Рішення

від 06.09.2017 по справі 464/6153/16-ц

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/6153/16-ц

пр.№ 2/464/430/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.09.2017 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

у складі: головуючого-судді Мички Б.Р.

за участю секретаря судового засідання Янишин М.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Житлово-будівельного кооперативу №188, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності,

у с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 44,7 кв.м. Покликається на те, що працювала двірником ЖБК №118 та у 1992 році отримала ордер на вселення з сім*єю у спірну службову квартиру. Після припинення трудових відносин у 2004 році вона продовжує проживати у квартирі, яка, як вважає, вже не має статусу службової, разом з сином - третьою особою по справі та справно сплачують за комунальні послуги. Оскільки позивач вселилась у квартиру законно та відкрито, добросовісно нею володіє більше десяти років без будь-якої правової підстави, а тому просить визнати право власності за набувальною давністю.

У судове засідання позивач не з'явився; подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримує та просить задоволити.

Від представника відповідача Львівської міської ради надійшла заява про розгляд справи у відсутності їх представника, у вирішенні позовних вимог покладається на розсуд суду.

Представник відповідача ЖБК №188 та третя особа ОСОБА_3.у судове засідання не з'явилися, хоча повідомлялися про розгляд справи, а тому суд вважає за можливе розглядати справу у їх відсутності.

У зв'язку із неявкою у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється згідно із вимогами ч.2 ст.197 Цивільного процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши її дійсні обставини, суд приходить до наступного висновку з огляду на таке.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 23 грудня 2014 року по справі №464/4908/14 ухвалено у задоволенні позову представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 до голови правління Житлово-будівельного кооперативу №188 ОСОБА_5, третя особа Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради про зобов*язання відповідача звернутися до третьої особи з клопотанням про вилучення квартири АДРЕСА_1 з числа службових відмовлено; встановлено, що ОСОБА_1 у 1990 році видано ордер на вказану службову квартиру /статус такої не змінювався/, яка належить ЖБК №188 та в якому позивач працював. Вказані обставини відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню та узгоджуються з матеріалами справи.

Відповідно до ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Позивачем ОСОБА_1 способом захисту права обрано визнання права власності за набувальною давністю, а відтак в силу ст.10 ЦПК України зобов'язана довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Правовою підставою вимог є ст.344 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Тобто, виходячи зі змісту вищевказаної норми закону, особи, що мають право на визнання за ними права власності на майно за набувальною давністю, мають бути законними добросовісними володільцями цього майна протягом установленого законом строку. Володілець є добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що ця річ належить іншій особі.

Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю є добросовісне заволодіння чужим майном та володіння чужим майном протягом певного строку.

У п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав зазначено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України).

Виходячи зі наведеного, обставинами, які мають істотне значення для справи, і які у відповідності до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України повинен довести саме позивач є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння, тобто той факт, що особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність, тобто конкретний строк володіння.

З урахуванням наведеного вище суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, оскільки остання є фактично користувачем вказаного службового приміщення, власником якого є ЖБК №188.

Покликання позивача на добросовісність, відкритість, давність володіння цим житлом та можливість визнання за ним права власності на квартиру за набувальною давністю в порядку, визначеному ст.344 ЦПК України є неаргументованими, оскільки поселення в службове житлове приміщення та подальше проживання в ньому позивача із сім'єю відбулося в порядку, встановленому ЖК України, що, в свою чергу, не породжує підстав для набуття позивачем права власності на нерухоме майно, належне до власності житлово-будівельного кооперативу, незалежно від давності користування ним.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позивачем не був доведений факт, що він, при заволодінні чужим майном не знав і не міг знати про відсутність в нього підстав для набуття права власності, оскільки позивачеві достеменно було відомо, що спірне житлове приміщення у вигляді квартири АДРЕСА_1 йому надається в якості службового.

Оскільки позивачеві було відомо про відсутність в нього законних підстав для набуття права власності на спірне майно, то його володіння спірною квартирою не можна в контексті вимог закону вважати добросовісним і правовий механізм, передбачений ст.344 ЦК України, для набуття у власність такого майна, не може бути застосований.

Наявність судових рішень щодо спірної квартири про відмову в позовах ЖБК №188 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у володінні власністю, визнання ордеру недійсним, виселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а також оплата комунальних послуг не надають права на визнання права власності за набувальною давністю.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст.11 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що всупереч вимогам ст.ст.10, 60 ЦПК України позивачем не доведено підставність вимог про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, що в свою чергу є підставою для відмови в задоволенні позову. Матеріали справи не містять інших доказів в спростування даного рішення суду.

Також, згідно із ст.88 ЦПК України позивачеві не підлягають до присудження понесені ним судові витрати при подачі позову до суду у разі відмови судом у задоволенні позовних вимог.

На підставі ст.ст.16, 328, 344 ЦК України та керуючись ст.ст.10, 57-61, 88, 197, 208, 212-215, 218 ЦПК України,

у х в а л и в:

у задоволенні ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Житлово-будівельного кооперативу №188, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м.Львова протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення, - в той же строк з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання такої рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий Б.Р. Мичка