Рішення

від 21.09.2017 по справі 475/196/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №475/196/16-ц 21.09.2017 21.09.2017 21.09.2017

Провадження №22-ц/784/2045/17

Справа № 475/196/16-ц

Провадження № 22-ц/784/2045/17

Головуючий у І інстанції Якименко Л.М.

Категорія 39 Доповідач в апеляційній інстанції Прокопчук Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2017 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Прокопчук Л.М.,

суддів - Козаченка В.І., Царюк Л.М.

із секретарем судового засідання - Лептугою С.С.,

За участю: представника апелянта ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2016 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом та встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини із спадкодавцем, встановлення факту прийняття спадщини,-

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2016 року ОСОБА_5, діючи через свого представника ОСОБА_6, звернувся до суду з позовом до Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом та встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини із спадкодавцем, встановлення факту прийняття спадщини.

В обґрунтування позову зазначав, що 29 вересня 2014 року помер його батько ОСОБА_7, який за життя у 2008 році склав два заповіти, посвідчені секретарем Маринівської сільської ради, якими заповів йому все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, а саме: земельну ділянку розміром 6,36 га для ведення сільськогосподарського виробництва та житловий будинок АДРЕСА_1.

Крім того, батькова тітка ОСОБА_8, була власницею земельних ділянок 7,57га та 0,611га., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року у віці 92 роки, 26 грудня 2000 року, ще за життя, склала на користь ОСОБА_7 заповіт, посвідчений секретарем Маринівської сільради, яким заповіла батькові земельну частку (пай) згідно державного акту, що належить їй по закону в КСП "Батьківщина" та, відповідно до державних актів на право приватної власності на землю: НОМЕР_2 (дублікат НОМЕР_4) та НОМЕР_3.

Його батько ще за життя спадщину прийняв, оскільки постійно проживав разом із ОСОБА_8, але не встиг отримати свідоцтво про право на спадщину після померлої тітки тому, що помер.

ОСОБА_5, будучи єдиним спадкоємцем першої черги за законом після померлого батька ОСОБА_7, прийняв спадщину в установлений законом строк, однак, не може оформити спадщину на дві земельні ділянки, які заповіла батькові ОСОБА_8, оскільки батько не встиг за життя отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Позивач вказує, що за життя батько і його тітка ОСОБА_8 постійно проживали в АДРЕСА_1, але останні півтора-два роки до смерті тітки, починаючи з 2003 року тітка проживала разом із сім'єю батька у батьковому будинку, оскільки вона була самотньою людиною, через похилий вік та стан здоров'я потребувала сторонньої допомоги та нагляду.

У зв'язку із погіршенням стану здоров'я ОСОБА_8, батько із своєю співмешканкою ОСОБА_9 забрали тітку до себе в будинок для надання їй допомоги і належного догляду, та постійно проживали разом з нею до дня її смерті.

7 жовтня 2014 року позивач звернувся до Доманівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті батька, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлої ОСОБА_8, оскільки батько не звернувся із заявою про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк та не був зареєстрованим разом зі спадкодавицею на момент її смерті.

Посилаючись на те, що на день смерті спадкодавця ОСОБА_8 батько позивача проживав разом з нею, позивач у уточненій позовній заяві просить суд встановити факт проживання ОСОБА_7 разом з ОСОБА_8 на день її смерті та визнати за ним право власності на дві земельні ділянки ОСОБА_8 в порядку спадкування (а.с.3-4, 72-74).

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2016 року позов задоволено частково,

- встановлено факт постійного проживання ОСОБА_7 разом із тіткою ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1;

- визнано за ОСОБА_5, ІПН НОМЕР_1, уродженцем с.Маринівка, Доманівського району, Миколаївської області право власності в порядку спадкування за законом:

- на земельну ділянку, розташовану на території Маринівської сільської ради, Доманівського району, Миколаївської області, площею 7,57га, вартістю 169011,32грн., право на яку належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8, згідно державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_4, (реєстраційний №72)) від 01.07.2005 року, виданого на підставі рішення виконкому Маринівської сільської ради від28.04.2000р. за №6, кадастровий номер НОМЕР_5;

- на земельну ділянку, розташовану на території Маринівської сільської ради, Доманівського району, Миколаївської області, площею 0,611га, вартістю 25344,70грн., право на яку належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3, (реєстраційний №010601300074)) від 05.09.2006 року, виданого на підставі розпорядження Доманівської райдержадміністрації від 15.03.2006р. №122, кадастровий номер НОМЕР_6.

