Постанова

від 31.05.2007 по справі 9/267ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/267ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

31.05.07                                                                                 Справа № 9/267ад

Суддя Ворожцов А.Г., розглянувши матеріали справи за позовом

Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області

до  Попаснянського районного відділу земельних ресурсів

про стягнення 11674 грн. 71 коп.

в присутності представників:

від позивача – Сердюков А.П., заступ.нач., дов. №34-03/1878, від 18.05.07.

від відповідача – Шадловська Д.Ф., гол.спеціаліст, дов. 425 від 30.05.07.

Суть спору: позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача суми економічних санкцій відповідно до рішення від 26.02.07р. № 27 у розмірі 11 674,71 грн.

Попаснянський райвідділ земельних ресурсів (Відділ) проти позову заперечує з наступних підстав.

Відділ зареєстрований в ДПІ у Попаснянському р-ні як платник ПДВ з 15.03.2000р. і 20% ПДВ, за його твердженням, не є передбаченою законодавством націнкою та виручкою внаслідок порушення державної дисципліни цін, а є обов'язковим порядком виконання Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.07р. № 165-ВР (далі –Закон про ПДВ).

Щомісячно нарахований ПДВ перераховувався до державного бюджету відповідно до чинного законодавства, про що у Відділі є щомісячні декларації та платіжні доручення щодо цього. Заборгованості за платежами у Відділа не існує, що підтверджується листом податкового органу від 14.05.07р.

Надання Відділом платних послуг, які затверджені спеціальним наказом Держкомзему, Мінфіну і Мінекономіки від 15.06.01р. № 97/298/124, не відносяться до ст.. 5 Закону про ПДВ.

З 7 травня 2007 року згідно заяви Відділу, реєстрація платника ПДВ анульована за власним бажанням за п. 9.8 ст. 9 Закону про ПДВ.

В обґрунтування позову позивач виклав наступне.

Позивачем проведена перевірка Відділу з питання порядку формування розмірів плати за землевпорядні роботи (послуги), за якою складено акт перевірки від 13.02.07р. № 07061.

В результаті перевірки встановлено, що у період з 01.02.06р. по 01.12.06р. до встановлених державних цін на земельно-кадастрові роботи та послуги застосовувалась не передбачена законодавством націнка у розмірі 20%, чим були порушені вимоги ст.. 8 Закону України «Про ціни та ціноутворення»(далі –Закон про ціни), спеціального наказу Деркомзему, Мінфіну та Мінекономіки від 15.06.01р. № 97/298/124.

За даними позивача сума додаткової виручки склала 3891,57 грн.

Відповідно до ст. 14 Закону про ціни необґрунтовано отримана підприємством сума виручки внаслідок порушення державної дисципліни цін, підлягає стягненню в дохід відповідного бюджету із застосуванням штрафу в двократному розмірі.

Рішенням позивача від 26.02.07р. № 27 за вказане порушення на підставі ст. 14 Закону про ціни Відділу застосовані економічні санкції у розмірі 11674,71 грн., у т.ч. штраф –7783,14 грн.

Рішення не оскаржене, однак не виконане Відділом, у зв'язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду.

Оцінивши доводи позивача та відповідача і надані докази, суд дійшов висновку про наступне.

Спірним рішенням позивача від 26.02.07р. № 27 за порушення ст. 8 Закону про ціни у позивача вилучено в дохід державного бюджету 3891,57 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 7783,14 грн.

Як вбачається з реєстру сплати за надані відповідачем послуги у 2006 році, доданого до акту перевірки № 07061 від 13.02.07р., ці послуги надавалися суб'єктам господарювання, за виключення 4-х фізичних осіб.

Відповідно до п. 3 Положення про державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000р. №1819, основними завданнями Держцінінспекції є організація та здійснення контрольно-наглядових функцій з питань додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, підприємствами, установами та організаціями вимог щодо формування, встановлення та застосування цін і тарифів.

Згідно п.4 даного Положення Держцінінспекція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, у межах  своєї  компетенції  здійснює  перевірки   додержання порядку формування,  встановлення і застосування цін і тарифів.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про ціни і ціноутворення" державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів).

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення" державний   контроль за цінами здійснюється  при встановленні і застосуванні державних фіксованих та  регульованих  цін  і  тарифів.  

Згідно ч. 1 ст. 14 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією  сума виручки в  результаті  порушення  державної дисципліни цін та діючого порядку визначення вартості будівництва,  що  здійснюється із залученням коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ та організацій  підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному  розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми  списуються  з рахунків підприємств і  організацій  в  банківських  установах  за рішенням  суду.

Відповідно до п.1.4 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Міністерства фінансів України 03.12.01 N 298/519, підставою для застосування  економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін є одержання суб'єктами господарювання необґрунтованої виручки в результаті порушення ними чинного в  періоді,  що  перевіряється,  порядку  встановлення та застосування цін і тарифів, які регулюються уповноваженими органами відповідно до вимог законодавства.

Крім того, питання щодо обкладення операцій за договорами податком на додану вартість, здійснення перевірок при цьому та притягнення до відповідальності належить до компетенції податкових органів, а не органу відповідача.

Статус  державної  податкової  служби  в Україні, її функції та правові основи діяльності регламентовано Законом України “Про державну податкову службу в Україні”.

Так, відповідно до пп. 1, 11 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право:

1) здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків);

11) застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.

Податок на додану вартість є податком відповідно до пп.  1 п.  1 ст.  14 Закону України  “Про систему оподаткування”, а тому відповідно до наведених положень Закону України “Про державну податкову службу в Україні” питання щодо проведення перевірки нарахування і сплати даного податку та застосування при цьому відповідних санкцій належить до компетенції органів державної податкової служби.

Відповідачем у справі - Державною інспекцією з контролю за цінами в Луганській області не доведено, що в даній частині перевірка здійснена, та рішення в цій частині прийнято, відповідно до визначеної законодавством компетенції.

Відповідачем не враховано, що відповідно положень Закону України “Про податок на додану вартість” не передбачено звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій за договорами про надання послуг між юридичними особами.

Таким чином, проведення перевірки щодо оподаткування податком на додану вартість у розмірі, і відповідно здійснення висновку відповідачем про одержання позивачем додаткової виручки у сумі 3891,57 грн., є необґрунтованими.

Під час провадження у даній справі судом перевірялося та встановлювалося, чи прийнято оскаржуване рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з  урахуванням  права  особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За результатами такого дослідження судом, зокрема встановлено, що оскаржуване рішення в частині оподаткування ПДВ прийнято: не на підставі, та по за межами  повноважень  і не  у  спосіб,  що передбачені Конституцією та законами України; необґрунтовано,  тобто не враховано усі обставини, що мають значення для прийняття рішення, зокрема щодо наявності компетенції.

За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом 5-денного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,   суд

п о с т а н о в и в:

1.  У задоволенні позову відмовити.

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 04.06.2007р.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                               А.Г.Ворожцов