Постанова

від 14.09.2017 по справі 911/1003/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2017 р. Справа№ 911/1003/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

від позивача: Марченко П.В., Тарарін М.О.;

від відповідача: не з'явився;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО"

на рішення Господарського суду Київської області

від 10.05.2017

у справі №911/1003/17 (суддя Христенко О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ньюрон

Інносьютікалз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО"

про стягнення 1 854 392,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ньюрон Інносьютікалз" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам Ко" (далі - відповідач) заборгованості за договором поставки №3 від 26.05.2015 у загальному розмірі 1 854 392,94 грн. (з них: 1 693 679,05 грн. - основний борг, 35 567,26 грн. - інфляційні втрати, 12 110,96 грн. - 3% річних, 113 035,68 грн. - пеня), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання перед позивачем в частині своєчасної оплати вартості отриманого товару, внаслідок чого й виникла заборгованість.

Відповідач заперечував проти позову та просив суд відмовити в його задоволенні, зазначаючи про те, що позивачем не доведено факт поставки товару відповідачу та його часткову оплату. Окрім того, відповідач наголошував на тому, що надані суду документи на підтвердження факту поставки товару не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому не можуть прийматися судом як належні докази.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.05.2017 у справі №911/1003/17 позов було задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 693 679,05 грн. заборгованості, 35 567,26 грн. інфляційних втрат, 12 110,96 грн. 3% річних та 26 120,36 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 10.05.2017 у справі №911/1003/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:

- судом не досліджувалися письмові замовлення відповідача та рахунки-фактури позивача, внаслідок чого неможливо вважати встановленими обсяги поставок, види товару, а також строки поставки;

- в Додатку №2 до Договору поставки, на який посилається позивач, зазначено про те, що кінцевий строк оплати поставленого товару настає із закінченням 60-денного строку з дати поставки товару. Водночас, в п.14.1 Договору поставки передбачено, що строк його дії встановлено до 31.12.2015. При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які додаткові угоди, укладені між сторонами, про продовження строку дії Договору поставки. Враховуючи, що поставка товару, за яку позивач просить стягнути оплату з відповідача, ймовірно відбулася після закінчення строку дії Договору поставки, то строк оплати поставленого товару є невизначеним;

- позивач не направляв відповідачу вимогу про оплату поставленого товару, а тому на день винесення рішення у даній справі строк виконання грошових зобов'язань за поставлений товар не настав;

- наявні в матеріалах справи видаткові накладні не можуть бути прийняті судом до уваги, як належні докази поставки товару позивачем, оскільки вони не містять встановлених Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні реквізитів, а саме: накладні містять підписи невстановленої особи - отримувача; не вказано ПІБ, посаду та повноваження особи - отримувача; відсутні реквізити довіреності на отримання ТМЦ; відсутній відтиск мокрої печатки відповідача;

- в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували заявлену позивачем до стягнення суму основного боргу та пені;

- судом було порушено принцип рівності всіх учасників процесу перед законом і судом та без урахування принципу змагальності, закріплених у ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач подав суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, але в задоволенні цього клопотання було відмовлено, внаслідок чого не надано відповідачу можливості надати пояснення по суті заявлених вимог та обґрунтувати свої заперечення проти позову.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2017, апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.) апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.07.2017.

04.07.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.07.2017, у зв'язку з перебуванням судді Мартюк А.І. у відпустці з 03.07.2017, для розгляду справи №911/1003/17 визначено наступний склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Ткаченка Б.О. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 06.07.2017.

06.07.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника у судове засідання, призначене на 06.07.2017.

В судове засідання 06.07.2017 з'явилися лише представники позивача. Представник відповідача не з'явився.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2017, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 10.08.2017.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.08.2017, у зв'язку з перебуванням судді Ткаченко Б.О. у відпустці з 24.07.2017, для розгляду справи №911/1003/17 було визначено наступний склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Алданової С.О. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 10.08.2017.

10.08.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника у судове засідання, призначене на 10.08.2017.

В судове засідання 10.08.2017 з'явилися лише представники позивача. Представник відповідача не з'явився.

Враховуючи подане відповідачем клопотання, а також невиконання позивачем вимог ухвали суду від 06.07.2017, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 14.09.2017, про що Київським апеляційним господарським судом винесено ухвалу від 10.08.2017.

12.09.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надійшли:

- клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника у судове засідання, призначене на 14.09.2017;

- клопотання позивача про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою;

- додаткові пояснення позивача.

Колегією суддів було задоволено клопотання позивача про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

Представники позивача у судовому засіданні 14.09.2017 заперечували проти клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, посилаючись на його необґрунтованість.

