Постанова

від 21.09.2017 по справі 906/1283/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"21" вересня 2017 р. Справа № 906/1283/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Олексюк Г.Є.

суддя Василишин А.Р. ,

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Вох В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 26.04.17 р. у справі № 906/1283/16

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове"

про стягнення 527277,00 грн. інфляційних нарахувань

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_2,представник , довіреність в справі

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 26.04.2017 року у справі № 906/1283/169(суддя Сікорська Н.А.) позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" про стягнення 527 277 грн. інфляційних нарахувань задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" (10014, м. Житомир, вул. Кафедральна, 10, код ЄДРПОУ 22063975) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 і.п.н. НОМЕР_1) 24 777,83 грн. інфляційних.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" (10014, м. Житоми, вул. Кафедральна, 10, код ЄДРПОУ 22063975) в дохід Державного бютжету України 371,67 грн. судового збору.

В решті позову провадження у справі припинено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався ст.ст. 509,534,598,599,600,601-604,609,ч.2ст. 625 ЦК України ,п.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та прийшов до висновку,що на момент звернення з даним позовом у відповідача перед позивачем існував основний борг в сумі 268920,00 грн. (вартість частки у майні товариства), на який позивач правомірно нарахувала інфляційні втрати по лютий 2017 р.При цьому, суд вважав, що позивач неправомірно заявила до стягнення інфляційні, які обраховані за весь період прострочення, а саме з квітня 2004 р. по лютий 2017 р. на сукупний індекс інфляції, що становить 509,1481 відсотків.

Суд першої інстанції вважав правомірним нарахування позивачем та заявлення до стягнення інфляційних втрат за період з травня 2016 року по лютий 2017 року на суму простроченої заборгованості 268920 грн. та стягнув 24777,83 грн. ( 268920,00 грн. * 109,21382849%).

Оскільки судом було встановлено, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з квітня 2004 року по квітень 2016 року були предметом розгляду у судових справах № 2/739, 906/706/14, 906/635/15 та 906/539/16 і судом прийняті рішення з даних спорів, господарський суд Житомирської області припинив провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Не погодившись з постановленим рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій не погоджується з висновком місцевого суду щодо неправомірності нарахування інфляційних втрат, які обраховані за весь період прострочення, а саме з квітня 2004 р. по лютий 2017 р. на сукупний індекс інфляції, що становив 509,1481%".

Вважає, що зауваження є помилковими та не відповідають дійсності. В іі розрахунку за весь період прострочення врахований індекс інфляції. А до стягнення заявлена сума в зменшеному розмірі на результати нарахувань за окремі попередні періоди часу, з метою виключення повторного стягнення. Наголошує, що розрахунок виконувався з дотриманням вимог Закону.

На думку апелянта, суд не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин, а оскаржуване рішення є не обґрунтованим. Просить задоволити апеляційну скаргу та стягнути на її користь 527277 грн.інфляційних.

У відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ "Замкове" вказує, що суд вірно дійшов до рішення про часткову відмову у задоволенні позову, вказуючи на те, що є рішення господарського суду, що набрали законної сили, якими вирішено господарські спори між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а тому провадження у справі в частині стягнення з відповідача інфляційних за період з квітня 2004 року по квітень 2016 року підлягає припиненню.

Вважає, що посилання позивача на невірне застосування норм права випливають виключно з індивідуального тлумачення норм права і вибіркового його застосування.

Відповідач наголошує, що жодним діючим нормативним актом не передбачено можливість нарахування інфляційних втрат на вже нараховані інфляційні втрати за попередній період, а тому вимоги позивача не можуть бути задоволені у заявленому нею розмірі, так як це не відповідає законодавству.

Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

В письмових поясненнях на відзив апелянт вказує, що судами по всіх розглянутих справах встановлено, що платіж у сумі 268 920 грн. мав бути здійснений в березні 2004 р. , а отже місяць, з якого має починатися визначення індексу інфляції є квітень 2004 р. Оскільки місяцем погашення боргу є лютий 2017 року , періодом прострочення даного боргу для визначення індексу інфляції є квітень 2004-лютий 2017 року. Навівши власні розрахунки, апелянт вважає, що судом першої інстанції рішення прийняте без всебічного, об'єктивного розгляду всіх обставин в їх сукупності.

