Рішення

від 25.09.2017 по справі 904/7624/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.09.2017 Справа № 904/7624/17

За позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (м.Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Житлово-будівельного кооперативу "Гірник-2" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором № 111 на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та пару від 01.10.1998 у загальному розмірі 464 010 грн. 35 коп.,

Суддя Фещенко Ю.В.,

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт (довіреність № 2 від 03.01.2017);

від відповідача: ОСОБА_2 - керівник (паспорт та витяг з ЄДР),

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Гірник-2" (далі - відповідач) заборгованість за договором на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари № 111 від 01.10.1998 у загальному розмірі 464 010 грн. 35 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 387 757 грн. 70 коп. - основний борг;

- 22 132 грн. 83 коп. - пеня;

- 43 932 грн. 03 коп. - інфляційні втрати;

- 10 187 грн. 79 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари № 111 від 01.10.1998 в частині повної та своєчасної оплати спожитої в період з січня 2015 року по березень 2017 року теплової енергії, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 387 757 грн. 70 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 25 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 12.12.2016 по 20.06.2017 в сумі 22 132 грн. 83 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з квітня 2015 року по травень 2017 року у сумі 43 932 грн. 03 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 12.03.2015 по 20.06.2017 у сумі 10 187 грн. 79 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 07.09.2017.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 49012/17 від 07.09.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду документи.

У судове засідання 07.09.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 07.09.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав.

При цьому, судом було відзначено, що в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи (а.с.53).

Судом було зауважено, що відповідно до частини 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 07.09.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 25.09.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи неодноразово відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень .

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 52344/17 від 25.09.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи додаткові документи.

Від відповідача надійшла заява (вх.суду 52349/17 від 25.09.2017), в яких він просив суд врахувати під час прийняття рішення по справі, що спірна заборгованість перед позивачем виникла внаслідок неплатоспроможності п'яти квартир у будинку. Так, відповідач зазначає, що заборгованість однієї із квартир становить 200 000 грн., заборгованість квартири № 60 становить 90 000 грн. 00 коп., заборгованість квартири № 47 становить 25 000 грн. 00 коп., заборгованість квартири № 29 становить 23 000 грн. 00 коп. У зв'язку з вказаними обставинами, відповідач звертався до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу про стягнення заборгованості, за результатами розгляду справи № 215/6320/15-ц було прийнято рішення про стягнення з мешканця на користь Житлово-будівельного кооперативу "Гірник-2" 136 520 грн. 36 коп. заборгованості, але станом на даний час рішення у вказаній справі не виконано, заборгованість перед відповідачем не погашена, що має наслідком накопичення заборгованості перед позивачем.

У судове засідання 25.09.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представником позивача у судовому засіданні 25.09.2017 було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача у судовому засіданні 25.09.2017 наявність заборгованості не заперечував, але посилався на відсутність його вини у виникненні спірного боргу, а також просив суд під час прийняття рішення по справі врахувати обставини, викладені у заяві.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 25.09.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору .

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.10.1998 між Криворізьким підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа", правонаступником якого відповідно до пункту 1.2. Статуту є Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - постачальник, позивач) та Житлово-будівельним кооперативом "Гірник-2" (далі - споживач, відповідач) було укладено договір на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання № 111 (далі - договір, а.с.9-11), за яким постачальник зобов'язується відпускати споживачу теплову енергію для потреб опалення, вентиляції гарячого водопостачання та пари у відповідності з встановленим планом теплопостачання з 01.10.1998 по 31.12.1998 (таблиця № 1 та № 2) - Житловий будинок вулиця Карбишева, 2 (пункт 1 договору).

У пункті 26 договору сторони погодили, що договір укладається з 01.10.1998 по 31.12.1998 та вважається щорічно продовженим, у випадку ненадходження від жодної із сторін заяви про розірвання договору не пізніше, ніж за один місяць до закінчення строку договору.

Доказів розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений договір № 111 від 01.10.1998 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з пунктом 2 договору відпуск теплової енергії для потреб опалення та вентиляції здійснюється протягом опалювального періоду, встановленого відповідним рішенням Криворізької міської ради народних депутатів (при цьому опалювальний період з 15 жовтня по 15 квітня), гаряче водопостачання відпускається протягом року (за виключенням ремонтного періоду).

