Ухвала

від 18.09.2017 по справі 183/1977/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-сс/774/1113/17 Справа № 183/1977/17 Слідчий суддя - Суддя-доповідач - ОСОБА_1

Категорія: ст. КПК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2017 року м.Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року про накладення арешту на майно, -

ВСТАНОВИЛА :

Ухвалою слідчого судді задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на земельну ділянку, яка розташована на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1223285500:01:398:0010, яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_5 , шляхом заборони будь-яким особам розпоряджатися будь-яким чином вказаним майном та використовувати його, а також заборонено вносити будь-які зміни до Державного земельного кадастру та проводити дії щодореєстрації (перереєстрації), об`єднання чи поділу земельної ділянки, проводити на ній будь-які будівельні роботи, заборонено реєстрацію декларацій про початок будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації. Обмежено власника земельної ділянки ОСОБА_5 укористуванні нею для недопущення її подальшого псування чи перетворення.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що вказана земельна ділянка визнана речовим доказом у кримінальному провадженні № 12013040000000254 від 13.05.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, тому з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження вказаного нерухомого майна, накладення арешту є необхідним заходом.

В апеляційній скарзі власник майна просить поновити строк на апеляційне оскарження; скасувати ухвалу слідчого судді в частині заборони проведення будь-яких будівельних робіт, реєстрації декларацій, розпорядження та використання вказаним майном та постановити нову, якою відмовити в цій частині в задоволенні клопотання слідчого про арешт вказаного майна.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, посилається на те, що ухвала була постановлена без виклику особи, яка її оскаржує, а копію ухвали отримано тільки 17.08.2017 року, про що є розписка в матеріалах справи.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що слідчий суддя не перевірив клопотання слідчого на його відповідність вимогам ст. 171 КПК України, не перевірив наявність правових підстав для накладення арешту, достатність доказів, які вказують на розмір можливої конфіскації, можливий розмір шкоди та цивільного позову, наслідки арешту для інших осіб, а також розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Звертає увагу, що кримінальне провадження було закрито в 2013 році за відсутністю складу злочину, після чого, апелянту стало відомо, що в травні 2017 року йому заборонено проведення будь-яких будівельних робіт на вказаній земельній ділянці. Зазначає, що земельна ділянка потребує укріплення з боку прибережної зони для запобігання її руйнування, тому в даному випадку накладення такої заборони може призвести до її знищення. Посилається на законність виділення вказаної земельної ділянки, при цьому посилається на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2011 року та постанову прокуратури про закриття кримінального провадження по вказаним подіям.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Згідно ч. 3 ст. 170, пунктів 1, 2, 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті (ст. 170), арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98цього Кодексу.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовимидоказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Колегія суддів вважає, що зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання слідчого слідчим суддею дотримані належним чином, а доводи третьої особи, викладені в апеляційній скарзі, та його представника - в судовому засіданні щодо незаконності та необґрунтованості ухвали слідчого судді, є безпідставними.

При перевірці матеріалів апеляційним судом встановлено, що у провадженні СВ Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12013040000000254 від 13.05.2013 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

З матеріалів клопотання вбачається, що здійснюється досудове розслідування відносно посадових осіб Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, які підготували та підписали завідомо незаконні розпорядження з приводу відведення громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 земельних ділянок державного лісового фонду в районі бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на території Піщанської сільської ради, загальною площею 4,361 га, що спричинило тяжкі наслідки.

Під час досудового розслідування було отримано відомості про те, що 17.05.2011 року директором ДП «Новомосковське лісове господарство» ОСОБА_8 було направлено листа за вихідним № 89 в адресу Головного управління Держкомзему у Дніпропетровській області, Новомосковської РДА та відділу Держкомзему у Новомосковському районі щодо вищезазначених земельних ділянок, які являються держлісфондом та їх вилучення повинно проводитися згідно вимог чинного законодавства.

Крім того, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 610 від 10.04.2008 року, заборонено вилучення та зміна цільового призначення земельних ділянок лісового фонду.

Незважаючи на вказаний лист ДП «Новомосковське лісове господарство» та постанову Кабінету Міністрів України № 610 від 10.04.2008 року, відділом Держкомзему у Новомосковському районі були погоджені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , та розпорядженням голови Новомосковської райдержадміністрації Дніпропетровської області № 373-р-11 від 22.06.2011 року вказаним громадянам були передані у власність для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки з кадастровими номерами 1223285500:01:398:0010, 1223285500:01:398:0011, 1223285500:01:398:0012.

Згідно інформації публічної кадастрової карти України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна цільове призначення вищезазначених земельних ділянок було змінено для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

З клопотання та ухвали слідчого судді вбачається, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вчинялись дії, направлені на перетворення незаконно відведених земельних ділянок з метою їх подальшої забудови та зміни властивостей.

