Постанова

від 23.01.2018 по справі 906/1283/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року

м. Київ

справа № 906/1283/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги ОСОБА_4

на рішення Господарського суду Житомирської області

у складі судді Сікорської Н.А.,

від 26 квітня 2017 року

та на постанову Рівенського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Олексюк Г.Є., судді: Василишин А.Р., Розізнана І.В.,

від 21 вересня 2017 року,

за позовом ОСОБА_4,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове",

про стягнення 527277,00 грн. інфляційних нарахувань

за участю:

від позивача: ОСОБА_4

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" про стягнення 527277 грн. інфляційних нарахувань.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21 вересня 2017 року у справі № 906/1283/16 позов ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" на користь ОСОБА_4 24777,83 грн. інфляційних втрат. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" в дохід Державного бюджету України 371,67 грн. судового збору. У решті позову провадження у справі припинено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди керувались ст. ст. 509, 534, 598, 599, 600, 601-604, 609, ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України та дійшли висновку, що на момент звернення з даним позовом у відповідача перед позивачем існував основний борг в розмірі 268920,00 грн. (вартість частки у майні товариства), на який позивач нарахувала інфляційні втрати до лютого 2017 року, тобто до дати повного виконання боргових зобов'язань відповідача перед позивачем, про що свідчать Постанови про закінчення виконавчого провадження від 22 лютого 2017 року № 42482246 (т. 1 ар.с. 148), № 47989915 (т. 1 ар.с. 153), № 48914948(т. 1 ар.с. 154), № 53182827 (т. 1 ар.с. 155)

Суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги в частині нарахування інфляційних втрат за період з травня 2016 року до лютого 2017 року на суму простроченої заборгованості 268920 грн. та стягнули 24777,83 грн. (268920,00 грн. * 109,21382849%).

ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21 вересня 2017 року у справі № 906/1283/169.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27 листопада 2017 року прийнято до касаційного провадження та призначено до розгляду касаційну скаргу позивача у справі №906/1283/16 Господарського суду Житомирської області.

На підставі підпунктів 4, 6 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15 грудня 2017 року зазначена касаційна скарга разом зі справою №906/1283/16 передана до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 грудня 2017 року у справі №906/1283/16 визначено колегію суддів у складі: Баранець О.М. (головуючий суддя), судді: Вронська Г.О., Студенець В.І.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року та на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21 вересня 2017 року у справі № 906/1283/169

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_4 просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21 вересня 2017 року та рішення Господарського суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилається на неповне дотримання вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 43 Господарського процесуального кодексу України в редакції чинній на дату подання касаційної скарги. Зокрема ОСОБА_4 зазначає, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано зменшили обов'язок відповідача сплатити суму боргу з урахуванням встановленого Держкомстатом України індексу інфляції на 502499 грн. передбачений статтею 625 Цивільного кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Замкове" заперечуючи проти доводів касаційної скарги у своєму відзиві зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про часткову відмову у задоволенні позову, оскільки існують рішення господарських судів, які набрали законної сили, якими вирішено господарські спори між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а тому провадження у справі в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з квітня 2004 року по квітень 2016 року правомірно припинено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Замкове" просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та прийняті судові рішення у справі залишити в силі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Замкове" не скористалось своїм правом, передбаченим ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, не прийняв участь у судовому засіданні і не направив для участі у справі своїх представників, хоча був належним чином повідомленим у відповідності до вимог ст. 120 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що нез'явлення в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 була учасником ТОВ "Замкове" з часткою в статутному фонді 20%.

Після виходу з Товариства та у зв'язку з неотриманням вартості своєї частки, ОСОБА_4, з метою захисту свого порушеного права, починаючи з 2010 року, неодноразово зверталась до господарського суду з вимогами про стягнення з ТОВ "Замкове", зокрема, інфляційних втрат, які нараховувались за визначені позивачем періоди.

Зокрема, рішенням Господарського суду Житомирської області від 25 грудня 2013 року у справі №2/739, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 28 квітня 2014 року, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" на користь ОСОБА_4 268 920,00 грн. вартості частки в майні товариства; 390660,00 грн. інфляційних; 7360,00 грн. втрат на оплату експертизи (а.с.37-41,т.1).

З мотивувальної частини рішення суду від 25 грудня 2013 року у справі № 2/739 вбачається, що у ТОВ "Замкове" виникло зобов'язання сплатити позивачу вартість частки ОСОБА_4 в майні товариства в сумі 268920,00 грн. з 19 березня 2003 року, кінцевий термін виконання якого є 18 березня 2004 року.