Додатковою угодою від 07.10.2014 до договору сторони передбачили з 01.10.2014 внести зміни в таблиці № 1, 2 договору, а саме: прийняти опалювальну площу - 2345,80 м 2 , навантаження на опалення - 0,2066 Гкал/год, навантаження на гаряче водопостачання - 0,0485 Гкал/год. З 01.10.2014 навантаження за спожиту теплову енергію здійснюється відповідно теплового навантаження на опалення та гаряче водопостачання, розрахованого у відповідності з питомими нормами, врахованими при розрахунках планових тарифів на послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання.

Відповідно до пунктів 3 та 5 договору використання теплової енергії допускається тільки на підставі договору між постачальником та споживачем. Облік кількості теплової енергії, використаної споживачем здійснюється на підставі показників засобів обліку встановлених на межі розподілу. При відсутності засобів обліку споживач розраховується з постачальником по проектному навантаженню.

Зокрема, в період з 16.01.2015 по 23.02.2017 тарифи на теплову енергію передбачені:

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 320 від 08.04.2014 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб населення КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 414 грн. 90 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.38);

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 694 від 03.03.2015 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб населення КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 702 грн. 18 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.39);

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1005 від 09.06.2016 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб населення КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 1 393 грн. 18 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.40);

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1783 від 06.10.2016 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 1 395 грн. 80 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.41).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору позивачем у період з січня 2015 року по березень 2017 року відпускалась теплова енергія у відповідності до щорічних розпоряджень виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області "Про початок та закінчення опалювального періоду" та до визначених пунктом 2 періодів, а саме:

- актом б/№ (а.с.32) підтверджується, що 10.11.2014 було подано теплоносій на об'єкт відповідача, а з акту б/№ (а.с.33) вбачається, що 12.04.2015 було припинено теплопостачання на об'єкт відповідача;

- актом № б/№ (а.с.34) підтверджується, що з 16.10.2015 було подано теплоносій на об'єкт відповідача, а з акту б/№ вбачається, що 07.04.2016 було припинено теплопостачання на об'єкт відповідача (а.с.35);

- актом № 102 (а.с.36) підтверджується, що з 20.10.2016 було подано теплоносій на об'єкт відповідача, а з акту б/№ вбачається, що 25.03.2017 було припинено теплопостачання на об'єкт відповідача (а.с.37).

Отже, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем в період з січня 2015 року по березень 2017 року було здійснено поставку теплової енергії відповідачу на загальну суму 519 757 грн. 70 коп. та, відповідно, позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки-фактури:

- рахунок-фактура № 111 від 31.01.2015 на суму 17 454 грн. 84 коп. (а.с.17);

- рахунок-фактура № 111 від 28.02.2015 на суму 16 990 грн. 16 коп. (а.с.18);

- рахунок-фактура № 111 від 31.03.2015 на суму 13 982 грн. 13 коп. (а.с.19);

- рахунок-фактура № 111 від 30.04.2015 на суму 11 223 грн. 05 коп. (а.с.20);

- рахунок-фактура № 111 від 30.11.2015 на суму 13 236 грн. 09 коп. (а.с.21);

- рахунок-фактура № 111 від 31.12.2015 на суму 22 659 грн. 35 коп. (а.с.22);

- рахунок-фактура № 111 від 31.01.2016 на суму 27 118 грн. 19 коп. (а.с.23);

- рахунок-фактура № 111 від 29.02.2016 на суму 37 671 грн. 95 коп. (а.с.24);

- рахунок-фактура № 111 від 31.03.2016 на суму 18 481 грн. 38 коп. (а.с.25);

- рахунок-фактура № 111 від 30.04.2016 на суму 14 851 грн. 11 коп. (а.с.26);

- рахунок-фактура № 111 від 31.11.2016 на суму 71 871 грн. 68 коп. (а.с.27);

- рахунок-фактура № 111 від 31.12.2016 на суму 78 611 грн. 68 коп. (а.с.28);

- рахунок-фактура № 111 від 31.01.2017 на суму 67 668 грн. 57 коп. (а.с.29);

- рахунок-фактура № 111 від 28.02.2017 на суму 67 696 грн. 49 коп. (а.с.30);

- рахунок-фактура № 111 від 31.03.2017 на суму 40 241 грн. 03 коп. (а.с.31).

Докази вручення вказаних рахунків наявні в матеріалах справи (а.с.60-75).