У встановленні факту прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 - ОСОБА_5 відмовлено (а.с. 99-101).

Апеляційну скаргу подала особа, яка не брала участь у справі ОСОБА_4, але вважає що порушено її права відносно майна, успадкованого ОСОБА_5

Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин, які мають значення по справі, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким повністю відмовити в задоволені позову (а.с. 109-113).

В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Представник позивача просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача, належно повідомлений про розгляд справи, в судове засідання не з'явився.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер батько позивача ОСОБА_7 Після його смерті позивач прийняв спадщину та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом - земельну ділянку розміром 6,3553 га, яка належала померлому (а.с. 82).

Відповідно до заповіту від 26.12.2000 року, ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, заповіла своєму племіннику ОСОБА_7 земельну частку (пай) згідно державного акту, що належить їй за законом в КСП Батьківщина (а.с. 10).

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю, виданого Маринівською сільською радою 26.09.2000 року, ОСОБА_8 на підставі рішення виконавчого комітету Маринівської сільської ради від 28.04.2000 року № 5, передана у приватну власність земельна ділянка площею 7,57 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області (а.с. 16).

Крім того відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Доманівською райдержадміністрацією 05.09.2006 року на підставі розпорядження Доманівської райдержадміністрації від 15.03.2006 року № 122, ОСОБА_8 є власником земельної ділянки площею 0,611 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області (а. с.15).

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що ОСОБА_7 постійно проживав разом із спадкодавицею на час відкриття спадщини та вважається таким, що прийняв спадщину, тому і його син - позивач ОСОБА_10, який прийняв спадщину після смерті батька, має право на спадкування спірних земельних ділянок.

Однак з висновками суду в частині задоволення позову погодитись не можна.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про нотаріат" нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Діяльність нотаріату спрямована на охорону та захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, на запобігання правопорушенням шляхом правильного і своєчасного вчинення нотаріальних дій.

Правовий аналіз наведеної норми та закону в цілому дозволяє зробити висновок, що

нотаріат є органом безспірної цивільної юрисдикції та превентивного правосуддя. Професійна діяльність нотаріуса забезпечує превентивний правовий захист та унеможливлює порушення в майбутньому прав та інтересів суб'єктів права та виникнення спорів у судах. Тобто у разі виникнення спору, невизнання прав, питання підлягає судовому розгляду.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 34 та частини першої статті 66 Закону України від 02.09.93 N 3425-XII "Про нотаріат" нотаріуси видають свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до п.4.15. глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Відповідно до п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

В п.3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" наголошено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності

Таким чином, передумовою для застосування положень ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Відповідно до положень глави 89 ЦКУ, якою визначено порядок оформлення права на спадщину, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно і зареєструвати право на таку спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, оскільки право власності на таке майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст. 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 328 указаного Кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Згідно зі ст. 392 ЦК власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частинами 1, 4 ст. 60 ЦПК встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами в розумінні ст. 57 ЦПК є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку , в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно із ст. 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні (п. 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4/-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування").

Пленум Верховного Суду України у постанові від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснив, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, враховуючи викладені вимоги законодавства та характер спірних правовідносин, при вирішенні справи про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування у зв'язку з неможливістю оформлення права на спадщину в установленому гл. 89 ЦК порядку, суду першої інстанції необхідно було застосовувати положення законодавства про спадкування, а також щодо регулювання права власності громадян на земельну ділянку; з'ясувати всі обставини справи стосовно права власності на нерухоме майно померлої особи, наявність інших осіб, які мають право на спадкування, причини відсутності правовстановлюючих документів на нерухоме майно; перевірити достатність установлених передбаченими ч. 2 ст. 57 ЦПК засобами доказування належних і допустимих доказів на підтвердження належності майна померлому громадянину й надати їм належну оцінку та встановити підстави переходу вказаного майна до спадкоємців і дотримання останніми законодавства щодо здійснення права на спадкування, тобто виконати положення ст.ст. 213, 214 ЦПК України.