Під час розгляду справи № 2/739 інфляційні втрати судом стягнуто за період з квітня 2004 року до вересня 2013 року.

На примусове виконання рішення суду № 2/739 Господарським судом Житомирської області 20 лютого 2014 року видано наказ № 2/739.

Богунським ВДВС ЖМУЮ за цим наказом суду відкрито виконавче провадження № 42482246 від 14 березня 2014 року.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 21 серпня 2014 року у справі № 906/706/14 стягнуто з відповідача на користь позивача 60110,42 грн. 3 % річних та 50082,66 грн. інфляційних втрат.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 листопада 2014 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 30 березня 2015 року, рішення суду № 906/706/14 змінено та стягнуто з відповідача на користь позивача 22939,80 грн. 3 % річних та 20419,36 грн. інфляційних втрат за період з жовтня 2013 року до квітня 2014 року.

09 грудня 2014 року на примусове виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду Господарським судом Житомирської області видано наказ №906/706/14.

Богунським ВДВС ЖМУЮ відкрито виконавче провадження № 47989915 від 03 липня 2015р.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23 червня 2015 року у справі № 906/635/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09 вересня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 12 листопада 2015 року стягнуто з відповідача на користь позивача 94261,19 грн. інфляційних втрат за період з травня 2014 року до березня 2015 року та 6661,98 грн. 3% річних.

17 вересня 2015 року на примусове виконання рішення суду № 906/635/15 господарським судом Житомирської області видано наказ № 906/635/15 .

Богунським ВДВС ЖМУЮ за цим наказом суду відкрито виконавче провадження № 48914948 від 05 жовтня 2015 року та поставною державного виконавця від 12 жовтня 2015 року воно приєднано до зведеного виконавчого провадження № 48120407 (а.с.150, т.1).

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15 липня 2016 року у справі № 906/539/16, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 29 листопада 2016 року, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Замкове" на користь ОСОБА_4 67664,48 грн. інфляційних втрат за період з квітня 2015 року до квітня 2016 року.

На примусове виконання вищевказаного рішення Господарським судом Житомирської області 16 грудня 2016 року видано наказ № 906/539/16.

Богунським ВДВС ЖМУЮ за наказом суду № 906/539/16 відкрито виконавче провадження № 53182872 від 22 грудня 2016 року та приєднано до зведеного виконавчого провадження № 48120407 (а.с. 151,т.1).

Всього з відповідача на користь позивача за чотирма вищезазначеними рішенням судів стягнуто інфляційних нарахувань в сумі 573004,00 грн. Зокрема, 390660 грн. за період з квітня 2004 року до вересня 2013 року (справа № 2/739); 20419,36 грн. за період з жовтня 2013 року до квітня 2014 року (справа № 906/706/14); 94261,19 грн. з травня 2014 року до березня 2015 року (справа № 906/635/15); 67664,48 грн. за період з квітня 2015 року до квітня 2016 року (справа № 906/539/16).

Позивач, стверджуючи, що грошове зобов'язання в сумі 268920,00 грн. щодо сплати вартості частки в майні товариства відповідачем так і не виконано, в порядку ст. 625 ЦК України, звернулась до суду про стягнення інфляційних втрат в сумі 527277 грн., які нараховані нею станом на 01 березня 2017 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат за весь період прострочення, а саме з квітня 2004 року до лютого 2017 року на сукупний індекс інфляції, що становить 509,1481 відсотків на суму боргу 268920,00 грн., що становить всього 1369201,00 грн. ,а загальна сума інфляційних втрат за весь період прострочення становить 1100281 грн., які обчислені як різниця між сумою 1369201 грн. та сумою основного боргу - 268920 грн.

До стягнення позивачем заявлено суму 527277,00 грн., яка є різницею між загальною сумою інфляційних втрат (1100281 грн.) та інфляційними втратами, які уже стягнуті згідно рішень судів у справах № 2/739, № 906/706/14, № 906/635/15 та № 906/539/16 (573004,00 грн.).

Суди попередніх інстанцій розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог обґрунтовано застосували до спірних правовідносин норми чинного законодавства.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України).

Також підстави припинення зобов'язання визначені статтями 599, 600, 601, 604 - 609 Цивільного кодексу України.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Крім того, за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Індекс інфляції та 3% річних від простроченої суми підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

У постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2011 року у справі № 14/214(10), прийнятій у зв'язку з неоднаковим застосування судами ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. 167 Господарського кодексу України та ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", викладено правову позицію про те, що учасник господарського товариства, який вийшов зі складу останнього, вправі вимагати сплати вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми на підставі ст. 625 ЦК України.