Колегія суддів вирішила відмовити у задоволенні клопотання відповідача, оскільки відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь у судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони, яке нею використовується на власний розсуд. Окрім того, в порушення вимог ст. 77 вищезгаданого Кодексу, відповідач у своєму клопотанні не зазначив обставин, наявність яких перешкоджала б розгляду даної справи за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні 14.09.2017 представники позивача заперечували проти доводів апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових письмових поясненнях, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що ухвалене з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача в судове засідання 14.09.2017 не з'явився, але, як уже зазначалося вище, подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, в задоволенні якого судом було відмовлено.

Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 14.09.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

26.05.2015 між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки №3 (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 12-23).

За умовами Договору (п.п.1.1, 1.2, 1.4) продавець зобов'язався у зумовлені строки поставляти, а покупець приймати та оплачувати продукцію, в т.ч. лікарські засоби (далі - продукцію) на умовах, визначених цим Договором, його невід'ємними частинами. Найменування та асортимент продукції зазначаються у Додатку 1 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною. Покупець надсилає продавцю письмові замовлення на продукцію, встановленої продавцем форми. Продавець розглядає отримане від покупця замовлення протягом трьох банківських днів та надає покупцеві відповідь щодо прийняття замовлення або неприйняття замовлення повністю чи частково. Підтвердженням прийняття замовлення є виставлений продавцем рахунок-фактура із зазначенням відповідної кількості продукції та її вартості.

Порядок здійснення розрахунків (оплати) погоджений сторонами у розділі 6 Договору, згідно п.п.6.1, 6.2 якого загальна сума Договору відповідає сумам вартості продукції, що поставляється покупцеві за всіма видатковими накладними за цим договором. Оплата за даним Договором повинна проводитися покупцем на умові відтермінування оплати на 30 календарних днів з дати поставки на рахунок продавця, якщо інше не передбачено в додаткових угодах до цього договору.

Приймання-передачі продукції по кількості здійснюється на підставі товаросупровідних документів (п.7.3 Договору).

В п.14.1 Договору передбачено, що останній набуває чинності з дати початку та діє до 31.12.2015, за умови виконання положень пунктів 14.2 - 14.4.

26.05.2015 між сторонами були укладені Додатки №1 та №2 до Договору, в яких сторони погодили додаткові поставки продукції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що він належним чином виконав свої зобов'язання за Договором та поставив відповідачу за період з червня 2015 по листопад 2016 продукцію на загальну суму 4 812 635,21 грн.

Однак відповідач не виконав належним чином свої грошові зобов'язання перед позивачем, сплативши позивачу лише 3 974 825,81 грн. Решту вартості поставленої продукції у сумі 1 693 679,05 грн. відповідач не оплатив.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку розрахуватися з позивачем, останній звернувся за захистом своїх прав до суду і, окрім вимог про стягнення 1 693 679,05 грн. основного боргу, просив суд стягнути з відповідача 35 567,26 грн. інфляційних втрат, 12 110,96 грн. 3% річних та 113 035,68 грн. пені.

Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши вимоги позивача обґрунтованими, нормативно та документально підтвердженими лише щодо стягнення з відповідача 1 693 679,05 грн. заборгованості, 35 567,26 грн. інфляційних втрат та 12 110,96 грн. 3% річних. В задоволенні решти вимог було відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу за період з червня 2015 по листопад 2016 продукцію на загальну суму 4 812 635,21 грн., про що сторонами було складено та підписано видаткові накладні.

Відповідач лише частково розрахувався з позивачем, сплативши 3 974 825,81 грн. Решту вартості поставленої продукції у сумі 1 693 679,05 грн. відповідач не оплатив.

Колегією суддів враховано посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що надані позивачем видаткові накладні не можуть вважатися допустимими доказами, оскільки вони неналежним чином оформлені. Однак наявні у справі видаткові накладні підписані в двосторонньому порядку представниками обох сторін, а також скріплені печатками позивача та відбитком штампу зі сторони відповідача.

Заперечуючи факт підписання накладних, а відтак, фактично зазначаючи про підроблення документів, відповідач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції доказів звернення з цього приводу до правоохоронних органів. Також відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що склад відповідача, чий штамп проставлений на видаткових накладних, не отримував товар від позивача у вказані в накладних дати.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що підписання відповідачем, як покупцем, видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції і є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Окрім того, для отримання товару відповідачем були видані довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, копії яких наявні в матеріалах справи, а оригінали були оглянуті місцевим господарським судом в судовому засіданні, що не заперечується позивачем.