Просить задовольнити позовні вимоги в повному розмірі.

У судове засідання апелянт не з явилась,про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлена належним чином та заздалегідь,про що свідчить зворотнє повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

За змістом правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п.3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. При цьому неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК України (п.3.12 постанови).

Оскільки у матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору та апелянтом у справі не надано доказів в підтвердження поважності причин її неявки в в судове засідання, враховуючи тривалість розгляду справи, справа розглядається без явки апелянта за наявними матеріалами.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представника відповідача ,перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 була учасником ТОВ "Замкове" з часткою в статутному фонді 20%.

Вийшовши з Товариства та неотримавши вартість своєї частки, ОСОБА_1, з метою захисту свого порушеного права, починаючи з 2010 року, неодноразово зверталась до господарського суду з вимогами про стягнення з ТОВ "Замкове", зокрема, інфляційних, які нараховувались за визначені позивачем періоди.

Зокрема, рішенням господарського суду Житомирської області від 25 грудня 2013 р. у справі №2/739, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.02.14року та постановою Вищого господарського суду України від 28 квітня 2014 року, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" на користь ОСОБА_1 268 920,00 грн. вартості частки в майні товариства; 390660,00 грн. інфляційних; 7360,00 грн. витрат на оплату експертизи (а.с.37-41,т.1).

В мотивувальній частині рішення суду від 25.12.2013р. у справі № 2/739 судом встановлено, що у ТОВ "Замкове" виникло зобов'язання сплатити позивачу вартість її частки в майні товариства в сумі 268920,00 грн. з 19.03.2003р., кінцевий термін виконання якого є 18.03.2004р.

При розгляді справи № 2/739 інфляційні втрати судом стягнуто за період з квітня 2004 року по вересень 2013 року.

На примусове виконання рішення суду № 2/739 господарським судом Житомирської області 20 лютого 2014 року видано наказ № 2/739.

Богунським ВДВС ЖМУЮ за цим наказом суду відкрито виконавче провадження № 42482246 від 14.03.14р.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 21.08.2014р. у справі № 906/706/14 стягнуто з відповідача на користь позивача 60110,42 грн. 3 % річних та 50082,66 грн. інфляційних втрат.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 р., яка залишена без змін постановою ВГСУ від 30.03.2015 р., рішення суду № 906/706/14 змінено та стягнуто з відповідача на користь позивача 22939,80 грн. 3 % річних та 20419,36 грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року.

09 грудня 2014 року на примусове виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду господарським судом Житомирської області видано наказ №906/706/14.

Богунським ВДВС ЖМУЮ відкрито виконавче провадження № 47989915 від 03.07.15р.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 23 червня 2015 року у справі № 906/635/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.09.15року та постановою Вищого господарського суду України від 12 листопада 2015 року стягнуто з відповідача на користь позивача 94261,19 грн. інфляційних за період з травня 2014 року по березень 2015 року та 6661,98 грн. 3% річних.

17.09.15р на примусове виконання рішення суду № 906/635/15 господарським судом Житомирської області . видано наказ № 906/635/15 .

Богунським ВДВС ЖМУЮ за цим наказом суду відкрито виконавче провадження № № 48914948 від 05.10.15р. та поставною державного виконавця від 12.10.2015р. воно приєднано до зведеного виконавчого провадження № 48120407 (а.с.150,т.1).

Рішенням господарського суду від 15.07.2016 р. у справі № 906/539/16, яке залишено в силі постановою ВГСУ від 29.11.2016 р., стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" на користь ОСОБА_1 67664,48 грн. інфляційних втрат за період з квітня 2015 року по квітень 2016 року.

На примусове виконання вищевказаного рішення господарським судом Житомирської області 16.12.2016р. видано наказ № 906/539/16.

Богунським ВДВС ЖМУЮ за наказом суду № 906/539/16 відкрито виконавче провадження № 53182872 від 22.12.2016р. та приєднано до зведеного виконавчого провадження № 48120407 (а.с. 151,т.1).