Однак зазначені вимоги закону судом першої інстанції дотримані не були.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_8, якій на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого Маринівською сільською радою 26.09.2000 року на підставі рішення виконавчого комітету Маринівської сільської ради від 28.04.2000 року № 5, передана у приватну власність земельна ділянка площею 7,57 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області (а.с. 16).

Крім того відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Доманівською райдержадміністрацією 05.09.2006 року на підставі розпорядження Доманівської райдержадміністрації від 15.03.2006 року № 122, ОСОБА_8 була власником земельної ділянки площею 0,611 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області (а. с.15).

Постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачу, матеріали справи не містять.

Відсутня в матеріалах справи і інформація про те, чи була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_8; хто прийняв спадщину після її смерті. Відсутні також документи, що підтверджують родинний зв'язок між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 В заповіті, складеному ОСОБА_8 26.12.2000 року, не зазначено ані розмір земельної ділянки, ані дані про державний акт, на підставі якого їй належить право власності на земельну ділянку, в той час як в справі маються копії двох державних актів на право власності на землю ОСОБА_8, видані 26.09.2000 року та 05.09.2006 року.

Оскільки спір про визнання права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення є спором про спадкування, належним відповідачем у зазначених спорах є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності - відповідна територіальна громада в особі сільської, селищної ради. Сільські, селищні ради можуть бути залучені в якості третіх осіб у спорах щодо земельних ділянок, які знаходяться на території відповідної ради.

Таким чином доказів того, що позивач звертався до нотаріуса за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно та отримав відмову у цьому, позивач суду не надав, як не надав і доказів того, що відповідач порушив її права, свободи чи інтереси.

З доданих до апеляційної скарги документів вбачається, що апелянт ще до звернення до суду з позовом позивача зверталась до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин між нею та ОСОБА_8 Розглядаючи вказану заяву, суди прийшли до висновку про те, що існує спір про право між апелянтом та ОСОБА_5 щодо спірних земельних ділянок (а.с.115-120). Крім того, з наданої апеляційному суду копії рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 28.02.2017 року вбачається, що судом встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_4 та її рідною тіткою ОСОБА_8

Вирішуючи спори про поділ спадщини та визнання права власності на спадкове майно, суди встановлюють належне спадкодавцю на час його смерті майно, яке входить до складу спадщини, а також з'ясовують чи не порушуються права та інтереси всіх спадкоємців, які мають право на спадщину (Постанова Судової палата у цивільних справах Верховного Суду від 25.05.2016 року № 6-692цс16).

Відповідно до частини третьої ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Задовольняючи заяву про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на час відкриття спадщини, суд не врахував, що місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Заяви про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини підлягають задоволенню судом, якщо у паспорті спадкоємця відсутня відмітка про місце реєстрації особи. (Лист, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 16.05.2013, № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування").

Будь-яких доказів того, де був зареєстрований ОСОБА_7 на час смерті ОСОБА_8, матеріали справи не містять.

Проте суд на ці обставини уваги не звернув, не перевірив коло спадкоємців, які мають право на спадщину.

За таких обставин колегія суддів вважає, що спір між позивачем та відповідачем - Маринівською сільською радою Доманівського району Миколаївської області відсутній, а тому у позові слід відмовити.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у встановленні факту прийняття спадщини відповідає вимогам норм матеріального права, оскільки зі вступом в дію ЦК України 2003 року, факти прийняття спадщини, яка відкрилась після вступу його в дію, судом не розглядаються.

За наведених підстав відповідно до вимог п.3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду слід скасувати і ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, частково задовольнивши апеляційну скаргу.

Відмова в задоволенні позову з зазначених вище підстав не перешкоджає позивачу зверненню до суду для вирішення спірного питання із залученням до участі в справі в якості відповідачів належних осіб.

Керуючись ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 27 вересня 2016 року в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_5 до Маринівської сільської ради Доманівського району Миколаївської області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом та встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини із спадкодавцем відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Може бути оскаржено в касаційному порядку по Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили.

Головуючий Судді