Ухвала

від 19.09.2017 по справі 904/9775/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

19.09.2017 Справа № 904/9775/14

Суддя Рудь І.А., розглянувши скаргу № 20/87 від 28.07.2017р. Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк" на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області у справі:

за позовом Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельтрон", м. Дніпро

про стягнення 47 218 грн. 47 коп.

Представники:

від позивача (скаржника): не з'явився;

від відповідача (боржника): не з'явився;

від ВДВС: ОСОБА_1, дов. №б/н від 19.09.2017р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду від 11.02.2015р. (суддя Дубінін І.Ю.) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 44 559 грн. 55 коп. простроченої заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, 2 658 грн. 92 коп. пені за прострочення сплати процентів; стягнуто з відповідача до спеціального фонду Державного бюджету України 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

На виконання зазначеного рішення господарським судом 23.02.2015р. видано накази.

04.08.2017р. Публічним акціонерним товариством "Інтеркредитбанк" до господарського суду подано скаргу на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, в якій скаржник просить суд:

- визнати незаконними дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_1 при винесенні повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 17.07.2017р. № 0314/14078/4;

- скасувати повідомлення державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_1 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 17.07.2017р. № 0314/14078/4.

Скарга мотивована тим, що 26.07.2017р. банк отримав від відділу державної виконавчої служби повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 17.07.2017р. № 0314/14078/4, оскільки стягувачем, в порушення вимог ч.2 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження", до заяви про примусове виконання рішення не додано квитанцію про сплату авансового внеску. Однак, скаржник вважає, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб підпадає під категорію стягувачів, які згідно абз. 2 ч. 2 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" звільнені від сплати авансового внеску. У зв'язку із чим вважає дії державного виконавця незаконними, а вказане повідомлення таким, що підлягає скасуванню.

Розпорядженням керівника апарату суду № 6184 від 07.08.2017р. щодо призначення повторного автоматизованого розподілу матеріалів справи, призначено повторний автоматизований розподіл скарги Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк".

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2017р. скаргу Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк" передано на розгляд судді Рудь І.А.

Ухвалою господарського суду від 14.08.2017р. прийнято скаргу до розгляду та призначений її розгляд у судовому засіданні 19.09.2017р. о 12:30 год.

У призначене судове засідання скаржник та боржник явку повноважних представників не забезпечили.

19.09.2017р. на адресу суду надійшло клопотання скаржника про розгляд скарги без участі представника банку від 18.09.2017р. № 20/109, в якому останній підтримав викладені у скарзі вимоги та просив їх задовольнити.

На адресу суду повернувся конверт з ухвалою, що направлялася на адресу відповідача, з відміткою відділення поштового зв'язку: Фирмы по данному адресу нет .

Суд вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності представника відповідача, оскільки скарга з доданими до неї документами й ухвала суду направлялися за юридичною адресою відповідача, яка значаться у витязі з ЄДРЮОФОПГФ від 08.08.2017р. № НОМЕР_1, наданому за електронним запитом суду.

Відповідно до п.3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За вказаних вище підстав, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду скарги належним чином.

Представник ВДВС проти задоволення скарги заперечував, надав письмові заперечення від 19.09.2017р. № 0314/18568/4, в яких зазначив, що під час винесення повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 17.07.2017р. № 0314/14078/4 державний виконавець діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством.

Дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представника ВДВС, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно зі ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. № 1404-VIII (надалі - Закон України «Про виконавче провадження» ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про виконавче провадження примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих документів, до яких, зокрема, відносяться і накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частина 1 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження передбачає, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду заяви про примусове виконання рішення ПАТ "Інтеркредитбанк" від 26.06.2017р. № 20/69, що надійшла на адресу Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області 12.07.2017р. за вх..№ 7613, державним виконавцем 17.07.2017р. складено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання № 0314/14078/4, у зв'язку із тим що стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску (а.с. 127-128, 129-130).

Так, згідно ч. 2 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Від сплати авансового внеску звільняються стягувачі за рішеннями про: стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин; обчислення, призначення, перерахунок, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи; стягнення аліментів; відшкодування майнової та/або моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.

За п.3 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа та квитанцією про сплату авансового внеску, крім випадків, коли стягувач звільняється від сплати авансового внеску відповідно до частини другої статті 26 Закону.

Згідно п.8 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим.

Отже із заявою про примусове виконання рішення звертаються стягувачі, які повинні сплатити авансовий внесок, при цьому ч. 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" містить виключення з цього правила для певної категорії стягувачів, у тому числі для державних органів.

Як вбачається із матеріалів справи, скаржник звернувся із заявою про примусове виконання судового рішення за наказом № 904/9775/14 від 23.02.2015р., стягувачем за яким є ПАТ "Інтеркредитбанк".

Стаття 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банку.

Пунктами 1, 4, 8 ч. 1 ст. 48 вказаного Закону серед іншого встановлено, що Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює повноваження органів управління банку; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб; здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону.

Відповідно до ч.2 ст.37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень, серед іншого, має право: вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи.

Згідно ч.3 ст.37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. Уповноважена особа Фонду має право: призначати на посаду, звільняти з посади чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їхні службові обов'язки, змінювати розмір оплати праці з додержанням вимог законодавства про працю; здійснювати інші повноваження, встановлені цим Законом, та делеговані їй Фондом.

Пунктом 1 ч. 4 цієї ж статті встановлено, що на виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку.

Аналіз змісту ст. ст. 37, 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а також наявні матеріали справи свідчать про те, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Інтеркредитбанк" ОСОБА_2 звернулась із заявою про примусове виконання наказу № 904/9775/14 від 23.02.2015р. від імені стягувача ПАТ "Інтеркредитбанк", який відповідно до ч.2 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" не звільнений від сплати авансового внеску.

Згідно ст.3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду. Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України, а також рахунки в цінних паперах у депозитарних установах - державних банках. Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку. Органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатися в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень. Взаємодія Фонду з Національним банком України та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства. Керівними органами Фонду є адміністративна рада та виконавча дирекція. Реорганізація та ліквідація Фонду здійснюються на підставі окремого закону.

Тобто, зазначена стаття Закону не містить відомостей про те, що Фонд є державним органом та входить до складу системи державних органів.

У відповідності до ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.

Скарги на рішення, дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник, прокурор та орган державної виконавчої служби, приватний виконавець. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачу, боржнику, прокурору та органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю. Ухвала може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту, можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості що узгоджується також зі статтями 6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 9.13. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

За встановлених обставин, скарга ПАТ "Інтеркредитбанк" на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області задоволенню не підлягає.

На підставі вищезазначеного, керуючись Законом України „Про виконавче провадження» , ст.ст. 86, 115, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Скаргу № 20/87 від 28.07.2017р. Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк" на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відхилити.

Суддя ОСОБА_3