Претензії щодо якості чи кількості отриманої від позивача продукції від відповідача не надходили. Доказів на підтвердження протилежного не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції.

В ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Натомість, як уже зазначалося вище, відповідач лише частково розрахувався з позивачем, що призвело до виникнення заборгованості, яка на час звернення позивача з позовом до суду та вирішення спору у даній справі місцевим господарським судом становила 1 693 679,05 грн.

Колегією суддів враховано доводи апеляційної скарги про те, що місцевим господарським судом не досліджувалися письмові замовлення відповідача та рахунки-фактури позивача, внаслідок чого неможливо вважати встановленими обсяги поставок, види товару, а також строки поставки.

Однак в матеріалах справи наявні підписані сторонами Додатки до Договору, в яких погоджено додаткові поставки продукції. Окрім того, в наданих позивачем банківських довідках по рахунку позивача містяться відомості про суми перерахованих відповідачем грошових коштів, укладений між сторонами Договір та реквізити накладних (том справи - 2, аркуші справи - 31-53).

Також в матеріалах справи наявний підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків, згідно з яким сальдо на користь позивача станом на 15.03.2017 становить 1 693 679,16 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 27-30).

За висновком колегії суддів, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акту звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір (аналогічна правова позиція наведена в п.п.4.4.1 п.4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 (із змінами та доповненнями) Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів ).

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що строк дії Договору закінчився 31.12.2015, а відтак строк виконання грошових зобов'язань за поставлений у 2016 році товар не настав, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявна додаткова угода №1 до Договору, підписана обома сторонами, відповідно до п.1 якої строк дії Договору продовжено до 31.12.2017 (том справи - 2, аркуш справи - 195).

Доказів на підтвердження визнання недійсною вказаної додаткової угоди суду не надано.

Наведені обставини справи в їх сукупності свідчать про те, що на час звернення позивача до суду відповідач прострочив виконання своїх грошових зобов'язань по сплаті вартості поставленої позивачем продукції у загальній сумі 1 693 679,05 грн., у зв'язку з чим вказана сума основного боргу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за рішенням суду і в цій частині вимог позов є обґрунтованим.

В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманої продукції, позивач просив суд стягнути з відповідача 113 035,68 грн. пені, нарахованої за період з 03.01.2017 по 31.03.2017.

Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Водночас, у разі, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (аналогічна правова позиція наведена в п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Як вбачається зі змісту укладеного між сторонами Договору в останньому відсутні умови щодо відповідальності відповідача, як покупця, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (несвоєчасну оплату отриманої продукції) у вигляді пені з погодженням її розміру та бази розрахунку, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 113 035,68 грн. пені є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, названа стаття встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

До того ж, передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування інфляційних втрат та 3% річних є правомірним.

За розрахунками позивача з відповідача підлягає стягненню 12 110,96 грн. 3% річних та 35 567,26 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з січня по березень 2017.

Перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів дійшла висновку про арифметичну правильність цього розрахунку, у зв'язку з чим позов в цій частині вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відносно посилання відповідача на те, що місцевий господарський суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, чим порушив його права, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з нормами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Зокрема, такими обставинами є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

З наведеного випливає, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (аналогічна правова позиція наведена в п.п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Таким чином, відкладення розгляду справи або оголошення у судовому засіданні перерви є правом, а не обов'язком суду, яке він використовує в залежності від наявності конкретних обставин, вказаних у ст. 77 Господарського процесуального кодексу України. Відтак, в даному випадку передумовою для відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін (інших учасників судового процесу), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами та доказами.

Оскільки відповідач у своєму клопотанні не навів обставин, які б перешкоджали місцевому господарському суду розглянути спір за відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі матеріалів, в задоволенні клопотання було відмовлено правомірно, як необґрунтованого. При цьому колегією суддів враховано, що у разі неможливості забезпечити явку свого представника у судові засідання, відповідач не був позбавлений можливості подати суду будь-які письмові пояснення чи докази через канцелярію (відділ документального забезпечення) місцевого господарського суду або за допомогою засобів поштового зв'язку.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідач не з'явився у жодне засідання суду апеляційної інстанції. Натомість відповідач тричі подавав ідентичні за змістом клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, посилаючись на неможливість забезпечити явку повноважного представника у судові засідання.

Однак, застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді даної справи ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989).

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Доказів, які б спростовували висновки місцевого господарського суду, не надано.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАМ КО" на рішення Господарського суду Київської області від 10.05.2017 у справі №911/1003/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.05.2017 у справі №911/1003/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/1003/17 повернути до Господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова