приміщень будівлі залежить від складу робіт і послуг, які надаються орендодавцю житлово-експлуатаційними, ремонтно-будівельними організаціями та іншими суб'єктами господарювання, і визначається розрахунком щомісячних платежів (кошторисом витрат) за обслуговування та ремонт будівлі, комунальні та інші послуги орендодавця.

Виробниче підприємство "Західукрзакордоннафтогазбуд" передало Івано-Франківській торгово-промисловій палаті орендоване майно, що підтверджується актом прийому-передачі орендованого майна.

26.04.2016 Івано-Франківською торгово-промисловою палатою передано з користування орендоване майно ВП "Західукрзакордоннафтогазбуд", про що між сторонами складено акт від 26.04.2016.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить суд касаційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договору.

Частиною 1 статті 626 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтею 5 вказаного Закону орендодавцями є, зокрема, підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частини 1 статті 215 вказаного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Суд першої інстанції, посилаючись на норми статті 228 Цивільного кодексу України, визнав нікчемними договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №07-04/2015 від 01.04.2015р. та договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №07/04-15-7 від 01.04.2015р., оскільки орендодавець не є власником орендованого майна та при передачі в оренду державного майна порушено порядок передачі майна, встановлений Законом України "Про оренду державного та комунального майна", без дослідження порядку укладення спірних договорів, лише взявши до уваги ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 26.10.2016 у справі № 909/93/16 про введення процедури санації боржника - ВП "Західукрзакордоннафтогазбуд", від 27.04.2017 про проведення перевірки щодо дотримання вимог чинного законодавства при передачі в оренду приміщень та листи Регіонального відділення Фонду державного майна

Відповідно до положень частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України (яка кореспондується зі ст. 236 ЦК) виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Пунктами 10.6 та 10.10 договору оренди встановлено, що чинність договору припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання акта приймання-передачі.

Як встановлено судом апеляційної інстанції 26.04.2016 орендоване приміщення повернуто орендарем орендодавцю, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі приміщень.

Тобто договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №07-04/2015 від 01.04.2015р., є припиненим.

Визнавши недійсними договори оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №07-04/2015 від 01.04.2015р. та про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №07/04-15-7 від 01.04.2015р., суд першої інстанції відмовив позивачеві у задоволенні позовних вимог щодо стягнення орендної плати, витрат на утримання орендованого майна, надання комунальних послуг та штрафних санкцій.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за час дії договору оренди сторонами було складено акти здачі-приймання робіт (надання послуг), а саме - за період з липня по листопад 2015 року, в яких сторони зафіксували як суми орендної плати, яка підлягала до сплати, так і суми відшкодування за комунальні послуги, накладні витрати, електроенергію, теплопостачання, водопостачання, водовідведення, вивезення сміття (склад та вартість вказаних послуг кожного місяця була іншою). Відповідач у період з квітня 2015 року по січень 2016 року частково здійснював оплату по договору оренди та договору про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, проте протягом лютого-квітня 2016 року орендну плату та платежі, спрямовані на відшкодування витрат за комунальні послуги, не вносив. Орендоване приміщення повернуто орендарем орендодавцю в справному технічному стані, придатному до експлуатації, про що сторонами складено акт приймання-передачі приміщень від 26.04.2016.

Відповідно до пункту 3.11 вказаного договору закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та орендодавцю.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Встановивши припинення договору оренди, неналежне виконання відповідачем умов договору оренди та наявність підстав для стягнення заборгованості з орендної плати, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України та штрафу в розмірі 10% відповідно до пункту 3.8 договору оренди. Також суд, здійснивши перерахунок пені, заявленої до стягнення відповідно до пункту 3.7 договору з урахуванням вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, задовольнив зазначені вимоги позивача частково.

Апеляційним господарським судом правомірно відмовлено ВП "Західукрзакордоннафтогазбуд" про стягнення заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю №07/04-15-7 від 04.04.2015, оскільки

наявні в матеріалах справи докази не підтверджують надання комунальних послуг та їх оплату ВП "Західукрзакордоннафтогазбуд".

Твердження скаржника в касаційній скарзі про порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 61 Конституції України відхиляються Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, оскільки пунктом 3.8 договору оренди сторони передбачили сплату орендарем штрафу за наявність заборгованості по орендній платі не менше ніж за три місяці.

Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду відхиляються посилання скаржника на Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. № 786, оскільки недотримання сторонами положень Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна може бути підставою лише для внесення змін до умов договору оренди в цій частині, тобто приведення її у відповідність з вимогами Закону.

7. Висновки суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача та перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову обґрунтованим. Скаржником не доведено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Відповідно до положень частини 3 статті 332 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 18.01.2018р. зупинено виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2017р. у справі №909/278/17 до закінчення її перегляду в касаційному порядку, виконання вказаної постанови суду апеляційної інстанції підлягає поновленню.

8. Судові витрати

Зважаючи на те, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду залишає касаційну скаргу Івано-Франківської торгово-промислової палати без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 332 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Івано-Франківської торгово-промислової палати залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2017р. у справі №909/278/17 залишити без змін.

Поновити виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.09.2017р. у справі № 909/278/17.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Суддя Л. В. Стратієнко

Суддя І. В. Ткач