Згідно з нормами статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

Відповідно до пункту 25 договору споживач здійснює оплату за відпущену теплову енергію протягом 5 днів після отримання рахунку постачальника. У випадку несплати споживачем по закінченню 5 днів з дня отримання рахунка постачальника, споживач сплачує пеню в розмірі 0,25 % за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Відповідачем зобов'язання в частині повних розрахунків за спожиту в період з 16.01.2015 по 23.02.2017 теплову енергію у встановлений договором строк були порушені, відпущена теплова енергія ним була оплачена лише частково - в сумі 132 000 грн. 00 коп., що призвело до утворення заборгованості перед позивачем в сумі 387 757 грн. 70 коп. Наявність вказаної суми боргу і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони систематично порушувались, спожита в період з січня 2015 року по березень 2017 року теплова енергія була оплачена ним лише частково в сумі 132 000 грн. 00 коп. наступним чином:

- 13.05.2016 в сумі 7 000 грн. 00 коп.;

- 27.01.2017 в сумі 38 000 грн. 00 коп.;

- 31.01.2017 в сумі 20 000 грн. 00 коп.;

- 23.03.2017 в сумі 8 000 грн. 00 коп.;

- 11.04.2017 в сумі 20 000 грн. 00 коп.;

- 13.04.2017 в сумі 28 000 грн. 00 коп.;

- 05.05.2017 в сумі 11 000 грн. 00 коп. Вказане вбачається з картки рахунку (а.с.60-61).

Отже, у відповідача утворилась заборгованість за спожиту в період з січня 2015 року по березень 2017 року теплову енергію в сумі 387 757 грн. 70 коп. (519 757,70 - 132 000,00).

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії (пункт 25 договору), беручи до уваги відомості щодо дати отримання рахунків за спірний період, господарський суд встановив, що строк оплати за переліченими вище рахунками-фактурами є таким, що настали, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 387 757 грн. 70 коп. обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати спожитої в спірний період теплової енергії відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 387 757 грн. 70 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 387 757 грн. 70 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 387 757 грн. 70 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 25 договору сторони визначили, що у випадку несплати споживачем по закінченню 5 днів з дня отримання рахунка постачальника, споживач сплачує пеню в розмірі 0,25 % за кожен день прострочення від суми заборгованості

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем - порушені, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем в загальний період з 12.12.2016 по 20.06.2017 в сумі 22 132 грн. 83 коп., яку він просив стягнути відповідно до наданого розрахунку.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, що доданий до позовної заяви (а.с.16), судом встановлено, що він відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, отже, визнається судом обґрунтованим.

Враховуючи вказане, вимоги позивача в частині стягнення пені є обґрунтованими в сумі 22 132 грн. 83 коп.

При цьому, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги таке:

- відповідач, підтверджуючи свою добросовісність, не ухилявся від відповідальності за порушення умов договору, наявність боргу визнавав;

- відповідач є житлово-будівельним кооперативом, а отже, виконання його зобов'язань щодо оплати спожитої теплової енергії напряму залежить від факту оплати відповідних послуг населенням, яке є кінцевим споживачем послуг, з оплати яких утворилась спірна заборгованість;

- матеріалами справи підтверджується існування значної заборгованості декількох квартир перед відповідачем, а також те, що Житлово-будівельним кооперативом вичиняються дії щодо примусового стягнення вказаної заборгованості (наказ Тернівського районного суду м. Кривого Рогу про стягнення заборгованості у справи № 215/6320/15-ц);

- житлово-будівельний кооператив є неприбутковим підприємством;

- як визначено у рішенні Конституційного Суду № 7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором;

- пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи поведінку відповідача, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені (22 132 грн. 83 коп.) до 50%, а саме: до 11 066 грн. 42 коп., а отже вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково у сумі 11 066 грн. 42 коп. (22 132,83 грн. - 50%).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за спожиту теплову енергію у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з квітня 2015 року по травень 2017 року у сумі 43 932 грн. 03 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 12.03.2015 по 20.06.2017 у сумі 10 187 грн. 79 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

При цьому, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були враховані вище вказані вимоги, арифметичного розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 43 932 грн. 03 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені періоди прострочення та суми заборгованості, арифметичного розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 10 187 грн. 79 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, відповідно до приписів пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати в сумі 6 960 грн. 16 коп. покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Гірник - 2" (50047, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Тернівський район, вулиця Карбишева, будинок 2; ідентифікаційний код 23065672) на користь Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, провулок Дежньова, будинок 9; ідентифікаційний код 03342184) 387 757 грн. 70 коп. - основного боргу, 11 066 грн. 42 коп. - пені, 43 932 грн. 03 коп. - інфляційних втрат, 10 187 грн. 79 коп. - 3% річних, 6 960 грн. 16 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.09.2017.

Суддя ОСОБА_3