Всього з відповідача на користь позивача по чотирьом вищевказаним рішенням судів стягнуто інфляційних нарахувань в сумі 573004,00 грн. Зокрема, 390660 грн. за період з квітня 2004 року по вересень 2013 року (справа № 2/739); 20419,36 грн. за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року ( справа № 906/706/14); 94261,19 грн. з травня 2014 року по березень 2015 року ( справа № 906/635/15); 67664,48 грн. за період з квітня 2015 року по квітень 2016 року ( справа № 906/539/16).

Позивач, стверджуючи, що грошове зобов'язання в сумі 268920,00 грн. щодо сплати вартості частки в майні товариства відповідачем так і не виконано, в порядку ст. 625 ЦК України, звернулась до суду про стягнення інфляційних втрат в сумі 527277 грн., які нараховані нею станом на 01.03.2017 р.

Відповідно до матеріалів справи та письмових пояснень позивача, нарахування інфляційних здійснено нею за весь період прострочення, а саме з квітня 2004 р. по лютий 2017 р. на сукупний індекс інфляції, що становить 509,1481 відсотків на суму боргу 268920,00 грн. ,що становить всього 1369201,00 грн.,а загальна сума інфляційних втрат за весь період прострочки становить 1100281 грн., які обчислені як різниця між сумою 1369201грн. та сумою основного боргу - 268920 грн.

До стягнення позивачем заявлено суму 527277,00 грн., яка є різницею між загальною сумою інфляційних втрат (1100281 грн.) та інфляційними втратами, які уже стягнуті згідно рішень судів у справах № 2/739, № 906/706/14, № 906/635/15 та № 906/539/16 (573004,00 грн.).

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин норми чинного законодавства.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України ( надалі -ЦК) боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Також підстави припинення зобов'язання визначені статтями 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Крім того, за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення відповідно до вимог Закону №2711-IV (постанова ВСУ від 12.12.2011р. у справі № 3-132гс).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу (постанова ВСУ від 02.09.2015р. у цивільній справі № 6-369цс15.

У постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2011року у справі № 14/214(10), прийнятій з мотивів неоднакового застосування судами ст. 625 ЦК України , ст. 167 ГК України та ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", викладено правову позицію про те, що учасник господарського товариства, який вийшов зі складу останнього, вправі вимагати сплати вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, рішенням суду у справі № 2/739 встановлено, що у Відповідача виникло зобов'язання сплатити Позивачу вартість її частки в майні товариства в сумі 268920 грн. з 19.03.2003р. Кінцевий термін виконання цього зобов'язання є 18.03.2004р. Починаючи з 19.03.2004р. зобов'язання Відповідача є простроченим.

Разом з тим, рішенням суду у справі № 2/739 встановлено, що починаючи з 19.03.2004р. відповідач прострочує виконання грошового зобов'язання у складі основного боргу (вартість частки в майні товариства в сумі 268920 грн.).

Колегія суддів відзначає, що як вірно встановлено місцевим господарським судом, у відповідача продовжувало існувати прострочене зобов'язання перед позивачем щодо погашення основного зобов'язання у вигляді сплати позивачу вартості частки у майні товариства, що було підставою для звернення позивача до суду з вимогою, зокрема, про стягнення інфляційних втрат.

В свою чергу, рішенням суду від 15 липня 2016 року у справі № 906/539/16 , встановлено, що станом на 31.04.2016р. заборгованість відповідача по сплаті вартості частки в майні товариства, яка зазнала інфляційних втрат, становила 268920 грн. Інфляційні втрати стягнуто за період з квітня 2015 р. по квітень 2016 р.

При цьому колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що в матеріалах справи наявні копії матеріалів зведеного виконавчого провадження № 48120407, до складу якого входило 4 виконавчих провадження, а саме: виконавче провадження № 42482246 з примусового виконання наказу № 2/739 , виконавче провадження № 47989915 з примусового виконання наказу № 906/706/14, виконавче провадження №48914948 з примусового виконання наказу № 906/635/15 та виконавче провадження №53182872 з примусового виконання наказу № 906/539/16.