Крім того, в ході досудового розслідування встановлено, що у порушення вимог діючого законодавства невстановлені особи протягом квітня 2017 року проводили роботи із намивання берегу поруч із вказаними земельними ділянками, що може свідчити про вчинення дій, направлених на зміну властивостей земельної ділянки, а також штучне збільшення меж прибережно-захисної смуги.

Встановлено, що 24 квітня 2017 року постановою слідчого у кримінальному провадженні № 12013040000000254 земельну ділянку, розташовану на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської областікадастровий номер 1223285500:01:398:0010 визнано речовим доказом.

У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98цього Кодексу. При цьому, на відміну від іншихправових підстав, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт з метою забезпечення речових доказів не вимагає повідомлення про підозру у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Крім того, за правилами абз. 2 ч. 10 ст. 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурор наголошував, що враховуючи конкретні умови території, а також вимоги ст. 85 Водного кодексу України та матеріали, земельна ділянка розташована за межами прибережної захисної смуги. Доказів правомірності користування земельною ділянкою в межах прибережної захисної смуги або розробки проекту укріплення берегової лінії вказаної земельної ділянки третьою особою не надано, що, на думку прокурора, свідчить про необґрунтованість доводів заявника в частині загрози знищення його майна.

Також стороною обвинувачення зазначено, що у ході розслідування кримінального провадження у 2016 році та 05.04.2017 року проводились днопоглиблювальні роботи на замовлення власників земельних ділянок, про що почато кримінальне провадження №12016040350003236 за ч. 1 ст. 239-1 КК України.

Крім того, стороною обвинувачення зауважено, що у провадженні встановлено ряд обставин, які додатково обґрунтовують правомірність накладення арешту на земельні ділянки, а саме: отримано відомості про те, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 містять в собі підроблені документи, зокрема висновки про погодження документації із землеустрою із підробленими підписами начальника відділу Держкомзему у Новомосковському районі ОСОБА_9 ; за результатами проведення комплексної судової експертизи з питань землеустрою від 05.09.2017 року Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз встановлено, що проекти землеустрою щодо передачі у приватну власність земельних ділянок громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не відповідають вимогам земельного законодавства.

Завданнями застосування арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України).

Арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження, які застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. ч. 1, 2 ст. 131 КПК України).

Враховуючи, що вказані земельні ділянки є важливим доказом у даному провадженні, а також необхідність проведення ряду слідчих та інших процесуальних дій для встановлення обставин, які підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПК України, чому і має сприяти застосування таких заходів, тому для забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування та для запобігання ризиками приховування, пошкодження, знищення, перетворення та відчуження даного речового доказу, які об`єктивно існують у разі незастосування такого заходу, що знайшло своє підтвердження в судових засіданнях, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає обґрунтованим та доцільним накладення арешту на вказане майно.

Відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу.

Апеляційним судом встановлено, що на даному етапі досудового розслідування в матеріалах провадження відсутні належні докази, які давали б беззаперечні підстави суду прийти до висновку про відсутність ознак кримінального правопорушення, а також про відсутність необхідності в накладенні арешту. При цьому прокурором в судовому засіданні доведені достатні та належні підстави для застосування такого заходу забезпечення в даному кримінальному провадженні, зокрема, наявність обставин, передбачених ст. 98, ч. 3 ст. 170 КПК України.

Разом з тим, увипадку, якщо наявність зв`язку між арештованим майном та розслідуваним кримінальним правопорушенням у межах досудового розслідування буде спростована, або стороною обвинувачення у розумні строки, відповідно до ст. 28 КПК України, не будуть вжиті належні заходи для встановлення та перевірки відповідних обставин, апелянт не позбавлений права ініціювати в порядку ст. 174 КПК України питання про скасування накладеного арешту.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 , що клопотання слідчого не містить правову підставу для арешту майна, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки із матеріалів кримінального провадження вбачається, що клопотання слідчого та ухвала слідчого судді містять вказівки на правові підставі, зазначені ст. ст. 170, 171, 173 КПК України, для накладення арешту на майно.

Апеляційний суд зауважує, що доводи апеляційної скарги відносно того, що слідчий суддя не перевірив наявність правових підстав для накладення арешту, достатність доказів, які вказують на розмір можливої конфіскації, можливий розмір шкоди та цивільного позовує необґрунтованими, оскільки арешт на майно накладений на підставі п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме з метою забезпечення збереження речових доказів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та вмотивованою, підстав для її скасування не встановлено, а відповідні доводи третьої особи ОСОБА_5 є неприйнятними.

Керуючись ст. ст. 170-173, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року про накладення арешту на майно, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером 1223285500:01:398:0010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3