Постанова

від 10.04.2018 по справі 464/6153/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 464/6153/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р.

Провадження № 22-ц/783/6189/17 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

Категорія: 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Савуляка Р.В.,

суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я.

за участі секретаря: Куцика І.Б.,

без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 06 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Житлово-будівельного кооперативу №188, третя особа - ОСОБА_3 про визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 44,7 кв.м.

Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 06 вересня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Житлово-будівельного кооперативу №188, третя особа - ОСОБА_3 про визнання права власності відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2

В апеляційній скарзі посилається на те, що ст. 344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років, набуває право власності на це майно.У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Вказує, що оскільки трудові відносини між Позивачем та ЖБК № 118 припинилися 23 січня 2004 року, то з 24 січня 2004 року спірна квартира перестала використовуватися як службова . Крім того, договору найму, укладення якого є обов'язковим відповідно до норм Житлового кодексу України і Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Україні, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 4 лютого 1988 року, ніколи між Позивачем та ЖБК № 118 укладено не було. Тобто, Позивач володіє спірною квартирою з 20 серпня 1992 року і продовжує нею володіти надалі безтитульно, тобто без будь-якої на те правової підстави.

Відтак, позивач спільно зі своєю сім'єю вселилась у спірну квартиру законно, на підставі ордеру, виданого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, та відкрито, добросовісно володіє нею значно більше десяти років, що є очевидним для всіх осіб, у тому числі і для Відповідача, якому було відомо про фактичне володіння Позивачем квартирою, доглядає, сплачує всі комунальні та інші витрати на утримання квартири.

Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 06 вересня 2017 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому фіксація судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 23 грудня 2014 року по справі №464/4908/14 ухвалено у задоволенні позову представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 до голови правління Житлово-будівельного кооперативу №188 Жепської Г.В., третя особа Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради про зобов'язання відповідача звернутися до третьої особи з клопотанням про вилучення квартири АДРЕСА_1 з числа службових відмовлено; встановлено, що ОСОБА_2 у 1990 році видано ордер на вказану службову квартиру /статус такої не змінювався/, яка належить ЖБК №188 та в якому позивач працював.

Відповідно до ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Позивачем ОСОБА_2 способом захисту права обрано визнання права власності за набувальною давністю, а відтак в силу ст.10 ЦПК України зобов'язана довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Правовою підставою вимог є ст.344 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Тобто, виходячи зі змісту вищевказаної норми закону, особи, що мають право на визнання за ними права власності на майно за набувальною давністю, мають бути законними добросовісними володільцями цього майна протягом установленого законом строку. Володілець є добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що ця річ належить іншій особі.

Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю є добросовісне заволодіння чужим майном та володіння чужим майном протягом певного строку.

У п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав зазначено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК України).

Виходячи зі наведеного, обставинами, які мають істотне значення для справи, і які у відповідності до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України повинен довести саме позивач є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння, тобто той факт, що особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність, тобто конкретний строк володіння.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, оскільки остання є фактично користувачем вказаного службового приміщення, власником якого є ЖБК №188, квартира не належить до державного житлового фонду

Покликання позивача на добросовісність, відкритість, давність володіння цим житлом та можливість визнання за ним права власності на квартиру за набувальною давністю в порядку, визначеному ст.344 ЦПК України є неаргументованими, оскільки поселення в службове житлове приміщення та подальше проживання в ньому позивача із сім'єю відбулося в порядку, встановленому ЖК України, що, в свою чергу, не породжує підстав для набуття позивачем права власності на нерухоме майно, належне до власності житлово-будівельного кооперативу, незалежно від давності користування ним.

Суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення вірно виходив з того, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позивачем не був доведений факт, що він, при заволодінні чужим майном не знав і не міг знати про відсутність в нього підстав для набуття права власності, оскільки позивачеві достеменно було відомо, що спірне житлове приміщення у вигляді квартири АДРЕСА_1 йому надається в якості службового.

Оскільки позивачеві було відомо про відсутність в нього законних підстав для набуття права власності на спірне майно, то його володіння спірною квартирою не можна в контексті вимог закону вважати добросовісним і правовий механізм, передбачений ст.344 ЦК України, для набуття у власність такого майна, не може бути застосований.

Наявність судових рішень щодо спірної квартири про відмову в позовах ЖБК №188 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у володінні власністю, визнання ордеру недійсним, виселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а також оплата комунальних послуг не надають права на визнання права власності за набувальною давністю.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст.11 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що всупереч вимогам ст.ст. 10, 60 ЦПК України позивачем не доведено підставність вимог про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, що в свою чергу є підставою для відмови в задоволенні позову. Матеріали справи не містять інших доказів в спростування даного рішення суду.

Висновки суду достатньо мотивовані і підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи.

Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення не вбачає.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене) Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 06 вересня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий : Савуляк Р.В.

Судді Крайник Н.П.

Мельничук О.Я.