Отже, як вірно встановлено місцевим господарським судом, на момент звернення до суду з даним позовом заборгованість відповідача за зведеним виконавчим провадженням становила 410742,59 грн., і погашена в сумі 40198,87 грн. - 26.12.2016 р. та отримана позивачем 11.01.2017 р.; в сумі 370543,48 грн. перерахована 20.02.2017 р. та отримана позивачем - 03.03.2017 р.

Зокрема, за наказом № 2/739, яким, в тому числі, стягнуто і основний борг, заборгованість становила 241951,83 грн.; за наказом № 906/706/14 - 28997,70 грн.; за наказом № 906/635/15 - 72128,34 грн.; за наказом № 906/539/16 - 67664,48 грн.

Щодо покликань апелянта про порушення черговості погашення заборгованості відповідача, колегія суддів відзначає вірним висновок суду першої інстанції про те, що пропорційний розподіл коштів виконавчою службою за зведеним виконавчим провадженням не є визначальним для стягувача, оскільки ст. 534 ЦК України, яка є спеціальною нормою, наголошує, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Таким чином, виходячи з приписів ст. 534 ЦК України, основний борг в сумі 268920 грн. є погашеним в результаті надходження коштів в загальній сумі 370543,48 грн., які були перераховані ВДВС 20.02.2017 р. та отримані позивачем 03.03.2017 р.

Колегія суддів апеляційної інстанції констатує, що на момент звернення з позовом у відповідача перед позивачем існував основний борг в сумі 268920,00 грн. (вартість частки у майні товариства), на який позивач правомірно нарахувала інфляційні втрати по лютий 2017 р.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що доводи апелянта в частині стягнення інфляційні, які обраховані за весь період прострочення, а саме з квітня 2004 р. по лютий 2017 р. на сукупний індекс інфляції, що становить 509,1481 відсотків.є помилковими.

Так, слід наголосити, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з квітня 2004 року по квітень 2016 року були предметом розгляду у судових справах № 2/739, 906/706/14, 906/635/15 та 906/539/16 і судом прийняті рішення з даних спорів.

Отже, з відповідача на користь позивача вищевказаними рішеннями стягнуто 573004,00 грн. інфляційних нарахувань.

Зокрема, 390660 грн. за період з квітня 2004 року по вересень 2013 року (справа № 2/739); 20419,36 грн. за період з жовтня 2013 року по квітень 2014 року ( справа № 906/706/14); 94261,19 грн. з травня 2014 року по березень 2015 року ( справа № 906/635/15); 67664,48 грн. за період з квітня 2015 року по квітень 2016 року ( справа № 906/539/16).

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що оскільки мають місце рішення господарського суду, якими вирішено господарські спори між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, провадження у справі в частині стягнення з відповідача інфляційних за період з квітня 2004 року по квітень 2016 року підлягає припиненню на підставі п.2 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо правомірністю нарахування позивачем та заявленння до стягнення інфляційних втрат за період з травня 2016 року по лютий 2017 року на суму простроченої заборгованості 268 920 грн.

Так, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, здійснених місцевим судом, колегія суддів вважає його арифметично вірним , а саме :

інфляційні втрати за період з травня 2016 року по лютий 2017 року становлять 24777,83 грн. ( 268920,00 грн. * 109,21382849%).

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних є обґрунтованою, підтвердженою належними та допустимими доказами,але підлягають до стягнення за період з травня 2016 року по лютий 2017 року .

В свою чергу, колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача про те, що у складі грошового зобов'язання відсутній основний борг (вартість частки в майні товариства в сумі 268920 грн.), оскільки наявність основного боргу встановлена рішеннями судів, зокрема, у справі № 906/539/16 та підтверджена в ході вирішення даного спору.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують по суті вірного рішення господарського суду Волинської області від 10.05.2017 року у даній справі.

Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає

Керуючись ст. ст.49,99,101,104 ГПК України, суд

-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року у справі № 906/1283/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційоному порядку.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Розізнана І.В.