У свою чергу, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, рішенням суду у справі № 2/739 встановлено, що у Відповідача виникло зобов'язання сплатити Позивачу вартість її частки в майні товариства в сумі 268920 грн. з 19 березня 2003 року. Кінцевим терміном виконання зазначеного зобов'язання судом встановлено 18 березня 2004 року Починаючи з 19 березня 2004 року зобов'язання Відповідача є простроченим.

Рішенням суду у справі № 2/739 також встановлено, що починаючи з 19 березня 2004 року відповідач прострочує виконання грошового зобов'язання у складі основного боргу (вартість частки в майні товариства в сумі 268920 грн.).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у відповідача продовжувало існувати прострочене зобов'язання перед позивачем в частині погашення основного зобов'язання у вигляді сплати позивачу вартості частки у майні товариства, що було підставою для звернення позивача до суду з вимогою, зокрема, про стягнення інфляційних втрат.

Рішенням суду від 15 липня 2016 року у справі № 906/539/16, встановлено, що станом на 31 квітня 2016 року заборгованість відповідача зі сплати вартості частки в майні товариства, яка зазнала інфляційних втрат, становила 268920 грн. Інфляційні втрати стягнуто за період з квітня 2015 року до квітня 2016 року.

Крім того, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій в матеріалах справи наявні копії матеріалів зведеного виконавчого провадження № 48120407, до складу якого входило 4 виконавчих провадження, а саме: виконавче провадження № 42482246 з примусового виконання наказу № 2/739, виконавче провадження № 47989915 з примусового виконання наказу № 906/706/14, виконавче провадження №48914948 з примусового виконання наказу № 906/635/15 та виконавче провадження №53182872 з примусового виконання наказу № 906/539/16.

Судами також встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на момент звернення до суду з даним позовом заборгованість відповідача за зведеним виконавчим провадженням становила 410742,59 грн., і погашена в сумі 40198,87 грн. - 26 грудня 2016 року та отримана позивачем 11 січня 2017 року; в сумі 370543,48 грн. перерахована 20 лютого 2017 року та отримана позивачем - 03 березня 2017 року.

З наведеного вбачається, що всі рішення господарських судів про примусове виконання яких були видані відповідні накази, а саме наказ № 2/739, яким, в тому числі, стягнуто і основний борг, заборгованість становила 241951,83 грн.; наказ № 906/706/14 - 28997,70 грн.; наказ № 906/635/15 - 72128,34 грн.; наказ № 906/539/16 - 67664,48 грн., виконані повністю на момент прийняття рішення у справі.

На момент звернення з позовом у відповідача перед позивачем існував основний борг в сумі 268920,00 грн. (вартість частки у майні товариства), на який позивач правомірно нарахувала інфляційні втрати до лютого 2017 року.

Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає правомірно відхиленими судами попередніх інстанцій доводи позивача в частині стягнення інфляційні, які нараховані за весь період прострочення, а саме з квітня 2004 року до лютого 2017 року на сукупний індекс інфляції, що становить 509,1481 відсотків, оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з квітня 2004 року до квітня 2016 року були предметом розгляду у судових справах № 2/739, 906/706/14, 906/635/15 та 906/539/16 і судом прийняті рішення з даних спорів.

Зазначеним рішеннями з відповідача на користь позивача стягнуто 573004,00 грн. інфляційних втрат. Зокрема, 390660 грн. за період з квітня 2004 року до вересня 2013 року (справа № 2/739); 20419,36 грн. за період з жовтня 2013 року до квітня 2014 року ( справа № 906/706/14); 94261,19 грн. з травня 2014 року до березня 2015 року ( справа № 906/635/15); 67664,48 грн. за період з квітня 2015 року до квітня 2016 року ( справа № 906/539/16).

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з квітня 2004 року до квітня 2016 року на підставі п.2 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в редакції чинній на момент прийняття рішення у справі, відповідно до приписів якої господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про стягнення інфляційних втрат за період з травня 2016 року до лютого 2017 року на суму простроченої заборгованості 268 920 грн.

Відповідно до статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Касаційного господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Касаційний господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 286, 287, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 26 квітня 2017 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21 вересня 2017 року у справі № 906/1283/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О.Баранець

Судді Г.Вронська

В.Студенець